Постанова

від 21.02.2024 по справі 172/1134/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/689/24 Справа № 172/1134/23 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ«Демурінський гірничо-збагачувальнийкомбінат» простягнення заборгованостіпо заробітнійплаті тасереднього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненні (т. 1 а.с. 1-7), однак в подальшому подав заяву про зменшення позовних вимог (т. 1 а.с. 120), в обґрунтування якого посилався на те, що 08.01.2020 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду директора ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат».

25.05.2023 року позивача звільнено з посади генерального директора на підставі наказу №295к від 25.05.2023 року.

В порушення ч. 1 ст. 47 КЗпП України відповідач у день звільнення позивача не видав йому копію наказу №295к від 25.05.2023 року та письмове повідомлення про нараховані і виплачені позивачу суми при звільненні. Вказані документи відповідач видав позивачу лише 12.06.2023 року. Відповідно до цього повідомлення відповідач мав у день звільнення позивача виплатити йому нараховану заробітну плату за лютий-травень 2023 року, з урахуванням суми компенсації за 67 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 08.01.2020 року по 25.05.2023 року та заборгованості в розмірі 5 809,92 грн на загальну суму 275 988,72 грн, з яких 98 581,22 грн сума, що підлягала виплаті за лютий 2023 року, 25 331,30 грн за березень 2023 року, 152 076,20 грн за травень 2023 року.

Однак, відповідач свій обов`язок, передбачений ст. 116 КЗпП України не виконав, що призвело до виникнення заборгованості з виплати заробітної плати.

20.06.2023 року позивач подав відповідачу заяву з проханням негайно виплатити нараховані йому при звільненні суми та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. На день звернення до суду відповідач ніякої відповіді на заяву не надав та не виплатив заборгованість із заробітної плати.

Згідно з повідомленням ТОВ «Демурінський ГЗК» від 12.06.2023 року між сторонами відсутній спір про розмір сум, належних позивачу при звільненні, оскільки відповідач підтверджує всі нараховані до виплати суми заробітної плати позивача за лютий-травень 2023 року, з урахуванням суми компенсації за 67 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки.

При цьому, відповідач на запит позивача не надав довідку про середньоденну заробітну плату позивача за останні два відпрацьовані місяці, тому розрахунок середньоденної заробітної плати позивача здійснено на підставі інформації, зазначеної відповідачем у повідомленні про нараховані суми при звільненні. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 5 317,14 грн.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по виплаті заробітної плати у сумі 4 589,95 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення включно, а також стягнути судові витрати.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відмовлено в повному обсязі (т. 1 а.с. 150, т. 2 а.с. 1-4).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги (т. 2 а.с. 8-11).

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

Відповідач посправі скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін (т. 2 а.с. 29-32).

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1-3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач і третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Відмовляючи узадоволенні позовнихвимог суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки заборгованість із заробітної плати та компенсація за затримку виплати заробітної плати сплачена позивачу відповідачем у повному обсязі, хоча факт несвоєчасності здійснення розрахунку при звільненні позивача і мав місце, але існували об`єктивні обставини, за яких ТОВ «Демурінськимй ГЗК» не мало можливості розрахуватися зі звільненим працівником ОСОБА_1 у встановлені законом строки.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 з 08.01.2020 року прийнятий на посаду генерального директора ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат».

Згідно з наказом ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» №293к ОСОБА_1 звільнено з 25.05.2023 року відповідно до ч. 4 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з припиненням повноважень генерального директора на підставі наказу Фонду державного майна України від 25.05.2023 року №942.

У вказаному вище наказі зазначено про виплату компенсації за 67 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 08.01.2020 року по 25.05.2023 року.

З розрахункового листка за лютий, березень, травень 2023 року вбачається, що ТОВ «Демурінський ГЗК» має заборгованість перед ОСОБА_1 в сумі 260 761,34 грн.

Факт сплати ТОВ «Демурінський ГЗК» позивачу заборгованості із заробітної плати підтверджується наступними доказами: довідкою Товариства від 21.07.23 про виплату частини заборгованості ОСОБА_1 у розмірі 41 747,09 грн - за лютий 2023 року; виписками, наданими представником позивача, з рахунку ОСОБА_1 в АТ «Ощадбанк», згідно з якими останньому на картковий рахунок НОМЕР_1 зарахована заробітна плата за лютий 2023 року в сумі 41 747,09 грн, за травень 2023 року в сумі 76 038,10 грн і в сумі 141 355,54 грн, лікарняні за 03/2023 в сумі 12 258,04 грн; довідкою Товариства від 07.09.2023 року про перерахування ОСОБА_2 існуючої заборгованості по заробітній платі на загальну суму 271 398,77 грн та компенсації за затримку виплати заробітної плати в сумі 1 515,49 грн.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Частиною 1 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Положеннями частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З матеріалів справи вбачається, що позивач працював в ТОВ «Демурінський ГЗК», був звільнений з підприємства у зв`язку з припиненням повноважень генерального директора у травні 2023 року. Відповідачем виданий розрахунковий листок, згідно з яким ТОВ «Демурінський ГЗК» дійсно станом на день звільнення 25.05.2023 року, має заборгованість з виплати заробітної плати перед ОСОБА_1 в сумі 260 761,34 грн. В ході розгляду цієї справи відповідачем у повному обсязі виплачено заборгованість із заробітної плати перед позивачем.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що згідно повідомлення відповідача останній мав заборгованість по виплаті заробітної плати у сумі 275 988,72 грн, спростовується змістом такого повідомлення з якого вбачається, що борг Товариства на кінець травня 2023 року становив 260 761,34 грн (т. 1 а.с. 15), довідкою Товариства №0.3/356 від 07.09.2023 року згідно якої борг підприємства станом на травень 2023 року становив 270 178,80 грн. Також, згідно вказаної довідки відповідач в повному обсязі перерахував ОСОБА_2 існуючу заборгованість на загальну суму 271 398,77 грн, в яку також входить 1 515,49 грн компенсації за затримку виплати заробітної плати (т. 1 а.с. 129).

Вказане підтверджує висновки суду щодо відсутності у відповідача перед позивачем заборгованості по заробітній платі і щодо повного розрахунку.

Крім того, факт відсутності заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем також підтверджується розрахунковими листами за період з січня 2023 року по серпень 2023 року.

Також, з матеріалів справи встановлено, що в доказах, наявних в матеріалах справи є розбіжності, а саме в повідомленні (т. 1 а.с. 15) зазначено, що борг підприємства на початок січня місяця складає 5 809,92 грн, однак, згідно розрахункового листа за січень 2023 року (т. 1 а.с. 131) борг на початок січня 2023 року у підприємства відсутній. Крім того, відомості зазначені в розрахунковому листі за січень 2023 року (т. 1 а.с. 131) підтверджуються додатком 4ДФ (Відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору) (т. 1 а.с. 130), що в свою чергу підтверджує правильність відомостей зазначених саме в розрахунковому листі за січень 2023 року (т. 1 а.с. 131). Факт такої розбіжності відповідачем пояснюється тим, що сума 5 809,92 грн - це помилково відображена працівником відповідача сума в повідомлені про нараховані суми, які належать ОСОБА_1 при звільненні, як заборгованість на початок лютого 2023 року. Вказане пояснення підтверджується доказами наявними в матеріалах справи (т. 1 а.с. 130-131).

Вказані докази спростовують посилання позивача щодо наявності заборгованості по заробітній платі у сумі 4 589,95 грн, на яку він просив нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку, оскільки позивач припустився помилки при здійсненні розрахунків щодо заборгованості по заробітній платі.

Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування вищевказаного апелянтом надано не було.

Посилання позивача на те, що повідомлення є єдиним документом який підтверджує нараховані позивачу до виплати суми при звільнені колегія суддів відхиляє, оскільки в матеріалах справи наявні інші письмові докази, які спростовують відомості у зазначеному повідомленні.

Стосовно вини відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем колегія суддів враховує наступне.

Відповідачем були наведені об`єктивні обставини, що унеможливили здійснення своєчасного розрахунку з працівником ОСОБА_1 при звільненні останнього з ТОВ «Демурінський ГЗК» та надані письмові докази на підтвердження вказаного. Зокрема, у період, який передував звільненню позивача, на підприємстві відбулися зміни форми власності - держава в особі Фонду державного майна України встановила повний контроль на ТОВ «Демурінський ГЗК» і стала власником 100% частки в статутному капіталі відповідача, в дохід держави було стягнуто майно Товариства, яке є необхідним для використання у виробництві в процесі господарської діяльності підприємства. На майно Товариства було накладено арешт ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва, який лише 08.06.2023 року було скасовано. Крім того, на підприємстві відбулися кадрові зміни, зокрема, припинено повноваження генерального директора ОСОБА_1 та призначено нового керівника підприємства ОСОБА_3 . Також з Товариства звільнилися головний бухгалтер та всі працівники бухгалтерії, після звільнення яких було виявлено, що бухгалтерський облік по підприємству знищено, що підтверджується заявою про вчинення кримінального правопорушення, поданою до правоохоронних органів та ухвалою слідчого судді Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 27.07.2023 року, з якої вбачається, що слідчим відділом Відділення поліції №1 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області 27.07.2023 року відкрите кримінальне провадження за фактом знищення первісної бухгалтерської документації та бухгалтерської бази даних ТОВ «Демурінський ГЗК» за період з 2020 року по 05.06.2023 року.

Також судом зроблено висновок, з яким погоджується колегія суддів, що у період виникнення заборгованості з виплати ОСОБА_1 заробітної плати за лютий, березень, травень 2023 року, останній обіймав посаду генерального директора ТОВ «Демурінський ГЗК» і саме на нього була покладена передбачена законодавством відповідальність за виплату працівникам товариства заробітної плати в строки, встановлені законодавством про працю, колективним договором тощо.

Посилання апелянта на те, що в провадженні суду першої інстанції перебувала цивільна справа №172/492/23 за його позовною заявою про визнання трудових відносин припиненими, а тому суду було відомо, що починаючи з 04.03.2023 року апелянт не здійснював керівництво поточною діяльністю ТОВ «Демурінський ГЗК», колегія суддів відхиляє, оскільки згідно відомостей ЄДРСР ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 15.06.2023 року провадження у вказаній справі було закрито у зв`язку з відмовою апелянта від позову (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111570472).

Доводи скарги про те, що керівництво поточною діяльністю відповідача здійснювали особи, яких призначив орган управління - Фонд державного майна України, колегія суддів відхиляє, оскільки доказами наявними в матеріалах справи підтверджується той факт, що нове керівництво було призначено Фондом державного майна України лише після звільнення у травні апелянта з посади генерального директора ТОВ «Демурінський ГЗК».

Факт того, що в період з березня 2023 року до травня 2023 року в.о. генерального директора був ОСОБА_4 , який був призначений на період відсутності генерального директора ОСОБА_1 саме Фондом державного майна України, не підтверджені будь-якими належними доказами наявними в матеріалах справи, а тому колегією суддів відхиляються.

Крім того, при розгляді справи №172/1239/23 за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Демурінський ГЗК» про скасування наказу про звільнення в частині підстави звільнення, визнання підстави звільнення, стягнення компенсації при звільненні та ін., на яку посилається апелянт, як на підтвердження факту призначення ОСОБА_4 саме Фондом державного майна України, такий факт встановлено не було. Разом з тим, в рамках вказаної справи судом апеляційної інстанції було встановлено той факт, що вини ТОВ "Демурінський ГЗК" у невиплаті заробітної плати ОСОБА_4 за період з березня по 06 червня 2023 року немає, оскільки заборгованість із заробітної плати допустили колишні керівники ТОВ "Демурінський ГЗК", серед яких є і сам позивач.

Довіреністю №1 від 03.03.2023 саме ОСОБА_1 , як генеральний директор ТОВ «Демурінський ГЗК», уповноважив заступника генерального директора з фінансів Савчука І.Б. представляти інтереси ТОВ «Демурінський ГЗК» у взаємовідносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх підрозділами, підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкування та галузевої належності, громадянами, правоохоронними та контролюючими органами, державними реєстраторами, в органах виконавчої служби, органах нотаріату та в судах загальної юрисдикції та надав йому відповідні повноваження. Апелянтом вказаного не спростовано.

Колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги про те, що в ході перевірки актом від 03.08.2023 №ПС/ДН/25036/0352 виявлено порушення вимог законодавства відповідачем, та те що роботодавцем не вживаються всі можливі заходи для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати, так як в період, за який була здійснена перевірка, саме апелянт був генеральним директором Товариства та нього покладалась відповідальність з виявлені порушення.

Посилання на те, що в даному акті встановлено, що у період з 06.03.2023 року по 25.05.2023 року управління поточною діяльністю здійснював тимчасово виконуючий обов`язки генерального директора Савчук І.Б., а не позивач, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказаний факт не знімає вини з позивача, як генерального директора Товариства на той час, оскільки вказана особа була уповноважена саме апелянтом на здійснення таких дій та відповідно до п.9.8.4 Статуту ТОВ «Демурінський ГЗК», передбачає солідарну відповідальність перед Товариством його, як генерального директора разом із призначеною ним особою.

Також, слід звернути увагу на те, що відповідно до постанови Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 26.10.2023 року у справі №172/1486/23 про притягнення ОСОБА_3 ( який є генеральним директором ТОВ «Демурінський ГЗК» після звільнення ОСОБА_1 ), до адміністративної відповідальності за правопорушення передбачене ч. 1 ст. 41 КУпАП закрито провадження, у зв`язку з недоведеністю вини останнього у вчиненні адміністративного правопорушення. Також, суд у вказаній справі дійшов висновку, що генеральний директор ТОВ «Демурінський ГЗК» ОСОБА_3 вживав та вживає всіх можливих заходів щодо виплати заробітної плати працівникам підприємства, в тому числі яка виникла за попередні періоди, тобто до його призначення генеральним директором та встановлено, що він не мав можливості здійснити виплату своїм працівникам заробітної плати у встановлені законодавством терміни, а також працівникам, звільненим з підприємства, з наведених вище непереборних обставин. Вказане підтверджує факт відсутності вини відповідача щодо несвоєчасної виплати заборгованості по виплаті заробітної плати саме при новому керівництві.

Посилання апелянта на висновки Верховного суду колегія суддів не бере до уваги, оскільки обставини справи у цих справах є відмінними від обставин у даній справі.

Доводи скарги про те, що у березні 2023 року відповідач уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом, що підтверджує факт наявності у Товариства коштів, не має правого значення, оскільки такий договір укладався ще до звільнення апелянта з посади генерального директора.

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідачем при виплаті заборгованості по заробітній платі було нараховано та здійснено апелянту виплату компенсації за затримку розрахунку і вказане ним не спростовано.

Доводи щодо введення відповідачем суду в оману щодо знищення бухгалтерської документації колегія суддів відхиляє, оскільки за даним фактом було порушено кримінальне провадження, в рамках якого відповідача було визнано потерпілою особою та було встановлено, що у періодз 2020до 05.06.2023невстановленими особамизнищено первіснубухгалтерську документаціюта бухгалтерськібази ТОВ«Демурінський ГЗК»,у зв`язкуз чимповністю порушенаробота підприємства.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені судом докази, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки заборгованість із заробітної плати та компенсація за затримку виплати заробітної плати сплачена позивачу відповідачем у повному обсязі, хоча факт несвоєчасності здійснення розрахунку при звільненні позивача і мав місце. Проте існували об`єктивні обставини, за яких ТОВ «Демурінськимй ГЗК» не мало можливості розрахуватися зі звільненим працівником ОСОБА_1 у встановлені законом строки.

Отже,вирішуючи спірсуд першоїінстанції вдостатньо повномуобсязі встановивправа іобов`язкисторін,що бралиучасть усправі,обставини справи,перевірив доводиі запереченнясторін,дав їмналежну правовуоцінку,ухвалив рішення,яке відповідаєвимогам закону.Висновки судуобґрунтовані тапідтверджуються письмовимидоказами.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутність підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянти не скористався наданим йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Васильківського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від13вересня 2023року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

І.А. Єлізаренко