Постанова

від 08.01.2024 по справі 908/1408/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.01.2024 року м.Дніпро Справа № 908/1408/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Чус О.В.

при секретарі судового засідання: Бурчак А.Ю.

Представники сторін:

від позивача: Борисенков Віталій Сергійович (в режимі відеоконференції)

представник відповідача у судове засідання не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Металург Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023 (повний текст складено та підписано 17.07.2023 суддя Азізбекян Т.А.) у справі №908/1408/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Металург Запоріжжя, м. Запоріжжя

до відповідача Приватного акціонерного товариства Запорізький електровозоремонтний завод, м. Запоріжжя

про стягнення 499 952,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

До Господарського суду Запорізької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю ТД Металург Запоріжжя з позовом до Приватного акціонерного товариства Запорізький електровозоремонтний завод, в якому просило стягнути заборгованість за договором поставки № 211102-3 від 02.11.2021 в розмірі 499952,40 грн., яка складається з втрат від інфляції в розмірі 393406,14 грн., 3% річних в розмірі 50280,44 грн. та пені в розмірі 56265,82 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023 у справі № 908/1408/23 позов задоволено частково.

Зменшено розмір пені, яка підлягала стягненню з Приватного акціонерного товариства Запорізький електровозоремонтний завод до суми 28132,91 грн та розмір інфляційних втрат, які підлягали стягненню з Приватного акціонерного товариства Запорізький електровозоремонтний завод до суми 196 703,07 грн.

Відповідно, стягнуто з Приватного акціонерного товариства Запорізький електровозоремонтний завод на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 196703,07 грн, 3% річних у розмірі 50 280,44 грн, пеню у розмірі 28 132,91 грн та 7 499,29 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, судом першої інстанції взято до уваги той факт, що відповідачем повністю сплачений основний борг за поставлений товар за договором поставки № 211102-3 від 02.11.2021. Заборгованість за поставлений товар Відповідач сплачував, як до початку розгляду господарської справи №908/717/22 так і під час її розгляду. Тобто відповідач намагався сплачувати за отриманий товар на протязі строку дії договору. Враховуючи те, що відповідач вчиняв дії, спрямовані на виконання зобов`язання, збитки кредитора від такого прострочення визнані судом першої інстанції такими, що не є суттєвими.

Місцевим господарським судом взято до уваги той факт, що 24.02.2022, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, строк дії якого на даний час продовжено. Введення воєнного стану в Україні вплинуло на всіх суб`єктів господарської діяльності.

При цьому, судом першої інстанції взято до уваги той факт, що позивач не навів доводів та доказів стосовно того, які ним отримані збитки, якщо такі були, або які він поніс інші втрати внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань. З матеріалів справи суд не вбачає наявність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Одночасно з цим, судом першої інстанції враховано те, що негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, компенсуються, окрім пені застосуванням відповідальності в порядку частини 2 статті 625 ЦК України.

Оцінивши в сукупності вказані обставини, суд дійшов висновку про можливість зменшення нарахованого розміру пені до суми 28 132,91 грн., таке зменшення суд вважає оптимальним балансом дотримання інтересів сторін у спорі

Приймаючи рішення, в частині зменшення розміру інфляційних втрат, які підлягають стягненню з Приватного акціонерного товариства Запорізький електровозоремонтний завод до суми 196 703,07 грн., місцевий господарський суд пославшись на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, в якій зазначено, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, інфляційних втрат та процентів за користування чужими грошовими коштами за час затримки розрахунку відповідно до статей 625, 692 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних, інфляційних втрат та процентів як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання, з огляду на критерії справедливості, пропорційності добросовісності та розумності суд вважає за можливе зменшити розмір інфляційних втрат до суми 196 4703,07 грн.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю ТД Металург Запоріжжя в якій просить зиінити рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023 у справі №908/1408/23 та позовні вимоги ТОВ "ТД Металург Запоріжжя" до ПАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" про стягнення 499 952,40 грн задовольнити в повному обсязі.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Апелянт зазначає, що приймаючи рішення в частині зменшення розміру пені, суд першої інстанції не врахував того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер (висновки викладені у постанові ВС у складі КГС № 918/116/19 від 04.02.2020).

