Рішення

від 04.03.2024 по справі 911/3379/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2024Справа № 911/3379/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітіс груп"

до Фізичної особи-підприємця Берлізової Віти Володимирівни

про стягнення 147 135, 78 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітіс груп" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Берлізової Віти Володимирівни про стягнення заборгованості у розмірі 147 135, 78 грн, з яких: 60 000, 00 грн - заборгованість у вигляді надмірно сплаченої орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення № 2 від 30.09.2022 та 87 135, 78 грн - вартість неповернутого обладнання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.11.2023 передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду міста Києва позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітіс груп" від 07.11.2023 до фізичної особи-підприємця Берлізової Віти Володимирівни про стягнення 147135,78 грн.

29.11.2023 матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітіс груп" надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд судді Щербакова С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітіс груп" - залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Вітіс груп" строк для усунення недоліків позовної заяви.

11.12.2023 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітіс груп" про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зокрема встановлено відповідачу строк протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подачі заяви з обгрунтованими запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Крім того, судом повідомлено, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (частина 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

03.01.2024 до суду надійшли відзиви Фізичної особи-підприємця Берлізової Віти Володимирівни на позовну заяву, в яких відповідач, зокрема зазначає, що сертифікат ТПП не є єдиним та обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин, також відповідач вказує, що договір оренди нежитлового приміщення № 2 від 30.09.2022 є дійсним, відповідач не отримував від позивача жодного обладнання, в матеріалах справи відсутні докази взяття відповідачем зобов`язань щодо утримання обладнання та його повернення.

Крім того, у поданих відзивах відповідач просив суд розгляд даної справи провести в судовому засіданні, з повідомленням (викликом) сторін.

09.01.2024 до суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву, в якій позивач, зокрема зазначає, що відповідач своїми умисними діями перешкоджає та уникає виконаня зобов`язання щодо повернення коштів та обладнання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Берлізової Віти Володимирівни про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін - відмовлено.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

30.09.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітіс груп" (далі - орендар) та Фізичною особою-підприємцем Берлізовою Вітою Володимирівною (дал - орендодавець) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 2, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування нежитлове приміщення - загальною площею 47 (сорок сім) квадратних метри (право користування земельною ділянкою, на якій воно знаходяться виключно в межах вказаної площі), шо розташоване за адресою: м.Київ, Столичне шосе,35 (далі за текстом - «Орендоване приміщення»).

Орендоване приміщення надається орендареві для здійснення орендарем своєї господарської діяльності (п. 2.1. договору).

Згідно п. 2.2 договору, строк оренди приміщення з « 01» жовтня 2022 року до 31.08.2025 року включно.

У відповідності до умов п. 3.1 договору, передача орендованого приміщення у користування орендаря, а також повернення орендованого приміщення до орендодавця, здійснюється на підставі Акту приймання-передачі та Акту передачі-приймання відповідно, які підписуються уповноваженими представниками обох Сторін.

Вступ орендаря у користування приміщенням настає одночасно з підписанням сторонами акту приймання-передачі приміщення (п.3.3 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору, розмір щомісячної орендної плати за користування орендованим приміщенням становить 20 000 (двадцять тисяч) грн. в т.ч. ПДВ.

Згідно п. 4.2 договору, орендна плата сплачується орендарем в наступному порядку:

4.2.1. Орендна плата за перший і останній місяць оренди в розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп. сплачуються після підписання даного договору оренди та акту приймання-передачі приміщення протягом 5 (п?яти) днів.

4.2.3. За всі інші місяці повного терміну оренди орендна плата сплачується у розмірі згідно з умовами п. 4.1. Договору.

У п. 4.3 договору визначено, що орендна плата, що передбачена п. 4.1 цього договору, сплачується орендарем щомісяця передоплатою не пізніше 4 числа поточного місяця за кожний поточний місяць. Протягом 5 днів після закінчення звітного місяця для остаточного розрахунку орендодавець надає орендарю акт прийому-передачі виконаних робіт на загальну суму орендної плати на місяць.

Згідно п. 4.5 договору орендар звільняться від сплати орендної плати за той час, протягом якого орендар не в змозі користуватися орендованим приміщенням відповідно до умов цього договору, через обставини, за які він не відповідає.

Договір набуває чинності з дня підписання акту приймання-передачі орендованого приміщення і діє до 31.08.2025 року включно (п. 9.1. договору).

У п. 9.2 договору визначено, що дія цього договору може бути припинена достроково за згодою сторін. При цьому, сторона - ініціатор повинна звернутися до іншої сторони з відповідною пропозицією письмово за один місяць до бажаної дати припинення дії цього договору.

