Ухвала від 26.01.2024 по справі 761/28050/22

Справа № 761/28050/22

Провадження № 2-др/761/90/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Аббасової Н.В.,

за участю секретаря Сухини А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника позивачки - адвоката Кривошея Олександра Юрійовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, Головного управління пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання права власності на майно та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18.05.2023 задоволено позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, Головного управління пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання права власності на майно та зобов`язання вчинити дії.

15.01.2024 на адресу суду надійшла заява представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Кривошея О.Ю. про ухвалення додаткового рішення.

Зокрема, представник позивачки просить вирішити питання про розподіл судових витрат, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.

Заяву аргументовано тим, що 06.09.2019 між ОСОБА_1 та АБ «Кривошей та партнери» було укладено договір про надання правничої допомоги. В той же день сторонами укладено Додаткову угоду № 1 від 06.09.2019 до Договору правової (правничої) допомоги від 06.09.2019, якою сторонами було узгоджено, що у разі якщо буде досягнуто мету представництва (судом буде прийнято рішення про задоволення/часткове задоволення позовних вимог Клієнта) Клієнт додатково сплачує Адвокатському бюро гонорар в розмірі 50 000,00 грн.

На підставі положень ст. 270 ЦПК України, учасники справи не викликались в судове засідання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Згідно ч. 4 ст. 270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, окрім іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі №362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14- 382цс19), постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12- 171 гс 19).

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані:

-договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);

-документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Форма взаєморозрахунків, при якій сума гонорару адвоката залежить від результату (виграшу) справи, у практиці отримала назву «гонорару успіху».

Аналіз цієї складової гонорару наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, в якій викладено висновок, що питання дійсності зобов`язання виплатити гонорар успіху слід розглядати в межах правовідносин, які склалися між адвокатом і його клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. У контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх співмірність із ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.

Зазначений висновок відповідає позиції Європейського Суду, який у рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» тлумачить «гонорар успіху» як домовленість, згідно з якою клієнт зобов`язується виплатити адвокату як винагороду певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо рішення буде на користь клієнта. Якщо такі угоди є юридично дійсними, то визначені суми підлягають сплаті клієнтом (§55). Водночас відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, крім того, умова розумності їх розміру.

Отже, за наявності таких угод при вирішенні питання відшкодування судових витрат Європейський Суд керується не ними, а іншими наведеними вище чинниками, які стосуються роботи адвоката, насамперед принципом розумності судових витрат (рішення від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини»),

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Верховний Суд у додатковій постанові у справі № 201/14495/16-ц від 30.09.2020, провадження №61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Так, представником позивачки, на підтвердження понесених судових витрат, не надано жодних доказів щодо понесених витрат позивачки на правничу допомогу.

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Враховуючи викладене, а також те, що представником позивачки не обґрунтовано розмір витрат на правничу допомогу, а також не надано до суду документи, що свідчать про оплату гонорару в межах розгляду вказаної цивільної справи, оформлені у встановленому законом порядку, суд не вбачає підстав для відшкодування витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 141, 270 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Заяву представника позивачки - адвоката Кривошея Олександра Юрійовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, Головного управління пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання права власності на майно та зобов`язання вчинити дії, залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Н.В. Аббасова