Рішення

від 04.03.2024 по справі 910/18518/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2024Справа № 910/18518/23Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Паржицького В`ячеслава Анатолійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦАВТОСЕРВІС ГРУП»

про стягнення 271 722,93 грн,

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Паржицького В`ячеслава Анатолійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦАВТОСЕРВІС ГРУП» про стягнення 271 722,93 грн, з яких: 15 000,00 грн основної заборгованості, 256 500,00 грн понаднормового простою, 210,82 грн 3% річних та 12,11 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору-заявки № 0206-1 на транспортне обслуговування від 02.06.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 прийнято даний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18518/23, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзиву. Також встановлено сторонам строк для подання додаткових письмових доказів, клопотань, заяв, пояснень.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у даній справі була надіслана сторонам рекомендованими листами з повідомленням про вручення. Позивач отримав ухвалу від 12.12.2023 у даній справі 29.12.2023.

Товариству з обмеженою відповідальністю «СПЕЦАВТОСЕРВІС ГРУП» ухвала про відкриття провадження у справі № 910/18518/23 була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу його місцезнаходження (бульвар Бучми Амвросія, 5, м. Київ, 02152), яка відповідає адресі, вказаній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом юридичної особи - 44262410.

Втім, поштовий конверт № 0600069157561, у якому відповідачу була надіслана ухвала суду від 12.12.2023, повернувся до суду не врученим, причиною повернення зазначено: «за закінченням терміну зберігання».

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Слід зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні ГПК України.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 12.12.2023 про відкриття провадження у даній справі була також надіслана на зазначену в позовній заяві адресу електронної пошти відповідача, яка відповідає адресі електронної пошти, зазначеній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, з наведеного вбачається, що судом вжито всіх можливих заходів задля повідомлення відповідача про розгляд справи.

При цьому, за змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 12.12.2023 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Станом на момент ухвалення даного рішення від відповідача письмового відзиву на позовну заяву до суду не надходило, як і не надходило будь-яких заяв чи клопотань по справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦАВТОСЕРВІС ГРУП» (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Паржицьким В.А. (перевізник) укладено договір-заявку на транспортне обслуговування № 0206-1 (надалі - договір-заявка), відповідно до якого замовник доручає, а перевізник приймає на себе зобов`язання по організації перевезення вантажів різними видами автотранспорту в межах України.

Договором-заявкою передбачено такі умови надання транспортного засобу для виконання перевезення:

маршрут: с. Городок, Рівненська область - м. Київ;

дата завантаження: 02.06.2023;

адреса завантаження: Рівненська область, с. Городок, вул. Барона Штейнгеля, 4а;

вантаж: контейнер 1 шт;

адреса розвантаження: м. Київ;

сума фрахту і умови оплати: 15 000,00 грн з ПДВ. Оплата по безготівковому перерахунку перевізнику здійснюється замовником протягом одного банківського дня з моменту отримання оригіналів документів (заявка, акт + рахунок);

дата розвантаження: по прибуттю;

автомобіль: ДАФ НОМЕР_1 / НОМЕР_2 .

Також умовами договору-заявки передбачено, що замовник здійснює розрахунок з перевізником за перевезення за фактом прибуття автомобіля з вантажем в зону доставки вантажу, але до вивантаження. Оплата замовником перевізнику повної суми фрахту, зазначеної в даному договорі-заявці, повинна бути здійснена до початку передачі вантажу вантажоодержувачу. При цьому сторони домовилися, що час очікування оплати не повинен перевищувати часу в 4 години, з моменту прибуття в зону доставки вантажу. У разі, якщо замовник затримує остаточний розрахунок з перевізником, перевізник має право утримувати вантаж до повного закінчення взаєморозрахунків. Понаднормативний час очікування перевізником оплати від замовника рахується як понаднормативний простій.

Понаднормативний простій оплачується додатково з розрахунку 1500,00 грн за кожну розпочату добу понаднормового простою (якщо автопоїзд знаходиться без вантажу), або в розмірі 5000,00 грн за кожну розпочату добу понаднормового простою (якщо автопоїзд знаходиться з негабаритним вантажем).

04.06.2023 сторонами складено та підписано Акт здачі-приймання послуг перевезення вантажу автомобільним транспортом, з якого вбачається, що позивач на підставі договору-заявки надав відповідачу послуги з перевезення вантажу автотранспортним засобом: ДАФ НОМЕР_1 / НОМЕР_2 по маршруту: с. Городок, Рівненська область - м. Київ, вартість яких склала 15 000,00 грн.

Позивач у позовній заяві зазначає, ним належним чином виконано свої зобов`язання за договором-заявкою, при цьому, 04.06.2023 при підписанні акту здачі-приймання послуг перевезення замовнику були передані всі документи для оплати, які передбачені договором. Будь-які претензії від відповідача щодо об`єму, якості та строків надання послуг позивачем за актом від 04.06.2023 не були заявлені, однак кошти у розмірі 15 000,00 грн за надані послуги так і не було відповідачем сплачено.

02.11.2023 позивач направив на адресу відповідача претензію від 02.11.2023 № 02/11/23 на суму 495 554,79 грн, у якій, зокрема, просив сплатити заборгованість у розмірі 15 000,00 грн, понаднормативний простій у розмірі 225 000,00 грн та 3% річних у розмірі 184,93 грн за договором-заявкою у семиденний строк з дня отримання цієї претензії.

Також вказану претензію позивач надіслав на електронну пошту відповідача.

Оскільки відповідачем не було добровільно сплачено на користь позивача вказані вище суми заборгованості, понаднормативного простою та 3% річних, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому заявив до стягнення з відповідача суму основного боргу у розмірі 15 000,00 грн, понаднормовий простій у розмірі 256 500,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 12,11 грн та 3% річних у розмірі 210,82 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору-заявки, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір-заявка підписаний уповноваженими особами сторін та скріплений їх печатками. Доказів розірвання цього договору або визнання недійним суду не надано, а отже договір-заявка на транспортне обслуговування № 0206-1 від 02.06.2023 є підставою для виникнення у його сторін взаємних прав та обов`язків та відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України підлягає обов`язковому виконанню сторонами.

Відповідно до .ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

З огляду на наявний в матеріалах справи договір, між сторонами склались правовідносини перевезення.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Умовами договору-заявки передбачено строки, розмір та порядок оплати наданих послуг з перевезення, а саме визначено, що замовник має здійснити оплату послуг за договором протягом одного банківського дня з моменту отримання оригіналів документів (заявка, акт + рахунок).

Як вбачається з матеріалів справи, 04.06.2023 сторонами на підставі договору-заявки № 0206-1 від 02.06.2023 та рахунку № 47 від 04.06.2023 складено Акт здачі-приймання послуг перевезення вантажу автомобільним транспортом про те, що перевізником (позивачем) було надано послуги по перевезенню вантажу автотранспортним засобом: ДАФ НОМЕР_1 / НОМЕР_2 по маршруту: с. Городок, Рівненська область - м. Київ, вартість яких склала 15 000,00 грн.

Вказаний акт підписаний сторонами та скріплений їх печатками. При цьому, зі змісту даного акту встановлено, що відповідач своїм підписом підтвердив відсутність будь-яких претензій по об`єму, якості та строкам виконання вказаних у цьому акті робіт.

Відтак, зобов`язання по оплаті наданих в межах договору-заявки послуг перевезення підлягало виконанню відповідачем 05.06.2023.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 ГПК України, які б підтверджували здійснення відповідачем оплати наданих позивачем послуг з перевезення за договором-заявкою на суму 15 000,00 грн у встановлений договором строк.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

За наведених вище обставин судом встановлено, що відповідач порушив свої договірні зобов`язання, не здійснив оплату замовленого перевезення у встановлений договором строк, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 15 000,00 грн, факт існування якої позивачем належним чином доведений.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача 15 000,00 грн заборгованості суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач відповідно до умов договору-заявки нарахував та заявив до стягнення з відповідача плату за очікування оплати у розмірі 256 500,00 грн, яка розрахована як понаднормативний простій із розрахунку 1500,00 грн за кожну розпочату добу затримки оплати (кількість днів затримки - 171).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно зі статтями 217-218 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Суд звертає увагу на те, що встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Так, сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 року в справі № 910/2031/16, а також Верховного Суду від 10.04.2018 року в справі № 916/804/17 та від 10.09.2020 року в справі № 916/1777/19.

Тобто, законодавство дозволяє сторонам вільно визначати у договорі розмір штрафних санкцій за порушення зобов`язань, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 920 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Так, у даному випадку сторони на власний розсуд у Договорі-заявці передбачили настання відповідальності замовника у разі прострочення ним здійснення оплати (очікування перевізником оплати від замовника) за послуги з перевезення та узгодили розмір цієї відповідальності.

Будь-яких доказів визнання недійсним як договору-заявки в цілому, так і окремих його положень, зокрема, в частині відповідальності за очікування оплати від замовника, а також внесення змін до цього договору, матеріали справи не містять.

Отже, суд доходить висновку, що підписуючи вказаний договір, відповідач добровільно погодився на настання для нього несприятливих наслідків у формі додаткової сплати на користь перевізника 1500,00 грн за кожну розпочату добу затримки оплати, яка рахується як понаднормовий простій.

Як установлено судом вище, відповідачем послуги в повному обсязі оплачено не було.

Зазначених обставин відповідач не заперечив та не спростував, а згідно зі ст. 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Перевіривши розрахунок понаднормованого простою за період з 06.06.2023 по 23.11.2023 у розмірі 256 500, 00 грн (171 день х 1 500, 00 грн), враховуючи те, що відповідач був обізнаний про наслідки порушення умов договору в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг, а також відсутність зауважень та заперечень з боку останнього щодо якості наданих послуг позивачем та недодержання строків виконання умов договору, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок понаднормованого простою за очікування оплати, суд встановив його правильність, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 210,82 грн та інфляційні втрати у розмірі 12,11 грн за прострочення відповідачем оплати наданих послуг за період з 06.06.2023 по 23.11.2023.

За умовами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013)

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних є такими, що заявлені позивачем правомірно.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі у зв`язку з правильним розрахунком позивача.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач викладених у позові обставин не спростував, жодних заперечень проти заявлених позивачем сум не навів.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦАВТОСЕРВІС ГРУП» (бульвар Бучми Амвросія, 5, м. Київ, 02152; ідентифікаційний код 44262410) на користь Фізичної особи-підприємця Паржицького В`ячеслава Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) 15 000,00 грн заборгованості, 256 500,00 грн понаднормового простою, 12,11 грн інфляційних втрат, 210,82 грн 3% річних та 4075,85 грн судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 04.03.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко