Рішення

від 20.02.2024 по справі 910/10670/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.02.2024Справа № 910/10670/23

За позовом Керівника Деснянської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (Чернігівська обл., смт Десна)

в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України (м. Київ)

2. Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хаммер Маркет" (м. Київ)

про визнання недійсним пункту договору та стягнення 112 385,42 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

Від прокуратури: Дубченко О.В.

Від позивача-1: ОСОБА_1.

Від позивача-2: ОСОБА_2.

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Деснянської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хаммер Маркет" про визнання недійсним пункту 3.1. Договору №85 від 18.10.2022, укладеного між позивачем-2 та відповідачем, та стягнення 112 385,42 грн, з яких: 105 400,00 грн безпідставно сплаченої суми ПДВ, 1 957,84 грн 3% річних та 5 027,58 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 26.09.2023.

20.09.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він повідомив про повернення сплаченої позивачем-2 суми ПДВ та зазначив про намір врегулювати спір мирним шляхом.

23.09.2023 від позивача-2 надійшло клопотання про залишення позову без розгляду в зв`язку відсутністю повноважень прокурора на представництво інтересів позивачів.

26.09.2023 від прокуратури надійшла відповідь на відзив.

26.09.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 31.10.2023.

12.10.2023 до суду від позивача-1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

17.10.2023 від прокуратури надійшли заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду.

У підготовчому засіданні 31.10.2023 прокурор подав заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.

Розглянувши у підготовчому засіданні 31.10.2023 клопотання позивача-2 про залишення позову без розгляду, суд встановив наступне.

Позовна заява прокурора обґрунтована, зокрема, тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - постанова КМУ №178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Позивач-2 та відповідач станом на 18.10.2022 були обізнані з текстом указаної постанови Кабінету Міністрів України, проте під час укладення та виконання договору на поставку мастильних засобів від 18.10.2022 №85 її вимоги зазначеної враховано не було, у зв`язку з чим безпідставно включено до ціни договору суму ПДВ у розмірі 105 400,00 грн.

У період з 15.11.2022 (дата сплати коштів позивачем-2 відповідачу) по 19.06.2022 (дата повідомлення прокурором позивачів про встановлення підстав для представництва інтересів держави у суді) сторони договору не вчиняли жодних дій для усунення вказаних порушень.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави у суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частина 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Зміст поняття "державні інтереси" розглянуто в рішенні Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення кодексу України (справа про представництво прокуратурою інтересів держави в суді) від 08.04.1999.

Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних політичних, економічних, соціальних та інших дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №810/2763/17 дійшла висновку відповідно до якого, за загальним визначенням "публічним інтересом" є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону У країни "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 тощо.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відтак, представництво прокурором інтересів держави у суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру", навівши відповідне обґрунтування цього.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оборону України" та ст. 15 Закону України "Про Збройні Сили України", фінансування потреб національної оборони та Збройних Сил України здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України.

Військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ст. 10 Закону України "Про оборону України" та п. 3 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 671 є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної політики у: сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Таким чином, Міністерство оборони України, як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у військових частинах Збройних Сил України, а також Військова частина НОМЕР_1 , як сторона оспорюваного правочину та вигодонабувач, є органами державної влади, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах.

Деснянською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" 20.06.2023 скеровано до Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 повідомлення №584вих.23 про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави шляхом повернення зайво сплачених коштів, стягнення відповідних втрат за користування ними відповідачем. При цьому прокурором надано розумний строк для вжиття таких заходів та інформування його про результати розгляду повідомлення.

За таких обставин, суд встановив наявність підстав для представництва прокурором інтересів позивачів та наявність у нього відповідних повноважень на звернення до суду з даним позовом, у зв`язку з чим протокольною ухвалою від 31.10.2023 відмовив у задоволенні клопотання позивача-2 про залишення позову без розгляду.

Клопотання позивача-1 про зупинення провадження у справі обґрунтовано тим, що Міністерством оборони України було подано до Київського окружного адміністративного суду позов щодо оскарження вимоги Державної аудиторської служби України від 18.05.2023, яка полягала у вжитті заходів реагування, в тому числі з приводу надмірно сплаченого ПДВ, тож питання правомірності застосування ПДВ до операцій з постачання пально-мастильних матеріалів згідно з контрактами, які було укладено Міноборони під час дії воєнного стану, наразі є предметом судового розгляду. Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 02.08.2023 справу № 320/20717/23 передав до Харківського окружного адміністративного суду.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України передбачено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив відсутність підстав для висновку про неможливість вирішення даного спору до розгляду справи № 320/20717/23, у зв`язку з чим постановив протокольну ухвалу від 31.10.2023 про відмову в задоволенні відповідного клопотання позивача-1.

31.10.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та оголошення перерви в підготовчому засіданні до 21.11.2023.

21.11.2023 від позивача-2 надійшла відповідь на відзив.

21.11.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 12.12.2023.

28.11.2023 прокурор подав додаткові пояснення по справі.

12.12.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.01.2024.

23.01.2024 від позивача-1 надійшли додаткові пояснення по справі.

Судове засідання, призначене на 23.01.2024, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 20.02.2024.

У судовому засіданні 20.02.2024 прокурор просив закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу, в іншій частині позовні вимоги підтримав. Представники позивачів проти задоволення позовних вимог заперечували. Представник відповідача в судове засідання не заявився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, тож його неявка не перешкоджає розгляду справі відповідно до ст. 202 ГПК України.

20.02.2024 суд, по виходу з нарадчої кімнати, проголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивачів та прокурора, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.10.2022 між військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хаммер Маркет" було укладено договір №85 поставки товару для державних потреб (за кошти державного бюджету) у воєнний час (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого відповідач зобов`язався поставляти Замовнику, а позивач-2 - прийняти і оплатити товар згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору найменування Товару: код ДК 021:2015:09210000-4 - Мастильні засоби (Олива моторна, Олива трансмісійна).

Пунктом 3.1. Договору визначено, що його ціна становить 632 400,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 105 400,00 грн.

У той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - постанова КМУ №178) встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

На виконання цього Договору відповідач поставив товар, а позивач-2 прийняв його та оплатив у повному обсязі в сумі 632 400,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 105 400,00 грн платіжним дорученням №1407 від 15.11.2022.

Зобов`язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Прокурором пред`явлено позовні вимоги про визнання недійсним пункту 3.1. Договору з підстав його невідповідності вимогам постанови КМУ №178, внаслідок чого позивачем-2 було безпідставно перераховано відповідачу бюджетні кошти у виді податку на додану вартість у розмірі 105 400,00 грн.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вже зазначалось вище, постановою КМУ №178 установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Відповідно до листа-роз`яснення ДПС України від 29.07.2022 № 8271/6/99-00-21-03-02-06, нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови № 178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою № 178. Норми ПК України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку.

Також ДПС України наголосила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.

Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші пально-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою № 178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів а, б п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Згідно із підпунктом "г" п. 195.1.2 ст.195 Розділу V ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про оборону України" у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

Відповідно до п. п. 1, 2 Постанови КМУ № 178 до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, У правління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оборону України" та ст. 15 Закону України "Про Збройні Сили України" фінансування потреб національної оборони та Збройних Сил України здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України.

Статтею 3 Закону України "Про оборону України" передбачено, що підготовка держави до оборони включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою та іншою технікою, а також створення високоефективних засобів збройної боротьби.

Військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ст. 10 Закону України "Про оборону України", п. 3 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 671 є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

З наведеного суд погоджується з доводами прокурора про те, що із системного аналізу указаних норм слідує, що приписи підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та Постанови КМУ від 02.03.2022 № 178 поширюються на діяльність Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 .

У роз`ясненні ДПС України від 29.07.2022 № 8271/6/99-00-21-03-02-06 також роз`яснено, що нульова ставка податку на додану вартість відповідно до пп. "г" пп. 195.1.2. п. 195.1. статті 95 розділу V Кодексу та Постанови №178 застосовується до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту Збройних Сил України.

Таким чином, судом встановлено, що операції з постачання військовій частині НОМЕР_1 мастильних засобів за Договором оподатковуються за нульовою ставкою, тож встановлення в п. 3.1. Договору суми податку на додану вартість у розмірі 20% суперечить положенням ПК України.

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Такий правовий висновок Верховний Суд навів у постанові від 12.03.2018 у справі №910/22319/16.

Судом встановлено, що сума ПДВ включена до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Такий правовий висновок висловлено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/12764/20.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог прокурора та визнання недійсним пункту 3.1. Договору в частині включення до його ціни суми ПДВ.

Крім того, прокурором пред`явлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача-2 105 400,00 грн безпідставно сплаченої суми ПДВ.

Судом встановлено, що платіжною інструкцією №4994 від 04.07.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Хаммер Маркет" перерахувало на рахунок військової частини НОМЕР_1 105 400,00 грн, з призначенням платежу: "повернення надлишково перерахованих коштів згідно листа №612/1/1/1351 від 26.06.2023, без ПДВ".

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки відповідачем було сплачено позивачу-2 в повному обсязі пред`явлену до стягнення суму ПДВ в розмірі 105 400,00 грн, суд дійшов висновку про те, що провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу слід закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача-2 1 957,84 грн 3% річних та 5 027,58 грн інфляційних втрат, суд встановив наступне.

Вимоги про стягнення 105 400,00 грн суми ПДВ за Договором прокурор обґрунтував положеннями ст. 1212 ЦК України, яка, у зв`язку із визнанням недійсним пункту 3.1. Договору в частині включення до його ціни суми ПДВ, підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 зробила висновок про те, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З наведеного слідує, що обов`язок з повернення отриманих за недійсним правочином коштів на підставі ст. 1212 ЦК України виникає негайно, з моменту припинення існування відповідного договору (його частини) як підстави для утримання сплачених відповідно до його умов коштів.

У даному випадку судом встановлено, що відповідачем отримані від позивача-2 кошти утримувалися за наявності правової підстави для цього - чинної до дати постановлення даного рішення редакції пункту 3.1. Договору.

Відтак нарахування за ч. 2 ст. 625 ЦК України на суму безпідставно утримуваних коштів можливе після усунення підстави для цього (визнання правочину недійсним), тож нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період з 17.11.2022 по 30.06.2023 є необґрунтованим.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Інші доводи і твердження учасників справи судом відхилено як такі, що не спростовують встановлених судом обставин та не можуть вплинути на результат вирішення даного спору.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на прокурора та відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі №910/10670/23 в частині позовних вимог про стягнення 105 400,00 грн.

2. Позов керівника Деснянської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону задовольнити частково.

3. Визнати недійсним пункт 3.1. Договору №85 від 18.10.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хаммер Маркет" (03110, місто Київ, вул. Пироговського, будинок 18; ідентифікаційний код 37174897) в частині включення до ціни договору суми ПДВ 20%.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хаммер Маркет" (03110, місто Київ, вул. Пироговського, будинок 18; ідентифікаційний код 37174897) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01014, місто Київ, вулиця Болбочана Петра, будинок 8; ідентифікаційний код 38347014) 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.

5. В частині стягнення 6 985,42 грн в позові відмовити.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 29.02.2024.

Суддя Т.М. Ващенко