Рішення

від 04.03.2024 по справі 288/26/23

ПОПІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 288/26/23

Провадження № 2/288/21/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2024 року. смт.Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Рудник М. І.,

за участю секретаря судових засідань - Колодяжної Н.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Попільня Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі Позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі Відповідач 1), ОСОБА_4 (далі Відповідач 2), ОСОБА_5 (далі Відповідач 3) про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням в якому з врахуванням уточнених позовних вимог /а.с.107-108/ вказує, що він на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

У вказаному будинку зареєстровано місце проживання Відповідачів, які в даному будинку близько 15 років не проживають без поважних причин, не несуть витрат по утриманню будинку, а тому вони вважаються такими, що втратили право користування ним.

На підставі вищевикладеного, Позивач просить визнати Відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням будинком АДРЕСА_1 .

Представник Позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідачі всудові засідання 22 лютого 2024 року та 04 березня 2024 року не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання були належним чином повідомлені, відповідно до статті 128 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомили, що не перешкоджає розгляду справи по суті на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до Судових викликів № 288/26/23/2490/24 вих. - № 288/3441/26/2492/24 вих. від 08 лютого 2024 року та № 288/26/23/3425/24 вих. - № 288/3441/26/3427/24 вих. від 22 лютого 2024 року, розміщених на офіційному веб - порталі судової влади України в мережі Інтернет, Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , були повідомлені про судові засідання, які відбудуться 22 лютого 2024 року о 09.00 годині та 04 березня 2024 року о 10.00 годині.

Частиною одинадцятою статті 128 ЦПК України визначено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно частини четвертої статті 223 ЦПК України, в разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи неявку належним чином повідомлених Відповідачів в судове засідання, які не повідомили про причини неявки та не подали відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України суд, за згодою Позивача, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Суд, вислухавши представника Позивача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08 грудня 2023 року, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є її онук ОСОБА_2 , спадщина на яку видано це свідоцтво складається з: житлового будинку з господарськими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . /а.с.109/

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав від 08 грудня 2023 року, ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . /а.с.110/

Як вбачається з довідки про склад сім`ї № 341 від 22 грудня 2022 року, виданої власнику ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочка; - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , онук; - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , онук. /а.с.7/

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона є матір`ю Позивача та їй відомо, що в будинку по АДРЕСА_1 прописані Відповідачі, але приблизно з 2002 2003 року вони виїхали з будинку та в ньому не проживають.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що він є старостою села Кам`янка та йому відомо, що Відповідачі приблизно з 2003 року не проживають в будинку за адресою АДРЕСА_1 , не доглядають за даним будинком та не ведуть спільне господарство.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що будинок за адресою АДРЕСА_1 , розташований по сусідству з її будинком в якому вона проживає та їй відомо, що Відповідачі ОСОБА_3 та її сини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 2003 року в даному будинку не проживають.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання Відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням з тих підстав, що вони понад 10 років за місцем реєстрації не проживають та витрат по утриманню будинку не несуть.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (далі ЦК України) та Житловим кодексом Української РСР (далі ЖК УРСР).

Відповідно до статті 9 ЖК УРСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 72 ЖК УРСР визначено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

В статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно статтями 317, 319, 321 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першої 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що передбачено частиною першою статті 391 ЦК України.

В розумінні зазначених норм законодавства, позивач має право на захист свого права власності.

Підстави втрати права користування житлом визначені статтею 405 ЦК України. Відповідно до зазначеної норми Закону, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Зі змісту вказаної статті, а також статті 64 ЖК УРСР, яка дає визначення поняття «член сім`ї» вбачається, що необхідною умовою існування права на користування житлом власника є спільне проживання членів сім`ї з власником житла та ведення спільного господарства.

Статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до пункту 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» (далі Постанова № 5), під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК України), а саме: від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про виселення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Пунктом 39 Постанови № 5 роз`яснено, що суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім`ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК України. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім`ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Питання про визнання припиненим права користування житлом у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла, а також дотримання балансу між захистом права власності та захистом права члена сім`ї власника (колишнього члена сім`ї власника) на користування будинком.

З врахуванням того, що Відповідачі не проживають у належному Позивачу житловому будинку понад 10 років, спільним побутом з Позивачем не пов`язані, не ведуть з ним спільне господарство та не несуть витрат на утримання будинку, що свідчить про припинення сервітуту, а наявність реєстрації є формальною умовою приналежності до житлового будинку, тому з метою дотримання балансу інтересів сторін, суд вважає, що право Позивача підлягає захисту у спосіб визначений ним у позовній заяві, який є ефективним та призводить до поновлення його прав та не покладатиме надмірний тягар на Відповідачів.

Відповідно допункту 6частини першоїстатті 24Закону України«Про наданняпублічних (електроннихпублічних)послуг щододекларування тареєстрації місцяпроживання вУкраїні» -орган реєстраціївносить змінидо реєструтериторіальної громадина підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Пунктом 50Порядку декларуваннята реєстраціїмісця проживання(перебування),затвердженим постановоюКабінету МіністрівУкраїни від07лютого 2022року №265визначено,що зняттяіз задекларованого/зареєстрованогомісця проживання(перебування)здійснюється напідставі - рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (у такому випадку адміністративний збір не сплачується).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України визначено, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановлені обставини в їх системному зв`язку вказують на те, що Відповідачі втратили право на користування житловим будинком, а тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень частини першої статті 141 ЦПК України,судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Представник Позивача в судовому засіданні просив віднести на рахунок Позивача понесені ним судові витрати, а тому суд при ухваленні рішення не здійснює їх розподіл.

Керуючись статтею 41 Конституції України; Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»; статтями 9, 64, 72, 150 ЖК Української РСР; статтями 15, 16, 317, 319, 321, 383, 391, 405 ЦК України; статтями 4, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 89, 128, 258, 259, 263-265, 280-283, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ,зареєстровану АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ,зареєстрованого АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ,зареєстрованого АДРЕСА_1 ), такими, що втратили право користування житловим приміщенням будинком АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду М. І. Рудник