Постанова

від 02.07.2024 по справі 910/18518/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2024 р. Справа№ 910/18518/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Сабалдаш О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 02.07.2024 у справі №910/18518/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецавтосервіс Груп»

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024, повний текст якого складений 04.03.2024,

у справі № 910/18518/23 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Паржицького В`ячеслава Анатолійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецавтосервіс Груп»

про стягнення 271 722,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 15 000,00 грн. за надані за договором-заявкою на транспортне обслуговування № 0206-1 від 02.06.2023, але неоплачені послуги, а також нарахованих за несвоєчасне виконання вказаного обов`язку 3 % річних в сумі 210,82 грн., інфляційних втрат в сумі 12,11 грн. та понаднормового простою в сумі 265 500,00 грн.

В суді першої інстанції відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/18518/23 позов задоволений повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 15 000,00 грн. заборгованості, 256 500,00 грн. понаднормового простою, 12,11 грн. інфляційних втрат, 210,82 грн. 3% річних та 4 075,85 грн. судового збору.

Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті наданих позивачем за спірним договором транспортних послуг, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача як основного боргу, так і 3 % річних, інфляційних втрат та понаднормового простою у заявлених до стягнення сумах.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецавтосервіс Груп» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/18518/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції не здійснено повного і всебічного з`ясування обставини справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- строк виконання відповідачем обов`язку оплатити надані послуги ще не настав, оскільки вчинення ним таких дій можливо лише після отримання оригіналів документів (договору-заявки, акту здачі-приймання послуг та рахунку на оплату), проте такі документи відповідачем отримано не було;

- задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції не дотримався принципу пропорційності, не врахувавши, що розмір штрафних санкцій, які присуджені до стягнення у 18 разів перевищує суму основного боргу.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження вищевказаного рішення.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2024, справу № 910/18518/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/18518/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/18518/23.

20.05.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецавтосервіс Груп» про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/18518/23 та поновлено апелянту вказаний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецавтосервіс Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/18518/23, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/18518/23 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, розгляд апеляційної скарги призначено на 02.07.2024 о 10:45 год.

04.06.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:

- оригінали документів позивачем відповідачу було надано в день підписання акту здачі-приймання послуг перевезення вантажу автомобільним транспортом від 04.06.2023 про що свідчить зміст вказаного акту, зокрема те, що його підписано на підставі договору-заявки на транспортне обслуговування № 0206-1 від 02.06.2023 та рахунку №47 від 04.06.2023;

- зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19);

- враховуючи необхідність дотримання балансу інтересів сторін, слід виходити з того, що відповідач тривалий час не сплачує борг, в тому числі після відкриття судового провадження, що вартість простою погоджена сторонами у договорі та що відповідачем не надано належних доказів наявності виняткових обставин;

- отже вказані в апеляційній скарзі обставини не можуть бути взяті судом до уваги у якості таких, що виправдовують поведінку відповідача по відношенню до позивача щодо довготривалої несплати наданих послуг з перевезення.

Аналогічний за змістом примірник відзиву надійшов до суду 06.06.2024.

17.06.2024 до суду від відповідача надійшли заперечення на доводи та міркування позивача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, в яких відповідач зауважив на тому, що:

- підписання акту здачі-прийняття послуг перевезення вантажу автомобільним транспортом від 04.06.2023 без заперечень підтверджує виключно факт прийняття послуг відповідачем, однак жодним чином не підтверджує факту отримання відповідачем оригіналів первинних документів, оскільки передача таких оригіналів документів не є послугами у розумінні договору-заявки, а є обов`язком позивача щодо належного їх оформлення та умовою договору щодо передумови настання обов`язку оплати відповідачем наданих послуг;

- підписаний сторонами акт здачі-прийняття наданих послуг, так само як і договір-заявка, не містить ані слова щодо кількості примірників оригіналів первинних документів, ані інформацію про місце їх зберігання, ані інших підтверджень відповідача щодо отримання оригіналів первинних документів, зокрема власноручної відмітки відповідача про дату їх отримання, а тому твердження позивача, що факт передачі оригіналів первинних документів підтверджується підписаним сторонами актом здачі-прийняття наданих послуг не відповідає дійсності, та є таким, що порушує принцип справедливості та добросовісності;

