Постанова

від 15.02.2024 по справі 160/21637/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 лютого 2024 року м. Дніпросправа № 160/21637/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2023 ( суддя першої інстанції Ільков В.В.) в адміністративній справі №160/21637/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2023 року № Ф-116741-17/61 Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визначення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 25734,26 грн. (двадцять п`ять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 26 копійок);

визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2023 року № Ф-116741-17/61У Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визначення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 25734,26 грн. (двадцять п`ять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 26 копійок);

зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) здійснити коригування даних платника податків ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) в інформаційно-комунікаційній системі органів ДПС України шляхом вилучення відомостей про наявність податкового боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 25734,26 грн. (двадцять п`ять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 26 копійок).

стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) моральну шкоду у сумі 20000,00 грн.;

стягнути з Відповідача на користь Позивача судові витрати (витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 березня 2023 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформована вимога № Ф-116741-17/61 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску платником ФОП ОСОБА_1 на суму 25734,26 гривень. Однак вище вказану вимогу про сплату боргу позивач особисто не отримував, а дізнався про її існування лише у серпні 2023 року. Позивач вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки у період з січня 2017 року по 2019 рік (ІV квартал) був та і по теперішній час позивач працював, та був застрахованою особою, а єдиний внесок в період нарахування боргу за спірною вимогою було сплачено його роботодавцями в розмірі не менше мінімального, що, на думку позивача, виключає його обов`язок по сплаті єдиного внеску. Також позивач зауважив, що у спірний період не займався підприємницькою діяльністю та не отримував інших доходів ніж від трудової діяльності як найманий працівник. Враховуючи порушення його прав, у тому числі просив стягнути моральну шкоду, яка визначена позивачем у розмірі 20000,00 гривень.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2023 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2023 року №Ф-116741-17/61 Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визначення ОСОБА_1 суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 25734,26 грн. (двадцять п`ять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 26 копійок).

Зобов`язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом вилучення відомостей про нараховану ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) недоїмку (заборгованість) зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 25734,26 грн. (двадцять п`ять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 26 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Із рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, ним була подана апеляційна скарга. В скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Аргументи, наведені контролюючим органом в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог скасувати, прийняти нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на порушення судом першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Вказав на на протиправну поведінку відповідача. Зазначає, що позивач постійно зазнає психічного напруження. Відповідач постійно створює Позивачу величезні незручності, пов`язані з незаконним арештом державною виконавчою службою його рухомого та нерухомого майна, внесення позивача до реєстру боржників тощо, що пов`язані з виконанням незаконних вимог відповідача. Позивач постійно витрачає свої кошти на оплату правничої допомоги адвоката і судового збору для скасування в судовому порядку незаконних вимог про сплату боргу (недоїмки) Відповідача. На підставі вищевикладеного, вважаємо доведеними обставини заподіяння Позивачу моральної шкоди у сумі 20000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить висновку про те, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 був зареєстрований 14.10.1999 року як фізична особа-підприємець, про що вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення відомостей про фізичну особу-підприємця.

26.12.2019 року здійснено запис про припинення фізичної особи-підприємця.

Згідно інформаційно - комунікаційних систем ДПС України ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 з 14.10.1999 року перебував на податковому обліку в Придніпровській ДПІ (Амур - Нижньодніпровський район м. Дніпра) ГУ ДПС, як фізична особа - підприємець та відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 був платником єдиного внеску.

Запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців по ФОП ОСОБА_1 внесено 26.12.2019. Стан платника податків - 11-ПРИПИНЕНО, АЛЕ НЕ ЗНЯТО З ОБЛІКУ (КОР НЕ ПУСТІ).

Протягом періоду 2017 рік - 4 квартал 2019 року ФОП ОСОБА_1 перебував на загальній системі оподаткування.

В ІКП 71040000 ФОП ОСОБА_1 , заборгованість з єдиного внеску станом на 08.09.2023 року становить 25734,26 грн. та складається з таких періодів:

- за 2017 рік - 7643,00 грн. (нараховано 8448,00 грн. по строку сплати 09.02.2018 року, сплачено 805,00 грн., залишок несплаченої суми 7643,00 грн.);

за І квартал 2018 року - 2457,18 грн., строк сплати 19.04.2018 року;

за II квартал 2018 року - 2457,18 грн., строк сплати 19.07.2018 року;

за III квартал 2018 року - 2457,18 грн., строк сплати 19.10.2018 року;

за IV квартал 2018 року 2457,18 грн., строк сплати 21.01.2019 року;

за І квартал 2019 року - 2754,18 грн., строк сплати 19.04.2019 року;

за II квартал 2019 року - 2754,18 грн., строк сплати 19.07.2019 року;

за III квартал 2019 року - 2754,18 грн., строк сплати 21.10.2019 року.

Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, декларації про майновий стан та доходи за 2017-2019 роки не подавались.

Отже, станом на 08.09.2023 року в ІКП ФОП ОСОБА_1 наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску в сумі 25734,26 гривень.

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства, ГУ ДПС було визначено позивачу грошові зобов`язання з єдиного внеску на загальну суму 25734,26 гривень.

