Рішення

від 04.03.2024 по справі 904/318/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2024м. ДніпроСправа № 904/318/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімотек" (смт. Слобожанське Дніпропетровської області)

до Приватного акціонерного товариства "Марганецький рудоремонтний завод" (м.Марганець Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за поставлений товар у загальному розмірі 42 070 грн. 24 коп.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімотек" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Марганецький рудоремонтний завод" (далі - відповідач) заборгованість за поставлений товар у загальному розмірі 42 070 грн. 24 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 30 240 грн. 00 коп. - основний борг;

- 9 991 грн. 15 коп. - інфляційні втрати;

- 1 839 грн. 09 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем відповідно до видаткової накладної № 1 від 14.01.2022 товару, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 30 240 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня 2022 року по грудень 2023 року в сумі 9 991 грн. 15 коп., а також 3% річних за період прострочення з 15.01.2022 по 24.01.2024 у сумі 1 839 грн. 09 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь сплачений судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

Ухвалою суду від 26.01.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 6776/24 від 09.02.2024), в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі та стягнути з позивача на свою користь компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн. 00 коп., посилаючись на таке:

- відповідач заперечує існування договірних зобов`язань між позивачем та відповідачем за договором поставки № ХМ20151006/01 від 14.01.2022, оскільки такий договір ніколи не укладався;

- пункт 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України чітко визначає, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Отже, договори між юридичними особами повинні вчинятись у письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - особами, уповноваженими на це їхніми установчими документами;

- відповідач звертає увагу, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження існування будь-яких заявок, листів, телеграм від відповідача щодо замовлення товару, що виключає волевиявлення сторони у спірних правовідносинах. Крім того, позивач вважає видаткову накладну доказом спрощеної форми укладання договору поставки, що суперечить, як вимогам законодавства, так і здоровому глузду. Так, видаткова накладна, про яку веде мову позивач має нумерацію - "№ 1", при цьому, договір поставки за твердженнями позивача має нумерацію "ХМ20151006/01", що свідчить то те, що дані документи є абсолютно різними. Крім того, у наданій позивачем копії податкової накладної зазначено, що вона складена до договору ХМ20151006/01. З вказаного слідує, що повинен був існувати договір ХМ20151006/01, до якого була виписана видаткова накладна № 1, отже договір є першопричиною, а накладна - наслідком. Зазначене спростовує твердження позивача щодо існування договірних відносин між ним та відповідачем;

- видаткова накладна не підтверджує факт укладення договору купівлі-продажу. Видаткова накладна не підтверджує наявності зобов`язальних відносин між сторонами, тобто не може підтверджувати факту укладення договору;

- відповідач, який перебуває у зоні бойових дій, не отримував від позивача ані рахунку № 1 від 14.01.2022, ані претензії в порядку досудового врегулювання спору, що свідчить про недобросовісну поведінку сторони, яка не маючи договірних відносин з відповідачем, намагається збагатитись за рахунок донарахування інфляції та 3% річних;

- місто Марганець включено до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309 (із змінами відповідно наказу 224 від 27.11.2023): як території активних бойових дій у період з 09.09.2022 по 31.05.2023; як території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси у період з 31.05.2023 і по нині (посилання на нормативно-правовий акт: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1668-22#Text).

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про витребування доказів (вх. суду № 6777/24 від 09.02.2024), в якому він просить суд витребувати у позивача докази у справі, а саме: договір поставки № ХМ20151006/01, який би укладався між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімотек" та Приватним акціонерним товариством "Марганецький рудоремонтний завод"; докази вручення Приватному акціонерному товариству "Марганецький рудоремонтний завод" рахунку № 1 від 14.01.2022, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімотек". В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на таке:

- відповідно до змісту позовної заяви ТОВ "Хімотек" стверджує, що 14.01.2022 між сторонами було укладено договір поставки № ХМ20151006/01 шляхом відвантаження постачальником товару - ТОВ "Хімотек", за видатковою накладною, покупцю - ПрАТ "Марганецький рудоремонтний завод", з одночасним виставленням рахунку на оплату поставленого товару;