- допустимими доказами отримання відповідачем оригіналів первинних документів можуть бути: 1) відмітка у таких документах про кількість примірників для сторін за підписом сторін; 2) акт приймання-передавання документів за підписом обох сторін; 3) власноручний підпис відповідача на примірнику позивача про отримання оригіналів первинних документів; 4) документи, що підтверджують відправлення позивачем оригіналів первинних документів на адресу відповідача засобами поштового зв`язку; 5) документи що підтверджують надсилання позивачем оригіналів первинних документів в електронному вигляді з дотриманням вимог законодавства про електронний документообіг; 6) особистий підпис відповідача про отримання оригіналів первинних документів у відповідній книзі. Водночас, оскільки жодного із вищезазначених доказів позивачем не надано, а факт отримання оригіналів первинних документів відповідачем не визнавався, висновок суду першої інстанції щодо встановлення факту отримання відповідачем оригіналів первинних документів не відповідає дійсним обставинам справи.

Станом на 02.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

02.06.2023 відповідач (виконавець) та позивач (замовник) уклали договір-заявку на транспортне обслуговування № 0206-1 (далі Договір-заявка), в якому сторонами погоджено, що замовник доручає, а перевізник приймає на себе зобов`язання по організації перевезення вантажів різними видами автотранспорту в межах України.

Договором-заявкою передбачено такі умови надання транспортного засобу для виконання перевезення:

- маршрут: с. Городок, Рівненська область - м. Київ;

- дата завантаження: 02.06.2023;

- адреса завантаження: Рівненська область, с. Городок, вул. Барона Штейнгеля, 4а;

- вантаж: контейнер 1 шт;

- адреса розвантаження: м. Київ;

- сума фрахту і умови оплати: 15 000,00 грн. з ПДВ. Оплата по безготівковому перерахунку перевізнику здійснюється замовником протягом одного банківського дня з моменту отримання оригіналів документів (заявка, акт + рахунок);

дата розвантаження: по прибуттю;

автомобіль: ДАФ НОМЕР_2 / НОМЕР_1 .

Також умовами Договору-заявки передбачено, що:

- розрахунок з перевізником за перевезення замовник здійснює за фактом прибуття автомобіля з вантажем в зону доставки вантажу, але до вивантаження. Оплата замовником перевізнику повної суми фрахту, зазначеної в даному договорі-заявці, повинна бути здійснена до початку передачі вантажу вантажоодержувачу. При цьому сторони домовилися, що час очікування оплати не повинен перевищувати часу в 4 години, з моменту прибуття в зону доставки вантажу. У разі, якщо замовник затримує остаточний розрахунок з перевізником, перевізник має право утримувати вантаж до повного закінчення взаєморозрахунків. Понаднормативний час очікування перевізником оплати від замовника рахується як понаднормативний простій;

- понаднормативний простій оплачується додатково з розрахунку 1 500,00 грн. за кожну розпочату добу понаднормового простою (якщо автопоїзд знаходиться без вантажу), або в розмірі 5 000,00 грн. за кожну розпочату добу понаднормового простою (якщо автопоїзд знаходиться з негабаритним вантажем).

04.06.2023 сторонами складено та підписано акт здачі-приймання послуг перевезення вантажу автомобільним транспортом, з якого вбачається, що позивач на підставі Договору-заявки надав відповідачу послуги з перевезення вантажу автотранспортним засобом: ДАФ НОМЕР_2 / НОМЕР_1 по маршруту: с. Городок, Рівненська область - м. Київ, вартість яких склала 15 000,00 грн.

Вказаний акт підписаний сторонами без зауважень щодо якості наданих послуг.

02.11.2023 позивач направив на адресу відповідача претензію від 02.11.2023 № 02/11/23 на суму 495 554,79 грн., у якій, серед іншого, просив у семиденний строк з дня отримання цієї претензії сплатити за Договором-заявкою заборгованість у розмірі 15 000,00 грн., понаднормативний простій у розмірі 225 000,00 грн. та 3% річних у розмірі 184,93 грн. На доказ направлення вказаної претензії до матеріалів справи залучені належним чином засвідчені копії накладної № 0314300290005, фіскального чеку та опису вкладення від 02.11.2023.

Відповідач на вказану претензію не відповів, заборгованість не погасив, з огляду на що позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 15 000,00 грн., 3 % річних в сумі 210,82 грн., інфляційні втрати в сумі 12,11 грн. та понаднормовий простій в сумі 265 500,00 грн.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом положень ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З матеріалів справи слідує, що на виконання умов Договору-заявки позивачем відповідачу надано послуги з перевезення вантажу на загальну суму 15 000,00 грн., які відповідачем прийняті без зауважень, проте неоплачені.

Колегія суддів не може погодитись з твердження відповідача про те, що строк виконання відповідачем обов`язку оплатити надані послуги ще не настав, оскільки вчинення ним таких дій можливо лише після отримання оригіналів документів (договору-заявки, акту здачі-приймання послуг та рахунку на оплату), проте такі документи відповідачем отримано не було та, з вказаного приводу зазначає наступне.

Відповідачем були підписані Договір-заявка та акт здачі-приймання послуг перевезення вантажу автомобільним транспортом від 04.06.2023, що є безумовним доказом наявності у нього оригіналів вказаних документів.

Слід зауважити і на тому, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити послуги. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 15 000,00 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 210,82 грн., інфляційних втрат в сумі 12,11 грн. та понаднормового простою в сумі 265 500,00 грн., слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Умовами Договору-заявки передбачено, що:

- розрахунок з перевізником за перевезення замовник здійснює за фактом прибуття автомобіля з вантажем в зону доставки вантажу, але до вивантаження. Оплата замовником перевізнику повної суми фрахту, зазначеної в даному договорі-заявці, повинна бути здійснена до початку передачі вантажу вантажоодержувачу. При цьому сторони домовилися, що час очікування оплати не повинен перевищувати часу в 4 години, з моменту прибуття в зону доставки вантажу. У разі, якщо замовник затримує остаточний розрахунок з перевізником, перевізник має право утримувати вантаж до повного закінчення взаєморозрахунків. Понаднормативний час очікування перевізником оплати від замовника рахується як понаднормативний простій.;

- понаднормативний простій оплачується додатково з розрахунку 1 500,00 грн. за кожну розпочату добу понаднормового простою (якщо автопоїзд знаходиться без вантажу), або в розмірі 5 000,00 грн. за кожну розпочату добу понаднормового простою (якщо автопоїзд знаходиться з негабаритним вантажем).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно зі статтями 217-218 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Так, сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 в справі № 910/2031/16, а також Верховного Суду від 10.04.2018 в справі № 916/804/17 та від 10.09.2020 в справі № 916/1777/19.

Тобто, законодавство дозволяє сторонам вільно визначати у договорі розмір штрафних санкцій за порушення зобов`язань, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, так як сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 920 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Так, у даному випадку сторони на власний розсуд у Договорі-заявці передбачили настання відповідальності замовника у разі прострочення ним здійснення оплати (очікування перевізником оплати від замовника) за послуги з перевезення та узгодили розмір цієї відповідальності.

Будь-яких доказів визнання недійсним як договору-заявки в цілому, так і окремих його положень, зокрема, в частині відповідальності за очікування оплати від замовника, а також внесення змін до цього договору, матеріали справи не містять.

Отже, підписуючи вказаний договір, відповідач добровільно погодився на настання для нього несприятливих наслідків у формі додаткової сплати на користь перевізника 1 500,00 грн. за кожну розпочату добу затримки оплати, яка рахується як понаднормовий простій.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати наданих позивачем за Договором послуг на загальну суму 15 000,00 грн., позивач відповідно до положень ЦК України та Договору має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов`язань понаднормовий простій, 3 % річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.

При цьому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо обґрунтованості здійснених позивачем розрахунків понаднормового простою, 3 % річних та інфляційних втрат.

Щодо наявності підстав для зменшення понаднормового простою, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій , які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

В суді першої інстанції відповідач не зазначав про наявність підстав для зменшення розміру штрафної санкції.

У апеляційній скарзі апелянтом також фактично не наведено конкретних підстав для зменшення розміру штрафної санкції.

В свою чергу будь-яких виняткових обставин для зменшення розміру штрафних санкцій колегією суддів не встановлено.

Слід окремо зауважити і на тому, що і на даний час сума основного боргу відповідачем погашена не була.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 210,82 грн., інфляційних втрат в сумі 12,11 грн. та понаднормового простою в сумі 265 500,00 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу колегією суддів враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/18518/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецавтосервіс Груп» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецавтосервіс Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/18518/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/18518/23 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/18518/23.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/18518/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 02.07.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала