Окрема думка

від 16.02.2024 по справі 910/10009/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

16 лютого 2024 року

м. Київ

Справа № 910/10009/22

У даній справі на розгляд суду касаційної інстанції винесено питання можливості витребування від відповідача автомобіля, вилученого відповідачем у позивача на підставі акту про примусове відчуження або вилучення майна від 12.03.2022, укладеного на виконання наказу Київської обласної військової адміністрації №2/1-в від 12.03.2022.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові, зокрема з огляду на те, що спірний автомобіль у складі партії вилучених автомобілів був переданий військовій частині/добровольчому формуванню. При цьому їх вилучення було здійснено відповідачем за рішенням військового командування у відповідності до Закону України «Про примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», п. 5 Плану запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №181-р.

Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, скасувавши прийняті судові рішення та задовольнивши позов у частині майнової вимоги про витребування спірного майна від відповідача.

Основне спрямування нинішньої окремої думки лежить у площині незгоди з питанням задоволення майнової вимоги про витребування спірного майна від особи, щодо якої не встановлено ознак володіння спірним майном ані на момент подання позову, ані на момент винесення судового рішення судом першої інстанції по суті спору.

Спір про витребування майна відноситься до речових способів захисту права власності і у даному випадку має бути спрямований до особи, щодо якої є достеменні відомості про володіння нею спірним майном. Подібний підхід найбільше відповідатиме класичному принципу ubi rem meam invenio, ibi vindico (де знаходжу мою річ, там її й віндикую).

У своїх усних поясненнях у суді касаційної інстанції представники як позивача, так й відповідача пояснили, що у них немає відомостей про місцезнаходження спірного майна, що у даному випадку має призводити до відмови у позові про присудження спірної речі позивачеві.

При цьому доцільно спиратися на норми статей 387, 400 ЦК України. Так статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Водночас статтею 400 ЦК України встановлено, що недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Видається переконливою теза про те, що статті 387 та 400 ЦК України за колом осіб є взаємопов`язаними. Тобто саме недобросовісний володілець спірного майна у силу статті 400 ЦК України зобов`язаний повернути спірну річ її законному володільцеві, а останній, у силу статті 387 ЦК України може вимагати через суд примусового повернення спірної речі у випадку невиконання відповідачем свого речового зобов`язання, визначеного статтею 400 ЦК України.

Сутність кореспонденції зазначених норм полягає у тому, що за колом осіб зобов`язані за статтями 387 та 400 ЦК України особи мають збігатися. Тобто саме фактичний недобросовісний володілець зобов`язаний повернути спірну річ законному володільцеві і саме він має бути відповідачем у випадку подання до нього позову про присудження спірної речі законному володільцеві. У цьому сенсі доцільно звернутися до постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (п. 41), де зазначено, що метою позову про витребування майна з чужого володіння є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Очевидно, що введення позивача у володіння майном у такому випадку має здійснюватися саме за рахунок відповідача як незаконного володільця.

У даному випадку, за відсутності встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактів належності спірного майна відповідачеві (наявності у його фактичному володінні), виключається можливість введення позивача у володіння спірним майном у результаті виконання винесеного судом касаційної інстанції судового рішення за рахунок саме відповідача як боржника у виконавчому провадженні, тому у задоволенні майнової вимоги про повернення спірного майна позивачеві має бути відмовлено.

Суддя В. Пєсков