Наголошує, що наведені Відповідачем у клопотанні щодо зменшення пені аргументи не заслуговують на увагу, оскільки негативні наслідки пов`язані із збройною агресією Росії проти України несе не тільки Відповідач, але й Позивач.

В той же час, суд першої інстанції не врахував того, що Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність виняткових обставин та поважність причин прострочення виконання ним в установленні Договором, укладеним з Позивачем, строки взятих на себе зобов`язань.

Сума пені, що нарахована Позивачем до стягнення у справі у розмірі 56 265,82 грн складає лише 4% від суми основного боргу, що була стягнута з Відповідача в примусовому порядку (1 403 478,61 грн) та 2,56% від суми основного боргу, що була предметом розгляду під час розгляду справи №908/717/22, нарахована в межах 6-місячного строку, визначеного законодавством, а тому є цілком співмірною із сумою заборгованості та не несе надмірного тягаря для Відповідача, який не маючи намір виконувати рішення суду добровільно сплатив тільки 140 347,86 грн винагороди приватному виконавцю в межах виконавчого провадження ВП №71447603.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, а також враховуючи баланс інтересів сторін справи, у суду першої інстанції були наявні підстави для залишення без задоволення клопотання Відповідача в частині зменшення розміру пені та стягнення на користь Позивача пені у повному розмірі, тобто 56 265,82 грн.

В той же час, приймаючи рішення в частині зменшення розміру інфляційних втрат на 50% від заявленого Позивачем до стягнення розміру, суд першої інстанції не врахував того, що стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення та 3% річних від простроченої суми не є неустойкою, яка може бути зменшена на підставі ч. З ст. 551 ЦК України, а отже нараховані в силу приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України суми, які мають іншу правову природу аніж неустойка, не можуть бути зменшені судом, до того ж приписи ст. 625 ЦК України не передбачають можливості зменшення судом їх розміру.

Наголошує, що розмір інфляційних втрат, які заявив до стягнення з Відповідача Позивач не є надмірним для боржника, оскільки їх розмір складає 393 406,14 грн., що більше ніж у п`ять разів є меншим за суму заборгованості за Договором (на дату подання до суду позовної заяви), яка складала 2 200 970,46 грн., частину якої Відповідач сплатив Позивачу, в тому числі під час розгляду справи №908/717/22, в той час як залишок заборгованості у розмірі 1 403 478,61 грн. Позивач вимушений був стягувати з Відповідача в примусовому порядку лише після набрання законної сили рішенням господарського суду Запорізької області від 20.09.2022 року у справі №908/717/22 та ухвалення постанови Центральним апеляційним господарським судом у вказаній справі, в межах виконавчого провадження ВП №71447603, стягнення коштів було здійснено 05.04.2023 року, тобто із спливом майже року з дня настання строку виконання відповідних зобов`язань за Договором.

Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції повинен був залишити без задоволення клопотання Відповідача в частині зменшення розміру інфляційних втрат та задовольнити позовні вимоги в цій частині в повному обсязі, стягнувши з Відповідача на користь Позивача 393 406,14 грн.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Відповідач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Дармін М.О. (доповідач), судді Чус О.В., Іванов О.Г.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 27.07.2023 здійснено запит матеріалів справи №908/1408/23 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

18.08.2023 матеріали справи №908/1408/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою суду 24.08.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Металург Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023 у справі №908/1408/23 залишено без руху. Апелянту надано строк протягом 10 днів з дня отримання ухвали усунути вказані недоліки апеляційної скарги, а саме:

- доплатити до встановленого законом розміру судовий збір у сумі 112,49 грн, докази чого надати суду.

До канцелярії суду апеляційної інстанції від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої на виконання ухвали суду додано відповідні докази.

Ухвалою суду 11.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Металург Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023 у справі №908/1408/23. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 31.10.2023 о 11:00 годин.

Ухвалою суду від 30.10.2023 ухвалено проводити судові засідання у справі №908/1408/23 в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду (зал судового засіданні №207) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку EasyCon.