Договір може бути розірваний в силу форс-мажорних обставин (п.9.3 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору оренди нежитлового приміщення №2 від 30.09.2022 орендодавець передав, а орендар в свою чергу прийняв в тимчасове платне користування нежитлове приміщення - загальною площею 47 (сорок сім) квадратних метра (право користування земельною ділянкою, на якій воно знаходяться виключно в межах вказаної площі), що розташоване за адресою: м. Київ, Столичне шосе, 35, що підтверджується актом приймання - передачі нежитлового приміщення від 01.10.2022.

Як зазначає позивач, з 24.02.2022 позивач не здійснював в орендованому приміщенні господарської діяльності та, відповідно з 30.10.2022 по 31.12.2022 позивач не використовував в комерційних цілях приміщення з незалежних від нього обставин.

Листом № 092 від 16.06.2023 позивач повідомив відповідача, що не має змоги користуватися орендованим приміщенням, а тому орендодавця було повідомлено про дострокове припинення договору з 31.12.2022 та направлено акт приймання - передачі з оренди, який не було повернуто на адресу орендаря. Крім того, позивач просив повернути до 01.07.2023 надлишково сплачені кошти у розмірі 90 000, 00 грн, підписати акт приймання - передачі нежитлового приміщення з оренди, з`явитися 29.06.2023 для передачі майна з оренди, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення 08.07.2023.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що він фактично з 24.02.2022 не веде господарську діяльність в орендованому приміщенні, а тому договір оренди є розірваним з 31.12.2023, проте відповідач не повернув надлишково сплачені грошові кошти та не сплатив вартість обладнання, яке залишилось в орендованому приміщенні. За таких підстав, позивач просить суд стягнути з відповідача 60 000, 00 грн - заборгованості у вигляді надмірно сплаченої орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення № 2 від 30.09.2022 та 87 135, 78 грн - вартості неповернутого обладнання.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що сертифікат ТПП не є єдиним та обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин, також відповідач вказує, що договір оренди нежитлового приміщення № 2 від 30.09.2022 є дійсним, відповідач не отримував від позивача жодного обладнання, в матеріалах справи відсутні докази взяття відповідачем зобов`язань щодо утримання обладнання та його повернення.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №2 від 30.09.2022, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що на виконання умов договору оренди нежитлового приміщення №2 від 30.09.2022 орендодавець передав, а орендар в свою чергу прийняв в тимчасове платне користування нежитлове приміщення - загальною площею 47 (сорок сім) квадратних метри (право користування земельною ділянкою, на якій воно знаходяться виключно в межах вказаної площі), шо розташоване за адресою: м.Київ, Столичне шосе,35, що підтверджується Актом приймання - передачі нежитлового приміщення від 01.10.2022, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Відповідно до п.4.1 договору розмір щомісячної орендної плати за користування Орендованим приміщенням становить 20 000, 00 (двадцять тисяч) грн. в т.ч. ПДВ.

Згідно з п.4.2 договору орендна плата сплачується орендарем в наступному порядку: орендна плата за перший і останній місяць оренди в розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп. сплачуються після підписання даного Договору оренди та Акту приймання-передачі приміщення протягом 5 (п?яти) днів (п. 4.2.1.). За всі інші місяці повного терміну оренди орендна плата сплачується у розмірі згідно з умовами п. 4.1. Договору (4.2.3.).

У п. 4.3 договору визначено, що орендна плата, що передбачена п. 4.1 цього договору, сплачується орендарем щомісяця передоплатою не пізніше 4 числа поточного місяця за кожний поточний місяць. Протягом 5 днів після закінчення звітного місяця для остаточного розрахунку орендодавець надає орендарю акт прийому-передачі виконаних робіт на загальну суму орендної плати на місяць.

Згідно п. 4.5 договору орендар звільняться від сплати орендної плати за той час, протягом якого орендар не в змозі користуватися Орендованим приміщенням відповідно до умов цього Договору, через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Зазначена норма права визначає підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату, зокрема, об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені у даній статті, можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією як орендодавця, так і орендаря.

Визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за це, мають бути доведені.

При цьому незалежними від волі орендаря обставинами є, зокрема, незаконне захоплення майна іншою особою, неповідомлення орендодавцем орендаря про права третіх осіб на майно (наприклад, право застави, при реалізації якого може накладатися арешт на майно, що унеможливлює доступ орендаря до нього), аварійний чи незадовільний технічний стан майна, правомірне зайняття приміщення третьою особою на підставі договору оренди, раніше укладеного з орендодавцем. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 905/1601/17.

Отже, закон не містить переліку обставин, які звільняють наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі обставини одночасно позбавляють орендаря можливості користуватись об`єктом оренди і він не відповідає за це.

На підтвердження підстав неможливості використання нежитлового приміщення загальною площею 47 (сорок сім) квадратних метра, шо розташоване за адресою: м.Київ, Столичне шосе, 35 позивач посилається на введення воєнного стану в Україні.

Так, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом затверджено Указ Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Таким чином, сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими позивачем, може їх підтверджувати.

В той же час, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, суд зазначає, що позивачем не надано доказів неможливості використання спірного приміщення за укладеним договором оренди нежитлового приміщення №2 від 30.09.2022 внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Судом розглянуті та відхилені посилання позивача на інформацію Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНБЕСТ» щодо незняття об`єкта охорони в період з 24.02.2022 по 17.03.2023 в робочий час, оскільки неможливість використання об`єкта оренди підтверджується іншими належними та допустимими доказами з урахуванням того, що на вказаній копії листа не міститься підпису уповноваженої особи охоронної компанії.

Крім того, суд зазначає, що спірний договір укладено між сторонами після введення в країні воєнного стану, а тому позивач був обізнаний про вказаний особливий стан й приймав на себе ризики несприятливого настання цих обставин, а тому суд не приймає до уваги посилання позивача в цій частині.

Відповідно до статі 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частина третя статті 653 ЦК України, частина четверта статті 188 ГК України також зазначає, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно п. 2.2 договору, строк оренди приміщення з « 01» жовтня 2022 року до 31.08.2025 року включно.

У п.9.2 договору визначено, що дія цього договору може бути припинена достроково за згодою сторін. При цьому, сторона - ініціатор повинна звернутися до іншої сторони з відповідною пропозицією письмово за один місяць до бажаної дати припинення дії цього договору.

Договір може бути розірваний в силу форс-мажорних обставин (п.9.3 договору).

Тож, відповідно до умов договору, сторона договору, яка бажає достроково припинити дію договору повинна звернутися до іншої сторони з відповідною пропозицією письмово за один місяць до бажаної дати припинення дії договору.

Так, листом №092 від 16.06.2023 позивач повідомив відповідача, що не має змоги користуватися орендованим приміщенням, а тому орендодавця було повідомлено про дострокове припинення договору з 31.12.2022, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення 08.07.2023.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження звернення позивача до відповідача з відповідною письмовою вимогою про розірвання договору за один місяць до бажаної дати припинення дії цього договору, тобто до 31.12.2022, як це передбачено умовами договору оренди нежитлового приміщення №2 від 30.09.2022 та норм чинного законодавства України, оскільки у листі №092 від 16.06.2023 позивач не ставив питання про дострокове розірвання договору, а констатував факт направлення такого листа раніше.

За таких підстав, оскільки в матеріалах справи відсутній лист про дострокове розірвання договору, на який міститься посилання у листі № 092 від 16.06.2023, суд приходить до висновку про недотримання позивачем порядку дострокового розірвання договору оренди нежитлового приміщення №2 від 30.09.2022, а тому вказаний договір є чинним станом на момент розгляду даної справи.

Статтею 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму, якщо ним є будівля або інша капітальна споруда (їх окрема частина), оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином, у разі розірвання цього договору у орендаря виникає обов`язок повернути орендодавцю майно з оренди, оскільки договір припинив свою дію, внаслідок чого орендар втратив право на користування об`єктом оренди.

Враховуючи те, що договір оренди нежитлового приміщення №2 від 30.09.2022 не припинив свою дію, а тому у орендаря не виникло обов`язку з повернення приміщення оренди орендодавцю.

Що стосується вимог позивача в частині стягнення з відповідача 60 000, 00 грн - заборгованості у вигляді надмірно сплаченої орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення № 2 від 30.09.2022 та 87 135, 78 грн - вартості неповернутого обладнання, суд зазначає.

На підтвердження факту перерахування відповідачу надмірно сплаченої орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення №2 від 30.09.2022 позивачем надано платіжну інструкцію №84348 від 06.10.2022 на суму 20 000, 00 грн. із зазначенням призначення платежу: «орендна плата за листопад 2022 по договору №2 від 30.09.2022» та платіжну інструкцію №4754 від 19.04.2019 на суму 40000 грн. із зазначенням призначення платежу: «орендна плата згідно договору №1 від 16.04.2019 за період з 16 лютого до 16 березня 2022», акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.10.2022, яким сторони дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобов`язаннями, зазначеними у п.1. та п.2 цього акту, у сумі 40 000 грн.

Враховуючи те, що судом не встановлено обставин дострокового припинення договору оренди нежитлового приміщення №2 від 30.09.2022, у відповідача відсутнє зобов`язання з повернення позивачу сплачених грошових коштів в рахунок сплати орендної плати й повернення обладнання.

Крім того, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем від позивача обладнання на суму 87 135, 78 грн, як і відсутні докази передання позивачем відповідачу такого обладнання та взяття відповідачем на себе зобов`язання щодо утримання обладнання позивача, та його подальшого повернення.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітіс груп" до Фізичної особи-підприємця Берлізової Віти Володимирівни про стягнення заборгованості у розмірі 147 135, 78 грн. задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков