Ухвала від 29.02.2024 по справі 600/6189/23-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

29 лютого 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/6189/23-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача військова частина НОМЕР_2 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

У провадженні суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача військова частина НОМЕР_2 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

У позові позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 26.06.2022 по 29.09.2022 в розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату йому додаткової винагороди встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 26.06.2022 по 29.09.2022 в розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах та з врахуванням проведених виплат за цей період.

Військовою частиною НОМЕР_1 подано до суду клопотання про залишення позову без руху, в якому вказував про пропущення позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України.

Представником позивача подано до суду письмові заперечення, яких просив відмовити у задоволенні заяви про залишення позовної заяви без руху. В обґрунтування заперечень представник позивача вказував, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , тому з поважних причин пропустив строк звернення до суду.

Враховуючи зазначене, представник позивача просив поновити позивачу строк звернення до суду з даним позовом.

Розглянувши клопотання про залишення позовної заяви без руху та клопотання про поновлення строку звернення до суду, перевіривши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

За визначенням, наведеним у п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, право звернення до суду є невід`ємним особистим правом особи, чи правом суб`єкта владних повноважень, яке реалізовується в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи до суду з позовом.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Разом з тим, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду, процесуальної форми та порядку звернення.

Так, у розумінні ч. 1 ст. 118 КАС України, процесуальними строками є встановлені законом або ж судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями та роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Так, інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює добросовісно ставитися до виконання учасниками процесу своїх обов`язків. Строки звернення до суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням певного спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилами ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакцій, чинній до 18.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положень ст. 233 КЗпП України надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 і № 9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

При цьому, поняття "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, поняття "грошове забезпечення", "індексація грошового забезпечення" та "заробітна плата", які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у цій адміністративній справі охоплюється застосованим у ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці".

Аналогічну правову позицію було неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 13.03.2019 у справі № 807/363/18, від 25.04.2019 у справі № 804/496/18, від 26.06.2019 у справі № 820/4748/17, від 22.05.2020 у справі № 808/3200/17, від 04.02.2021 у справі № 160/5393/19.

Згідно з ч. 1 - 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Отже, відповідно до норм чинного законодавства грошове забезпечення охоплюється застосованим у ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці".

Оскільки КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати строки звернення до суду, застосуванню до позовних вимог про нарахування та виплату додаткової винагороди військовослужбовцю підлягають саме положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України, згідно з якими звернення працівника до суду із позовом про стягнення заробітної сплати (грошового забезпечення) не обмежується будь-яким строком.

Отже, відповідно до норм чинного законодавства грошове забезпечення охоплюється застосованим у ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці".

Оскільки КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати строки звернення до суду, застосуванню до позовних вимог про нарахування та виплату додаткової винагороди підлягають саме положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Суд також зазначає, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, яким ч. 2 ст. 233 КЗпП України викладено у наступній редакції: "Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."

Отже, згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду стосується заяв про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період з 20.05.2022 та зарахований до списків особового складу НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) з 26.05.2022 та проходить військову службу.

Разом з тим, суд наголошує, що відповідно до п. 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.

З огляду на те, що з 19.12.2020 по 30.06.2023 на території України діяв карантин, підлягають врахуванню приписи Прикінцевих положень КЗпП України, відповідно до яких строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення до суду з вказаним позовом, встановлений ст. 233 КЗпП України.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що заява відповідача про залишення позовної заяви без руху є необґрунтованою, тому задоволенню не підлягає.

З наведених вище підстав не підлягає також задоволенню клопотання представника позивача про поновлення позивачу строку звернення до суду з даним позовом, оскільки вказаний строк ним не пропущено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 241 - 243, 248 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без руху, - відмовити.

2. У задоволенні клопотання представника позивача про поновлення позивачу строку звернення до суду з даним позовом, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В.К. Левицький