Постанова

від 19.02.2024 по справі 523/10732/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1765/24

Справа № 523/10732/22

Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

19.02.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Кострицького В.В., Карташова О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Мокана В.В.,

учасники справи:

позивач Одеська міська рада,

відповідачі - ОСОБА_1 , Приватне підприємство «Союз»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє представник ОСОБА_2 ,

на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 травня 2023 року,

за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Союз» про скасування рішень державних реєстраторів, визнання правочину недійсним та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом знесення самочинного нерухомого майна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору юридичний департамент Одеської міської ради,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року Одеська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Союз» про скасування рішень державних реєстраторів, визнання правочину недійсним та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом знесення самочинного нерухомого майна, в обґрунтування якого зазначила, що відповідно до інформації Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, викладеної у листі від 23.06.2022 року № 1104/03.01-07, нежитлові приміщення першого поверху за адресою: АДРЕСА_1 , площею 75,5 кв.м, зареєстровано за Приватним підприємством «Союз» на підставі свідоцтва про право власності від 31.07.1997 року № 278, виданого Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради народних депутатів (реєстраційний запис від 09.03.1998 року № 550).

Позивачу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо, що рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 21.10.2019 року № 49259932 за Приватним підприємством «Союз» зареєстровано право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 256,7 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1941381851101, номер запису: 33759747).

Позивач вважає, що реєстратором за відсутності належних документів проведено державну реєстрацію та безпідставно збільшено площу нежитлового приміщення до 256,7 кв.м. Також позивач зазначає, що станом на 2019 рік нежитлового приміщення площею 256,7 кв.м. за вказаною адресою фактично не існувало. Самочинне будівництво прибудови до нежитлового приміщення першого поверху за вказаною адресою, розпочалось тільки у грудні 2021 року.

Приватне підприємство «Союз» відчужило ОСОБА_1 вказаний об`єкт площею 256,7 кв.м на підставі договору купівлі-продажу від 19.11.2019 року № 2351. Рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.11.2019 року № 49744277 зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 256,7 кв.м.

У подальшому, ОСОБА_1 розпочала будівництво прибудови до нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради листом від 10.02.2022 року № 01-10/183 вих повідомила, що власник нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 без будь-яких дозвільних документів здійснює самовільну прибудову до вищевказаного нежитлового приміщення, про що складено акт обстеження незаконно розміщених об`єктів, споруд та елементів на території м. Одеси від 28.12.2021 року та здійснено фотофіксацію об`єкта. Таким чином, виконавчим органом Одеської міської ради зафіксовано факт самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності територіальної громади м. Одеси шляхом здійснення прибудови до нежитлового приміщення першого поверху за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано у 2019 році.

Позивач просив суд скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 21.10.2019 року № 49259932 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1941381851101).

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення першого поверху за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 19.11.2019 року між Приватним підприємством «Союз» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., реєстровий № 2351.

Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.11.2019 року № 49744277 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1941381851101).

Зобов`язати ОСОБА_1 за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого (прибудованого) об`єкта загальною площею 181,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 02 травня 2023 року року позов Одеської міської ради до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Союз», про скасування рішень державних реєстраторів, визнання правочину недійсним та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом знесення самочинного нерухомого майна задовольнив.

Скасував рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 21.10.2019 року № 49259932 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1941381851101).

Визнав недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення першого поверху за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 19.11.2019 року між Приватним підприємством «Союз» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., реєстровий № 2351.

Скасував рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.11.2019 року № 49744277 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1941381851101).

Зобов`язав ОСОБА_1 за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого (прибудованого) об`єкта загальною площею 181,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, будь-яким особам у власність чи/або користування для будівництва прибудови за вказаною адресою не надавалась, тобто об`єкт є самочинно збудованим на землях територіальної громади м. Одеси та підлягає знесенню.

Вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 21.10.2019 року № 49259932 суд першої інстанції вважав обґрунтованими, оскільки рішення державного реєстратора від 21.10.2019 року № 49259932 прийняте із порушенням законодавства за відсутності необхідних на те документів.

