Постанова

від 29.02.2024 по справі 442/1223/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/1223/23 Головуючий у 1 інстанції: Курус Р.І.

Провадження № 22-ц/811/2906/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Суди В.І.

розглянувши у відкритомусудовому засіданнів містіЛьвовіцивільнусправу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 вересня 2023 року,-

ВСТАНОВИВ:

в лютому 2023 року Мале приватне підприємство «Західтранс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок пошкодження майна.

Вобґрунтування позовнихвимог покликаєтьсяна те,що наказом№ 22від 10березня 2022року ОСОБА_1 прийнятий нароботу водіємавтотранспортних засобіву Малеприватне підприємство«Західтранс»,11березня 2022року міжними укладенотрудовий договір.З метоюзабезпечення збереженняматеріальних цінностей,які належатьпозивачу, 11 березня 2022 року, між підприємством та ОСОБА_1 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, пунктом 1 якого передбачено, що працівник, який займає посаду водія автотранспортних засобів, виконує роботу водія автотранспортних засобів безпосередньо пов`язану з застосуванням у процесі роботи переданих йому матеріальних цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження ввірених йому згідно актів прийому-передачі підприємством матеріальних цінностей. Зазначає, що наказом № 15А від 11.03.2022 року «Про закріплення транспортного засобу», з метою ефективного використання та належного виконання трудової діяльності, за ОСОБА_1 закріплено транспортні засоби: автомобіль «VOLVO» державний номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску 2011 та напівпричіп «SCHMITZ» державний номерний знак НОМЕР_2 , рік випуску 2018. Наказом (розпорядженням) № 7 від 20 січня 2023 року «Про відрядження» ОСОБА_1 був відряджений з 20.01.2023 року по 22.01.2023 за маршрутом Україна-Франція на виконання замовлення про перевезення вантажу автомобільним транспортом згідно заявки ДП «Шенкер» IEVX14915 від 20 січня 2023 року. 20 січня 2023 року, ОСОБА_1 , керуючи вказаними автомобілем з напівпричепом на території Республіки Польща, внаслідок недотримання швидкості, не справився з керуванням, допустив виїзд за межі проїзної частини автостради та перекидання автомобіля з напівпричепом, внаслідок чого належні МПП «Західтранс» автотранспортні засоби зазнали значних механічних ушкоджень. З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Малого приватного підприємства «Західтранс» 1625671,5 грн. на відшкодування шкоди, завданої внаслідок пошкодження майна підприємства та 4708,80 грн. за проведення оцінки технічного стану та складення кошторису на відновлення автомобіля, а всього завданої шкоди на загальну суму 1630380,31 грн.

Рішенням Дрогобицькогоміськрайонного судуЛьвівської областівід 11вересня 2023року позов Малого приватного підприємства «Західтранс» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Малого приватного підприємства «Західтранс» 1094 113,81 грн. заподіяної матеріальної шкоди та 37455,70 грн. понесених судових витрат.