- видаткова накладна, про яку веде мову позивач має нумерацію - "№ 1", при цьому, договір поставки за твердженнями позивача має нумерацію "ХМ20151006/01", що свідчить про те, що вказані документи є абсолютно різними. Крім того, у наданій позивачем копії податкової накладної зазначено, що вона складена до договору ХМ20151006/01. З вказаного слідує, що повинен існувати договір ХМ20151006/01, до якого була виписана видаткова накладна № 1, отже договір є першопричиною, а накладна - наслідком;

- відповідач заперечує проти факту укладання договору поставки № ХМ20151006/01 та вручення йому рахунку № 1 від 14.01.2022.

Розглянувши подане відповідачем клопотання про витребування доказів, суд вбачав підстави для його часткового задоволення, з огляду на таке.

Згідно з положеннями частин 1-3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до пункту 4-5 частини 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Суд, розглядаючи справу, має вживати заходів до всебічного й повного встановлення обставин спору, що не суперечить принципу змагальності, оскільки останній відображається в змісті процесуальних прав та обов`язків осіб, що беруть участь у справі та реалізується в сукупності з принципами рівності, диспозитивності та безпосередності, проте, суд наділяється в тому числі організаційно-розпорядчими повноваженнями, необхідними для здійснення ним функцій органу правосуддя та прийняття законних і обґрунтованих судових актів.

Судом враховано, що згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У той же час, рішення з господарського спору повинно прийматись у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, слід наголосити на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є, зокрема, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Рівні можливості щодо здійснення своїх процесуальних прав і обов`язків є ключовим елементом змагальності сторін як одного із принципів господарського судочинства.

Одночасно, суд враховує, що відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вказане, суд звертав увагу на те, що у позовній заяві наведені суперечливі відомості, а саме: в абзаці 1 позовної заяви зазначено, що 14.01.2022 між сторонами було укладено договір поставки № ХМ20151006/01, але нижче по тексту позовної заяви позивач зазначав про те, що між позивачем та відповідачем був укладений договір у спрощений спосіб (шляхом підписання видаткової накладної та виставлення рахунку на оплату).

Відтак, з метою всебічного і повного з`ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об`єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважав за необхідне частково задовольнити подане відповідачем клопотання та витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімотек" договір поставки № ХМ20151006/01 від 14.01.2022. В частині вимог про витребування доказів вручення Приватному акціонерному товариству "Марганецький рудоремонтний завод" рахунку № 1 від 14.01.2022, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімотек" суд не вбачав підстав для задоволенні клопотання в цій частині, з огляду на те, що вказаний доказ не має істотного значення для правильного вирішення спору.

Отже, ухвалою суду від 13.02.2024 клопотання відповідача про витребування доказів було задоволено частково та витребувано у позивача договір поставки № ХМ20151006/01 від 14.01.2022.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява на виконання ухвали суду про витребування доказів (вх. суду № 7532/24 від 14.02.2024), в якій він зазначив таке:

- на виконання ухвали суду позивач зазначає, що договір поставки № ХМ20151006/01 укладено у спрощений спосіб - шляхом видачі довіреності, оформлення видаткової накладної, оформлення товарно-транспортної накладної, передачі товару. Так, в довіреності № 55 від 14.01.2022 відповідач зазначив, що вона видана на отримання цінностей за "договір поставки ХМ20151006/01". У видатковій накладній № 1 від 14.01.2022 зазначено "договір №ХМ20151006/01". У товарно-транспортній накладній зазначено в розділі "супровідні документи на вантаж", "документи з вантажем" - видаткова накладна № 1 від 14.01.2022. Суд вбачає суперечливість у зазначенні номеру договору поставки ХМ20151006/01 при його укладанні у спрощений спосіб, однак матеріалами документів, що додані як докази до позовної заяви у справі, підтверджується, що такий номер договору поставки присвоєно за ініціативи покупця (відповідача у справі) при видачі довіреності на отримання товару та погоджено за спільним волевиявленням постачальника (позивача у справі) та покупця у видатковій накладній;