Оскільки Приватне підприємство «Союз» не набуло в установленому законом порядку права власності на даний об`єкт нерухомого майна, то, відповідно, не мало права відчужувати спірний об`єкт будь-яким третім особам, шляхом укладання договору купівлі-продажу від 19.11.2019 року № 2351, тому вважав, що вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19.11.2019 року та скасування рішення державного реєстратора від 19.11.2019 року № 49744277підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що самочинне будівництво, унеможливлює здійснення територіальною громадою м. Одеси правомочностей власника щодо ділянки землі, яка знаходиться під забудовою, що, в свою чергу, є підставою для звільнення земельної ділянки шляхом знесення такого об`єкту.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення виключно на припущеннях, без повного та всебічного з`ясування обставин, проігнорував наявність відзиву, а також обрав неналежний спосіб захисту, безпідставно відмовив у допиті свідків. Під час ухвалення оскаржуваного рішення суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на земельній ділянці відсутнє самочинно збудоване приміщення площе 181,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки його демонтували працівники Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради. Розгляд справи проведено за відсутності приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С.

Скаржник, враховуючи обізнаність Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, вважає, що відсутні підстави для визнання договору недійсним та знесення будівлі. Також позивачем не доведено порушення прав Одеської міської ради.

(2) Позиція інших учасників справи

Одеський апеляційний суд ухвалою від 30.06.2023 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє представник ОСОБА_2 , роз`яснив право подання відзиву та пояснень на апеляційну скаргу.

Копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги з доданими документами Одеська міська рада отримала 31.07.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У відзиві на апеляційну скаргу Одеська міська рада просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на те, що оскільки ПП «Союз» не набуло у встановленому законом порядку право на нерухоме майно, то і не мало право на його відчуження. Доказів на підтвердження обставин знесення самочинного будівництва скаржником не надано. Вважає заявлені вимоги ефективним способом захист порушених прав.

Копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги з доданими документами юридичний департамент Одеської міської ради отримав 27.07.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Копію ухвали про відкриття провадження скаржник отримав 30.06.2023 року в особистому кабінеті Електронного суду.

ОСОБА_1 , представник Приватного підприємства «Союз» та третя особа в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник Одеської міської ради у судовому засіданні апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, повістку отримала в особистому кабінеті Електронного суду 03.01.2024 року, що підтверджується довідкою.

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.

Приватне підприємство «Союз» повідомлене у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

Юридичний департамент Одеської міської ради повістку отримав 03.01.2024 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 19.02.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовив у долучені до матеріалів справи доказів, доданих скаржником до апеляційної скарги: розпорядження від 29.12.2021 року № 903р та протоколів про адміністративне правопорушення від 12.01.2002 року № 000626, 000223, оскільки розпорядження від 29.12.2021 року № 903р вже долучено до матеріалів справи під час розгляду справи судом першої інстанції.

Згідно зі ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 3 статті 367 ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте скаржником в апеляційній скарзі не зазначено причини неможливості подати до суду першої інстанції протоколів про адміністративне правопорушення від 12.01.2022 року № 000626, 000223 та в порушення п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, не обґрунтовано поважності причин їх неподання суду першої інстанції.

Також Одеський апеляційний суд ухвалою від 19.02.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовив Одеській міській раді у задоволенні клопотання про долучення доказів, а саме листа № 01-05-5/121 вх від 23.08.2023 року, з огляду на відсутність існування вказаного доказу на момент прийняття рішення суду першої інстанції, що взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання таких доказів. Допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

У судовому засіданні представник скаржника заявив клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прибути у судове засідання ОСОБА_1 . Одеський апеляційний суд ухвалою від 19.02.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, з огляду на те, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.

Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).

Як вже зазначалось скаржник та її представник про дату, час та місце розгляду справи, призначеної на 19.02.2024 року, повідомлені належним чином. Представник скаржника приймає участь у судовому засіданні, призначеному на 19.02.2024 року.

З огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає можливим розгляд справи проводити за відсутності скаржника.

Враховуючи наявність в матеріалах справи достатньої кількості доказів для встановлення фактичних обставин справи, у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, представником скаржника не наведено обставин, які б перешкоджали розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 , а також не мотивовано необхідність безпосередньої явки останньої до суду, клопотання про відкладення розгляду справи колегія суддів вважала таким, що задоволенню не підлягає.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 19.02.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання про виклик свідків відмов з огляду на предмет позову у цій справі та обставини, які підлягають встановленню для повного та об`єктивного розгляду справи.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, будь-яким особам у власність чи/або користування для будівництва прибудови за вказаною адресою не надавалась, тобто об`єкт є самочинно збудованим на землях територіальної громади м. Одеси та підлягає знесенню.

Вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 21.10.2019 року № 49259932 суд першої інстанції вважав обґрунтованими, оскільки рішення державного реєстратора від 21.10.2019 року № 49259932 прийняте із порушенням законодавства за відсутності необхідних на те документів.

Оскільки Приватне підприємство «Союз» не набуло в установленому законом порядку права власності на даний об`єкт нерухомого майна, то, відповідно, не мало права відчужувати спірний об`єкт будь-яким третім особам, шляхом укладання договору купівлі-продажу від 19.11.2019 року № 2351, тому вважав, що вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19.11.2019 року та скасування рішення державного реєстратора від 19.11.2019 року № 49744277підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що самочинне будівництво, унеможливлює здійснення територіальною громадою м. Одеси правомочностей власника щодо ділянки землі, яка знаходиться під забудовою, що, в свою чергу, є підставою для звільнення земельної ділянки шляхом знесення такого об`єкту.

Проаналізувавши обставини справи та надані на підтвердження докази, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради народних депутатів Приватному підприємству «Союз» посвідчено, що нежитлові приміщення першого поверху за адресою: АДРЕСА_1 , площею 75,5 кв.м, належать ПП «Союз» на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 31.07.1997 року. Право власності на нежитлові приміщення першого поверху за адресою: АДРЕСА_1 , площею 75,5 кв.м, зареєстровано Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації 09.03.1998 року, що підтверджується реєстраційним посвідченням.

Актом передачі комунального майна нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 від 31.07.1997 року, укладеного між Одеською міською радою народних депутатів та ПП «Союз» підтверджується передача проданого 18.07.1997 року нежитлового приміщення першого поверху по АДРЕСА_1 , площею 75,5 кв.м.

Згідно технічного паспорта на бар у житловому будинку АДРЕСА_1 , виготовленого Одеським міським БТІ 12.12.1997 року, частини вказаного нерухомого мана загальною площею 75,5 кв.м, розташовані на першому поверсі.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 298290901 від 07.02.2022 року вбачається, що рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 21.10.2019 року № 49259932 за Приватним підприємством «Союз» зареєстровано право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 256,7 кв.м. Підставою для державної реєстрації є: довідка, серія та номер № 04057, видана 15.10.2019 року, видавник: ТОВ "Бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна" змінено на довідка, серія та номер: № 01057, видана 15.10.2019 року, видавник: ТОВ "Бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна" реєстраційне посвідчення, серія та номер: № 550, виданий 09.03.1998 року, видавник: Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості змінено на реєстраційне посвідчення, серія та номер: б/н, виданий 09.03.1998 року, видавник: Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час здійснення державної реєстрації) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;.

За змістом статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час здійснення державної реєстрації) встановлено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Згідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час здійснення державної реєстрації), державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час здійснення державної реєстрації) перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державноїреєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час здійснення державної реєстрації) відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Частиною першоїстатті 27Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» (вредакції тачас виникненняспірних правовідносин)визначено,що державнареєстрація прававласності таінших речовихправ,крім державноїреєстрації прававласності наоб`єкт незавершеногобудівництва,проводиться напідставі:1)укладеного вустановленому закономпорядку договору,предметом якогоє нерухомемайно,речові правана якепідлягають державнійреєстрації,чи йогодубліката; 2)свідоцтва проправо власностіна часткуу спільномумайні подружжяу разісмерті одногоз подружжя,виданого нотаріусомабо консульськоюустановою України,чи йогодубліката; 3)свідоцтва проправо наспадщину,виданого нотаріусомабо консульськоюустановою України,чи йогодубліката; 4)виданого нотаріусомсвідоцтва пропридбання майназ прилюднихторгів (аукціонів)та свідоцтвапро придбаннямайна зприлюдних торгів(аукціонів),якщо прилюдніторги (аукціони)не відбулися,чи їхдублікатів; 5)свідоцтва проправо власності,виданого органомприватизації наймачамжитлових приміщеньу державномута комунальномужитловому фонді,чи йогодубліката; 6)свідоцтва проправо власностіна нерухомемайно,виданого до1січня 2013року органоммісцевого самоврядуванняабо місцевоюдержавною адміністрацією,чи йогодубліката; 7)рішення прозакріплення нерухомогомайна направі оперативногоуправління чигосподарського відання,прийнятого власникомнерухомого майначи особою,уповноваженою управлятитаким майном; 8)державного актана правоприватної власностіна землю,державного актана правовласності наземлю,державного актана правовласності наземельну ділянкуабо державногоакта направо постійногокористування землею,виданих до1січня 2013року; 9)рішення суду,що набралозаконної сили,щодо прававласності таінших речовихправ нанерухоме майно; 10)ухвали судупро затвердження(визнання)мирової угоди; 11)заповіту,яким установленосервітут нанерухоме майно; 12)рішення уповноваженогозаконом органудержавної владипро поверненняоб`єкта нерухомогомайна релігійнійорганізації; 13)рішення власникамайна,уповноваженого ниморгану пропередачу об`єктанерухомого майназ державноїу комунальнувласність чиз комунальноїу державнувласність абоз приватноїу державнучи комунальнувласність; 13-1)договору,яким встановлюєтьсядовірча власністьна нерухомемайно,та актаприймання-передачінерухомого майна,яке єоб`єктом довірчоївласності; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

У пунктах 1 та 2 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції та час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, та перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (стаття 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції та час виникнення спірних правовідносин).

Згідно довідки ТОВ "Бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна" № 04057 від 15.10.2019 року товариством проведено технічну інвентаризацію об`єкту нерухомого майна, який являє собою нежитлове приміщення першого поверху, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Таке нежитлове приміщення є приватною власністю ПП «Союз», що підтверджується свідоцтвом про право власності № 278 від 31.07.1997 року. Зауважено, що загальна площа об`єкту нерухомого майна нежитлового приміщення першого поверху збільшена до 256,7 кв.м, за рахунок проведення робіт що не потребують документів, які дають право на їх виконання відповідно до «Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію» затвердженого постановою КМ України від 07.06.2017 року № 406. Під час проведення технічної інвентаризації самочинна реконструкція не виявлена.

З технічного паспорта на групу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого ТОВ «Бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна» на замовлення ПП «Союз» 15.10.2019 року вбачається, що приміщення за вказаною адресою, загальною площею 256,7 кв.м, розташовані на першому поверсі.

З викладеного вбачається, що площа нежитлового приміщення першого поверху за адресою: АДРЕСА_1 збільшилась до 256,7 кв.м.

Однак, колегія суддів зазначає, що правовстановлюючих документів у відповідності до яких ПП «Союз» збільшено площу належного йому на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 31.07.1997 року з 75,5 кв.м до 256,7 кв.м, як під час розгляду справи в суді першої інстанції так і під час апеляційного перегляду не надано.

Додані ОСОБА_1 до відзиву на позовної заяви докази не підтверджують здійснення ПП «Союз» у відповідності до діючого на той час законодавства будівництва, введення в експлуатацію та отримання правовстановлюючих документів на будівництво прибудови за адресою: АДРЕСА_1 .

19.11.2019 року між Приватним підприємством «Союз» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу від 19.11.2019 року № 2351, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., відповідно до якого ОСОБА_1 приймає у власність та оплачує нежитлове приміщення першого поверху за адресою: АДРЕСА_1 , площею 256,7 кв.м.

Судом першої інстанції встановлено, що вказаним договором купівлі-продажу від 19.11.2019 року № 2351 Приватне підприємство «Союз» здійснило відчуження на користь ОСОБА_1 по суті незаконно зареєстрованого за собою об`єкта, якого фізично не існувало.

Оскільки Приватне підприємство «Союз» не набуло в установленому законом порядку права власності на даний об`єкт нерухомого майна, то, відповідно, не мало права відчужувати спірний об`єкт будь-яким третім особам, в тому числі ОСОБА_1 , шляхом укладання договору купівлі-продажу від 19.11.2019 року № 2351.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 306697906 від 05.08.2022 року вбачається, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення першого поверху за адресою: АДРЕСА_1 , площею 256,7 кв.м, на підставі договору купівлі продажу № 2351, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С.

Звертаючись до суду Одеська міська рада просить, зокрема скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію за ПП «Союз» права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , площею 256,7 кв.м, визнати недійсним купівлі-продажу зазначеного майна та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на це майно за ОСОБА_1 .

Метою звернення до суду є захист права комунальної власності на земельну ділянку на якій розташоване самочинно збудоване майно, яка у користування чи власність відповідачам не надавалась.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

У пунктах 6.30-6.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зроблено висновок, що «законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. У справі, що розглядається, підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказали про неможливість знесення об`єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів. Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об`єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва».

У постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що «визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом».

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22) вказано, що «позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку з здійсненням на думку прокурора самочинного будівництва є неефективними способами захисту, а позовні вимоги про знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану є недоведеними».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 звертала увагу, що «стаття 376 ЦК Українирозміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

Самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленимстаттею 376 ЦК Українипорядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеногостаттею 376 ЦК Українипорядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленомузакономпорядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

Отже, вимоги про скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію за ПП «Союз» права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , площею 256,7 кв.м, визнання недійсним купівлі-продажу зазначеного майна та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на це майно за ОСОБА_1 не забезпечать усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.

Аналогічний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20 та від 01 лютого 2023 року у справі № 381/702/20.

В цій частині колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги щодо обрання позивачем неефективного способу захисту.

Щодо вимог про зобов`язання ОСОБА_1 за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого (прибудованого) об`єкта загальною площею 181,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 1статті 142 Конституції Україниматеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, серед іншого, земля, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Стаття 143 Конституції Українинаділяє територіальні громади правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності.

Статтею 5 ЦПК Українипередбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статей316,317,321,391 ЦК Україниправо власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Гарантуючи захист права власності, закон надає право власнику вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей16,386,391 ЦК України.

Відповідно до частини 1статті 376 ЦК Українижитловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до частини 2статті 376 ЦК Україниособа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною 4статті 376 ЦК Українипередбачено що, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (пункт б частини 1статті 80 ЗК України).

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності (частини 1 та 2статті 83 ЗК України).

У частині 2статті 152 ЗК Українизазначено, що лише власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частина 3статті 152 ЗК Українивизначає способи захисту порушених прав, а саме: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина 5статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частини другоїстатті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбаченихстаттею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування (частина 5статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Згідно ізчастинами першою третьою та восьмоюстатті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»(в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.

Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради листом № 01-10/183вих від 10.02.2022 року повідомила голову Одеської міської ради про те, що 28.12.2021 року за результатом обстеження об`єкту на території Суворовського району міста встановлено факт здійснення будівельних робіт без будь-яких дозвільних документів на самовільно зайнятій земельній ділянці комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 . Виявлений факт порушення зафіксовано актом обстеження незаконно розміщених об`єктів, споруд та елементів на території м. Одеси від 28.12.2022 року та доданими до нього матеріалами фотофіксації. Під час обстеження встановлено, що на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста, біля нежитлового приміщення 1-го поверху за адресою: АДРЕСА_1 , ймовірно власниками цього нежитлового приміщення, здійснено будівництво фундаменту шляхом залиття залізобетонного елементу основи (майданчику) та п`яти залізо-бетонних стовпчастих споруд (колон) по краях фундаменту. За інформацією Управління ДАБК Одеської міської ради в Реєстрі будівельної діяльності відсутня інформація щодо реєстрації документів, що дають право на виконання будівельних робіт та які засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 . За інформацією Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради відомості щодо видачі містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта за вказаною адресою біля нежитлового приміщення першого поверху відсутні.

Факт самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності територіальної громади м. Одеси шляхом здійснення прибудови до нежитлового приміщення першого поверху також підтверджується: заявою про вчинення кримінальних правопорушень № 01-05-5/966 вх від 08.02.2022 року, розпорядженням Суворовської районної адміністрації № 903р від 29.12.2021 року «Про демонтаж залізобетонного елементу основи та п`яти стовпчастих споруд (колон) за адресою: АДРЕСА_1 , актом обстеження незаконно розміщених об`єктів, споруд та елементів на території м. Одеси від 28.12.2021 року, актом комісійного обстеження території від 17.12.2021 року.

З листа Управління державного архітектурного-будівельного контролю ОМР № 01-8/130вх від 15.06.2022 року вбачається, що в реєстрі будівельної діяльності станом на 24.02.2022 року відсутня інформація щодо одержання права на виконання будівельних робіт або прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Також, Управлінням не реєструвались та не скасовувались документи дозвільного/декларативного характеру на зазначений об`єкт.

