Рішення

від 29.02.2024 по справі 120/19369/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

29 лютого 2024 р. Справа № 120/19369/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Пробуд" до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства "Пробуд" до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішень.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятого відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів №UA100230/2023/610130/2 від 03.10.2023 та картки відмови №UA100230/2023/000769.

Ухвалою від 01.01.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що при проведені контролю митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення за митною декларацією від 28.09.2023 № 23UA100230020207U6 встановлено, що декларантом до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів, а надані документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості. Зокрема, представник відповідача зазначив, що відповідно до наданих документів, маршрут слідування вантажу Шанхай-Гданськ-Глівіце-Вишневе-Калинівка. Згідно поданих декларантом довідок про транспортні витрати №1508/03 від 15.08.2023 та рахунку про оплату транспортних витрат №РФ-17722 від 15.08.2023 зазначено транспортні витрати з Шанхаю до Гданську (морське перевезення), з Гданську до Пшемисль-Мостиська (залізничне перевезення). Проте, відповідно до залізничних накладних місцем завантаження є Глівіце (Польща). Таким чином, в транспортних документах не визначено вартість перевезення за маршрутом Гданськ-Глівіце. Також зазначив, що відповідно до рахунку про оплату транспортних витрат №РФ-17722 від 15.08.2023 визначено, що сплата за перевезення здійснюється протягом 3-х банківських днів. Проте, платіжні документи до митного оформлення не надано. Представник відповідача також вказав, що для підтвердження наданих послуг з перевезення декларантом надано залізничні накладні, в яких зазначено, що платником платежів за проїзд є PCC Intermodal S.A., відповідно відбулось залучення третіх осіб для перевезення заявленого до митного оформлення вантажу, але документи які передбачені законодавством (наказ №599 від 24.05.2012 "Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення") до митного оформлення не надані. Також відсутня інформація про спосіб та вид доставки вантажу з Гданська до Глівіце.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що між Приватним підприємством "Пробуд" (Україна) "Покупець" та компанією "CHANGZHOU DEHOME WOOD CO.,LTD" (КНР) "Продавець" укладено Контракт №CZDH-230414 від 14.04.2023.

Відповідно до умов контракту, продавець зобов`язується передати у власність покупця товар власного виробництва, а покупець зобов`язується прийняти товар і своєчасно сплатити його вартість. Номенклатура, кількість, строки, ціна та умови постачання вказуються в інвойсах та (або) специфікаціях, що є невід`ємною частиною контракту.

Відповідно до комерційного інвойсу №CZDH23710-2 від 10.06.2023 продавцем та покупцем була узгоджена номенклатура, ціна та кількість товару. Загальна вартість товару (SPC Ламінована підлога) складає - 71899,03 доларів США.

На виконання умов контракту покупець здійснив оплату товару згідно платіжного документа SWIFT, АТ "ОТП БАНК" № 230810/001053095 від 10.08.2023 на суму 71899,03 доларів США.

З метою здійснення митного оформлення товару, позивачем була подана до Вінницької митниці електронна митна декларація №23UA100230020207U6 разом із необхідним для митного оформлення пакетом документів.

Загалом, з метою проведення митного оформлення товару, в тому числі на вимогу митного органу, позивачем були надані наступні документи:

- пакувальний лист (Packing list) б/н від 10.06.2023;

- комерційний інвойс (Commercial invoice) CZDH23710-2 від 10.06.2023;

- коносамент WMSS23054819 від 21.06.2023;

- міжнародна залізнична накладна 31500576 від 30.08.2023;

- міжнародна залізнична накладна 31500587 від 30.08.2023;

- міжнародна залізнична накладна 31500577 від 30.08.2023;

- міжнародна залізнична накладна 31500585 від 30.08.2023;

- транзитна декларація Т1 №23PL322080NU636SD2 від 16.08.2023;

- транзитна декларація Т1 №23PL322080NU636SF9 від 16.08.2023;