- відповідач заявив пропозицію укласти договір поставки шляхом видачі довіреності уповноваженій особі для представництва перед позивачем, де зазначив всі умови договору, які вважав необхідними, а саме: номер договору ХМ20151006/01, строк поставки з 14.01.2022 по 24.01.2022, постачальника ТОВ "Хімотек", найменування товару протипригарного покриття Протекст М, ціну товару 42,00 грн. за кг без ПДВ, кількість товару 600 кг, вартість товару 30 240 грн. 00 коп. з ПДВ, уповноваженого представника покупця - комірника Головченко Ю.В. Зазначений документ підписано уповноваженими особами покупця - директором та головним бухгалтером, скріплено печаткою юридичної особи. Все це в сукупності дає вичерпне уявлення про волевиявлення покупця на укладання договору поставки з усіма необхідними для цього умовами та реквізитами, в тому числі реквізитом порядкового номеру договору поставки - ХМ20151006/01. Всі названі умови пропозиції постачальник погодив, а сторони виконали поставку безпосередньо в день погодження умов договору. Тобто договір поставки № ХМ20151006/01 - це не додатковий документ, що регулює правовідносини сторін - це договір поставки, укладений у спрощений спосіб шляхом обміну документами, наявними в матеріалах справи;

- відповідач стверджує, що неспівпадіння нумерації видаткової накладної (№ 1) та договору (№ ХМ20151006/01) свідчить про те, що дані документи є різними, у зв`язку з чим відповідач вважає спростованим існування договору поставки. Така юридична конструкція причинно-наслідкового зв`язку є хибною. Адже нумерація договору поставки встановлена саме відповідачем при видачі довіреності на отримання товару для його ідентифікації і відокремлення від поставок товару між сторонами за іншими договорами (адже між сторонами існують і інші правовідносини). Зустрічною дією у видатковій накладній позивач прийняв умови такого договору та погодив таку його нумерацію;

- сама по собі нумерація договору не зобов`язує сторони до укладання єдиного письмового документа за підписами обох сторін. Видаткова накладна має свою нумерацію, яка встановлюється постачальником для забезпечення зручності внутрішнього обліку, адже такий реквізит як порядковий номер видаткової накладної, взагалі не є обов`язковим реквізитом для документу первинного бухгалтерського обліку, а може бути встановлений за власним бажанням з урахуванням технології обробки облікової інформації (частина 2 стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункт 2.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88). Таким чином, позивач вважає, що висновки відповідача не відповідають нормам законодавства, є власними припущеннями відповідача, а тому мають бути оцінені судом критично;

- форма, порядок укладання, зміст договору поставки та трактування дій сторін як укладання та виконання договору поставки у спрощений спосіб шляхом оформлення видаткової накладної в повній мірі відповідає правовій позиції Верховного Суду за аналогічних обставин спору - постанова Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19;

- підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 7559/24 від 14.02.2024), в якій він просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та відмовити відповідачу у компенсації витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн. 00 коп., посилаючись на таке:

- відповідач не заперечує того факту, що довіреність на отримання товару була ним видана та належно оформлена, видаткова накладна підписана уповноваженою особою представником відповідача, товарно-транспортна накладна підписана уповноваженою особою - представником відповідача, товар відповідачем, відповідно, прийнятий за вищенаведених документів, оплата прийнятого товару не здійснена відповідачем. Отже, відповідачем ставиться під сумнів правове трактування правовідносин сторін - чи є вони договірними, і не оспорюється факт отримання ним товару та наявність заборгованості на суму поставленого товару. Крім того, відповідач не заявляє суду поважні причини нездійснення оплати за поставлений товар протягом 2-х років з моменту поставки, і навіть після отримання ним копії позовної заяви, чим дає всі підстави вважати, що не має наміру добровільно погасити існуючу заборгованість;