31.10.2023 згідно даних активної карти повітряних тривог (сайту https://alerts.in.ua) на території Дніпропетровської області під час судового засідання з 11:07 було оголошено повітряну тривогу.

Ухвалою суду від 31.10.2023 в судовому засіданні оголошено перерву до 08.01.2024 на 10:00 год. Призначено проводити судові засідання у справі №908/1408/23 в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду (зал судового засіданні №207) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку EasyCon.

08.01.2024 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

Між Приватним акціонерним товариством Запорізький електровозоремонтний завод (Замовник, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТД Металург Запоріжжя (Постачальник, позивач у справі) 02.11.2021 був укладений договір поставки № 211102-3 (далі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався у 2021-2022 роках поставити (передати у власність) Замовникові товари, зазначені у Специфікації (ях) додатку (ах) до цього Договору, а Замовник прийняти і оплатити такі товари на умовах цього Договору (п.1.1 Договору з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 1 від 30.12.2021).

У зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язання щодо повної оплати отриманого товару, позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області із позовом про стягнення з відповідача заборгованості, яка з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, склала 1903478,61 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.09.2022 у справі №908/717/22 позов Товариством з обмеженою відповідальністю ТД Металург Запоріжжя задоволено частково, а саме: закрито провадження у справі № 908/717/22 в частині вимог про стягнення суми 500 000,00 грн. основного боргу, за відсутністю предмета спору та стягнуто з Приватного акціонерного товариства Запорізький електровозоремонтний завод на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Металург Запоріжжя суму 1 403 478,6 грн. заборгованості та суму 21052,18 грн. витрат зі сплати судового збору.

Господарський суд Запорізької області у зазначеному рішенні встановив факт порушення ПрАТ Запорізький електровозоремонтний завод своїх зобов`язань за Договором поставки від 02.11.2021 № 211102-3, правомірність позовних вимог ТОВ ТД Металург Запоріжжя та обов`язок ПрАТ Запорізький електровозоремонтний завод сплатити на користь ТОВ ТД Металург Запоріжжя 1 403 478,6 грн. заборгованості.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2023 рішення Господарського суду Запорізької області від 20.09.2022 по справі № 908/717/22 залишено без змін.

Повне виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 10.12.2021 по справі № 908/717/22 відповідачем було здійснено 05.04.2023 в межах виконавчого провадження ВП №71447603.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню в силу наступного:

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині того, що відповідачем повністю сплачений основний борг за поставлений товар за договором поставки № 211102-3 від 02.11.2021; що Відповідач сплачував заборгованість за поставлений товар як до початку господарської справи №908/717/22 так і під час її розгляду.

Предметом апеляційного оскарження є рішення місцевого господарського суду в частині зменшення розміру пені та зменшення розміру інфляційних втрат на 50%, які підлягають стягненню з відповідача.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині зменшення пені, колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

З урахуванням вищевикладенного, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів визнає вірним висновок суду першої інстанції в частині наявності підстав для зменшення пені на 50%, а саме: до 28 132,91 грн (56 265,82 - 50%), яке є розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача за зустрічним позовом.

Вищевикладене спростовує доводи апеляційної скарги в частині «… З вказаним рішенням господарського суду Запорізької області в частині відмови в частині позову не погоджуємось, вважаємо його в цій частині незаконним та необгрунтованим, а отже таким, що підлягає зміні, а позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, з урахуванням нижченаведеного.

Відповідно до приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), судове рішення повинно …

… Однак, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови в частині позову не відповідає, передбаченим приписами статті 236 ГПК України вимогам законності та обґрунтованості.

Зменшуючи розмір пені до 28 132,91 грн та розмір інфляційних втрат до 196 703,07 грн і відповідно відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції, з посиланням на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18, виходив з того, що Відповідач на протязі дії договору, в тому числі під час розгляду господарським судом Запорізької області справи частково виконував свої зобов`язання за договором, в Україні з 24.02.2022 року діє правовий режим воєнного стану та з урахуванням засад справедливості, пропорційності, добросовісності та розумності.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.

Так, позовні вимоги Позивача до Відповідача ґрунтуються на наступних обставинах:

02.11.2021 року між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Замовник) було укладено договір поставки №211102-3 (далі - Договір).

Згідно умов пункту 1.1. Договору, Постачальник зобов`язується …

… Відповідно до пункту 1.2. Договору, найменування, номенклатура, асортимент, …

… За умовами пунктів 3.1. - 3.2. Договору, ціна …

… Пунктом 5.2. Договору передбачено, що …

… Товар постачається партіями відповідно до письмових заявок Замовника (пункт 5.4. Договору).

Право власності на товар, зазначений у Специфікації(ях) - додатку(ах) до цього Договору, переходить до Замовника з моменту підписання Сторонами / представниками сторін видаткової накладної. Видаткова накладна є первинним документом (пункт 5.5. Договору).

Згідно умов пункту 4.1. Договору, розрахунки за …

… За умовами пункту 4.2. Договору, Замовник здійснює …

… В той же час, відповідно до умов пункту 5.12. Договору, підтвердженням про …

… Додатковою угодою №1 від 30.12.2021 року про внесення змін та доповнень до договору поставки №211102-3 від 02.11.2021 року до вказаного договору було внесено зміни, а саме: пункт

1.1.Договору був викладений у наступній редакції: 1.1. Постачальник зобов`язується у 2021-2022 роках поставити (передати у власність) Замовникові товарі, зазначені в Специфікації(ях) - додатку(ах) до цього Договору, Замовник - прийняти і оплатити такі товари на умовах цього Договору.

Цією ж додатковою угодою пункт 10.1. Договору був викладений у наступній редакції:

10.1.Цей Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до 30.06.2022 року, але в будь-якому разі до повного виконання Сторонами зобов`язань за цим Договором.

Згідно видаткової накладної №7 від 03.11.2021 року Позивачем …

… Згідно видаткової накладної №8 від 03.11.2021 року Позивачем …

… Згідно видаткових накладних №9 від 03.11.2021 року Позивачем …

… Згідно видаткової накладної №10 від 09.11.2021 року Позивачем …

… Згідно видаткової накладної №17 від 19.11.2021 року Позивачем …

… Згідно видаткової накладної №27 від 16.12.2021 року Позивачем …

… Згідно видаткової накладної №28 від 27.12.2021 року Позивачем …

… Згідно видаткової накладної №3 від 18.01.2022 року Позивачем …

… Згідно видаткової накладної №6 від 28.01.2022 року Позивачем …

… Згідно видаткової накладної №7 від 01.02.2022 року Позивачем …

… Тобто, Позивач в повному обсязі виконав взяті на себе за Договором зобов`язання, поставивши товар Відповідачу, який поставлений товар прийняв без зауважень, проте в порушення умов Договору, розрахунки за товар в повному обсязі не здійснив.

У зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару Позивач звернувся з позовом до господарського суду Запорізької області, в якому просив стягнути з Відповідача на його користь заборгованість за Договором у розмірі 2 200 970,46 гри.

Під час розгляду справи №908/717/22 Відповідачем на користь Позивача 29.07.2022 було сплачено частину заборгованості за товар отриманий згідно видаткових накладних № 17 від 19.11.2021 року та №25 від 16.12.2021 року у загальному розмірі 297491,85 гри., в зв`язку з чим Позивач 15.08.2022 року звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду та врахована судом.

