Постанова

від 22.02.2024 по справі 500/2967/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 500/2967/23 пров. № А/857/23921/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

за участю секретаря судового засідання: Юник А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Головного управління ДПС у Тернопільській області, Комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року, ухвалене суддею Дерех Н.В. у м. Тернополі о 12:26, повний текст якого складений 09 листопада 2023 року, у справі №500/2967/23 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до Комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Міністерства фінансів України, Головного управління Державної казначейської служби у Тернопільській області, на стороні відповідача Тернопільської міської ради, про стягнення простроченої заборгованості перед бюджетом держави за бюджетними позичками та пені, -

ВСТАНОВИВ:

12 червня 2023 року позивач Головне управління ДПС у Тернопільській області звернувся до суду з позовом до відповідача - Комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерства фінансів України, Головного управління Державної казначейської служби у Тернопільській області, на стороні відповідача - Тернопільської міської ради, про стягнення простроченої заборгованості перед бюджетом держави за бюджетними позичками та пені.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з рахунків у банках Комунального підприємства теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради, що обслуговують такого платника та за рахунок готівки, що належить Комунальному підприємству теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради 62 011 109 (шістдесят два мільйони одинадцять тисяч сто дев`ять) грн 33 коп. за простроченою заборгованістю перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні (місцеві) гарантії (угода про позику з МБРР від 26.05.2014 №8387-UA, договір про субкредитування від 18.08.2016 №13010-05/79) за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на звітну дату, з яких:

-за основною сумою боргу: 50 570 842 (п`ятдесят мільйонів п`ятсот сімдесят тисяч вісімсот сорок дві) грн 74 коп. за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на звітну дату (в іноземній валюті кредиту, бюджетної позики/фінансової допомоги - 1382903,44 USD) зараховувати у гривнях на рахунок UA418999980313360402003128019, код одержувача 37567646, банк одержувача - Державна казначейська служба (ЕАП), МФО899998, КПК ВК 03511630, в іноземній валюті - на рахунок UA563223130000025133012855000, код одержувача 37567646, банк одержувача - Державна казначейська служба (ЕАП), МФО 899998, КБК 03511630;

-за платою за надання державних гарантій та кредитів, залучених державою: 51 309 (п`ятдесят одна тисяча триста дев`ять) грн 40 коп. за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на звітну дату (в іноземній валюті кредиту, бюджетної позики/фінансової допомоги - 1403,10 USD) зараховувати у гривнях на рахунок UA428999980313050124000028001, код одержувача 37567646, банк одержувача - Державна казначейська служба (ЕАП), МФО 899998, КБК 24110100, в іноземній валюті - на рахунок UA563223130000025133012855000, код одержувача 37567646, банк одержувача - Державна казначейська служба (ЕАП), МФО 899998, КБК 24110100;

-за платою за користування кредитами, залученими державою: 11 247 598 (одинадцять мільйонів двісті сорок сім тисяч п`ятсот дев`яносто вісім тисяч) грн 48 коп. за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на звітну дату (в іноземній валюті кредиту, бюджетної позики/фінансової допомоги - 307575,31 USD) зараховувати у гривнях на рахунок UA488999980313020125000028001, код одержувача 37567646, банк одержувача - Державна казначейська служба (ЕАП), МФО 899998, КБК 24110200, в іноземній валюті - на рахунок UA563223130000025133012855000, код одержувача 37567646, банк одержувача - Державна казначейська служба (ЕАП), МФО 899998, КБК 24110200);

-за пенею, нарахованою Міністерством Фінансів України за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньо економічної діяльності, за невиконання зобов`язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства: 141 358 (сто сорок одна тисяча триста п`ятдесят вісім) грн 71 коп. за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на звітну дату, зараховувати у гривнях на рахунок UA418999980313040105000028001, код одержувача 37567646, банк одержувача - Державна казначейська служба (ЕАП), МФО 899998, КБК 21081000, в іноземній валюті - на рахунок UA563223130000025133012855000, код одержувача 37567646, банк одержувача - Державна казначейська служба (ЕАП), МФО 899998, КБК 21081000).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У задоволенні клопотання Комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради про відстрочення виконання рішення суду - відмовлено.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, позивач та відповідач оскаржили його в апеляційному порядку. Вважають, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційних скаргах.

Позивачем заявлено вимоги про скасування рішення в частині відмовлених позовних вимог, а саме що стосуються стягнення коштів з рахунків відповідача, які будуть відкриті у майбутньому. Згідно доводів Головного управління ДПС у Тернопільській області відкриття КП «ТМКЕ» нових банківських рахунків дозволить платнику ухилятись від належного виконання рішення суду, що може призвести до заподіяння значних збитків державі. В обґрунтування вимог щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог щодо стягнення коштів із рахунків, що будуть відкриті платником у майбутньому, покликається на норми п.89.2 ст. 89, 96.1, 95.3 ст. 95 ПК України. Просить ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в цій частині.

Відповідач просить скасувати рішення суду в частині стягнення пені в сумі 141358,71 грн та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Доводи апеляційної скарги зводяться до ненадання судом першої інстанції оцінки умовам укладеної Додаткової угоди від 12.03.2021 №13010-05/79-2, якою були внесені зміни до договору субкредитування. Також вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано ст.78 КАС України при неприйнятті до уваги відмови відповідача від визнання позову в частині, що стосується нарахування пені.

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, відповідача та третіх осіб, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційних скарг слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19.03.2014 №296-р «Про залучення позик від Міжнародного банку реконструкції та розвитку для реалізації інвестиційного проекту «Підвищення енергоефективності в секторі централізованого теплопостачання України» визнано за доцільне залучення позик від Міжнародного банку реконструкції та розвитку (далі - МБРР) для реалізації інвестиційного проекту «Підвищення енергоефективності в секторі централізованого теплопостачання України» згідно з Угодою про позику та Угодою про позику Фонду чистих технологій із зазначеним Банком у розмірі до 382 млн. доларів США.

Зі змісту пункту 2 Розпорядження від 19.03.2014 № 296-р Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, вбачається наступне: "Міністерству фінансів вжити в межах повноважень заходів щодо подання згідно із законодавством комунальними підприємствами - учасниками, зазначеного у пункті 1 цього розпорядження інвестиційного проекту (далі - підприємства) разом із відповідальними обласними та міськими радами Міністерству фінансів документів, що підтверджують надання прийнятного виду забезпечення виконання ними зобов`язань щодо відшкодування витрат державного бюджету, пов`язаних з обслуговуванням та погашенням позик, до підписання Угоди про позику та Угоди про позику Фонду чистих технологій".

Так, зокрема, 25.05.2014 між Україною в особі Міністерства фінансів України та МБРР підписано Угоду про позику №8387-UA для фінансування проекту «Підвищення енергоефективності в секторі централізованого теплопостачання України».

На виконання підпункту 1 пункту В Розділу І Додатку 2 до Угоди про позику № 8387-UA, між Міністерством фінансів України, Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Тернопільською міською радою та Комунальним підприємствам теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» укладено договір про субкредитування№13210-05/79 від 18.08.2016 про використання Позики, що надається Україні МБРР №8387-UA від 26.05.2014.

Згідно умов Договору про субкредитування № 13210-05/79 Субкредитор (Мінфін) рекредитує Субпозичальнику (КП «ТМКЕ») частину коштів позики у сумі 16532000 дол. США та включає початкову разову комісію (0,25 %) від суми субкредиту, що складає 41000,00 дол. США, на платній, зворотній, строковій основі, а Субпозичальник зобов`язується використовувати надані кошти відповідно до умов цього договору, угоди про позику, виконувати інші зобов`язання, передбачені цим Договором, повернути отриману суму Субкредиту, в тому числі початкову разову комісію, сплатити відсотки за користування ним та інші платежі, нараховані згідно з положеннями цього Договору.

Пунктом 2.2 Договору про субкредитування № 13010-05/79 встановлено, що кошти субкредиту надаються Субкредитором Субпозичальнику з урахуванням вимог, умов та термінів (строків), що зазначені в Угоді про позику, Загальних умовах, а також вимог, умов та термінів (строків), погоджених Сторонами в цьому Договорі.

Також, пунктом 3.1 статті ІІІ Договору про субкредитування № 13010-05/79 передбачено, що субпозичальник отримує субкредит шляхом вибірки коштів у межах суми, визначеної пунктом 2.1 Договору про субкредитування.

За змістом пункту 3.2 Договору про субкредитування № 13010-05/79, вибірка Субпозичальником коштів здійснюється відповідно до положень статті 4 цього Договору та з урахуванням положень Угоди про позику шляхом перерахування Субкредитором від імені субпозичальника та за його заявкою коштів Субкредиту з Рахунку позики постачальнику товарів, робіт чи послуг, вказаному Субпозичальником, або шляхом перерахування Субкредитором за заявкою субпозичальника коштів Субкредиту з Рахунку позики на спеціальний рахунок. Субпозичальник перераховує кошти Субкредиту зі спеціального/транзитного рахунку на рахунок постачальнику товарів, робіт, послуг.

За змістом пункту 3.3 Договору про субкредитування, субпозичальник набув право на здійснення вибірки сум кредиту після набрання чинності Договору про субкредитування.

Пунктом 4.7 Договору про субкредитування передбачено, що платіжні документи для зняття коштів Субкредиту з Рахунку позики Банку, та/або Спеціального рахунку готуються Субпозичальником згідно із вимогами відповідного банку, підписуються уповноваженими особами Субпозичальника та разом із супровідними документами та іншими доказами, використання коштів, відповідно до Договору, Угоди про позику та чинного законодавства України надсилаються Міністерству для погодження.

Стаття V Договору про субкредитування встановлює порядок погашення та обслуговування Субкредиту, відповідно до якої КП «ТМКЕ» погашає суму субкредиту відповідно до графіка погашення, що міститься у Додатку 1 до цього Договору.

Згідно умов Договору про субкредитування № 13010-05/79, відповідач має сплачувати Субкредитору з коштів Субкредиту початкову разову комісію, яка визначена в п. 2.1 цього Договору. Початкова разова комісія є використаною сумою Субкредиту з дати її списання Банком.

Пунктами 5.1, 5.7 ст. V Договору визначено, що Субпозичальник погашає основну суму Субкредиту відповідно до графіка погашення, що міститься у Додатку 1, до цього Договору. У разі зміни графіку погашення позики, викладеного у Додатку 3 Угоди про позику, відповідні зміни вносяться до графіку погашення Субкредиту, що оформлюється додатковою угодою до цього Договору. Погашення, обслуговування субкредиту та сплата будь-яких платежів за цим Договором здійснюється шляхом перерахування Субпозичальником гривневого еквіваленту відповідної суми у валюті позики (за офіційним курсом НБУ на день перерахування коштів) на вказаний Субкредитором рахунок.

Також, пунктом 5.3 Договору про субкредитування № 13010-05/79, КП «ТМКЕ» має сплачувати Субкредитору відсотки, на вибрану та непогашену суму Субкредиту за ставкою, що дорівнює відсотковій ставці, яку сплачує субкредитор Банку.

Крім того, передбачено, що КП «ТМКЕ» сплачує Субкредитору маржу в розмірі 0,01 % річних від вибраної та непогашеної суми Субкредиту; сплату відсотків та маржі КП «ТМКЕ» здійснює двічі на рік, а саме 15 червня та 15 грудня кожного року.

Умовами Договору про субкредитування № 13010-05/79 передбачено, що КП «ТМКЕ» зобов`язане належним чином виконувати свої зобов`язання за цим договором та дотримуватись вимог Угоди про Позику, своєчасно здійснювати платежі у рахунок погашення боргу за основною сумою Субкредиту, відсотками, маржею та іншими платежами, передбаченими цим договором.

У зв`язку з неналежним виконанням КП «ТМКЕ» своїх зобов`язань за Договором про субкредитування, в останнього виникла прострочена заборгованість перед Державним бюджетом України.

Несплата відповідачем заборгованості, загальна сума якої станом на 01.05.2023 становила 1691881,85 дол. США, а саме: відсотки - 307575,31 дол. США, отримання державних гарантій - 1403,10 дол. США, основна сума боргу - 1382 903,44 дол. США, слугувала підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційних скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

01 січня 2011 року набрав чинності Бюджетний кодекс України від 08 липня 2010 року №2456-VI, відповідно до частини дев`ятої статті 17 якого прострочена заборгованість суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб`єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб`єкта господарювання.

До функцій контролюючого органу відповідно до підпункту 19-1.1.38 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) віднесено забезпечення стягнення сум простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Контролюючі органи мають право стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України (підпункт 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 ПК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року № 174 затверджено Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості (далі - Порядок № 174), який регламентує дії органів виконавчої влади та банків-агентів, які від імені або за дорученням центральних органів виконавчої влади надали суб`єктам господарювання кредити, залучені державою або під державні гарантії, а також дії Мінфіну, який надав бюджетні позички/фінансову допомогу у 1993-1998 роках, та які здійснюють їх обслуговування і ведуть облік заборгованості за ними з метою забезпечення реалізації права вимоги погашення простроченої заборгованості перед державою за такими кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою; встановлює механізм нарахування пені Мінфіном на суми простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та територіальними органами Державної казначейської служби на суми простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Мінфіном у 1993-1998 роках.

У пункті 2 Порядку № 174 наведено наступні визначення:

-боржник - суб`єкт господарювання, який отримав кредит, залучений державою або під державні гарантії, бюджетну позичку/фінансову допомогу на умовах, визначених кредитною (субкредитною) угодою, угодою про надання бюджетної позички/фінансової допомоги, та не забезпечив своєчасне і повне виконання своїх зобов`язань за такою угодою;

-бюджетна позичка/фінансова допомога - сума коштів, надана Мінфіном у 1993-1998 роках позичальнику на поворотній основі за рахунок коштів державного бюджету на умовах угоди про надання бюджетної позички/фінансової допомоги;

-заборгованість за кредитом, бюджетною позичкою/фінансовою допомогою - зобов`язання перед державою, що виникають у суб`єкта господарювання, який отримав кредит, залучений державою або під державні гарантії, бюджетну позичку/фінансову допомогу на умовах, визначених кредитною (субкредитною) угодою, угодою про надання бюджетної позички/фінансової допомоги;

-прострочена заборгованість за бюджетною позичкою/фінансовою допомогою - заборгованість боржника перед державою за бюджетною позичкою/фінансовою допомогою (в тому числі за основним боргом, відсотками тощо), не погашена у строк, визначений угодою про надання бюджетної позички/фінансової допомоги.

Відповідно до пунктів 6, 9, 10 Порядку № 174 облік простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою ведеться органами Державної казначейської служби у валюті бюджетної позички/фінансової допомоги, в якій вони надані. Кошти, що надходять до бюджету в рахунок погашення простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою, зараховуються органами Державної казначейської служби на рахунки, відкриті згідно з бюджетною класифікацією.

Державна казначейська служба на підставі зазначеної в пунктах 4 і 8 цього Порядку інформації, що подана Мінфіном, відображає зміни заборгованості за кредитами в обліку виконання державного бюджету та протягом тижня після надходження інформації, зазначеної в пункті 8 цього Порядку, інформує територіальні органи Державної казначейської служби за місцем реєстрації боржника про розмір простроченої заборгованості за кредитами та нарахованої на її суму пені, а також про розмір простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою.

З метою примусового стягнення в установленому законодавством порядку простроченої заборгованості з боржника територіальні органи Державної казначейської служби до кінця місяця, що настає за звітним періодом: інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за кредитами та суму нарахованої на неї пені; нараховують пеню та інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за бюджетними позичками / фінансовою допомогою та суму нарахованої на неї пені.

Згідно з пунктом 12 Порядку № 174 пеня нараховується Мінфіном на прострочену заборгованість за кредитами; територіальними органами Державної казначейської служби за місцем реєстрації боржника на прострочену заборгованість за бюджетними позичками/фінансовою допомогою. Якщо облік заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою здійснюється Державною казначейською службою, її територіальні органи нараховують пеню на підставі інформації про суми простроченої заборгованості, що надійшли від Державної казначейської служби відповідно до пункту 9 цього Порядку.

Пеня нараховується у гривнях на суми простроченої заборгованості за кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою (в тому числі за основним боргом, відсотками, платою за надання гарантій або кредитів, залучених державою) у порядку, передбаченому відповідними законодавчими актами чи кредитною (субкредитною) угодою, угодою про надання бюджетної позички/фінансової допомоги (пункт 13 Порядку № 174).

Пунктом 15 Порядку № 174 передбачено, що прострочена заборгованість за кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, яка не погашена боржником протягом 30 календарних днів після настання строку платежу, а також нарахована на суму простроченої заборгованості за кредитом, бюджетною позичкою/фінансовою допомогою пеня стягуються в установленому законодавством порядку органами державної податкової служби за місцем реєстрації боржника відповідно до подання територіальних органів Державної казначейської служби, яке подається у строки, визначені пунктом 10 цього Порядку за встановленою згідно з додатком 1 формою.

З наявних у матеріалах справи доказів слідує, що Головним управлінням Державної казначейської служби України у Тернопільській області подано до органу стягнення - Головного управління ДПС у Тернопільській області документи: подання від 26.05.2023 №17, №18, №19, №20 станом на 01.05.2023 у КП "ТМТКЕ", оскільки існує заборгованість перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні (місцеві) гарантії у розмірі 62011109,33 грн за офіційним курсом НБУ, встановленим на звітну дату.

Щодо наявності права у контролюючого органу на звернення до суду з відповідним позовом про стягнення простроченої заборгованості без обмеження строками давності у зв`язку з отримання відповідного подання органу державного казначейства судом першої інстанції слушно враховано висновки Верховного Суду, вкладені у постанові від 29.01.2019 по справі №807/257/14.

Перевіряючи обставини щодо наявності у відповідача перед Державою простроченої заборгованості за кредитами минулих років, залученими під державні гарантії, і, як наслідок, наявність правових підстав для стягнення простроченої заборгованості перед державним бюджетом на суму 62011109,33 грн, суд першої інстанції встановив, що заявлена до відшкодування сума підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а також виходив з того, що вчинення відповідачем дій щодо часткового погашення простроченої заборгованості свідчить про визнання ним боргу та наявності заборгованості, та враховано визнання позову у поданому відповідачем відзиві на апеляційну скаргу.

Так, на виконання умов Договору про субкредитування № 13010-05/79 відповідачем здійснювалась часткова оплата основного боргу, відсотків та відсотків за надання гарантій, що підтверджується інформаційною довідкою про стан простроченої заборгованості КП «ТМКЕ» перед державним бюджетом в частині фактичних платежів, яка погоджена заступником Міністра та скріплена гербовою печаткою (додаток 3).

Такі дії відповідача, спрямовані на часткове погашення заборгованості, судом першої інстанції правомірно розцінені як визнання боргу.

На користь такого висновку вказує правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, згідно з якою до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Згідно доводів апеляційної скарги, у подальшому представником позивача надано пояснення, якими уточнено свою позицію щодо визнання позовних вимог лише частково, а саме скаржник спростовує наявність в нього обов`язку зі сплати вказаної заборгованості з покликанням на умови Додаткової угоди від 12.03.2021 №13010-05/79-2, фактично заперечуючи, що норми частини дев`ятої статті 17 БК України та Порядку № 174, якими керувався позивач при зверненні до суду з позовом, розповсюджуються на спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Суд звертає увагу на те, що законом не передбачено обмежень щодо стадії процесу, на якій може відбутися визнання обставини. Сторона самостійно вирішує, коли і які обставини заперечувати чи визнавати. З огляду на це, визнання обставини може мати місце в суді першої, апеляційної чи навіть касаційної інстанції, як у справі, що розглядається. Подання пояснень щодо визнання обставин та доказів на їх підтвердження є правом сторони.

За змістом частини другої вказаної статті, відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Разом з тим, відмова відповідача від визнання обставин наявності у нього боргу зі сплати пені, не підлягає врахуванню, так як судом не здобуто, а відповідачем не подано до суду доказів наявності обставин, визначених частиною другою ст. 78 КАС України, а саме, визнання обставин в повному обсязі внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною.

Стосовно нарахування пені, суд першої інстанції зазначає, що відповідно до умов Договору про субкредитування №13210-05/79 від 18.08.2016 Субкредитор (Мінфін) рекредитує Субпозичальнику (КП «ТМКЕ») частину коштів позики у сумі 16532 000 дол. США та включає початкову разову комісію (0,25 %) від суми субкредиту, що складає 41 000,00 дол. США, на платній, зворотній, строковій основі, а Субпозичальник зобов`язується використовувати надані кошти відповідно до умов цього договору, угоди про позику, виконувати інші зобов`язання, передбачені цим Договором, повернути отриману суму Субкредиту, в тому числі початкову разову комісію, сплатити відсотки за користування ним та інші платежі, нараховані згідно з положеннями цього Договору.

У зв`язку з порушенням термінів сплати обов`язкових платежів відповідачем правомірно та відповідно до пункту 18.5 Договору про субкредитування №13010-05/79, Міністерством фінансів України нараховано пеню на прострочену заборгованість, яка становить 141 358,71 гривень.

Дія Закону України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» (далі - Закон) спрямована на захист суб`єктів господарювання від нарахування у період карантину та у 30-денний період після завершення карантину неустойки, штрафів і пені за кредитами (позиками). Тобто, звільнення від неустойки, штрафів, пені, передбачене Законом, поширюється на період із 12.03.2020, коли Урядом офіційно запроваджено карантин (постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211), та триватиме доки не сплине 30 днів після його завершення.

За таких умов позичальник у зазначений період звільняється від обов`язків сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки, штрафу, пені за прострочення виконання зобов`язання незалежно від нарахування таких неустойки, штрафу, пені кредитором (позикодавцем).

Крім того, відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України, укладаючи додаткові угоди про внесення змін до договорів про субкредитування на виконання положень Закону, сторони можуть встановити, що умови додаткової угоди застосовуються до відносин між ними, які виникли до її укладення (з 12.03.2020).

Проте, як правильно зазначено судом першої інстанції, відповідно до частини другої статті 1 Цивільного кодексу України, цивільне законодавство не застосовується до податкових та бюджетних відносин, якщо інше не встановлено законом.

З цього приводу колегія суддів суду апеляційної інстанціїї звертає увагу, що відповідно до статті 1 БК України цим Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.

У статті 2 БК України наведено наступні визначення:

15-1) гарантійне зобов`язання - зобов`язання гаранта повністю або частково виконати боргові зобов`язання суб`єкта господарювання - резидента України перед кредитором у разі невиконання таким суб`єктом його зобов`язань за кредитом (позикою), залученим під державну чи місцеву гарантію;

17) гарантований державою борг - загальна сума боргових зобов`язань суб`єктів господарювання - резидентів України щодо повернення отриманих та непогашених станом на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено державними гарантіями.

Бюджетна система України і Державний бюджет України встановлюються виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України. Якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу (частина друга статті 4 БК України).

За змістом частин третьої та восьмої статті 17 БК України державні (місцеві) гарантії надаються на умовах платності, строковості, а також забезпечення виконання зобов`язань у спосіб, передбачений законом. Правочин щодо надання державної (місцевої) гарантії оформляється в письмовій формі та має визначати: предмет гарантії; повні найменування та місцезнаходження суб`єкта господарювання і кредитора (у разі гарантування виконання зобов`язань за кредитним договором); обсяг кредиту (позики); обсяг гарантійних зобов`язань та порядок їх виконання; права та обов`язки гаранта і кредитора; умови настання гарантійного випадку; строк дії гарантії.

У разі виконання державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи міською територіальною громадою) гарантійних зобов`язань перед кредиторами шляхом здійснення платежів за рахунок коштів державного (місцевого) бюджету або шляхом укладання з такими кредиторами договорів про реструктурування сум, повернення яких гарантовано, у суб`єктів господарювання, зобов`язання яких гарантовані, з моменту такого виконання виникає прострочена заборгованість перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи міською територіальною громадою) за кредитами (позиками), залученими під державні (місцеві) гарантії, в обсязі фактичних витрат державного (місцевого) бюджету та/або таких реструктурованих сум, а до держави (Автономної Республіки Крим, обласної ради чи міської територіальної громади) переходять права кредитора та право вимагати від таких суб`єктів господарювання погашення заборгованості в установленому законом порядку, якщо такі права не були передбачені відповідними договорами.

Таким чином особливий механізм правового регулювання щодо погашення простроченої заборгованості суб`єкта господарювання перед державним бюджетом, щодо коштів які були залучені за кредитом/позикою під державні гарантії унормований БК України та Порядком № 174, які є спеціальними нормативно-правовими актами, що регулюють ці відносини.

При цьому, ані БК України, ані Порядок № 174, не місять жодних застережень щодо застосування позовної давності в частині стягнення пені.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції про підтвердження матеріалами справи наявності боргу відповідача та дотримання податковим органом законодавчо встановленої процедури стягнення боргу, а тому даний борг підлягає стягненню в судовому порядку шляхом стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, які обслуговують такого платника податків, та за рахунок готівки, що належить платнику податків.

Щодо обраного судом способу задоволення позовних вимог, з яким частково не погоджується позивач, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, згідно з пп.20.1.19 п.20.1 ст.20 цього Кодексу, контролюючі органи мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

У відповідності до пункту 1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПК України погашення простроченої заборгованості суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу II цього Кодексу.

Згадана вище глава 9 розділу II ПК України регулює питання погашення податкового боргу платників податків, відтак, до процедури погашення заборгованості за кредитами з бюджету застосовуються аналогічний порядок у частині процедури, що й до погашення податкового боргу платника податків.

В апеляційній скарзі позивач, покликаючись на норми податкового законодавства, вказує на можливість поширення податкової застави також на будь-яке майно боржника, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Так, пунктами 95.1, 95.3 статті 95 ПК України, на які покликається позивач в апеляційній скарзі, визначено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Дослідження вказаних норм дає підстави для висновку, що податковий борг платника податків може бути погашений за рахунок будь-якого майна такого платника, переданого у податкову заставу, при цьому рішення про погашення усієї суми податкового боргу шляхом продажу майна, яке перебуває у податковій заставі приймається на підставі рішення суду.

Тобто, обов`язковими умовами, наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду із даним позовом є: наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов`язкових платежів); сума заборгованості платника податків на момент звернення контролюючого органу до суду із позовом про надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна платника має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку; відсутність коштів на рахунках платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків; наявність майна платника податків - боржника у податковій заставі.

Сукупність вказаних обставин наділяє контролюючий орган правом на звернення до суду із позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків.

Водночас позивач звертався до суду з вимогами про стягнення простроченої заборгованості за рахунок готівки, що належить КП «ТМКЕ», та з рахунків у банках, а не з вимогами про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків.

Також позивач в апеляційній скарзі покликається на те, що суд першої інстанції не обґрунтував підстав відмови у позові в цій частині.

Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, колегія суддів суду апеляційної інстанції зважає на висновок Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово звертала увагу судів, що відповідно до принципу «jura novit curia» («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц.

Цей принцип означає, що суд може самостійно, безвідносно до посилань сторін, обирати і застосовувати норми права до фактичних обставин спору. Саме таке тлумачення принципу «jura novit curia» («суд знає закони») наведено у постанові Верховного Суду від 10.01.2023 у справі № 600/2019/21-а.

Так, діючи в межах позовних вимог, з огляду на завдання суду та унормовані ч. 3 ст. 2 КАС України принципи адміністративного судочинства, зокрема, принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд встановлює правову природу правовідносин сторін на підставі належно доведених сторонами обставин, в результаті чого визначає норму права, що підлягає застосуванню. Такі повноваження суду носять імперативний характер, що означає обов`язок суду надати правову кваліфікацію відносинам та визначити релевантну норму.

Так, судом першої інстанції задоволено позовні вимоги шляхом стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, які обслуговують такого платника податків, та за рахунок готівки, що належить платнику податків, як це передбачено підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20, пунктами 95.3, 95.4 статті 95 Податкового кодексу України. Податковим законом не передбачено можливості стягнення кошів з рахунків платника, що будуть відкриті у майбутньому, а тому доводи, якими позивач обґрунтовує вимоги апеляційної скарги є безпідставними та такими, що вказують на довільне тлумачення норм закону.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Суд апеляційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом першої інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Оцінюючи доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційних скарг не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 139, 195, 242, 308, 309, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Тернопільській області, Комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 500/2967/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний Постанова складена в повному обсязі 04.03.2024.