Постанова

від 29.02.2024 по справі 910/8982/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/8982/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агрокультура»</a> - Попович С.М., адвокат (ордер від 10.11.2023 серії ВА № 1041793)

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Агсолко Україна» - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агрокультура»</a>

на рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2023 (суддя Морозов С.М.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 (головуючий суддя: Демидова А.М., судді: Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.)

у справі № 910/8982/22

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агрокультура»</a> (далі - ТОВ «Торговий дім Агрокультура»)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Агсолко Україна» (далі - ТОВ «Агсолко Україна»)

про розірвання договору та стягнення 541 854,01 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «Торговий дім Агрокультура» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Агсолко Україна» про розірвання договору від 26.11.2021 № 3 042/356208, який укладений сторонами спору та стягнення 481 992,62 грн. попередньої оплати, 55 830,82 грн. пені, 4 030,57 грн. - 3% річних.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на істотне порушення відповідачем умов договору від 26.11.2021 № 3 042/356208 в частині поставки товару, а також на умови пункту 6.6 розділу 6 «Форс-мажор» договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.05.2023 у справі № 910/8982/22, яке залишено без змін згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані з посиланням, зокрема, на те, що строк поставки товару за договором було змінено (відсунуто) на підставі пункту 4.2 договору, про що 17.03.2022 повідомлено позивача електронним листом; про готовність автомобіля та можливість його доставки відповідач повідомив позивача згідно з листом від 23.08.2022 № 8756, проте позивачем товар прийнятий не був; позивачем не доведено обставин істотного порушення відповідачем умов договору, заподіяння шкоди позивачу, а також впливу форс-мажорних обставин (воєнного стану) на можливість виконання позивачем фінансових зобов`язань за договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Торговий дім Агрокультура», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених:

у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 стосовно застосування положень частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 та постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 15.06.2021 у справі № 910/17643/19, від 29.04.2021 у справі № 916/3904/19, від 18.05.2021 у справі № 924/774/18 щодо застосування положень статей 651, 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, зокрема, щодо застосування «принципу змагальності», «вірогідності доказів» та приписів статей 79, 86, 91, 96 ГПК України;

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 21.03.2023 у справі № 926/1646/22 та постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 12.10.2023 у справі № 910/5029/22, від 19.01.2023 у справі № 910/14623/21, від 20.06.2023 у справі № 910/7583/22, від 17.05.2023 у справі № 914/865/22 щодо застосування приписів статей 617, 627, 652 ЦК України.

Доводи інших учасників справи

ТОВ «Агсолко Україна» не скористалося своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

26.11.2021 ТОВ «Агсолко Україна» як продавцем та ТОВ «Торговий дім Агрокультура» як покупцем укладено договір № 3 042/356208 (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець поставляє, а покупець приймає та зобов`язується оплатити техніку, а саме: вантажний автомобіль Intercargotruck F05301 (промтоварний фургон на шасі JAC N721-N82 ), в кількості 1 одиниця, в подальшому іменовані як «товар», на умовах, визначених даним договором.

Згідно з пунктом 1.2 Договору технічні характеристики, специфікація, склад товару визначаються в додатку № 1 (Специфікація), яка є його невід`ємною частиною.

Вартість товару, без урахування ПДВ, складає 36 250,00 доларів США, сума ПДВ складає 7 250,00 доларів США, загальна вартість товару, з урахуванням ПДВ, складає 43 500,00 доларів США, що підлягає сплаті в гривневому еквіваленті по курсу перерахунку та є загальною вартістю Договору (пункт 2.1 Договору).

За умовами даного Договору «Курс перерахунку» - це курс продажу (ASK курс) долара США на момент закриття торгів на Українському міжбанківському валютному ринку (далі за текстом - УМВР) на день, що передує дню перерахування коштів по даному Договору (пункт 2.2 Договору).