Згодом, 22.08.2022 року платіжними дорученнями № 4872 на суму 419472,27 грн та№ 4873 від 22.08.2022 року на суму 80527,73 грн Відповідачем було сплачено Позивачу оплату залишку заборгованості за отриманий товар згідно видатковою накладною № 25 від 16.12.2021 року (419472,27 грн.) та частину заборгованості за отриманий товар згідно видатковою накладною № 28 від 27.12.2021 року (80527,73 грн.).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.09.2022 у справі №908/717/22 позовну заяву Позивача задоволено частково, а саме: закрито провадження у справі № 908/717/22 в частині вимог про стягнення суми 500 000,00 грн. основного боргу, за відсутністю предмета спору та стягнуто з Приватного акціонерного товариства Запорізький електровозоремонтний завод, код ЄДРПОУ 01056273 (69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 2) па користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ, код ЄДРПОУ 42985004 (69001, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 45-Б) суму 1 403 478 (один мільйон чотириста три тисячі чотириста сімдесят вісім) грн. 61 коп. заборгованості та суму 21052 (двадцять одна тисяча п`ятдесят дві) грн. 18 коп. витрат зі сплати судового збору.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2023 року рішення суду першої інстанції у справі №908/717/20 залишено без змін.

Факти порушення строків оплати та наявності заборгованості у Відповідача перед Позивачем у сумі 2 200 970,46 грн. за Договором, станом на дату звернення до суду з позовом, встановлені судовим рішенням у справі № 908/717/22, тому в силу приписів частини 4 статті 75 ГПК України вказані обставини не потребують додаткового доказування.

Остаточне перерахування Позивачу стягнутої на підставі рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/717/22 заборгованості, яка виникла в рамках Договору, було здійснено 05.04.2023 року в примусовому порядку в межах виконавчого провадження ВП №71447603 (Ідентифікатор для доступу до інформації про виконавче провадження: ЗА0ГВВ2А2АЕ9).

У зв`язку з наявністю прострочення Відповідачем грошового зобов`язання Позивачем, враховуючи приписи статей 549, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та статей 230, 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), також нараховано до стягнення: інфляційні втрати в розмірі 393 406,14 грн;

3% річних у розмірі 50 280,44 грн (п`ятдесят тисяч двісті вісімдесят грн. 44 коп.); пеню у розмірі 56 265,82 грн (п`ятдесят шість тисяч двісті шістдесят п`ять гривень 82 копійки).

Вказані суми предметом позову, що розглядався господарським судом Запорізької області в межах справи №908/717/22 не були, оскільки в межах вказаної справи розглядався спір лише про стягнення основної суми заборгованості за Договором.

Під час розгляду справи №908/1408/23 суд першої інстанції перевірив розрахунки вказаних вище сум та зробив висновок про їх правильність та обґрунтованість. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення як розміру пені, так і розміру інфляційних втрат, при цьому суд першої інстанції зазначив наступне: «Судом взято до уваги той факт, що відповідачем повністю сплачений основний борг за поставлений товар за договором поставки № 211102-3 від 02.11.2021. Відповідач сплачував заборгованість за поставлений товар як до початку господарської справи №908/717/22 так і під час її розгляду. Тобто відповідач намагався сплачувати за отриманий товар на протязі строку дії договору. Враховуючи те, що відповідач вчиняв дії, спрямовані на виконання зобов`язання, збитки кредитора від такого прострочення не можуть вважатися суттєвими.

Також: судом взято до уваги, що 24.02.2022, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного станув Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердоісеного Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. ЗО хв. 24.02.2022, строк дії якого на даний час продовжено.

Введення воєнного стану в Україні вплинуло на всіх суб`єктів господарської діяльності.

При цьому, суд приймає до уваги, що позивач не навів доводів та доказів стосовно того, які ним отримані збитки, якщо такі були, або які він поніс інші втрати внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов 'язань. З матеріалів справи суд не вбачає наявність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.»

Разом з такими висновками суду першої інстанції не погоджуємось з огляду на нижченаведене.

Так, приймаючи рішення в частині зменшення розміру пені, суд першої інстанції не врахував того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер (висновки викладені у постанові ВС у складі КГС № 918/116/19 від 04.02.2020).

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею З ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Наголошуємо увагу суду апеляційної інстанції, що наведені Відповідачем у клопотанні щодо зменшення пені аргументи не заслуговують на увагу, оскільки негативні наслідки пов`язані із збройною агресією Росії проти України несе не тільки Відповідач, але й Позивач.

В той же час, суд першої інстанції не врахував того, що Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність виняткових обставин та поважність причин прострочення виконання ним в установленні Договором, укладеним з Позивачем, строки взятих на себе зобов`язань.

Крім цього, велика частина суми основного боргу у розмірі 1 403 478,61 грн Відповідачем не була сплачена добровільно після набрання законної сили рішенням господарського суду Запорізької області від 20.09.2022 у справі №908/717/22 та ухвалення постанови Центральним апеляційним господарським судом у вказаній справі, а Позивач вимушений був стягувати її а примусовому порядку в межах виконавчого провадження ВП №71447603 (дата стягнення заборгованості 05.04.2023 року), тобто майже через рік з дня настання строку виконання Відповідачем відповідних зобов`язань за Договором.

Сума пені, що нарахована Позивачем до стягнення у справі у розмірі 56 265,82 грн складає лише 4% від суми основного боргу, що була стягнута з Відповідача в примусовому порядку (1 403 478,61 грн) та 2,56% від суми основного боргу, що була предметом розгляду під час розгляду справи №908/717/22, нарахована в межах 6-місячного строку, визначеного законодавством, а тому є цілком співмірною із сумою заборгованості та не несе надмірного тягаря для Відповідача, який не маючи намір виконувати рішення суду добровільно сплатив тільки 140 347,86 грн винагороди приватному виконавцю в межах виконавчого провадження ВП №71447603.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, а також враховуючи баланс інтересів сторін справи, у суду першої інстанції були наявні підстави для залишення без задоволення клопотання Відповідача в частині зменшення розміру пені та стягнення на користь Позивача пені у повному розмірі, тобто 56 265,82 грн.…».

Зменшуючи суму стягнення інфляційних втрат, місцевий господарський суд пославшись на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, в якій зазначено, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, інфляційних втрат та процентів за користування чужими грошовими коштами за час затримки розрахунку відповідно до статей 625, 692 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних, інфляційних втрат та процентів як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання, з огляду на критерії справедливості, пропорційності добросовісності та розумності суд вважає за можливе зменшити розмір інфляційних втрат до суми 196 4703,07 грн.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами; до відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Положення статей 216-218 Господарського кодексу України також встановлюють, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, інфляційні втрати є різновидом відповідальності, розмір якої у спірних правовідносинах визначений законом і стягнення таких коштів є компенсацією боржника за неправомірне користування коштами Позивача, і не є штрафними санкціями.

В обґрунтування здійснених нарахувань інфляційних втрат, у зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання, позивачем надані до матеріалів справи відповідні розрахунки.

Формулювання статтею 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11).

Отже, інфляційні нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями.

Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України визначено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до пункту 4 частини 1, частини 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню

Оскільки інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, у суду першої інстанції були відсутні підстави для їх зменшення. Відповідний висновок місцевого господарського суду щодо зменшення інфляційних втрат на 50% до 196703,07 грн є таким, що прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги вчастині «… В той же час, приймаючи рішення в частині зменшення розміру інфляційних втрат на 50% від заявленого Позивачем до стягнення розміру, суд першої інстанції не врахував того, що стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення та 3% річних від простроченої суми не є неустойкою, яка може бути зменшена на підставі ч. З ст. 551 ЦК України, а отже нараховані в силу приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України суми, які мають іншу правову природу аніж неустойка, не можуть бути зменшені судом, до того ж приписи ст. 625 ЦК України не передбачають можливості зменшення судом їх розміру.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який …

… Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і …

… Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

В постанові від 20.02.2023 року у справі №910/15411/21 Верховний Суд виклав позицію, згідно якої «визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які …

… Мотивуючи висновки в частині можливості зменшення інфляційних втрат суд першої інстанції послався на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, в якій суди зменшили розмір процентної ставки, однак таке посилання є помилковим.

Так, у справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40 % річних від …

… У вказаній вище постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних є справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені.

Так, у справі №902/417/18 загальний розмір пені, штрафу та відсотків річних складав 182 024,32 грн, в той час як розмір заборгованості за договором поставки, станом на момент звернення з позовом складав 98 381 грн 92 коп., тобто майже в два рази перевищував суму простроченої заборгованості.

У справі, що розглядається розмір простроченої заборгованості Відповідача на момент звернення Позивача до суду складав 2 200 970,46 грн., а загальний розмір пені, процентів річних та інфляційних втрат, заявлений Позивачем до стягнення складає 499 952,40 грн., що менше від суми заборгованості більше ніж у чотири рази.

Отже, справа № 902/417/18 не є подібною до справи № 908/1408/23, оскільки в зазначених справах різні фактичні обставини.

До того ж, правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 не містить висновків щодо можливості зменшення інфляційних втрат, які не є ані неустойкою, ані відсотками річних, розміру яких, до речі, суд першої інстанції не знайшов підстав для зменшення.

Наголошуємо увагу суду апеляційної інстанції, що розмір інфляційних втрат, які заявив до стягнення з Відповідача Позивач не є надмірним для боржника, оскільки їх розмір складає 393 406,14 грн., що більше ніж у п`ять разів є меншим за суму заборгованості за Договором (на дату подання до суду позовної заяви), яка складала 2 200 970,46 грн., частину якої Відповідач сплатив Позивачу, в тому числі під час розгляду справи №908/717/22, в той час як залишок заборгованості у розмірі 1 403 478,61 грн. Позивач вимушений був стягувати з Відповідача в примусовому порядку лише після набрання законної сили рішенням господарського суду Запорізької області від 20.09.2022 року у справі №908/717/22 та ухвалення постанови Центральним апеляційним господарським судом у вказаній справі, в межах виконавчого провадження ВП №71447603, стягнення коштів було здійснено 05.04.2023 року, тобто із сплшіом майже року з дня настання строку виконання відповідних зобов`язань за Договором.

Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції повинен був залишити без задоволення клопотання Відповідача в частині зменшення розміру інфляційних втрат та задовольнити позовні вимоги в цій частині в повному обсязі, стягнувши з Відповідача на користь Позивача 393 406,14 грн.

Таким чином, враховуючи все вище викладене можливо дійти висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені та інфляційних втрат і як наслідок відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині не відповідає вимогам законності та обгрунтованості, ухвалене з порушенням норм процесуального права, а отже підлягає зміні, а позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. …» знайшли своє підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду в частині відмови в задоволенні стягнення інфляційних втрат в розмірі 196 703,07 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позивних вимог відповідної частини позовних вимог.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі.

Розподіл судових витрат:

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Металург Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023 у справі №908/1408/23 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023 у справі №908/1408/23 в частині відмови в задоволенні стягнення інфляційних втрат в розмірі 196 703,07 скасувати, прийнявши в цій частині нове рішення, виклавши абзац 4 резолютивної частини рішення в наступній редакції.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Запорізький електровозоремонтний завод (вул. Залізнична, буд. 2, м. Запоріжжя, 69095, ідентифікаційний код 01056273) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Металург Запоріжжя (вул. Незалежної України, буд. 45-Б, м. Запоріжжя, 69001, ідентифікаційний код 42985004) інфляційні втрати у розмірі 393406,14 грн. (триста дев`яносто три тисячі чотириста шість гривень 14 копійок), 3% річних у розмірі 50 280,44 грн (п`ятдесят тисяч двісті вісімдесят гривень 44 копійки), пеню у розмірі 28 132,91 грн (двадцять вісім тисяч сто тридцять дві гривні 91 копійку) та 7 499,29 грн. (сім тисяч чотириста дев`яносто дев`ять гривень 29 копійок) витрат зі сплати судового збору .

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Запорізький електровозоремонтний завод (вул. Залізнична, буд. 2, м. Запоріжжя, 69095, ідентифікаційний код 01056273) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Металург Запоріжжя (вул. Незалежної України, буд. 45-Б, м. Запоріжжя, 69001, ідентифікаційний код 42985004) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 632,99 грн.

Доручити Господарському суду Запорізької області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу.

Повний текст постанови складено 04.03.2024.

Головуючий суддяМ.О. Дармін

СуддяО.Г. Іванов

СуддяО.В. Чус