Ухвала

від 01.03.2024 по справі 909/880/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 909/880/23

УХВАЛА

01.03.2024 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Костанза" (вх. № 1528/24 від 20.02.2024) про розстрочку виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.01.2024 у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергоресурс",

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Костанза", в особі філії "Калуська ТЕЦ" Товариства з обмеженою відповідальністю "Костанза",

про стягнення заборгованості в сумі 49 127 677,88 грн., з них: 39 431 270,57 грн. - основна заборгованість, 8 070 535,21 грн. - інфляційні, 1 625 872,10 грн. - 3 % річних

за участю:

від позивача: Куриленко О.А. - представник

від відповідача: Качан А. А. - представник

установив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергоресурс" (далі позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Костанза" (далі відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 49 127 677,88 грн., з них: 39 431 270,57 грн. - основна заборгованість, 8 070 535,21 грн. - інфляційні, 1 625 872,10 грн. - 3 % річних.

Відповідно до рішення суду від 08.01.2024 , позов задоволено в повному обсязі. На виконання вказаного вище рішення суд видав наказ від 05.02.2024 .

20.02.2024 на адресу суду надійшла заява від відповідача (вх. № 1528/24 від 20.02.2024) про розстрочку виконання рішення суду шляхом сплати по 4 921 721,00 грн. щомісячно по грудень 2024 включно рівними частками.

В обгрунтування поданої заяви відповідач посилається на скрутне матеріальне становище товариства. Зазначає, що має намір повністю та добровільно погасити борг перед позивачем по справі, але на даний час у товариства недостатньо грошових коштів для виконання рішення, для одноразової сплати. На підтвердження цих обставин заявник подав бухгалтерську довідку товариства станом на 01.01.2024 про наявність дебіторської заборгованості на загальну суму 393 745 792,16 грн., копії рішень Господарського суду Івано-Франківської області про стягнення заборгованостей з ТзОВ "Костанза", припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ІФ ПЗ/ІФ/6751/008/П від 06.07.2023.

Також вказує , що скрутний фінансовий стан у Товариства склався також через вторгнення російської федерації і початком повномаштабної війни на території України, що стало наслідком руйнування інфраструктури країни, зокрема значним зниженням споживання електричної енергії в ОЕС України, що призвело до зупинки генеруючого обладнання ТЕЦ, яке в свою чергу призвело до неможливості виконання зобов`язань ТОВ "Констанзи" перед ТОВ "Львівенергоресурс".

Ухвалою від 21.02.2024 суд призначив розгляд заяви про розстрочку виконання рішення суду на 01.03.2024.

28.02.2024 на адресу суду від позивача надійшло письмове заперечення на заяву про розстрочку виконання рішення суду (вх.№ вх.№3383/24 від 28.03.2024) відповідно до якого позивач (стягувач) проти заяви про розстрочку виконання рішення суду заперечив.

Свої заперечення мотивував тим, що відповідач як боржник намагається максимально відстрочити сплату боргу, про що свідчать його поведінка, як до подання позову, так і під час розгляду справи. Зокрема зазначає наступні обставини:

- борг виник в 2022 році, однак наміру відповідача її погасити у діях (бездіяльності) останнього не вбачається;

- при розгляді справи сторони намагалися укласти Мирову угоду, однак із запропонованого проекту відповідача вбачалось, що останній не мав наміру належним чином укласти мирову угоду та погашати заборгованість, а натомість мав намір укласти мирову угоду в частині прощення боргу щодо стягнення 3% річних та інфляційних збитків в повному обсязі;

- відповідно до запропонованої відповідачем редакції мирової угоди, останній готовий був здійснювати платежі по 3 943 127,06 грн з грудня місяця 2023 року в результаті чого станом на день подання заяви про розстрочку виконання рішення суду повинен був оплатити заборгованість на суму 12 млн. гривень, однак на сьогодні здійснив оплату лише в сумі 500 000,00 грн.

Разом з тим, позивач вказує, що після отримання наказу на примусове виконання рішення він не звертався протягом всього часу до виконавчої служби з метою примусового стягнення суми заборгованості, а намагався все ж таки домовитись з боржником, ведучи постійно з ним переговори щодо відшкодування зазначеної суми заборгованості, однак останній жодним чином не намагався здійснювати хоча б частинами оплату, натомість 13.02.2024 року склав заяву про розстрочку виконання рішення суду по даній справі та подав до суду.

Представник заявника (відповідача) в судовому засіданні підтримав заяву про розстрочку виконання рішення суду з підстав викладених у заяві (вх. № 1528/24 від 20.02.2024) та просив про її задоволення в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача проти розстрочки виконання рішення суду заперечив з підстав викладених у своїх письмових запереченнях (вх.№3383/24 від 28.02.2024) та просив в її задоволенні відмовити. Крім того, зазначив, що після ухвалення рішення суду від 08.01.2024, позивач звернувся до відповідача із пропозицією щодо укладення Мирової угоди щодо стягнення спірної заборгованості, де пропонував зменшити розмір пені та інфляційних втрат на 10%, однак останній не погодився на укладання мирової угоди у запропонованій позивачем редакції.

