Ухвала

від 28.02.2024 по справі 916/1860/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"28" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1860/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвої Г.В. розглянувши заяву (вх.№2-270/24 від 19.02.2023р.) Приватного сільськогосподарського підприємства ДРУЖБА НАРОДІВ про розстрочення виконання рішення суду, подану у справі №916/1860/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОПАРТНЕР (14013, м. Чернігів, просп. Перемоги, буд. 133, код ЄДРПОУ 31818929);

до відповідача Приватного сільськогосподарського підприємства ДРУЖБА НАРОДІВ (67211, Одеська область, Іванівський район, с. Знам`янка, вул. Г.Плієва, 12, код ЄДРПОУ 03769215);

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю ВВС Ексім (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 3, код ЄДРПОУ 43888072); Товариство з обмеженою відповідальністю Акта-Транс (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, 11, код ЄДРПОУ 43536830); Товариство з обмеженою відповідальністю НІД Чернігів+ (14026, Чернігівська область, Чернігівський район, с. Новий Білоус, вул. Квітнева, 21, код ЄДРПОУ 41106079).

про стягнення 2 656 456,12грн.

Представники сторін:

від позивача - Сокол Н.М. ордер;

від відповідача - не з`явився;

від третіх осіб - не з`явився;

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.01.2024р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОПАРТНЕР до Приватного сільськогосподарського підприємства ДРУЖБА НАРОДІВ про стягнення 2 656 456,12грн. було задоволено частково, стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства ДРУЖБА НАРОДІВ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОПАРТНЕР основний борг в сумі 697 590 грн. 44коп., 3% річних в 126 747 грн. 21коп., інфляційні витрати в сумі 1 121 984 грн. 48коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 29 194 грн. 83коп.

Додатковим рішенням від 12.02.2024р. стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства ДРУЖБА НАРОДІВ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОПАРТНЕР витрат на професійну правничу допомогу в сумі 32 000грн.

19.02.2024р. до суду від Приватного сільськогосподарського підприємства ДРУЖБА НАРОДІВ надійшла заява про розстрочення виконання рішення суду від 30.01.2024р.

Ухвалою господарського суду Одеської області 20.02.2024р. заява Приватного сільськогосподарського підприємства ДРУЖБА НАРОДІВ про розстрочення виконання рішення суду від 30.01.2024р. була призначена до розгляду в засіданні суду.

22.02.2024р. за вх. №7407/24 до суду від відповідача надійшло клопотання, яка по суті є доповненням до заяви про розстрочення виконання рішення суду, згідно якого заявник просить суд розстрочити як рішення суду від 30.01.2024р. так і додаткове рішення від 12.02.2024р. на рік згідно графіку наведеному в відповідному клопотанні.

22.02.2023р. за вх.№7277/23 до суду від позивача надійшли заперечення на заяву про розстрочення виконання рішення суду, згідно яких осатаній заперечує проти надання розстрочки строком на один рік, з підстав викладених в поясненнях. Разом з тим просить суд у разі розстроченні виконання судового рішення вжити заходів щодо забезпечення позову задля належного виконання рішення суду шляхом, накладання арешту на майно відповідача, що знаходиться у нього чи в інших осіб.

26.02.2023р. за вх. №7680/24 до суду від позивача надійшли доповнення до заперечень на заяву про розстрочення виконання рішення суду.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Приватного сільськогосподарського підприємства ДРУЖБА НАРОДІВ про розстрочку виконання рішення господарського суду Одеської області від 30.01.2024р. з урахуванням доповнень від 22.02.2024р. за вх.№7407/24 по справі №916/1860/23, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Вказані положення кореспондуються з частиною 2 статті 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Вказані положення кореспондують зі статтею 18 ГПК України.

Як передбачено статтею 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Водночас, приписами статті 331 ГПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини на державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України (Заява № 38773/05) від 26.07.2012 р. судом наголошено, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 07.06.2005 р. у справі Фуклев проти України, заява № 71186/01, п. 84).

Вирішуючи питання про відстрочку судового рішення, суд повинен врахувати, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Слід врахувати те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008 р., заява № 3236/03, пункт 43), з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі Бурдов проти Росії, заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі Ясюнієне проти Литви, заява № 41510/98).

Отже, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.

Суд зазначає, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови. Відстрочення або розстрочення виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Тобто, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (вказаний висновок викладений в постанові КГС ВС від 07.12.2022 у справі № 910/11949/21).

В силу закріплених в пункті 1 ст. 6 Конвенції принципів на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).

Однак, за практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00). Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 904/4566/18 та від 20.09.2018 у справі № 905/2953/17.

Водночас, суд вважає загальновідомим та нормативно врегульованим питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності.

Так, 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було неодноразово продовжено, зокрема, Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.В подальшому дія воєнного стану неодноразово була продовжена.

Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.

Суд погоджується з позицією Приватного сільськогосподарського підприємства ДРУЖБА НАРОДІВ та вважає військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами), які є невідворотними, надзвичайними з 24.02.2022р. до їх офіційного закінчення, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1.

При цьому, суд зазначає, що згідно із частиною 2 статті 14-1 Закону України Про Торгово-промислові палати в Україні, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс- мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14 -1 Закону України Про торгово-промислові палати України шляхом видачі сертифіката.

Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 N 44 (5), Торгово-промислова палата України відповідно до ст. 14 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов`язань/обов`язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.

Судом враховано, що відповідач визнає наявність обов`язку сплати боргу, не відмовляється та не ухиляється від такого виконання, а несвоєчасне погашення відповідачем залишку заборгованості за поставлений товар в сумі 697 590,44 грн з 7 635 983,40 грн, що підлягали сплаті, зумовлене зокрема з військовою агресією Російської Федерації проти України. При цьому судом враховано, що відповідач належним чином виконував договірні зобов`язання перед позивачем та за спірним договором сплатив більшу частину основного боргу за поставлений товар у сумі 6 938 392,96 грн з 7 635 983,40 грн, що підлягали сплаті.

Відповідно до інформації про фінансові результати відповідача за 9 місяців 2023 року за звітний період ним отримано прибуток лише у сумі 161 тис.грн при цьому збиток відповідача за аналогічний період попереднього року склав 3 000 000 грн.

Вказані обставини, на думку суду свідчать про те, що відповідач не уникає від свого обов`язку перед позивачем, шукає шляхи та вживає заходи для погашення залишку боргу, однак у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що зумовило зменшення показників господарської діяльності відповідача, останній не має можливості виконати рішення суду негайно.

Натомість, стягувачем не надано жодних доказів, які підтверджують понесенням ним збитків у зв`язку з несвоєчасним виконанням боржником прийнятих на себе зобов`язань за спірним договором. Стягнуті на користь позивача за рішенням суду збитки від інфляції та 3% річних за загальну суму 1 248 731,69грн. що на 79 відсотків більше суми заборгованості, на думку суду, частково компенсують останньому його можливі збитки.

За вказаних обставин, вжиття на даний час органами примусового виконання судових рішень заходів по примусовому виконанню рішення суду по даній справі може призвести до блокування роботи відповідача, утруднить або навіть унеможливить відновлення його господарської діяльності, та виконання в подальшому грошових зобов`язань в тому числі і перед позивачем.

З огляду на наведене суд дійшов висновку про те, що розстрочення виконання рішення в даній справі строком на 6 місяців не порушить баланс інтересів сторін, а саме досягнення мети виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом стягувача, що в повній мірі буде відповідати принципам справедливого судового розгляду в контексті ч. 1 ст. 6 Конвенції, принципам рівності сторін перед законом і судом (стаття 7 ГПК України), забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами (ст. 15 ГПК України). Одночасно розстрочення виконання судового рішення не сприятиме ухиленню від його виконання та суттєво не вплине на фінансовий стан стягувача.

З огляду на вищевикладене, визначений судом строк розстрочення виконання рішення у даній справі жодним чином не зумовить порушення гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції позивачу права на суд.

Відтак, заява боржника підлягає задоволенню частково, а саме у розстроченні виконання рішення Господарського суду Одеської області від 30.01.2024р. та додаткового рішення від 12.02.2024р. строком на 6 місяців. В решті заява Товариства з обмеженою відповідальністю ДРУЖБА НАРОДІВ про розстрочення виконання рішення не підлягає задоволенню.

Щодо заявленого в додаткових поясненнях клопотання позивача про забезпечення позову задля належного виконання рішення суду шляхом накладання арешту на майно відповідача, що знаходиться у нього чи в інших осіб, суд відмовляє в її задоволенні з огляду на відсутність доказів які свідчили про ухилення відповідача від виконання судового рішення. Суд зазначає, що відповідач подавши заяву про розстрочку судового рішення навпаки, намагається вирішити питання щодо поступового погашення наявної заборгованості без значного одноразового фінансового навантаження, а позивачу - можливість реального отримання грошових коштів частками із певним інтервалом у часі.

Керуючись ст.ст. 233, 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву Приватного сільськогосподарського підприємства ДРУЖБА НАРОДІВ за вх.№2-270/24 від 19.02.2024р. про розстрочення виконання рішення суду по справі №916/1860/23 з урахуванням доповнень від 22.02.2024р. за вх.№7407/24 задовольнити частково.

2. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Одеської області від 30.01.2024р. та додаткового рішення від 12.02.2024р. по справі №916/1860/23 на шість місяців, з оплатою щомісячно в наступному порядку:

1) до 31.03.2024 року на суму 334 586,16 грн.;

2) до 30.04.2024 року на суму 334 586,16грн.;

3) до 31.05.2024 року на суму 334 586,16грн.;

4) до 30.06.2024 року на суму 334 586,16грн.;

5) до 31.07.2024 року на суму 334 586,16грн.;

6) до 31.08.2024року на суму 334 586,16грн.

3. В решті заяви відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).

Повний текст ухвали складено та підписано 04.03.2024р. .

Суддя Погребна Катерина Федорівна