- транзитна декларація Т1 №23PL322080NU636SG7 від 16.08.2023;

- транзитна декларація Т1 №23PL322080NU636SE0 від 16.08.2023;

- автотранспортна накладна (CMR) № б/н від 26.09.2023;

- автотранспортна накладна (CMR) № б/н від 26.09.2023;

- автотранспортна накладна (CMR) № б/н від 25.09.2023;

- автотранспортна накладна (CMR) № б/н від 25.09.2023;

- документ про сплату вартості товару SWIFT, АТ "ОТП БАНК" № 230810/001053095 від 10.08.2023;

- рахунок фактура за транспортно-експедиційні послуги РФ-17722 від 15.08.2023;

- довідку про транспортні витрати № 1508/03 від 15.08.2023;

- платіжну інструкцію №352 від 14.09.2023 про сплату за транспортно- експедиційні послуги;

- специфікація виробника товару до Контракту № CZDH-230414 від 14.04.2023

- контракт (договір) № CZDH-230414 від 14.04.2023;

- висновок про вартісні характеристики товару підготовлений спеціалізованою експертною організацією №113/672 від 08.09.2023;

- договір про надання послуг митного брокера №04-2023 від 03.08.2023;

- договір про перевезення №1304/23/01 від 13.04.2021;

- пояснення Експедитора № 2809/03 від 29.09.2023.

При цьому в митній декларації №23UA100230020207U6 року митна вартість товару визначена за першим методом - за ціною Договору.

Разом із тим, за наслідком розгляду наданих позивачем матеріалів, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA100230/2023/610130/2 від 03.10.2023.

Окрім того відповідачем також було прийнято картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100230/2023/000769.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 34-1 ч. 1 ст. 4 МК України, митні органи - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.

Відповідно до положень статті 49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані:

1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;

2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. (ч. 2 ст. 52 МК України).

У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості (ч. 4 ст. 52 МК України).

У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей (ч.ч. 8, 9 ст. 52 МК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 2 статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частинами 1, 2 та 3 ст. 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Положеннями ч. 5 ст. 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з ч. 1 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до ч. 1 статті 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною 2 статті 58 МК України передбачено, що Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

В даному ж випадку, як уже було встановлено судом вище, між ПП "Пробуд" (Україна) "Покупець" та компанією "CHANGZHOU DEHOME WOOD CO.,LTD" (КНР) "Продавець" укладено Контракт №CZDH-230414 від 14.04.2023.

Відповідно до умов контракту продавець зобов`язується передати у власність покупця товар власного виробництва, а покупець зобов`язується прийняти товар і своєчасно сплатити його вартість. Номенклатура, кількість, строки, ціна та умови постачання вказуються в інвойсах та (або) специфікаціях, що є невід`ємною частиною контракту.

Відповідно до комерційного інвойсу №CZDH23710-2 від 10.06.2023 продавцем та покупцем була узгоджена номенклатура, ціна та кількість товару. Загальна вартість товару (SPC Ламінована підлога) складає - 71899,03 доларів США.

На виконання умов контракту покупець здійснив оплату товару згідно платіжного документа SWIFT, АТ "ОТП БАНК" № 230810/001053095 від 10.08.2023 на суму 71899,03 доларів США.

З метою здійснення митного оформлення товару, позивачем була подана до Вінницької митниці електронна митна декларація №23UA100230020207U6 разом із необхідним для митного оформлення пакетом документів.

Загалом, з метою проведення митного оформлення товару, в тому числі на вимогу митного органу, позивачем були надані наступні документи: пакувальний лист (Packing list) б/н від 10.06.2023; комерційний інвойс (Commercial invoice) CZDH23710-2 від 10.06.2023; коносамент WMSS23054819 від 21.06.2023; міжнародна залізнична накладна 31500576 від 30.08.2023; міжнародна залізнична накладна 31500587 від 30.08.2023; міжнародна залізнична накладна 31500577 від 30.08.2023; міжнародна залізнична накладна 31500585 від 30.08.2023; транзитна декларація Т1 №23PL322080NU636SD2 від 16.08.2023; транзитна декларація Т1 №23PL322080NU636SF9 від 16.08.2023; транзитна декларація Т1 №23PL322080NU636SG7 від 16.08.2023; транзитна декларація Т1 №23PL322080NU636SE0 від 16.08.2023; автотранспортна накладна (CMR) № б/н від 26.09.2023; автотранспортна накладна (CMR) № б/н від 26.09.2023; автотранспортна накладна (CMR) № б/н від 25.09.2023; автотранспортна накладна (CMR) № б/н від 25.09.2023; документ про сплату вартості товару SWIFT, АТ "ОТП БАНК" № 230810/001053095 від 10.08.2023; рахунок фактура за транспортно-експедиційні послуги РФ-17722 від 15.08.2023; довідку про транспортні витрати № 1508/03 від 15.08.2023; платіжну інструкцію №352 від 14.09.2023 про сплату за транспортно-експедиційні послуги; специфікація виробника товару до Контракту № CZDH-230414 від 14.04.2023; контракт (договір) № CZDH-230414 від 14.04.2023; висновок про вартісні характеристики товару підготовлений спеціалізованою експертною організацією №113/672 від 08.09.2023; договір про надання послуг митного брокера №04-2023 від 03.08.2023; договір про перевезення №1304/23/01 від 13.04.2021; пояснення Експедитора № 2809/03 від 29.09.2023.

При цьому в митній декларації №23UA100230020207U6 року митна вартість товару визначена за першим методом - за ціною Договору.

Разом із тим, за наслідком розгляду наданих позивачем матеріалів, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA100230/2023/610130/2 від 03.10.2023.

Як видно із змісту рішення №UA100230/2023/610130/2 від 03.10.2023 підставою для коригування митної вартості товарів став висновок митного органу про те, що документи, які надані до митного оформлення, не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості.

Зокрема, в рішенні №UA100230/2023/610130/2 від 03.10.2023 зазначено наступне:

1) відповідно до наданих документів маршрут слідування вантажу Шанхай-Гданськ- Глівіце-Вишневе-Калинівка. Згідно поданих довідок про транспортні витрати №1508/03 від 15.08.2023 та рахунку про оплату транспортних витрат №РФ-17722 від 15.08.2023 зазначено транспортні витрати з Шанхаю до Гданську (морське перевезення), з Гданську до Пшемисль-Мостиська (залізничне перевезення). Проте, відповідно до залізничних накладних місцем завантаження є Глівіце (Польща). Відповідно в транспортних документах не визначено вартість перевезення за маршрутом Гданськ-Глівіце;

2) для підтвердження наданих послуг з перевезення надано залізничні накладні в яких зазначено, що платником платежів за проїзд є PCC Intermodal S.A., відповідно відбулось залучення третіх осіб для перевезення заявленого до митного оформлення вантажу, але документи які передбачені законодавством (наказ №599 від 24.05.2012 "Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення") до митного оформлення не надані. Також відсутня інформація про спосіб та вид доставки вантажу з Гданська до Глівіце;

3) в додатково наданому експертному висновку від 08.09.2023 №113/672 відсутній додаток посилання на джерело інформації;

4) в наданих платіжних документах зазначено посилання на зовнішньоекономічний контракт, але умови оплати визначаються специфікаціями та інвойс.

Надаючи оцінку виявленим митним органом розбіжностям, суд враховує наступне.

Так, як видно із матеріалів справи, 13.04.2023між ПП "Пробуд" та ТОВ "Клевер Тім" укладено Договір про транспортне експедитування № 1304/23/01.

Відповідно до умов договору експедитор (ТОВ "Клевер Тім") зобов`язується за доручення і за рахунок ПП "Пробуд" виконати або організувати виконання комплексу послуг з транспортно-експедиційного обслуговування і організації перевезень експортних, імпортних і транзитних вантажів клієнта морським і наземним транспортом, а також надавати інші послуги, необхідні для доставки вантажів клієнта (пп. 1.1 Договору).