- у пункті 4, 5, 6, 7 відзиву на позовну заяву відповідач обґрунтовує, що правовідносини сторін мали бути вчинені в письмовій формі через суб`єктний склад сторін - між юридичними особами. Але такі висновки цілком відповідають наведеним обґрунтуванням позовної заяви - правовідносини з поставки товару між сторонами справи відбулись у письмовій формі шляхом обміну зустрічними документами за підписами уповноважених представників сторін. З боку покупця волевиявлення міститься у видачі довіреності на отримання товару працівнику; підписанні видаткової накладної на товар, отримання таким представником товару, проставлення підпису на документах про його перевезення та отримання за адресою відповідача у справі;

- щодо строку поставки між сторонами справи досягнуто згоди, тобто строк поставки сторонами погоджено згідно з вимогами закону, а саме: 1) згідно з відомостями довіреності відповідача на отримання товару, дата видачі довіреності 14.01.2022, строк дії довіреності до 24.01.2022 року - виражене волевиявлення відповідача на отримання товару протягом строку з 14.01.2022 по 24.01.2022 включно; 2) згідно з відомостями видаткової накладної на передачу товару, дата видачі видаткової накладної та фактичної передачі товару 14.01.2022 - виражене зустрічне волевиявлення позивача на передачу товару, таким чином виражене погодження позивача з терміном поставки 14.01.2022, яке було безпосередньо реалізоване сторонами в день погодження; 3) згідно з відомостями товарно-транспортної накладної на перевезення товару з м. Дніпро до адреси: м. Марганець, вулиця Єдності, будинок 162, за місцем знаходження відповідача, дата перевезення 14.01.2022 - виражене двостороннє погодження строків доставки товару від постачальника до покупця;

- відповідач заявив пропозицію укласти договір поставки шляхом видачі довіреності уповноваженій особі для представництва перед позивачем, де зазначив всі умови договору, які вважав необхідними, а саме: номер договору ХМ20151006/01, строк постави з 14.01.2022 по 24.01.2022, постачальника ТОВ "Хімотек", найменування товару - протипригарного покриття Протекст М, його ціну 42 грн. 00 коп. за кг без ПДВ, його кількість 600 кг, його вартість 30 240 грн. 00 коп. з ПДВ, уповноваженого представника покупця - комірника Головченко Ю.В. Зазначений документ підписано уповноваженими особами покупця, скріплено печаткою. Все це в сукупності дає вичерпне уявлення про волевиявлення покупця на укладання договору поставки з усіма необхідними для цього умовами. Всі названі умови пропозиції постачальник погодив, а сторони виконали поставку безпосередньо в день погодження умов договору;

- нумерація договору поставки встановлена саме відповідачем при видачі довіреності на отримання товару для його ідентифікації і відокремлення від поставок товару між сторонами за іншими договорами (адже такі існують). Зустрічною дією у видатковій накладній позивач прийняв умови такого договору та погодив таку його нумерацію. Сама по собі нумерація договору не зобов`язує сторони до укладання єдиного письмового документа за підписами обох сторін. Видаткова накладна має свою нумерацію, яка встановлюється постачальником для забезпечення зручності внутрішнього обліку;

- правовідносини сторін у справі не мають жодних ознак ідентичності з предметом розгляду за наведеною відповідачем судовою практикою, оскільки між сторонами відбулась поставка за результатом письмового волевиявлення сторін, підписаного належним чином, а тому питання наявності зобов`язальних норм щодо передачі товару не ставиться під сумнів, адже товар прийнятий з волі покупця;

- ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє від обов`язку оплатити товар;

- направлення претензії для досудового врегулювання спору не є обов`язком позивача у справі.

Слід відзначити, що ухвалою суду від 26.01.2024, з урахуванням вимог частини 4 статті 166 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу, у 5-ти денний строк з дня отримання від позивача відповіді на відзив надати суду, а також усім учасникам справи заперечення з урахуванням вимог частин третьої шостої статті 165 та статті 167 ГПК України.

Як убачається з матеріалів справи, відповідь на відзив на позовну заяву була надіслана позивачем відповідачу до його Електронного кабінету в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, та доставлена до Електронного кабінету відповідача - 13.02.2024 о 20:09, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією про доставку документів да зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС № 583612.

Частиною 6 статті 116 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Враховуючи вказане, граничним строком для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву є 19.02.2024.

Згідно з частиною 7 статті 116 Господарського процесуального кодексу України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання заперечень на відповідь на відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо висловлених позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву аргументів. У даному випадку додатково наданий строк, - два тижні, господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження позивача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Приймаючи до уваги Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, станом на 04.03.2024 строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченого частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

З огляду на викладене вбачається, що відповідач не скористався своїм правом на надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як заперечень на відповідь на відзив на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у відповіді на відзив на позовну заяву обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 25.02.2024, а строк розгляду даної справи закінчується 26.03.2024, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки у спрощений спосіб, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За частинами 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з вимогами статті 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У статті 643 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (частина 2 статті 644 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у січні 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімотек" (далі - постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Марганецький рудоремонтний завод" (далі - покупець, відповідач) було досягнуто згоду щодо поставки товару на загальну суму 30 240 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Так, на виконання взятих на себе зобов`язань, позивачем 14.01.2022 було поставлено відповідачу товар (протипригарне покриття Протект М) на загальну суму 30 240 грн. 00 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 1 від 14.01.2022 на суму 30 240 грн. 00 коп. (а.с.12), яка підписана представниками позивача та відповідача буз будь-яких зауважень.

Товар за вказаною видатковою накладною отримано представником відповідача на підставі довіреності № 55 від 14.01.2022, яка також наявна в матеріалах справи (а.с.14).

Як убачається з матеріалів справи, товар за видатковою накладною № 1 від 14.01.2022 на суму 30 240 грн. 00 коп. був доставлений відповідачу автомобільним транспортом, що підтверджується наявною в матеріалах справи товарно-транспортною накладною від 14.01.2022 (а.с.13).

Як зазначає позивач, в оплату поставленого товару позивачем було виставлено рахунок на оплату № 1 від 14.01.2022 на суму 30 240 грн. 00 коп.

Як було зазначено вище, статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Обставина, яка пов`язана із поставкою 14.01.2022 товару на загальну суму 30 240 грн. 00 коп. свідчить про укладення між сторонами спору договору у спрощений спосіб.

Отже, з урахуванням вищенаведених обставин та норм права, суд відзначає, що між сторонами спору укладено господарський договір у спрощений спосіб, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, а тому, права і обов`язки сторін регулюються, у тому числі, нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за видатковою накладною № 1 від 14.01.2022 відповідачем також не заявлено.

При цьому, судом враховано, що у видаткові накладній № 1 від 14.01.2022, довіреності № 55 від 14.01.2022 та в рахунку на оплату № 1 від 14.01.2022 є посилання на договір поставки № ХМ20151006/01, з приводу чого суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи судом, як позивач так і відповідач підтвердили, що між позивачем та відповідачем договір поставки № ХМ20151006/01 від 14.01.2022, на який є посилання у видаткові накладній № 1 від 14.01.2022, довіреності № 55 від 14.01.2022 та в рахунку на оплату № 1 від 14.01.2022, ніколи не укладався.

Суд наголошує, що відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Таким чином, обставини щодо відсутності укладеного між сторонами у вигляді єдиного документа договору поставки № ХМ20151006/01 від 14.01.2022 не підлягають доказуванню в силу частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

В той же час, згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, відповідачем поставлений 14.01.2022 позивачем товар на загальну суму 30 240 грн. 00 коп. не був оплачений у строки, визначені частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 30 240 грн. 00 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з огляду на таке.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Слід відзначити, що положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов`язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права (частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України) та визначає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Враховуючи викладене, а також визначені в частині 1 статті 692 Цивільного кодексу України порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати поставленого позивачем відповідно до видаткової накладної № 1 від 14.01.2022 товару на суму 30 240 грн. 00 коп. є таким, що настав 14.01.2022.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В той же час, відповідачем поставлений позивачем відповідно до видаткової накладної № 1 від 14.01.2022 товар на суму 30 240 грн. 00 коп. оплачений не був; доказів протилежного матеріали справи не містить.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати поставленого позивачем відповідно до видаткової накладної № 1 від 14.01.2022 товару на суму 30 240 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 30 240 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

З приводу посилання відповідача на неотримання від відповідача претензій чи вимог щодо оплати товару на суму 30 240 грн. 00 коп. суд зазначає таке.

Вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

Обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту. Схожі правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 201/13756/16-ц (провадження № 61-6896св19), від 18.09.2019 у справі № 183/2925/17 (провадження № 61-12368св19), від 16.02.2022 у справі № 520/19325/18 (провадження № 61-9353св21) та узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №922/2131/19, від 27.11.2019 у справі № 924/277/19, від 20.02.2019 у справі № 912/2275/17, від 30.07.2019 у справі № 904/4899/18.

Враховуючи вказане, заперечення відповідача в цій частині судом відхиляються.

Судом також відхиляються заперечення відповідача щодо неотримання від позивача рахунку на оплату № 1 від 14.01.2022, з огляду на таке.

Суд не досліджує питання фактичного отримання рахунку на оплату, оскільки:

- за своєю природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а в даному випадку такі реквізити містилися, зокрема у договорі;

- ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а відсутність рахунку-фактури не звільняє боржника від обов`язку з оплати поставленого товару.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №922/1831/15 від 09.07.2020, у справі № 908/771/19 від 18.02.2020, у справі № 910/1558/19 від 13.02.2020, у справі ; 910/14282/18 від 17.07.2019, у справі № 918/537/18 від 02.07.2019, у справі № 910/19702/17 від 20.12.2018, у справі № 910/21406/17 від 10.10.2018, у справі №910/22589/17 від 05.09.2018, у справі № 905/915/17 від 13.07.2018.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 30 240 грн. 00 коп.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня 2022 року по грудень 2023 року в сумі 9 991 грн. 15 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди нарахування інфляційних втрат, арифметично розрахунок проведено вірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с.4), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

При цьому, судом враховані правові позиції, викладені у постановах Верховного суду щодо вказаного питання, а саме:

- Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначив, що у кредитора згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення;

- згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/600/18, викладеною у постанові від 05.07.2019, нарахування інфляційних втрат за наступний період має здійснюватися з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання;

- зазначена позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/306/18 від 30.07.2019, а також у постановах Верховного Суду у справах № 905/306/18, №908/1928/18, № 904/4565/18, №904/4083/18, № 904/10242/17, № 913/63/18.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 9 991 грн. 15 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 15.01.2022 по 24.01.2024 у сумі 1 839 грн. 09 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було правильно визначено суму заборгованості та період прострочення, арифметично розрахунок здійснено також вірно.

Отже, розрахунок 3% річних здійснений позивачем (а.с.4), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 1 839 грн. 09 коп.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2 422 грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімотек" до Приватного акціонерного товариства "Марганецький рудоремонтний завод" про стягнення заборгованості за поставлений товар у загальному розмірі 42 070 грн. 24 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Марганецький рудоремонтний завод" (вулиця Єдності, будинок 162, м. Марганець, Дніпропетровська область, 53401; ідентифікаційний код 05448389) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімотек" (вулиця Радгоспна, будинок 98, смт. Слобожанське, Дніпропетровська область, 52005; ідентифікаційний код 39783548) - 30 240 грн. 00 коп. - основного боргу, 9 991 грн. 15 коп. - інфляційних втрат, 1 839 грн. 09 коп. - 3% річних та 2 422 грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 04.03.2024.

Суддя Ю.В. Фещенко