30.06.2022 року Головне управління Держгеокадастру в Одеській області листом від 30.06.2022 року № 1386/340-22 повідомило, що згідно із наявними у Відділі Книгами реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, других примірників державних актів та примірників договорів оренди землі станом на 31.12.2012 року не зареєстровано державні акти та договори оренди на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 року у справі № 1940/1655/18 зазначив, що вчинення позивачем дій щодо відведення йому земельної ділянки в оренду та навіть рішення суду у іншій справі, яким відповідного суб`єкта владних повноважень зобов`язано розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не породжує у позивача права на її використання до прийняття відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування рішення про надання зазначеної земельної ділянки у користування (оренду) та подальше її оформлення у встановленому порядку.

Верховний Суд також вказав, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на неї або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є самовільним заняттям земельної ділянки.

Враховуючи зазначене, оскільки Одеською міською радою рішення про надання відповідачам у власність/користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва прибудови до нежитлового приміщення площею 181,2 кв.м не приймалось, як в матеріалах справи відсутні, так і відповідачами, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом, не надані докази одержання права на виконання будівельних робіт або прийняття в експлуатацію закінчених будівельних робіт, або прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за вказаною адресою або будь-яких дозвільних документів на забудову земельної ділянки площею 181,2 кв.м, колегія суддів вважає доведеними обставини самовільного зайняття земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 181,2 кв.м.

Доводи апеляційної скарги в частині необґрунтованості вимог про знесення самочинно збудованого (прибудованого) об`єкта загальною площею 181,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 з огляду на його протиправний демонтаж Суворовською районною адміністрацією, апеляційний суд відхиляє, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що на виконання розпорядження Суворовської районної адміністрації № 903р від 29.12.2021 року «Про демонтаж залізобетонного елементу основи та п`яти стовпчастих споруд (колон) за адресою: АДРЕСА_1 » станом на час подання позову уповноваженими особами здійснено заходи щодо демонтажу залізобетонного елементу основи та п`яти стовпчастих споруд (колон).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги щодо незалучення до участі у справі в якості відповідача приватного нотаріуса, який посвідчував договір купівлі-продажу та приймав рішення про державну реєстрацію права власності, апеляційний суд відхиляє, оскільки державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, не є належним відповідачем у справі про скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та визнання недійсним правочину.

Щодо доводів про порушення принципу змагальності процесу та не задоволення клопотання про допит свідків, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Під час розгляду справи представником ОСОБА_1 подавалось клопотання про виклик свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Клопотання обґрунтоване тим, що станом на час укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ПП «Союз» фактична площа нерухомого майна становила 75,5 кв.м.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 84 ЦПК України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Апеляційний суд зауважує, що предметом розгляду цієї справи є скасування рішення про державну реєстрацію, визнання правочину недійсним та знесення самочинного будівництва, тому враховуючи наявну в матеріалах справи сукупність доказів, відсутність в заяві про виклик свідків достатніх обґрунтувань щодо обставин відомих свідкам та відомостей про значення показів для вирішення спірних правовідносин, не вбачає порушень принципу змагальності у зв`язку з незадоволенням судом першої інстанції клопотання ОСОБА_1 про допит свідків.

Ураховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що самочинне будівництво за адресою: АДРЕСА_1 , унеможливлює здійснення територіальною громадою м. Одеси правомочностей власника щодо ділянки землі, яка знаходиться під забудовою, що, в свою чергу, є підставою для звільнення земельної ділянки шляхом знесення такого об`єкту.

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення Суворовського районногосуду м.Одеси від02травня 2023року в частині позовних вимог про скасуванні рішень державних реєстраторів, визнання правочину недійсним слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог Одеської міської ради до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Союз» про скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.10.2019 року та від 19.11.2019 року, визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 19.11.2019 року недійсним, відмовити, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені якої діє представник ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Суворовського районногосуду м.Одеси від02травня 2023року в частині позовних вимог про скасуванні рішень державних реєстраторів, визнання правочину недійсним скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Одеської міської ради до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Союз» про скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.10.2019 року та від 19.11.2019 року, визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 19.11.2019 року недійсним, відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий В.А.Коновалова

Судді В.В. Кострицький

О.Ю. Карташов