Із наявної в матеріалах справи довідки №1508/03 від 15.08.2023 слідує, що вартість перевезення контейнерів від продавця CHANGZHOU DEHOME WOOD CO.,LTD до покупця ПП "Пробуд" згідно інвойсу CZDH23710-2 складає 554379,98 грн., з яких:

- морське перевезення вантажу за межами державного кордону України - 178454,77 грн.

- залізничне перевезення контейнерів за межами державного кордону України від Гданську до Пшемисль-Мостиська - 263293,92 грн.

- додаткові послуги за межами державного кордону України (навантажувально-розвантажувальні роботи стосовно контейнерів та вантажів, обробка товарів в порту Гданськ, транспортно-експедиційні послуги за межами державного кордону України) - 37917,25 грн.

- транспортно-експедиційне обслуговування на території України - 74714,04 грн.

Крім того, 14.09.2023 ПП "Пробуд" сплачено на користь ТОВ "Клевер Тім" кошти за міжнародне перевезення та транспортно-експедиційне обслуговування в сумі 554379,98 грн.

На переконання суду відповідна довідку містить чітку інформацію про вартість наданих послуг з перевезення товарів, в тому числі, з Гданську до Пшемисль-Мостиська.

В оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що відповідно до залізничних накладних місцем завантаження є Глівіце (Польща), однак в транспортних документах не визначено вартість перевезення за маршрутом Гданськ-Глівіце.

Втім суд такі посилання відповідача, як підставу для коригування митної вартості товарів, оцінює критично, адже відповідні обставини жодним чином не спростовують факт переміщення товару з Гданську до Пшемисль-Мостиська через Глівіце.

Крім того, із наявних в матеріалах справи пояснень ТОВ "Клевер Тім" за вих. №2809/03 від 29.09.2023 слідує, що вартість перевезення контейнерів за маршрутом Гданськ-Глівіце вже включено у вартість перевезення контейнерів за межами державного кордону України.

Також, в оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що для підтвердження наданих послуг з перевезення надано залізничні накладні, в яких зазначено, що платником платежів за проїзд є PCC Intermodal S.A., відповідно відбулось залучення третіх осіб для перевезення заявленого до митного оформлення вантажу, але документи які передбачені законодавством (наказ №599 від 24.05.2012 "Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення") до митного оформлення не надані.

Разом із тим, зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається про які саме документи, визначені наказом №599 від 24.05.2012, відповідач вказує.

Так, у відповідності до Правил заповнення графи 20 декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 "Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.06.2012 за № 984/21296 (далі - Наказ № 599), до зазначених в пункті 6 частини 2 статті 53 МК України транспортних (перевізних) документів, а також документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів можуть належати:

- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

В даному ж випадку, як уже було встановлено судом вище, позивач не здійснював перевезення товарів власним транспортом, а скористався послугою експедитора (ТОВ "Клевер Тім"), який, в силу умов укладеного із ним договору, зобов`язується за доручення і за рахунок ПП "Пробуд" виконати або організувати виконання комплексу послуг з транспортно-експедиційного обслуговування і організації перевезень експортних, імпортних і транзитних вантажів клієнта морським і наземним транспортом, а також надавати інші послуги, необхідні для доставки вантажів клієнта.

Із наявної в матеріалах справи довідки №1508/03 від 15.08.2023 слідує, що вартість перевезення контейнерів від продавця CHANGZHOU DEHOME WOOD CO.,LTD до покупця ПП "Пробуд" згідно інвойсу CZDH23710-2 складає 554379,98 грн., з яких: морське перевезення вантажу за межами державного кордону України - 178454,77 грн. залізничне перевезення контейнерів за межами державного кордону України від Гданську до Пшемисль-Мостиська - 263293,92 грн. додаткові послуги за межами державного кордону України (навантажувально-розвантажувальні роботи стосовно контейнерів та вантажів, обробка товарів в порту Гданськ, транспортно-експедиційні послуги за межами державного кордону України) - 37917,25 грн. транспортно-експедиційне обслуговування на території України - 74714,04 грн.

Крім того, як уже було встановлено вище, 14.09.2023 ПП "Пробуд" сплачено на користь ТОВ "Клевер Тім" кошти за міжнародне перевезення та транспортно-експедиційне обслуговування в сумі 554379,98 грн.

Таким чином, надані позивачем документи, на переконання суду, в повній мірі підтверджують усю необхідну інформацію про вартість перевезення оцінюваних товарів. Жодних розбіжностей чи/або недоліків, які б ставили під сумнів достовірність відображеної у них інформації, судом не встановлено.

Також, суд критично оцінює посилання представника відповідача в оскаржуваному рішенні на те, що в додатково наданому експертному висновку від 08.09.2023 №113/672 відсутній додаток посилання на джерело інформації, адже це не відповідає дійсності.

Зокрема, як видно із експертного висновку від 08.09.2023 №113/672, в останньому наявні п`ять посилань на джерела з мережі інтернет щодо цін на продукцію зі схожими технічними характеристиками.

Крім того, необґрунтованими, на думку суду, також є посилання представника відповідача на те, що в наданих платіжних документах зазначено посилання на зовнішньоекономічний контракт, але умови оплати визначаються специфікаціями та інвойс.

Суд зазначає, що дійсно умови оплати визначаються специфікаціями та інвойс, втім відповідні документи також формуються вході виконання умов зовнішньоекономічного контракту, а тому сам лише факт посилання в платіжних документах на контракт, на переконання суду, не можна віднести до обставин, що можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), оскільки вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару.

З урахуванням вище викладеного, за наявності усіх визначених ч. 2 ст. 53 МК України документів, які підтверджують заявлену позивачем митну вартість товару, а також беручи до уваги факт відсутності у відповідних документах (визначених саме ч. 2 ст. 53 МК України) розбіжностей, які б мали вплив на правильність визначення митної вартості, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для коригування заявленої позивачем митної вартості товарів за МД № 23UA100230020207U6.

Враховуючи наведене, суд доходить до висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів №UA100230/2023/610130/2 від 03.10.2023 не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, оскільки на час прийняття картки відмови в прийнятті митної вартості, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100230/2023/000769 були відсутні підстави, передбачені ч. 6 статті 54 МК України, зазначене рішення суб`єкта владних повноважень також є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 15883,10 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Що ж до відшкодування на користь позивача понесених ним витрат на правову допомогу адвоката в сумі 39900 грн., то суд зазначає наступне.

Положеннями п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, положеннями ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У п. 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Згідно визначення, наведеного у статті 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

В даному ж випадку, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, представником позивача надано копію договору про надання правничої допомоги від 04.10.2023, детальний опис робіт виконаних адвокатом від 31.10.2023, платіжну інструкцію №416 від 01.11.2023 про сплату гонорару в сумі 39900 грн.

В той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З приводу наведеного варто зазначити, що дана справа дійсно є справою незначної складності, а правовідносини, які є предметом розгляду в межах цієї справи, не є складними, що свідчить про те, що підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення на його користь витрат, понесених ним на правову допомогу адвоката у сумі 39900 грн., підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення таких витрат в сумі 5000 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA100230/2023/610130/2 від 03.10.2023 та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100230/2023/000769.

Стягнути на користь Приватного підприємства "Пробуд" сплачений судовий збір в сумі 15883 (п`ятнадцять тисяч вісімсот вісімдесят три) гривні 11 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці.

Стягнути на користь Приватного підприємства "Пробуд" понесені витрати на правничу допомогу сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОБУД" (вул. Гонти, 24, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 35823576)

Відповідач: Київська митниця (бульвар Вацлава Гавела, 8а, м. Київ, код ЄДРПОУ 43997555)

Повний текст рішення складено 29.02.2024.

СуддяПоліщук Ірина Миколаївна