Розглянувши заяву про розстрочення виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.01.2024 у справі №909/880/23, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд виходить з наступного.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Підставами для відстрочення, розстрочення, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.

Таким чином, законодавець, у будь-якому випадку, пов`язує розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому, положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 ГПК України. Відповідно до вказаної статті, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Разом з тим, необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема:

- законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012);

- невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012);

- відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року, п. 40);

- за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V). Для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

З огляду на вищевикладене, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому, винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочення або відстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Тому, особа, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Водночас, питання щодо розстрочення виконання рішення належить до дискреційних повноважень суду та є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та дослідження доказів.

Суд дійшов висновку, що наведені відповідачем обставини не свідчать про неможливість виконання рішення суду у даній справі, а лише відображають стан поточної підприємницької діяльності заявника, що не є обставинами, з якими закон пов`язує можливість розстрочення виконання судового рішення. При цьому, обставини, на які посилається відповідач у заяві, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у даний час та можливість настання негативних наслідків у зв`язку з цим, свідчать про негативні явища в поточній діяльності відповідача, яка відповідно до ст. 42 ГК України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю.

Крім того, суд звертає увагу, що сторонами по справі в ході розгляду справи вживались заходи щодо укладення мирової угоди, зокрема за запропонованим проектом відповідача, де останній готовий був здійснювати сплату основної заборгованості шляхом здійснення помісячних платежів в розмірі 3 943 127,06 грн. починаючи з грудня місяця 2023 року, що свого роду є розстрочкою виконання зобов`язання, яке і відповідає вимогам у заяві про розстрочку виконання рішення суду. В частині стягнення пені та інфляційних витрат останній зазначив у Мировій угоді, як відмову позивача від позовних вимог в цій частині, що являє собою прощення боргу, у зв`язку із чим позивач не погодився на підписання мирової угоди, внаслідок чого сторони так і не досягли згоди на її укладання в ході провадження у справі.

З наведеного слідує, що відповідач по справі, направляючи позивачу на підписання проєкт Мирової угоди у запропонованій ним редакції щодо оплати заборгованості, усвідомлював свій обов`язок сплати спірної заборгованості у зазначені строки, що в свою чергу свідчить про розуміння останнього та фактичну наявність коштів у товариства для здійснення зазначених виплат у зазначені строки. Таким чином, станом на день подання заяви про розстрочку виконання рішення суду, відповідач повинен був оплатити заборгованість на суму 12 млн. гривень, однак, з вказаного часу здійснив оплату лише в сумі 500 000,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Щодо посилання відповідача на наявність у нього кредиторської заборгованості, на підтвердження чого подав копії рішень судів, то суд звертає увагу на те, що при дослідженні доказів по справі, судом встановлено те, що станом на момент розгляду заяви про розстрочку виконання рішення по даній справі, виконання одних із судових рішень завершено (справа №909/718/22 та №909/668/21),а по одному із них, де було задоволено заяву про розстрочку виконання рішення суду, - строк сплати заборгованості минув (справа №909/1217/21).

Разом з тим, суд звертає увагу, що наявність у товариства кредиторської заборгованості, на підтвердження чого відповідач по справі надає копії судових рішень, не є належною підставою для розстрочки виконання рішення суду, оскільки зазначені докази не підтверджують факт складного фінансового стану товариства.

Отже, наведені вище обставини в свою чергу спростовують твердження відповідача про неможливість здійснення оплати вказаної заборгованості, а натомість підтвержують відсутність наміру у останнього здійснювати належним чином погашення суми заборгованості, що в свою чергу порушує законні права та інтереси позивача та належне виконання судового рішення, що є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до законодавства України при вирішенні питання щодо доцільності розстрочення виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін.

За наведеного, розстрочення виконання рішення суду у цій справі може призвести до порушення майнових інтересів позивача (стягувача), як учасника господарських відносин, який належним чином виконав договірні зобов`язання.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 червня 2004 р. у справі "Півень проти України" судом вказано, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції, захищає також виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін. Таким чином, виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Також суд зазначає, що при вирішенні питання про надання розстрочення необхідно врахувати, що спір у даній справі виник саме з вини відповідача, у зв`язку не тільки із несвоєчасною сплатою відповідних платежів за укладеним з позивачем договору, а і з небажанням відповідача, у добровільному порядку, виробити разом із позивачем прийнятний для обох алгоритм погашення заборгованості.

Суд звертає також на те, що у заяві про розстрочку виконання рішення заявник (відповідач по справі) просить суд розстрочити також сплату суми судового збору по даній справі, яка є судовими витратами по справі, понесеними позивачем при поданні позову до господарського суду, а не сумою заборгованості за господарським зобов`язанням.

Згідно з ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи із змісту ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З аналізу наведеного вище, суд приходить до висновку в задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення слід відмовити.

Керуючись статтями 232, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в :

в заяві Товариства з обмеженою відповідальністю "Костанза" (вх. № 1528/24 від 20.02.2024) про розстрочку виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.01.2024 у справі № 909/880/23 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення суддею та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу складено 01.03.2024

Суддя О. М. Фанда