Постанова

від 28.06.2024 по справі 911/3379/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" червня 2024 р. Справа№ 911/3379/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Корсака В.А.

Євсікова О.О.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітіс Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024

у справі № 911/3379/23 (суддя Щербаков С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітіс груп"

до фізичної особи-підприємця Берлізової Віти Володимирівни

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітіс груп" (далі - позивач; ТОВ "Вітіс груп"; апелянт) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця Берлізової Віти Володимирівни (далі - відповідач; ФОП Берлізова В.В.) про стягнення заборгованості у сумі 147 135, 78 грн, з якої: 60 000, 00 грн - надмірно сплачена орендна плата за договором оренди нежитлового приміщення № 2 від 30.09.2022 та 87 135, 78 грн - вартість неповернутого обладнання.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що він фактично не веде господарську діяльність в орендованому приміщенні, що розташоване за адресою: м. Київ, Столичне шосе, 35, а тому договір оренди є розірваним з 31.12.2023, проте відповідач не повернув надлишково сплачені грошові кошти та не сплатив вартість обладнання, яке залишилось в орендованому приміщенні. За цих обставин, ТОВ "Вітіс груп" просить стягнути з відповідача 60 000, 00 грн - заборгованості у вигляді надмірно сплаченої орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення № 2 від 30.09.2022 та 87 135, 78 грн - вартості неповернутого обладнання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.11.2023 передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду міста Києва позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітіс груп" від 07.11.2023 до фізичної особи-підприємця Берлізової Віти Володимирівни про стягнення 147 135,78 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 911/3379/23 у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що враховуючи те, що договір оренди нежитлового приміщення № 2 від 30.09.2022 не припинив свою дію, у орендаря не виникло обов`язку з повернення приміщення орендодавцю. Судом першої інстанції також вказано, що враховуючи не встановлення обставин дострокового припинення договору оренди нежитлового приміщення № 2 від 30.09.2022, у відповідача відсутнє зобов`язання з повернення позивачу сплачених грошових коштів в рахунок сплати орендної плати й повернення обладнання.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем від позивача обладнання на суму 87 135, 78 грн та відсутні докази взяття відповідачем на себе зобов`язання щодо утримання обладнання позивача, та його подальшого повернення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Вітіс Груп" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 911/3379/23 та винести нове, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "Вітіс Груп" в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції: не в повному обсязі з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору; неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків обставинам справи; не вірно застосував норми як матеріального так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення спору.

Апелянт зазначає, що позивач неодноразово повідомляв відповідача про дострокове припинення договору оренди нежитлового приміщення № 2 від 30 вересня 2022 року, що розташоване за адресою: м. Київ, Столичне шосе, 35. Керуючись п. 9.2. вказаного договору повідомлення вручались особисто власнику приміщення та в телефонній розмові. Тобто на підставі усної попередньої домовленості сторін договору було досягнуто згоди щодо зміни строку дії договору, а саме його дострокове припинення.

Також ТОВ "Вітіс груп" вказує, що тільки після звернення позивача до суду відповідач надіслав позивачеві акт прийому-передачі приміщення та підтвердження, що у приміщенні залишилось майно позивача, хоча до цього часу ФОП Берлізовою В.В. все заперечувалось.

Окремо апелянт зазначає, що судом першої інстанції не були прийняті до уваги надані пояснення позивача у відповіді на відзив відповідача та докази того, що у приміщенні оренди (м. Київ, Столичне шосе, 35.) господарську діяльність здійснює новий орендар (GRILI.UA все для барбекю).

ТОВ "Вітіс груп" наголошує, що вчинення зі сторони відповідача всіх можливих дій щодо повернення майна з оренди свідчить про відсутність законних підстав у відповідача для відмови прийняти приміщення. Відтак, з боку ФОП Берлізової В.В. мало місце прострочення виконання обов`язку щодо прийняття орендованого приміщення з оренди, тобто в даному випадку було місце прострочення кредитора.

Так, на думку апелянта, позивачем було сплачено орендну плату за період, в якому він фактично ніякої діяльності не здійснював та якому було повідомлено про дострокове припинення договору оренди. Таким чином, у зв`язку з утворенням надлишкової переплати за договором оренди, позивач просить стягнути з відповідача отримані кошти у розмірі 60 000 грн та компенсувати вартість обладнання позивача, яке відповідач привласнив собі.

Окрім того, до апеляційної скарги позивачем долучено копії: поштового повідомлення № 0100113473910 про відправку поштової кореспонденції від ФОП Берлізової В.В. на адресу ТОВ "Вітіс груп" від 31.12.2023; акта приймання-передачі приміщення від 01.09.2023; заяву ФОП Берлізової В.В.; опису вкладення в цінний лист від 31.12.2023 про відправку поштової кореспонденції на адресу ТОВ "Вітіс груп"; опису вкладення в цінний лист № 0405354088711 від 17.01.2024 про відправку поштової кореспонденції на адресу ФОП Берлізової В.В.; рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0405354088711 від 24.01.2024.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2024 апеляційна скарга позивача у справі № 911/3379/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Вітіс Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 911/3379/23; справу № 911/3379/23 призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Про перегляд справи в апеляційному порядку сторони повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа від 19.04.2024, а також відомості щодо розгляду справи судом апеляційної інстанції було оприлюднено на офіційному вебсайті Судова влада України.

29.04.2024 до апеляційного господарського суду від ФОП Берлізової В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. ФОП Берлізовою В.В. зазначається, що в матеріалах справи відсутні докази розірвання договору в добровільному порядку або за рішенням суду. За таких обставин посилання позивача, що зазначені в позові, за твердженнями відповідача, є безпідставними.

29.04.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 911/3379/23.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Щодо долучених позивачем до апеляційної скарги доказів, а саме копії: поштового повідомлення № 0100113473910 про відправку поштової кореспонденції від ФОП Берлізової В.В. на адресу ТОВ "Вітіс груп" від 31.12.2023; акта приймання-передачі приміщення від 01.09.2023; заяви ФОП Берлізової В.В.; опису вкладення в цінний лист від 31.12.2023 про відправку поштової кореспонденції на адресу ТОВ "Вітіс груп"; опису вкладення в цінний лист № 0405354088711 від 17.01.2024 про відправку поштової кореспонденції на адресу ФОП Берлізової В.В.; рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0405354088711 від 24.01.2024, колегія суддів зазначає, що статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Згідно з частинами 1-3 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 статті 80 ГПК України).

У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу, статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Частиною 8 статті 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Відтак, суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку вказаним доказам під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, так як наведені у них обставини не були відомі суду під час розгляду спору по суті у суді першої інстанції, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості рішення.

На переконання колегії суддів, така обставина, як необхідність подання нових доказів у суді апеляційної інстанції на спростування позиції іншої сторони, викладеної у позовній заяві чи у відзиві, не може бути визнана поважною причиною неподання доказів у встановлений процесуальний строк.

Позивач не обґрунтував належним чином причин неподання відповідних доказів до суду першої інстанції, враховуючи, що в силу ст.ст. 74, 162 ГПК України на позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а також зазначити та подати докази, що підтверджують вказані ним позовні вимоги. Крім того, з часу відкриття судом першої інстанції провадження у цій справі та до моменту прийняття оскаржуваного рішення позивач не був обмежений в праві ознайомлюватися із матеріалами справи та, за необхідності, подавати додаткові докази.

Тому, долучені позивачем до апеляційної скарги: поштове повідомлення № 0100113473910 про відправку поштової кореспонденції від ФОП Берлізової В.В. на адресу ТОВ "Вітіс груп" від 31.12.2023; акт приймання-передачі приміщення від 01.09.2023; заява ФОП Берлізової В.В.; опис вкладення в цінний лист від 31.12.2023 про відправку поштової кореспонденції на адресу ТОВ "Вітіс груп"; опис вкладення в цінний лист № 0405354088711 від 17.01.2024 про відправку поштової кореспонденції на адресу ФОП Берлізової В.В.; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0405354088711 від 24.01.2024 не приймаються апеляційним господарським судом до уваги на стадії апеляційного розгляду цієї справи.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач не наводить поважності причин неподання таких доказів до суду першої інстанції та не просить поновити йому процесуальний строк на їх прийняття судом апеляційної інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 30.09.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітіс груп" (Орендар) та Фізичною особою-підприємцем Берлізовою Вітою Володимирівною (Орендодавець) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 2 (далі - Договір; Договір оренди), відповідно до п. 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування нежитлове приміщення - загальною площею 47 (сорок сім) квадратних метри (право користування земельною ділянкою, на якій воно знаходяться виключно в межах вказаної площі), що розташоване за адресою: м. Київ, Столичне шосе, 35 (далі - Орендоване приміщення; Приміщення).

Орендоване приміщення надається Орендареві для здійснення ним своєї господарської діяльності (п. 2.1. Договору).

Згідно п. 2.2. Договору, строк оренди Приміщення з 01.10.2022 до 31.08.2025 включно.

У відповідності до п. 3.1. Договору, передача Орендованого приміщення у користування Орендаря, а також повернення Орендованого приміщення до Орендодавця, здійснюється на підставі Акта приймання-передачі та Акта передачі-приймання відповідно, які підписуються уповноваженими представниками обох сторін.

Вступ Орендаря у користування приміщенням настає одночасно з підписанням сторонами акта приймання-передачі приміщення (п. 3.3. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору, розмір щомісячної орендної плати за користування Орендованим приміщенням становить 20 000 (двадцять тисяч) грн. в т.ч. ПДВ.

Згідно п. 4.2. Договору, орендна плата сплачується Орендарем в наступному порядку:

4.2.1. Орендна плата за перший і останній місяць оренди в розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп. сплачуються після підписання даного договору оренди та акту приймання-передачі приміщення протягом 5 (п`яти) днів;

4.2.3. За всі інші місяці повного терміну оренди орендна плата сплачується у розмірі згідно з умовами п. 4.1. Договору.

У п. 4.3. Договору визначено, що орендна плата, що передбачена п. 4.1 цього договору, сплачується Орендарем щомісяця передоплатою не пізніше 4 числа поточного місяця за кожний поточний місяць. Протягом 5 днів після закінчення звітного місяця для остаточного розрахунку Орендодавець надає Орендарю акт прийому-передачі виконаних робіт на загальну суму орендної плати на місяць.

Згідно п. 4.5. Договору Орендар звільняться від сплати орендної плати за той час, протягом якого Орендар не в змозі користуватися орендованим приміщенням відповідно до умов цього договору, через обставини, за які він не відповідає.

Договір набуває чинності з дня підписання акта приймання-передачі орендованого приміщення і діє до 31.08.2025 включно (п. 9.1. Договору).

У п. 9.2. Договору визначено, що дія цього договору може бути припинена достроково за згодою сторін. При цьому, сторона - ініціатор повинна звернутися до іншої сторони з відповідною пропозицією письмово за один місяць до бажаної дати припинення дії цього Договору.

Договір може бути розірваний в силу форс-мажорних обставин (п. 9.3. Договору).

На виконання умов Договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв в тимчасове платне користування нежитлове приміщення - загальною площею 47 (сорок сім) квадратних метра (право користування земельною ділянкою, на якій воно знаходяться виключно в межах вказаної площі), що розташоване за адресою: м. Київ, Столичне шосе, 35, що підтверджується актом приймання - передачі нежитлового приміщення від 01.10.2022.

Позивач в позові зазначає, що з 24.02.2022 не здійснював в Орендованому приміщенні господарської діяльності та, відповідно з 30.10.2022 по 31.12.2022 не використовував в комерційних цілях Приміщення з незалежних від нього обставин, що є підставою для звільнення Орендаря від сплати орендної плати в силу 4.5. Договору.

Листом № 092 від 16.06.2023 позивач повідомив відповідача, що не має змоги користуватися Орендованим приміщенням. Орендар зазначив про введення в Україні з 24.02.2022 воєнного стану, який станом на червень 2023 року продовжує діяти. Також Орендодавця було проінформовано, що останнього було повідомлено про дострокове припинення договору з 31.12.2022 та направлення акта прийому-передачі з оренди, який не було повернуто на адресу Орендаря. Крім того, позивач просив повернути до 01.07.2023 надлишково сплачені кошти у розмірі 90 000,00 грн, підписати акт приймання - передачі нежитлового приміщення з оренди, з`явитися 29.06.2023 для передачі майна з оренди.

Отримання Орендодавцем вказаного листа підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення 08.07.2023.

Позивач вважає, що відповідач не повернув надлишково сплачені грошові кошти та не сплатив вартість обладнання, що залишилось в Приміщенні.

Тому, оскільки Орендар фактично з 24.02.2022 не веде господарську діяльність в Орендованому приміщенні, Договір оренди, з огляду на надіслання Орендарем на адресу Орендодавця необхідних для підписання документів, є розірваним з 31.12.2023.

З цих підстав, позивач просив стягнути з відповідача 60 000,00 грн - заборгованості у вигляді надмірно сплаченої орендної плати за Договором та 87 135, 78 грн - вартості неповернутого обладнання.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зважаючи на зміст укладеного між сторонами Договору, за своєю правовою природою він є договором оренди.

Як встановлено ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 ЦК України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Статтею 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

01.10.2022 між сторонами складено та підписано акт зарахування зустрічних вимог, згідно якого: «Сторона 2 (ФОП Берлізова В.В.) має перед Стороною 1 (ТОВ "Вітіс груп") непогашене грошове зобов`язання у сумі 40000 грн. (сорок тисяч) грн. 00 коп. з ПДВ. яке виникло на підставі Договору оренди нежитлового приміщення № 1 від « 16» квітня 2019 року. Сторона 1 має перед Стороною 2 непогашене грошове зобов`язання у сумі 40 000 (сорок) тисячі грн. 00 коп., з ПДВ, що виникло на підставі Договору оренди нежитлового приміщення № 2 від « 30» вересня 2022 року. ???Строк виконання зобов`язань, зазначених у п. 1 та п. 2 цього Акта настав. ???Сторони підтверджують реальність та обсяг взаємних заборгованостей, зазначених у п. 1 та п. 2 цього Акта. 5. Керуючись ст. 601 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобов`язаннями, зазначеними у п. 1 та п. 2 цього Акта, у сумі 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп., і таким чином з моменту підписання цього Акта вважатимуть: - ??зобов?язання Сторони 2 (п. 1) таким, що припинено у повному обсязі, і заборгованості Сторони 2 перед Стороною 1, що визначена у п.1, немає; - ???зобов?язання Сторони 1 (п. 2) таким, що припинено у повному обсязі, і заборгованості Сторони 1 перед Стороною 2, що визначена у п.2, немає».

Відповідно, підписанням акта зарахування зустрічних вимог від 01.10.2022 сторонами врегульовано питання щодо орендної плати згідно п. 4.2.1. Договору.

За ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Зазначена норма права визначає підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату, зокрема, об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені у даній статті, можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією як орендодавця, так і орендаря.

Визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за це, мають бути доведені.

При цьому незалежними від волі орендаря обставинами є, зокрема, незаконне захоплення майна іншою особою, неповідомлення орендодавцем орендаря про права третіх осіб на майно (наприклад, право застави, при реалізації якого може накладатися арешт на майно, що унеможливлює доступ орендаря до нього), аварійний чи незадовільний технічний стан майна, правомірне зайняття приміщення третьою особою на підставі договору оренди, раніше укладеного з орендодавцем. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 905/1601/17.

Отже, закон не містить переліку обставин, які звільняють наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) на підставі частини 6 статті 762 ЦК України, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі обставини одночасно позбавляють орендаря можливості користуватись об`єктом оренди і він не відповідає за це.

На підтвердження підстав неможливості використання Орендованого приміщення позивач в позові посилається на введення з 24.02.20022 в Україні воєнного стану, про що також останнім зазначено і в листі № 092 від 16.06.2023.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого неодноразово продовжувалась.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 (адреса посилання: https://ucci.org.ua/uploads/files/621cba543cda9382669631.pdf), Торгово-промислова палата України, на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

У статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44 (5) (нова редакція), Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов`язань/обов`язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.

З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретно щодо правовідносин між ТОВ "Вітіс груп" та ФОП Берлізовою В.В. за Договором оренди. При цьому, позивач не був позбавлений можливості звернутися до ТПП України за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014 та довести наявність відповідних форс-мажорних обставин.

За вказаного, судова колегіє вважає правильними висновки місцевого господарського суду про те, що позивачем не надано доказів неможливості використання Приміщення за Договором оренди внаслідок настання форс-мажорних обставин (п. 9.3. Договору). Крім того, наказом Мінреінтеграції від 22.12.2022 № 309 затверджено «Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» до якого м. Київ, де розташоване Орендоване приміщення, - не включено.

Щодо дострокового припинення Договору, апеляційний господарський суд вказує, що відповідно до статі 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно частини третьої статті 653 ЦК України, частини четвертої статті 188 ГК України договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.

Відповідно до статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Частиною четвертою статті 284 ГК України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Як вже зазначалось, пунктом 2.2. Договору, строк оренди приміщення визначено з 01.10.2022 до 31.08.2025 включно.

Дія Договору може бути припинена достроково за згодою сторін. При цьому, сторона - ініціатор повинна звернутися до іншої сторони з відповідною пропозицією письмово за один місяць до бажаної дати припинення дії цього договору (п. 9.2. Договору).

Таким чином, сторона Договору, яка бажає достроково припинити дію договору повинна звернутися до іншої сторони з відповідною пропозицією письмово за один місяць до бажаної дати припинення дії Договору оренди.

З огляду на наведені приписи ЦК України та положення Договору, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження звернення позивача до відповідача з відповідною письмовою вимогою про розірвання Договору оренди за один місяць до бажаної дати припинення дії Договору, тобто до 31.12.2022, згідно порядку, встановленого умовами Договору, який, в свою чергу, узгоджується з нормами чинного законодавства України, оскільки у листі № 092 від 16.06.2023 позивач не ставив питання про дострокове розірвання Договору, а виключно констатував факт направлення листа разом з актом прийому-передачі Приміщення з оренди раніше, який відсутній в матеріалах справи.

Тому, висновки місцевого господарського суду про чинність Договору станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, на переконання колегії суддів, є обґрунтованими.

За вказаного, апеляційним господарським судом відхиляються доводи позивача щодо дострокового припинення Договору.

В свою чергу, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача знайшли своє підтвердження в спростування викладених позивачем в апеляційні скарзі доводів у вказаних межах.

В частині посилань апелянта про наявність правових підстав для повернення позивачу відповідачем отриманих останнім коштів у розмірі 60 000 грн, як надмірно сплаченої орендної плати за Договором, а також компенсації вартості обладнання в сумі 87 135, 78 грн, судовою колегією зазначається, що оскільки не доведеними, за викладених позивачем у позові підстав, є обставини дострокового припинення Договору, у відповідача відсутнє зобов`язання з повернення позивачу сплачених грошових коштів в рахунок сплати орендної плати й повернення обладнання, про що, вірно вказано судом першої інстанції, з посиланням при цьому як на відсутність в матеріалах справи доказів отримання відповідачем від позивача обладнання на суму 87 135, 78 грн, так і на відсутність доказів передання позивачем відповідачу такого обладнання та взяття відповідачем на себе зобов`язання щодо утримання обладнання позивача, та його подальшого повернення.

Враховуючи наведене, твердження апелянта у вказаних межах не знайшли свого підтвердження за результатами апеляційного розгляду, а відтак відхиляються судом апеляційної інстанції.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За висновками колегії суддів, доводи апелянта про те, що місцевим господарським судом: не в повному обсязі з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору; неправильно та неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків обставинам справи; не вірно застосовано норми як матеріального так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення спору, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 911/3379/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається. Апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (позивача у справі).

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітіс Груп" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 911/3379/23 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітіс Груп".

4. Справу № 911/3379/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.А. Корсак

О.О. Євсіков