В решті позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним, необгрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Апелянт покликається на те, що сам по собі факт укладення з працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладення на нього матеріальної відповідальності у повному розмірі згідно пункту першого частини першої статті 134 КЗпП України. Стверджує, що посада водія не відноситься до переліку посад, з якими можна укладати договори про повну матеріальну відповідальність. Зазначає, що відповідачу не передавались автомобіль та напівпричіп за разовою довіреністю або за іншими разовими документами і такі сторонами не підписувались. Звертає увагу на те, що водій транспортного засобу не може нести повну матеріальну відповідальність за завдану ним шкоду в результаті дорожньо-транспортної пригоди під час виконання трудових обов`язків навіть за наявності договору про повну матеріальну відповідальність. Стверджує, що акт прийому-передачі матеріальних цінностей від 11 березня 2022 року, не стосується транспортних засобів, а стосується виключно документів на них і матеріальних цінностей, які у них знаходились. На думку апелянта на працівника не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику. Вважає, що висновки експертизи від 03 липня 2023 року були долучені до матеріалів справи після закінчення підготовчого провадження, що є грубим порушенням вимог статті 83 ЦПК України. Судом не враховано те, що позивач не вказав розмір шкоди з врахуванням положень статті 135-3 КЗпП України, тобто взагалі не зазначено балансової вартості матеріальних цінностей з врахуванням зносу згідно з установленими нормами. Також апелянт зазначає, що судом не було враховано ту обставину, що відповідач оплатив власні кошти в розмірі 1000 доларів США за буксирування автомобіля та напівпричепа з місця дорожньо-транспортної пригоди, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з нього заподіяної шкоди навіть у розмірі середньомісячного заробітку. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судове засідання не з`явилися сторони, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною 4ст.268ЦПК Українипередбачено,що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки текст постанови складено 29 лютого 2024 року, то незважаючи на те, що судове засідання призначене на 19 лютого 2024 року, датою ухвалення постанови є саме 29 лютого 2024 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Малого приватного підприємства «Західтранс» №22 від 10.03.2022 ОСОБА_1 прийнято на роботу з 10.03.2022 водієм автотранспортних засобів, а 11.03.2022 між МПП «Західтранс» та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір, згідно якого водій автотранспортних засобів зобов`язується особистими діями і силами, за допомогою даного підприємства транспортного засобу виконувати перевезення вантажів, а Підприємство зобов`язується створювати необхідні умови для роботи водія автотранспортних засобів, виплачувати йому заробітну плату.

Крім того, 11.03.2022, між МПП «Західтранс» та ОСОБА_1 було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, пункт 1 якого передбачає, що працівник, який займає посаду водія автотранспортних засобів виконує роботу безпосередньо пов`язану з застосуванням у процесі роботи переданих йому матеріальних цінностей приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження ввірених йому згідно актів прийому-передачі підприємством матеріальних цінностей.

Наказом МПП «Західтранс» №15 А від 11.03.2022 закріплено за водієм ОСОБА_1 транспортний засіб Volvo, д.н.з. НОМЕР_1 та напівпричіп SCHMITZ, д.н.з. НОМЕР_3 , пунктом 2 наказу передбачено відповідальність за збереження, справний технічний стан та дотримання вимог законодавства щодо використання транспортного засобу, економного використання паливно-мастильних матеріалів покласти на водія, за яким закріплено транспортний засіб, а.с.23.

11.03.2022 між МПП «Західтранс» та ОСОБА_1 було підписано акт прийому-передачі матеріальних цінностей, згідно якого власник передав, а водій прийняв належні власнику на праві власності речі та матеріальні цінності, а саме: документи на Сідловий тягач Volvo, державний номерний знак НОМЕР_1 : Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 , Поліс «Зелена карта» № НОМЕР_5 , Поліс №90337989, Сертифікат № НОМЕР_6 , Certificate № НОМЕР_7 ; документи на н/причіп бортовий SCH-MITZ, державний номерний знак НОМЕР_3 : Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_8 , Поліс «Зелена карта», Поліс №207889241, Сертифікат №:5194097, Certificate №119549. Вогнегасник 2 шт., домкрат - 1 шт., планки - 3 шт., набір ключів, аварійний знак 2 шт., жилетка-1шт., каска - 1 шт., запасне колесо - 2шт., аптечка, комплект ключів - балонний та підйому кабіни, акумулятори - 2шт., ремні 12шт.+ тріщотки 12 шт., кабелі акумуляторні, фірмовий дерев`яний штамп, картка SHELL № НОМЕР_9 , заправочна картка 7825390000461080, стійки 22 шт.

З наказу №7 від 20.01.2023 вбачається, що водія автотранспортних засобів ОСОБА_1 відряджено за маршрутом Україна-Франція з 20.01.2023 по 22.01.2023, на виконання замовлення про перевезення вантажу автомобільним транспортом згідно заявки ДП «Шенкер» ІЕVX14915 від 20.01.2023.

Із наявних у матеріалах цивільної справи повідомлення про штраф міського відділу поліції в Тарнові (з перекладом з польської на українську мови) слідує, що 20 січня 2023 року о 20.18 год. ОСОБА_1 на автостраді А4, 513 км., Польща, вчинив ДТП, недотримавшись швидкості відповідно до умов на дорозі, та на нього накладено штраф у розмірі 1500 злотих.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, вина ОСОБА_1 у вчиненні даної ДТП, яка мала місце 20.01.2023, встановлено повідомленням про штраф міського відділу поліції в Тарнові.