Продавець гарантує, що товар, який поставляється за даним договором, є новим і знаходиться в робочому, технічно справному стані, розмитнений та сертифікований (пункт 3.1 Договору).

Згідно з пунктом 4.1 Договору продавець передає товар покупцеві на умовах EXW (склад продавця: 08141, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Святопетрівське, вул. Індустріальна, 31), згідно з Інкотермс 2010 року, протягом 70 робочих днів після зарахування на поточний рахунок продавця оплати від покупця відповідно до підпункту 5.1.1 пункту 5.1 даного Договору.

Відповідно до пункту 4.2 Договору при настанні обставин, що унеможливлюють передання товару в зазначений у пункті 4.1 даного Договору строк, через незалежні від продавця причини, останній повідомляє покупцю про це в письмовій формі, що відсуває строк передання товару на час існування таких причин та не є порушенням строку передання товару.

Згідно з пунктом 5.1 Договору покупець зобов`язується здійснити оплату товару шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця наступним чином: (підпункт 5.1.1 пункт 5.1) - покупець зобов`язаний сплатити 5% вартості товару, що становить гривневий еквівалент 2 175,00 доларів США та підлягає сплаті за курсом перерахунку в термін до 02 грудня 2021 року; (підпункт 5.1.2 пункту 5.1) - покупець зобов`язаний сплатити 5% вартості товару, що становить гривневий еквівалент 2 175,00 доларів США та підлягає сплаті за курсом перерахунку в термін до 10 грудня 2021 року; (підпункт 5.1.1 пункту 5.1) - покупець зобов`язаний сплатити 20% вартості товару, що становить гривневий еквівалент 8 700,00 доларів США та підлягає сплаті за курсом перерахунку в термін до 15 січня 2022 року; (підпункт 5.1.2 пункту 5.1) - покупець зобов`язаний сплатити 70% вартості товару, що є гривневим еквівалентом 30 450,00 доларів США та підлягає сплаті за курсом перерахунку протягом 5 банківських днів з моменту отримання від продавця документів для реєстрації товару.

Відповідно до пункту 5.7 Договору у випадку незаключення покупцем договору кредитування на придбання товару, покупець зобов`язується здійснити придбання товару згідно з умовами даного договору за власний рахунок.

Згідно з пунктом 8.2 Договору у випадку прострочення передання товару продавцем покупцю, продавець сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару з ПДВ за кожний календарний день прострочення поставки товару по день поставки товару включно.

Даний Договір набирає сили з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами умов Договору (пункт 9.1 Договору).

Згідно з додатком № 1 до Договору сторони оформили Специфікацію з найменуванням товару та зазначенням його ціни - 43 500,00 доларів США.

Відповідачем виставлено позивачу для оплати рахунок від 02.12.2021 № 21763/356208 на суму 59 783,68 грн.

Позивач на підставі платіжного доручення від 02.12.2021 № 8746 здійснив оплату вказаного рахунку в розмірі 59 783,68 грн.

Відповідачем виставлено позивачу для оплати рахунок від 09.12.2021 № 22061/356208 на суму 59 783,68 грн.

Позивач на підставі платіжного доручення від 09.12.2021 № 8815 оплатив вказаний рахунок на суму 59 783,68 грн.

14.01.2022 відповідачем виставлено позивачу для оплати рахунок № 301/356208 на суму 243 681,35 грн.

Позивач на підставі платіжного доручення від 14.01.2022 № 5 здійснив оплату вказаного рахунку в розмірі 243 681,35 грн.

Згідно з пунктом 4.1 Договору продавець передає товар покупцеві протягом 70 робочих днів після зарахування на поточний рахунок продавця оплати від покупця відповідно до підпункту 5.1.1 пункту 5.1 даного договору.

Оплата в розмірі 59 783,68 грн., яка передбачена в підпункті 5.1.1 пункту 5.1 Договору, зарахована на рахунок відповідача 02.12.2021 згідно з платіжним дорученням № 8746, отже, строк поставки згідно з умовами Договору визначений до 15.03.2022.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що згідно за умовами пункту 6.6 Договору кожній із сторін Договору надано право на розірвання Договору у випадку, якщо форс-мажорні обставини для однієї із сторін будуть продовжуватися більше 30 календарних днів.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.4, 6.5 Договору форс-мажорними обставинами вважаються обставини, що унеможливлюють часткове або повне виконання однією стороною або обома сторонами умов дійсного Договору. Існування форс-мажорних обставин звільняє сторону, яка підпала під їх дію, тільки від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов`язань за цим Договором і лише на період дії таких форс-мажорних обставин та не звільняє від обов`язку виконати свої зобов`язання. Не вважаються форс-мажорними обставинами та істотною зміною обставин: відсутність у сторін необхідних коштів, зміна офіційного обмінного курсу Національного банку України гривні до будь-якої валюти, порушення зобов`язання контрагентами покупця, несприятливі погодні умови та інші обставини, що призвели до загиблі посівів або втрати врожаю покупця.

У зв`язку з непоставкою відповідачем позивачу обумовленого Договором автомобіля, останнім було надіслано відповідачу пропозицію від 25.03.2022 № 26 щодо розірвання Договору, в якій позивач, зазначаючи, що не отримував від продавця повідомлень в порядку пункту 4.2 Договору та посилаючись на військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану на території України з 24.02.2022, та офіційне засвідчення Торгово-промисловою палатою України цих обставин форс-мажорними з 24.02.2022, пропонував розірвати Договір. У зв`язку з цим, позивач просив повернути передоплату в еквіваленті 13 050,00 доларів США за непоставлений товар протягом 5-ти робочих днів з дати отримання цього листа.

Позивачем надсилались відповідачу повторні пропозиції від 25.04.2022 № 47 та від 21.07.2022 № 78 про розірвання Договору та повернення передоплати.

При цьому в листі від 21.07.2022 № 78 позивач просив відповідача розглянути пропозицію про розірвання Договору відповідно до приписів статті 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у зв`язку зі значним зростанням ціни (в гривневому еквіваленті) та зміною кредитної політики банківських установ.

Посилаючись на те, що відповідач не повідомляв позивача про зміну (відсування) строку передання товару, що передбачено пунктом 4.2 Договору, при цьому не виконав обов`язку з передачі оплаченого товару та не повернув суму передоплати в розмірі 481 992,62 грн., позивач звернувся з цим позовом до суду.

У розгляді справи суди встановили, що згідно з електронним листом 17.03.2022 відповідач повідомив позивача про затримку замовленого товару, у зв`язку з початком військової агресії Російської Федерації, на підтвердження чого відповідачем подано до суду першої інстанції разом з відзивом на позов скріншот електронного листа, надісланого позивачу електронною поштою.

При цьому згідно з наказом директора відповідача від 24.02.2022 № 29/2/1-ОД «Про запровадження дистанційної роботи», у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації та запровадженням на території України воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 запроваджено з 25.02.2022 дистанційну роботу для всіх працівників, тимчасово, до повідомлення про вихід на роботу.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що згідно з листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Діяльність відповідача з поставки шасі для замовленого позивачем автомобіля була пов`язана із поставкою закордонних складових, відповідно розпочате Російською Федерацією повномасштабне вторгнення в Україну 24.02.2022 спричинило неможливість виконання відповідачем свого зобов`язання за Договором, що підтверджено висновком від 25.11.2022 № ЧК-373 про виникнення і існування документально підтверджених істотних змін обставин, який складений Чернігівською регіональною Торгово-промисловою палатою (серія ЧН № 052865).

Згідно з листом від 23.08.2022 відповідач повідомив позивача про готовність автомобіля в повному обсязі й можливість його доставки позивачу, проте позивач товар не прийняв.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для розірвання Договору та стягнення з відповідача на користь позивача 481 992,62 грн. попередньої оплати, 55 830,82 грн. пені, 4 030,57 грн. - 3% річних.