Відповідачем сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 28 березня 2023 року № Ф-116741-17/61У на суму 25734,26 гривень.

Судом встановлено, що за період нарахувань з січня 2017 року по І квартал 2019 року включно відповідач вже нарахував позивачу єдиний внесок у сумі 21030,90 грн. та надсилав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 року №Ф-116741-17/61У.

Не погоджуючись з нарахуваннями єдиного внеску за період з січня 2017 року по І квартал 2019 року включно вимогою від 13.05.2019 року №Ф-116741-17/61У позивач звертався до суду з позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 року у справі №160/4599/20 позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги задоволено частково, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №Ф-116741-17/61У головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату єдиного внеску у сумі 18918,90 грн.

Також, згідно матеріалів справи за період нарахувань з січня 2017 року по ІІІ квартал 2019 року включно відповідач вже нарахував позивачу єдиний внесок у сумі 26539,26 грн. та надсилав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.11.2019 року № Ф-116741-17/61.

Не погоджуючись з нарахуваннями єдиного внеску за період з січня 2017 року по ІІІ квартал 2019 року включно вимогою від 04.11.2019 року № Ф-116741-17/61 позивач звертався до суду з позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 року у справі №160/9286/20 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги, задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.11.2019 року № Ф-116741-17/61 головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визначення ОСОБА_1 суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 26539,26 грн.

Станом на момент розгляду цієї справи судом, вказані рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду набрали законної сили, а тому дослідженню судом у цій справі підлягає весь період нарахувань оскаржуваною вимогою на предмет наявності об`єкту оподаткування єдиним внеском.

Не погоджуючись із спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернулась до суду з цим позовом.

Щодо вимог апеляційної скарги податкового органу.

Відповідно до пункту 14.1.195 статті 14 Податкового Кодексу України (далі ПК), працівник фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 14.1.226 статті 14 ПК самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон №2464-VI.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу самозайнятої особи Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, діяльності, спрямованої на отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці або як самозайняті особи, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховним Судом неодноразово розглядалися спори про обов`язок фізичної особи - підприємця, яка є одночасно найманим працівником, сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Так, зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 04 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 01 вересня 2020 року (справа № 380/2239/20) суд касаційної інстанції висловив правову позицію про відсутність такого обов`язку, оскільки це спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого внеску.

У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2019 року року у справі №440/2149/19 адміністративне провадження №К/9901/28514/19 Верховним Судом сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці або самозайняті особи (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця або самозайнятої особи; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

З матеріалів справи, сума спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) включає в себе заборгованість за період січень 2017 року 2019 року (ІІІ квартал, включно).

Згідно з індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5) та доказів долучених до матеріалів справи, у тому числі трудовою книжкою позивача НОМЕР_2 віл 01.08.1991 року, підтверджено, що позивач у спірний період був найманим працівником.

Також, довідкою Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5 та трудовою книжкою, наказами товариства про прийняття позивача на роботу, які долучені до матеріалів справи, підтверджується працевлаштування позивача та нарахування і сплата відносно позивача єдиного внеску, зокрема, за період з січня 2017 року по 2019 рік (ІІІ квартал, включно).

Таким чином, у вказаний період за який позивачу нараховано суми єдиного внеску оскаржуваною вимогою, за позивача здійснювались відрахування єдиного соціального внеску до бюджету.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18.

Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Щодо вимог апеляційної скарги позивача.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначений в статті 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховним Судом від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, яка, в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом апеляційної інстанції.

За приписами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Разом з тим, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції позивачем не надано обґрунтованих пояснень щодо стягнення моральної шкоди, а також доказів погіршення його здоров`я внаслідок дій з боку відповідача (медичних довідок, висновків тощо).

Доказів настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, які у розумінні ст.23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди, позивачем також не надано.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв`язку з протиправними діями відповідача утворювали підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди.

Таким чином, позивачем жодним чином не обґрунтовано підстав для стягнення моральної шкоди, не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім`ї душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім зазначеного, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів вказує на те, що позивач жодним чином не обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди.

Разом з тим, саме по собі таке твердження позивача не є підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20000 грн., оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про стягнення відшкодування за завдану моральну шкоду у сумі 5000 грн.

Зазначений висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 21 лютого 2020 року у справі № 363/3520/16-а, від 21 лютого 2020 року у справі №628/3028/16-а та від 15 квітня 2020 року у справі №815/63/18, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.

Посилання апелянта на висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки обставини даної справи відмінні від обставин зазначеної справи суду касаційної інстанції та не можуть бути враховані в даному випадку.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Отже, з огляду на вказане вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення з Управління соціального захисту населення Олександрійської міської ради на користь ОСОБА_2 моральну (немайнову) шкоду в розмірі 5000 грн.

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог у справі.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2023 в адміністративній справі №160/21637/23залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 15 лютого 2024 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 20 лютого 2024 року.

Головуючий - суддяН.А. Олефіренко

суддяЛ.А. Божко

суддяА.В. Суховаров