Будь-яких даних, які б свідчили про оскарження накладення штрафу чи про його скасування, відповідачем не надано і під час розгляду справи не встановлено.

Судом першої інстанції безспірно встановлено і це не оспорюється відповідачем, що внаслідок ДТП було пошкоджено транспортний засіб Volvo, д.н.з. НОМЕР_1 та напівпричіп SCHMITZ, д.н.з. НОМЕР_3 , власником яких згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_8 , є МПП «Західтранс».

Наявність і перелік пошкоджень на автомобілі та напівпричепі відповідачем не оспорювалась, а 23.01.2023 складено за участі ОСОБА_1 акт прийому-передачі транспортного засобу сідловий тягач Volvo д.н.з. НОМЕР_1 після ДТП, транспортний засіб доставлено на територію підприємства технічно несправним з масовими пошкодженнями, що не є придатним для самостійного переміщення.

Судом також встановлено, що ринкова вартість автомобіля Volvo д.н.з. НОМЕР_1 станом на дату ДТП 20.01.2023 без врахування пошкоджень отриманих внаслідок ДТП становила 935027,10 грн., а вартість його відновлювального ремонту 2 363 800,96 грн., а отже вартість відновлювального ремонту автомобіля Volvo д.н.з. НОМЕР_1 перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, а тому суд дійшов висновку, що розмір матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок пошкодження цього транспортного засобу, необхідно визначити саме за ринковою вартістю автомобіля Volvo д.н.з. НОМЕР_1 , на момент пошкодження 935027,10 грн., яка визначена відповідно до висновку №22373 від 03.07.2023, складеного судовим експертом Хлодцовим Дмитром Валентиновичем.

Що стосується розміру матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок пошкодження напівпричіпа SCHMITZ SKO24L, д.н.з. НОМЕР_3 , то суд першої інстанції вважав, що такий необхідно визначити за вартістю його відновлювального ремонту - 159086,71 грн., що не перевищує його ринкову вартість, яка визначена відповідно до висновку №22373 від 03.07.2023, складеного судовим експертом Хлодцовим Дмитром Валентиновичем.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції врахував вищезгадані висновки експерта, договір про повну матеріальну відповідальність, та дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь МПП «Захід транс» 1094113.81 грн. завданої майнової шкоди.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції також виходив з того, що транспортний засіб Volvo, д.н.з. НОМЕР_1 та напівпричіп SCHMITZ, д.н.з. НОМЕР_3 був закріплений за відповідачем ОСОБА_1 , якому передано документи на ці автомобіль та причіп, свідоцтва про їх про реєстрацію, набір ключів та інші, вище перелічені речі та цінності, які необхідні для експлуатації автомобіля та напівпричіпа.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 був працевлаштований водієм автотранспортних засобів, а відтак передача йому транспортного засобу була необхідною для виконання ним своїх трудових обов`язків, колегія суддів вважає, що факт передачі ОСОБА_1 , як водію, транспортного засобу, не є достатньою підставою для покладення на водія повної матеріальної відповідальності за шкоду, завдану підприємству пошкодженням автомобіля з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Стаття 130 КЗпП України передбачає, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою роботодавця працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Згідно зі ст. 134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків; 8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством; 10) шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу. У разі звільнення працівника та неповернення наданих йому у користування обладнання та засобів з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання у порядку, визначеному цим Кодексом.

Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та: 1) займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов`язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; 2) виконує роботу за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу і користується обладнанням та засобами роботодавця, наданими йому для виконання роботи (ч. 1 ст. 135-1 КЗпП України).

Згідно з Переліком посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженого постановою Державного комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 (який був чинний станом на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Перелік №447/24), посада водія не належить до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір.

Пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» передбачає, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Верховний Суд у справі №743/1641/15-ц від 29.01.2018 року сформулював правовий висновок, відповідно до якого водій не належить до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність.

Тобто, враховуючи вищезазначене, водій автотранспортних засобів ОСОБА_1 не належить до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність, а отже не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі за завдання шкоди за вказаним договором.

Наведене спростовує висновки суду першої інстанції про те, що з ОСОБА_1 , як водієм, який здійснював зберігання та перевезення переданих йому цінностей, міг бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність, а відтак, як вважав суд першої інстанції, ОСОБА_1 несе повну матеріальну відповідальність за завдану ним шкоду.

Вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду в повному обсязі.

При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (стаття 138 КЗпП України).

Вищенаведеним підтверджується, що покладення повної матеріальної відповідальності на водія суперечить вимогам статті 135-1 КЗпП України та посада водія не віднесена до Переліку №447/24.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, позивач, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів, які давали суду підстави вважати, що ОСОБА_1 може за законом нести повну матеріальну відповідальність перед МПП «Західтранс».

Інших обставин, які б з врахуванням положень ст. 134, 135-1 КЗпП України, давали суду підстави для висновку про можливість покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності за завдану підприємству шкоду, при розгляді справи не встановлено.

За викладених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що на відповідача не поширюються положення законодавства щодо повної матеріальної відповідальності за завдану підприємству шкоду, а відтак, згідно зі ст. 132 КЗпП України його матеріальна відповідальність обмежується середнім місячним заробітком.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» №14 від 29.12.1992 року, за правилами ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати. Згідно зі ст. 130 КЗпП не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов`язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов`язків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню. При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку, він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 Порядку обчислення середньої заробітної плати (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 р. №348 (348-95-п), а саме, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації).

Відшкодування шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця, керівника підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження роботодавця, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду (ст. 136 КЗпП України).

Розрахунок середньомісячного заробітку відповідача позивачем не надано.

Позивачем також не надано відомостей про те, чи проводилося покриття шкоди працівником ОСОБА_1 згідно з частинами 1та 2 статті 136 КЗпП України після вчинення ним дорожньо-транспортної пригоди.

Всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, відповідач також не підтвердив належними та допустимими доказами відшкодування ним шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу в розмірі його середньомісячного заробітку.

Судом апеляційної інстанції скеровувався позивачу запит щодо надання інформації про заробітну плату ОСОБА_1 , однак позивач таку інформацію суду не надав, вимогу суду проігнорував, в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується врученням йому 20.01.2024 року рекомендованого повідомленням про вручення поштового відправлення 0600243772696.

Згідно відомостей Дрогобицької ДПІ Головного управління ДПС у Львівській області від 18.01.2024 року №1309-24-00407 з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого ОСОБА_1 доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 18.01.2024 року за період з 2 кварталу 2022 року по 1 квартал 2023 року встановлено, що заробітна плата ОСОБА_1 в МПП «Західтранс» у листопаді 2022 року становила 6700.00 грн., а у грудні 2022 року - 8117.27 грн., а тому середня заробітна плата для визначення розміру середнього заробітку для відшкодування шкоди, завданої внаслідок пошкодження майна при виконанні трудових обов`язків з врахуванням пункту 11 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, становить 7408.64 грн. (6700.00 грн. + 8117.27 грн. : 2 місяці).

За вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позов МПП «Західтранс» підлягає до часткового задоволення, і стягненню з ОСОБА_1 на користь МПП «Західтранс» підлягає 7408.64 грн. середнього заробітку за шкоду, завдану пошкодженням транспортного засобу, в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Частина 13 статті 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З врахуванням суми задоволених позовних вимог, які на думку колегії суддів підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь МПП «Західтранс», колегія суддів, вирішуючи питання стягнення судового збору, приходить до висновку, що на користь МПП «Західтранс» з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позову в розмірі 118.67 грн., а за подання апеляційної скарги з МПП «Західтранс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 24504.76 грн., а відтак з МПП «Західтранс» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 24386.09 грн.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Малого приватного підприємства «Захід транс» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Малого приватного підприємства «Західтранс» 7408.64 грн. на відшкодування шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу.

В задоволенні решти вимог Малого приватного підприємства «Західтранс» відмовити.

Стягнути з Малого приватного підприємства «Західтранс» на користь ОСОБА_1 24386.09 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 29.02.2024 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк