Рішення

від 21.02.2024 по справі 911/3051/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"21" лютого 2024 р. Справа № 911/3051/23

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІВЕРС»

до Малого підприємства «ВІКФІЛ»

про визнання недійсним договору.

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Сиротюк Р.В (ордер серія АІ №1497484 від 20.11.2023 року).

Обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІВЕРС» до Малого підприємства «ВІКФІЛ» про визнання недійсним Договору № 01/12-1 від 01.12.2016 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.10.2023 року відкрито провадження у справі № 911/3051/23 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.11.2023 року.

В судовому засіданні 15.11.2023 року підготовче засідання відкладалось на 27.11.2023 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.11.2023 року судом оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 20.12.2023 року.

27.11.2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив, яким останній проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

14.12.2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції.

Підготовче засідання, яке було призначено на 20.12.2023 року не відбулось у зв`язку з оголошенням у місті Києві сигналу «Повітряна тривога» та загрозою ракетних ударів. Підготовче засідання було відкладено на 10.01.2024 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.01.2024 року підготовче засідання відкладалось на 24.01.2024 року.

Підготовче засідання, яке було призначено на 24.01.2024 року не відбулось у зв`язку з оголошенням у місті Києві сигналу «Повітряна тривога» та загрозою ракетних ударів. Підготовче засідання відкладалось на 09.02.2024 року.

24.01.2024 року через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі в якій останній зазначив, що позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві підтримує. Також зазначив і про те, що ним повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні в нього докази.

Позивач в підготовче засідання 09.02.2024 року не з`явився.

Відповідач в підготовчому засідання 09.02.2024 року проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві поданому 27.11.2023 року та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.02.2024 року.

В судове засідання 21.02.2024 року представник позивача не з`явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності. Представник відповідача в судовому засіданні 21.02.2024 року проти позову заперечував.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 21.02.2024 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, позивач зазначає, що 01.12.2016 року директор Товариства з обмеженою відповідальністю «БІВЕРС (позивач) Бобрик Віталій Вікторович та директор Малого підприємства «ВІКФІЛ» (відповідач) Воронюк Владислав Володимирович створили та підписали Договір № 01/12-1.

Позивач у позові стверджує, що наведений Договір № 01/12-1 від 01.12.2016 року не мав реальної мети виконання робіт. Метою підписання Договору № 01/12-1 від 01.12.2016 року та Актів до нього: № 20118 від 03.04.2017 року та №20119 від 03.04.2017 року було здійснення переводу грошових коштів з рахунків ТОВ «БІВЕРС» на рахунки МП «ВІКФІЛ», а не виконання підрядних робіт.

В обгрунтування відповідних тверджень позивач зазначає, що у п. 1.2 Договору № 01/12-1 від 01.12.2016 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІВЕРС» та Малим підприємством «ВІКФІЛ» зазначено, що виконавець використовує власні інструменти та обладнання.

У зв`язку з чим, позивач вважає, що у відповідача, як Виконавця, повинні бути в наявності:

- Необхідні інструменти та обладнання, які повинні бути повірені, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року № 374, та якими мають бути скомплектовані бригади;

- Товарні накладні на придбання відповідного обладнання та товару;

- Договори, згідно яких було придбано (реалізовано) ТМЦ (товарно-матеріальні цінності);

- Рахунки-фактури;

- Видаткові (прибуткові) накладні, які підтверджують факт реалізації ТМЦ (робіт, послуг);

- Висновки про відповідність технічних умов виробництва, зберігання, а також реєстрації обов`язкових підтверджуючих документів (реквізити товару ГОСТу, ТУ, марки, типу, заводу виробника), відповідних фахівців та необхідної виробничої бази, матеріалів, комплектуючих;

- Платіжні доручення, що підтверджують факт оплати отриманих (реалізованих) ТМЦ (робіт, послуг);

- Відомості щодо формування витрат, що враховуються при взаємовідносинах із контрагентами (регістри витрат за березень-квітень 2017 року, в яких були відображені взаємовідносини із контрагентами), тощо.

Позивач у позові висловив сумнів щодо наявності у відповідача вищенаведених документів та засобів, що покладено в обґрунтування заперечень реальності господарської операції за Договором №01/12-1 від 01.12.2016 року та зазначеної в Актах №20118 та №20119 від 03.04.2017 року.

Спірний Договір №01/12-1 від 01.12.2016 року за своєю природою має ознаки договору підряду щодо виконання профілактичних робіт, робіт з усунення пошкоджень на лінійно-кабельних спорудах, кінцевих пристроях і абонентському обладнанні.

У зв`язку з чим, позивач зазначає, що виходячи зі змісту положень ст. ст. 509, 837 Цивільного кодексу України, обов`язок замовника оплатити роботи виникає з факту їх надання, а не з факту оформлення передачі актом приймання-передачі виконаних робіт.

Позивач посилається на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у п.28 постанови від 22.08.2023 року у справі № 910/14570/21 про те, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю. Разом з тим сам лише факт складання та підписання сторонами таких актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 910/4994/18 зі спору про стягнення вартості послуг).

За таких обставин, враховуючи умови спірного Договору № 01/12-1 від 01.12.2016 року, положення чинного законодавства та зазначені правові висновки Верховного Суду, позивач стверджує, що спірний Договір №01/12-1 від 01.12.2016 року було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним (фіктивний правочин).

Одночасно, позивач у позові стверджує, що Договір №01/12-1 від 01.12.2016 року та Акти 20118 та 20119 від 03.04.2017 року є неукладеними та у позові просить визнати недійсним Договір №01/12-1 від 01.12.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІВЕРС» та Малим підприємством «ВІКФІЛ».

В ході розгляду спору відповідач подав відзив, в якому позовні вимоги заперечував, вважає позов надуманим, нічим необґрунтованим та безпідставним.

Відповідач зазначає, що 01.12.2016 року між позивачем та відповідачем укладено Договір №01/12-1 на виконання профілактичних робіт, робіт по усуненню пошкоджень на лінійно-кабельних спорудах, кінцевих пристроях і абонентському обладнанні, термін виконання робіт - 86 діб з підписання договору.

03.04.2017 року вищезазначені роботи були виконанні МП «Вікфіл», про що свідчать підписані уповноваженими представниками відповідача та позивача Акти здачі приймання робіт (надання послуг) 03.04.2017 року №20118 та № 20119 на загальну суму 152 479,54 грн., у т.ч. ПДВ 20%. Відповідно до п. 2.2 Договору № 01/12-1 Замовник проводить оплату загальної вартості робіт протягом 45-х банківських днів з дати підписання Акту виконаних робіт.

Таким чином, Договір №01/12-1 є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим до виконання.

Також відповідач повідомив суду, що оскільки позивач у визначений п. 2.2 Договору термін оплату не здійснив, МП «Вікфіл» звернулось до Господарського суду міста Києва з відповідним позово, 15.06.2021 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/8507/21.

В ході розгляду справи №910/8507/21 про стягнення оплати за виконані роботи ТОВ «Біверс» стверджувало, що між ним та МП «Вікфіл» Договір №01/12-1 від 01.12.2016 року та Акти взагалі не підписувались.

У зв`язку з чим, в рамках справи №910/8507/21 було призначено судово-почеркознавчу експертизу, якою були досліджені підписи директора ТОВ «Біверс» та печатки на Договорі №01/12-1 від 01.12.2016 року та Актах здачі-приймання робіт (надання послуг) від 03.04.2017 року №20118 та №20119.

Висновком експертів від 02.03.2023 року № 3244/22-33/32445/22-32/6/23-33/6186/6187/23-32 було встановлено, що підписи на вищевказаних Актах виконані Бобриком Віталієм Вікторовичем (директором ТОВ «Біверс»). Висновком експертів також підтверджено факт підписання Директором ТОВ «Біверс» Договору № 01/12-1 від 01.12.2016 року.

За наслідками розгляду спору у справі № 910/8507/21 судом 26.06.2023 року було прийнято рішення, яким позовні вимоги МП «Вікфіл» задоволено повністю, вирішено стягнути з ТОВ «Біверс» на користь МП «Вікфіл» 152 479,54 грн. основного боргу, 13 735,64 грн. 3% річних, 30 023 грн. втрат від інфляції та 2 943,57 грн. судового збору.

Відповідач у відзиві зазначає про зловживання позивачем своїми процесуальними правами, оскільки справжньою метою подання позову є не захист порушених прав, а ухилення від виконання договірних зобов`язань.

В підтвердження наведених фактів відповідач зазначає, що позивач неодноразово під різними приводами намагався заперечувати Договір № 01/12-1 від 01.12.2016 року після подання позову про стягнення з нього заборгованості за таким Договором.

Зокрема, у справі № 910/8507/21 ТОВ «Біверс» стверджувало про непідписання (підробку) Договору № 01/12-1 від 01.12.2016 року та Актів про його виконання. Відповідні заперечення були спростовані в установленому порядку.

Також, ТОВ «Біверс» зверталось до Господарського суду Київської області з позовом у справі № 910/6352/23 про визнання Договору № 01/12-1 від 01.12.2016 року недійсним з підстав його не підписання зі сторони керівника ТОВ «Біверс». Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.08.2023 року у справі № 910/6352/23 позовну заяву залишено без розгляду за заявою позивача - ТОВ «Біверс».

У справі, що розглядається, позивачем подано черговий позов про заперечення Договору № 01/12-1 від 01.12.2016 року з посиланням на його фіктивність, про що в попередніх позовах не заявлялось, Договір з 2016 року протягом тривалого часу позивачем не заперечувався та не оскаржувався, що свідчить про маніпулятивність позиції позивача, невизначеність порушеного права та відсутність дійсного наміру захисту прав та інтересів.

У зв`язку з чим, відповідач заявляв про застосування до позивача наведених у ст. 43 Господарського процесуального кодексу України наслідків зловживання процесуальними правами.

Судом не виявлено в діях відповідача ознак маніпулювання автоматизованим розподілом, що стало підставою для відхилення вимог відповідача про визнання дій позивача зловживанням саме процесуальними правами.

В той же час, поведінка позивача щодо неодноразових спроб заперечувати Договір № 01/12-1 від 01.12.2016 року з різних підстав після сплину тривалого часу (з 2016 року) не може вважатись послідовною та обґрунтованою і містить ознаки зловживання правом на судовий захист.

З огляду на зміст ст.ст. 15, 16, 20 Цивільного кодексу України, здійснення права на захист полягає у виборі способу захисту права, який відповідає змісту порушеного права.

В даному випадку позиція позивача є суперечливою, оскільки недійсність договору нерозривно пов`язана з моментом його укладення і відповідне право не може бути одночасно порушено непідписанням договору та підписанням договору без наміру створення реальних наслідків, що є взаємовиключними обставинами.

Недійсність правочину врегульована нормою ст. 215 Цивільного кодексу України, яка визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Однак, позивачем у позові не наведено визначеної законом підстави, з якою пов`язана недійсність оскаржуваного правочину - Договору № 01/12-1 від 01.12.2016 року.

Позивач лише стверджує про відсутність у сторін наміру, спрямованого на реальне настання правових наслідків, що обумовлені правочином в момент його вчинення.

При цьому, позивач у позові стверджує, що наведений Договір № 01/12-1 від 01.12.2016 року не мав реальної мети виконання робіт, справжньою метою підписання Договору № 01/12-1 від 01.12.2016 року та Актів до нього: № 20118 від 03.04.2017 року та № 20119 від 03.04.2017 року було здійснення переводу грошових коштів з рахунків ТОВ «БІВЕРС» на рахунки МП «ВІКФІЛ», а не виконання підрядних робіт.

Наведені обставини, на які посилається сам позивач у позові, також можуть свідчить про удаваність правочину шляхом приховання іншого (незаконного) правочину щодо переводу грошових коштів.

Правові наслідки дефектів мети та наміру вчинення правочину врегульовані відповідними ст.ст. 234, 235 Цивільного кодексу України, до яких належать фіктивні та удавані правочини.

Статтею 234 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки фіктивного правочину та передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Статтею 235 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки удаваного правочину та передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Однак, позивач у позові не визначає чітко підстав визнання Договору № 01/12-1 від 01.12.2016 року недійсним як фіктивного чи удаваного та в позові не наводить відповідного нормативного обґрунтування з посиланням на конкретну норму права, яка відповідає змісту викладених у позові обґрунтувань.

Крім того, позивачем всупереч наведеній ним правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеній у п.28 постанови від 22.08.2023 року у справі № 910/14570/21, не наведено жодних фактичних обставин, які ставлять під обґрунтований сумнів реальність господарської операції за оскаржуваним Договором та достовірність складених документів про таку господарську операцію. Позивачем не наведено достатніх обставин, які вказують на вчинення оскаржуваного правочину з метою, відмінною від наведеної у правочині, як-то: коли і за яких умов відбувались перемовини щодо укладення правочину, хто був ініціатором складення фіктивних документів, на яких умовах кошти мали переводитись відповідачу, тощо.

Самі по собі твердження про укладення Договору без наміру наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним, не підтверджені жодними фактичними обставинами і є такими, що ґрунтуються на виключно на припущеннях, в той час, як Договір складено та підписано позивачем в особі того ж директора Бобрика Віталія Вікторовича, що і подає позов, про виконання Договору складено відповідні Акти за встановленою формою, які також підписані директором позивача, протягом тривалого часу позивач знав про існування підписаного ним Договору та Актів, однак не висловлював жодних сумнівів та заперечень.

З огляду на зміст ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Підписуючи оскаржуваний Договір та документи про його виконання - Акти, позивач мав усвідомлювати настання для нього відповідних правових наслідків.

Щодо вимог позивача про витребування документів та відомостей, які за уявленням позивача мають підтверджувати спроможність відповідача виконати Договірні зобов`язання, судом відповідні вимоги позивача було ввідхилено у зв`язку з відсутністю безпосереднього зв`язку наведених доказів з господарськими правовідносинами сторін, які підлягають дослідженню при вирішенні спору та виходу таких доказів за межі обставин, які мають значення для справи.

Зокрема, в ході розгляду спору позивач просив витребувати:

1) від Головного управління пенсійного фонду України у Київській області: інформацію та копії документів, які стосуються МП «ВІКФІЛ» зокрема: форми Д4 (місячна) за січень, лютий, березень, квітень 2017 року, інформації з Таблиці 1 про кількість застрахованих осіб у звітному періоді, яким нараховані виплати;

2) від Головного управління ДПС у Київській області: інформацію та документи які стосуються МП «ВІКФІЛ» форму Д4 (місячна) за січень, лютий, березень, квітень 2017 року, інформацію з Таблиці 1 про кількість застрахованих осіб у звітному періоді, яким нараховані виплати, податковий розрахунок сум доходу нарахованого(сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку, форма ІДФ, інформація про кількість фізичних осіб якім були нараховані (сплачені) доходи з ознакою 101, 102. 1-2 квартал 2017 року, додаток АМ до податкової декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2017 року, якщо ознака базового звітного періоду квартал, або 2016 рік, якщо ознака базового звітного періоду рік, чи подавалось повідомлення про об?єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням абр через які провадиться діяльність (форма-200Г) до дати підписання акту;

3) від Головного управління статистики у Київській області наступну інформацію та документи які стосуються МПІ «ВІКФІЛ» зокрема: фінансова звітність за 2016 рік, 1,2 квартал 2017 року, повний перелік звітів за 2017 рік;

4) від Малого підприємства «ВІКФІЛ» інформацію та документи: облікові бухгалтерські регістри по рахунку 10 по субрахунках, період 1 квартал 2017 року, облікові бухгалтерські регістри по рахунку 661 окремо по місяцям січень, лютий, березень, квітень 2017 року, штатний розпис з переліком відповідних посад затверджений на 2017 року, ліцензію будівельну Державно-Архітектурної інспекції України, дозвіл Головного Управління Держпраці у Київській області на виконання робіт підвищеної небезпеки, декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці, відповідно Додатку 8 до Порядку (в редакції постанови Кабінету міністрів України від 7 лютого 2018 року № 48), кваліфікаційні Сертифікати інженерів-проектувальників лінійно-кабельних руд та систем зв`язку, накази про прийняття працівників в штат чи Договори ЦПХ в 1, 2 квартал 2017 року, накази про призначення по підприємству, положення, журнали вступних інструктажів, документи на підтвердження відповідної кваліфікації працівників з допуску до роботи в електроустановках напругою до 1000В, не нижче III групи, витяг з Протоколу засідання комісії з перевірки знань з охорони праці згідно Закону України «Про охорону праці» (Постанова ВР М.2695-XII від 14.10.1992 року), витяг з Протоколу засідання комісії з перевірки наступних законодавчих та нормативно-правових актів: правила охорони праці під час виконання робіт на висоті - НПАОГ 0.00-1.15-07; правила будови та безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском - НППАОП 0.00-1.59-87; правила безпеки системи газопостачання - НІДОП 0.00-1.76-15, відповідні інструменти та обладнання, що мають бути повірені, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року № 374 та якими мають бути скомплектовані бригади, товарні накладні на придбання відповідного обладнання та товару, договори, згідно яких було придбано (реалізовано) ТМЦ (товарно-матеріальні цінності); рахунки-фактури; видаткові (прибуткові) накладні, які підтверджують факт реалізації ТМЦ (робіт, послуг); висновки про відповідність технічних умов виробництва, зберігання, а також реєстрації обов`язкових підтверджуючих документів (реквізити товару ГОСТу, ТУ, марки, типу, заводу виробника), відповідних фахівців та необхідної виробничої бази, матеріалів, комплектуючих, платіжні доручення, що підтверджують факт оплати отриманих (реалізованих) ТМЦ (робіт, послуг), відомості щодо формування витрат, що враховуються при взаємовідносинах із контрагентами (регістри витрат за березень-квітень 2017 р. в яких були відображені взаємовідносини із контрагентами).

Однак, витребування позивачем наведених документів ґрунтується на припущеннях, не підкріплених жодними фактичними обставинами, тому спрямоване не на захист порушеного права, а на віднайдення фактів, які ймовірно можуть свідчити про недоліки в діяльності відповідача та слугувати підставою для подальших звинувачень.

До того ж, наведені позивачем документи та обставини, які вони мають підтверджувати, можуть бути предметом розслідування правоохоронними органами обставин маніпуляцій з грошовими коштами.

Таким чином, викладені у позові твердження позивача ґрунтуються на безпідставних припущеннях, що в сукупності з невизначеністю змісту порушеного права свідчить про недоведеність та безпідставність позовних вимог.

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем не обґрунтовані та безпідставні, відповідачем спростовані, тому не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст.ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Т.П. Карпечкін