В обґрунтування доводів касаційної скарги ТОВ «Торговий дім Агрокультура» посилається, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених:

у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 стосовно застосування положень частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 та постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 15.06.2021 у справі № 910/17643/19, від 29.04.2021 у справі № 916/3904/19, від 18.05.2021 у справі № 924/774/18 щодо застосування положень статей 651, 653 ЦК України;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, зокрема, щодо застосування «принципу змагальності», «вірогідності доказів» та приписів статей 79, 86, 91, 96 ГПК України;

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 21.03.2023 у справі № 926/1646/22 та постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 12.10.2023 у справі № 910/5029/22, від 19.01.2023 у справі № 910/14623/21, від 20.06.2023 у справі № 910/7583/22, від 17.05.2023 у справі № 914/865/22 щодо застосування приписів статей 617, 627, 652 ЦК України.

Стосовно наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Скаржником вказані постанови Верховного Суду, в яких зазначені правові висновки, які, на думку позивача, не були враховані судами попередніх інстанцій.

Так, у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19, на які посилається скаржник, Верховний Суд, зокрема, виснував, що електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.

Водночас у справі № 910/8982/22 суди попередніх інстанції, надаючи оцінку електронному листу відповідача від 17.03.2022, врахували у сукупності як запроваджений на території України воєнний стан з 25.02.2022, так і дистанційний режим роботи відповідача у зазначений період часу, а також те, що використання відповідачем електронної пошти для здійснення відповідного повідомлення узгоджується з вимогами пункту 4.2 Договору щодо письмової форми повідомлення.

У розгляді цієї справи Суд також враховує приписи статті 207 ЦК України, згідно з якою правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. А також Суд враховує приписи статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до яких юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Крім того, згідно зі статтею 5 названого Закону електронний документ може бути, зокрема, перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа, у свою чергу, є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для сприймання його змісту людиною.

В контексті аргументів скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду зі справи № 910/1162/19, то суд касаційної інстанції звертає увагу на різність видів та характеру документів, щодо яких Верховним Судом надавались правові висновки, на які посилається скаржник, а, отже, на неподібність правовідносин у справах за змістовим критерієм, з огляду необхідність врахування у вирішенні питання щодо наявності чи відсутності вимог стосовно обов`язкових реквізитів документів того, чи є такий документ правочином, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки тощо.

У даному випадку, доводи скаржника зводяться до намагання надати перевагу формі вчиненої дії (яка за своєю правовою суттю у спірних правовідносинах не є правочином) над її змістом.

Суд враховує, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21 виснував, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. Роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

При цьому використання кваліфікованого електронного підпису дозволяє провести електронну ідентифікацію особи - процедуру використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.

Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.

У постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 Велика Палата Верховного Суду, зокрема, виснувала: поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах. Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

В силу правової позиції, яка викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції. Зазначеним спростовується посилання скаржника на необхідність врахування висновків, які викладені у раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19.

В аспекті посилання позивача на неотримання ним електронного повідомлення від відповідача, Суд зазначає, що в силу приписів статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про витребування у відповідача оригіналу електронного доказу як підставу для застосування приписів частини п`ятої статті 96 ГПК України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що дотримання фундаментального принципу змагальності господарського судочинства забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Доводи касаційної скарги у зазначеній частині фактично стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник також посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 та постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 15.06.2021 у справі № 910/17643/19, від 29.04.2021 у справі № 916/3904/19, від 18.05.2021 у справі № 924/774/18 щодо застосування положень статей 651, 653 ЦК України.

Також скаржник зазначає про неврахування судами висновків, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, зокрема, щодо застосування «принципу змагальності», «вірогідності доказів» та приписів статей 79, 86, 91, 96 ГПК України.

У доводах касаційної скарги ТОВ «Торговий дім Агрокультура» також зазначає про те, що суди попередніх інстанцій у розгляді справи не врахували висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 21.03.2023 у справі № 926/1646/22 та постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 12.10.2023 у справі № 910/5029/22, від 19.01.2023 у справі № 910/14623/21, від 20.06.2023 у справі № 910/7583/22, від 17.05.2023 у справі № 914/865/22 щодо застосування приписів статей 617, 627, 652 ЦК України.

Так, за доводами скаржника, суди попередніх інстанцій, не виконавши приписів статей 86, 236, 237 ГПК України щодо оцінки та дослідження доказів у їх сукупності та враховуючи вірогідність доказів, залишили поза увагою те, що істотне порушення відповідачем умов Договору полягало у невиконанні ним обов`язку з передачі оплаченого товару, а тому дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для розірвання Договору.

Принцип змагальності не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

При цьому форм-мажор (стаття 617 ЦК України) та істотна зміна обставин (статті 652 ЦК України) є різними правовими ситуаціями, стаття 652 ЦК України може бути застосована у випадку відсутності існування форс-мажору, але сторона має довести наявність всіх чотирьох умов.

Також позивач вказував на те, що висновок від 25.11.2022 № ЧК-373 про виникнення і існування документально підтверджених істотних змін обставин, який складений Чернігівською регіональною Торгово-промисловою палатою (серія ЧН № 052865) є недопустимим доказом у справі, оскільки не направлявся на адресу позивача та не був поданий відповідачем разом з відзивом на позов, а отже, долучений судом першої інстанції до справи з грубим порушенням норм процесуального права.

Що ж до наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку електронному листу від 17.03.2022, врахувавши умови пункту 4.2 Договору, введений воєнний стан на території України та його наслідки на можливість виконання відповідачем зобов`язання за Договором, а також лист відповідача від 23.08.2022 про готовність автомобіля, дійшли заснованого на законі висновку про те, що зі сторони відповідача не мало місця істотного порушення умов Договору у розумінні приписів статті 651 ЦК України, у зв`язку з чим підстави для розірвання Договору відсутні.

Ураховуючи також те, що в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на пункт 6.6 Договору, при цьому заперечуючи факт отримання від відповідача повідомлення у розумінні пункту 4.2 Договору, суди попередніх інстанцій, за результатом надання оцінки доказам та встановленим обставинам справи дійшли висновку, що позивач, який посилався на форс-мажорні обставини та необхідність застосування до спірних правовідносин умов пункту 6.6 Договору, не довів впливу форс-мажору, а саме, воєнного стану, на спроможність виконання саме ним фінансового зобов`язання за Договором.

Доводи касаційної скарги у зазначеній частині фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій та до необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судом, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.

Стосовно посилання ТОВ «Торговий дім Агрокультура» на висновок, складений Чернігівською регіональною Торгово-промисловою палатою (серія ЧН № 052865), як на недопустимий доказ у справі, то Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19.

Таким чином, доводи скаржника про те, що суд встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів, не підтвердилися під час касаційного розгляду, що виключає правові підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій з цієї підстави.

Крім того, Суд враховує і те, що висновок Чернігівської регіональної Торгово-промислової палати (серія ЧН № 052865) був наданий відповідачем на стадії підготовчого провадження, завданням якого (підготовчого провадження) в силу приписів статті 177 ГПК України, зокрема, є з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів .

При цьому, згідно з протоколом судового засідання від 21.03.2023 місцевий господарський суд встановив відповідачу строк для подання додаткових документів - 2 дні (в межах якого від відповідача і надійшов означений висновок), а позивачу - строк для надання додаткових пояснень до 01.04.2023; для додаткових документів, заяв та клопотань - до 01.04.2023 включно.

Згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Таким чином наведена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Верховний Суд зазначає, що під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій встановлені та досліджені всі обставини справи та їм була надана правова оцінка, а аргументи скаржника переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агрокультура»</a> залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 у справі № 910/8982/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова