Рішення

від 28.02.2024 по справі 922/4641/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2024м. ХарківСправа № 922/4641/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Трофімова І.В.

при секретарі судового засідання

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 16) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Околиця" (61144, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 152) про розірвання договору, стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії за участю представників:

позивача - Меркулової Н.А.;

відповідача - Бондаренка В.А.,

ВСТАНОВИВ:

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Околиця", в якому (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 03.01.2024) просить суд:

- розірвати Договір оренди № 1329 від 30 липня 2013 року, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Околиця".

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Околиця" звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:- 24, 38-:-56, 61-:-65, 72-:-100, І-:-V, VII площею 1183,5 кв.м. та 2-го поверху № 1-:-14, 14а, 14б, 15-:-32, І-:-ІІІ площею 1461,1 кв.м., загальною площею 2644,6 кв.м. в нежитловій будівлі за адресою: м. Харків, вулиця Академіка Павлова, 152, літ. "А-2" протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Околиця" на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 965'128,67 грн, а саме: основну заборгованість у сумі 749'882,56 грн та пеню у сумі 215'246,11 грн за Договором оренди № 1329 від 30 липня 2013 року.

Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.11.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу № 922/4641/23 до розгляду в порядку загального позовного провадження.

20.12.2023 відповідач подав відзив (вх.№ 35078), в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що в період з 24.02.2022 до 15.09.2022 протягом активних бойових дій на території Харківської міської територіальної громади він не міг використовувати орендоване майно. Відповідач також зазначив, що навіть після вересня 2022 року коли територія Харківської територіальної громади перестала бути територією активних бойових дій неможливо використовувати орендоване майно, що пошкоджено, оскільки проведення ремонтних робіт за умовами договору можливо виключно за погодженням позивача. Відповідач вважає, що оскільки належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності вимога позивача про стягнення штрафних санкцій є безпідставною.

26.12.2023 позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 35547), в якій зазначив, що відповідач не надав належних та допустимих доказів щодо неможливості користування майна, що є предметом Договору, що свідчить про відсутність підстав для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України. Позивач також вказав, що лист ТПП (на який посилається відповідач) не є достатнім і не створює безумовних підстав для звільнення останнього від цивільно-правової відповідальності.

Протокольною ухвалою від 14.02.2024 року підготовче засідання було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 28 лютого 2024 року о 15:15 год.

Представник позивача в судовому засіданні 28.10.2023 підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 28.10.2023 підтримав свій відзив, проти задоволення позовних вимог заперечував. Також заявив усне клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд установив такі обставини.

30 липня 2013 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (Позивач, Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Околиця" укладено договір оренди № 1329 (далі - Договір).

Предметом Договору відповідно до п. 1.1. є строкове платне користування Майном, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що набуття Орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна.

30.07.2013 об`єкт оренди, визначений Договором, був переданий Орендодавцем Орендареві згідно з актом приймання-передачі від 30 липня 2013 року.

Відповідно до п. 10.1. Договору в редакції додаткової угоди № 6 цей Договір діє з "30" травня 2019 року до "30" квітня 2022 року.

У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну Договору протягом 30 днів після закінчення його строку Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах (п. 10.5. Договору).

Доказів звернення будь-якої зі сторін з приводу припинення дії Договору протягом 30 днів після його закінчення матеріали справи не містять, тому суд доходить висновку, що дію Договору автоматично було пролонговано на 2022-2024 роки.

Умовами Договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу/ Додаток 2 до Положення про оренду майна територіальної громади м. Харкова, затвердженої рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання №755/17 від 20.09.2017.

Орендна плата за місяць в момент укладання Договору становила 21'263,96 грн (двадцять одна тисяча двісті шістдесят три гривні 96 коп.) за червень 2013 року. Ставка орендної плати - 8% (вісім відсотків) за рік.

Додатковою угодою № 6 від 12.06.2019 Договір було викладено в новій редакції, згідно з якою базова орендна плата становила 34'584,92 грн (тридцять чотири тисячі п`ятсот вісімдесят чотири гривні 92 коп.) без ПДВ за квітень 2019 року. Ставка орендної плати - 15% (п`ятнадцять відсотків) за рік.

Пунктом 10 Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу (Додаток 2 до Положення про оренду майна територіальної громади м. Харкова, затвердженого рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 року №755/17, зі змінами та доповненнями, внесеними згідно з рішенням Харківської міської ради 22 сесії 7 скликання від 17.10.2018 року №1252/18) (http://kharkiv.rocks/reestr/672946) (далі Методика) передбачено, що: "перед розрахунком орендної плати за перший місяць оренди чи після перегляду розміру орендної плати визначається розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку за такою формулою:

Опл.міс = Опл./12 х Ід.о х Ім,

де Опл.міс - розмір орендної плати за місяць, грн;

Опл - розмір річної орендної плати, визначений за цією Методикою, грн;

Ід.о - індекс інфляції за період з дати проведення оцінки вартості майна до базового місяця розрахунку орендної плати;

Ім - індекс інфляції за базовий місяць розрахунку орендної плати.

Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди".

В той же час, розмір річної орендної плати визначається відповідно до положень п.7 Методики, згідно якого: "у разі оренди нерухомого майна (крім оренди нерухомого майна фізичними та юридичними особами, зазначеними у пункті 8 цієї Методики) розмір річної орендної плати визначається за формулою:

Опл = (Вп х Сор)/100;

де Опл - розмір річної орендної плати, грн;

Вп - вартість орендованого майна, визначена шляхом проведення оцінки, грн;

Сор - орендна ставка, визначена згідно з додатком 2 до Методики".

Відповідно до п. 3.3. Договору нарахування орендної плати починається з дати підписання акта приймання-передачі.

Пунктом 3.5. Договору визначено, що орендна плата за орендоване майно сплачується Орендарем щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця.

Відповідно до п. 3.6. Договору розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування Орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно з п. 11 Методики розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Відповідно до п. 4.4. Договору Відповідач взяв на себе зобов`язання своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Позивач зазначає, що Відповідачем належним чином не виконано обов`язки зі сплати орендних платежів у строк, порядку та розмірі, встановленими Договором, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед бюджетом Харківської міської територіальної громади з оплати орендної плати за Договором в сумі 749'882,56 грн.

Враховуючи те, що невнесення орендної плати Відповідачем складало більш ніж три місяця, беручи до уваги, неналежне невиконання останнім зобов`язань за Договором, Позивачем на адресу Відповідача направлявся лист від 28.04.2023 за вих. № 2109 щодо необхідності сплати заборгованості за Договором та наміром розірвати Договір. Проте вказаний лист залишений Відповідачем без відповіді.

Такі обставини, на думку Позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у Позивача та Відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди) комунального майна, який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

За приписами ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Приписами частин першої, третьої і п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України унормовано, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX (з подальшими змінами) орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Суд установив, що Відповідач, порушивши умови Договору своєчасно та у повному обсязі не здійснив оплату орендних платежів з травня 2019 року по вересень 2023 року (за виключенням періоду з 24.02.2022 по 30.09.2022), в зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість на загальну суму 749'882,56 грн.

У свою чергу, Відповідач вважає, що він підлягав звільненню від плати за користування орендованим майном на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України.

Проте суд не може погодитись з такими висновками Відповідача, з огляду на таке.

Відповідно до частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 6.8-6.10 постанови від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 виклала наступні висновки щодо застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України:

- наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає;

- обставини, зазначені у нормі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними;

- відсутність у частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Верховний Суд у пунктах 5.9-5.11 постанови від 12.04.2023 у справі №910/14244/20 зазначив, що: "для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

У такий спосіб підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає, зокрема, об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі наведеної правової норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду у справах №914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21.

Таким чином, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.".

Отже, Верховний Суд у зазначеній постанові від 12.04.2023 у справі №910/14244/20 виснував про те, що саме наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини, при застосуванні частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.

Відповідач зазначає, що в результаті російської агресії та обстрілів в березні 2022 року орендоване майно було пошкоджено вибуховою хвилею, уламками, вибито вікна, пошкоджено орендовані приміщення, що спричинило неможливість використання орендованого майна.

В якості доказів неможливості використання орендованого майна протягом спірного періоду Відповідачем надано:

- фотографії пошкодженого орендованого майна;

- статтю за посиланням https://2day.kh.ua/ua/kharkow/obstril-na-rynku-heroyiv-pratsi-troye-zahyblykh-pyatero-poranenykh;

- звернення до позивача від 31.01.2024;

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження 12024221170000641;

- протокол огляду місця події;

- повторне звернення до позивача з додатками від 14.02.2024.

Дослідивши надані Відповідачем фотографії, суд зазначає, що вони не є належними та достатніми доказами неможливості використання орендованого майна протягом спірного періоду, оскільки, по-перше, суд не має змоги встановити місце та час зроблених фотографій, та, по-друге, з цих фотографій неможливо встановити, що зображені на них пошкодження не давали змоги Відповідачу користуватися спірними приміщеннями.

Суд також зазначає, що розбиті вікна в приміщенні не свідчать про неможливість його використання, оскільки ці пошкодження можливо швидко полагодити. При цьому умовами Договору саме на Орендаря (Відповідача) покладено обов`язок підтримувати орендоване Майно та забезпечувати його збереження, запобігати його пошкодженню та псуванню (п. 4.3., 4.6. Договору).

Крім того, Відповідач зобов`язався здійснювати ремонт та реконструкцію за письмовою згодою Орендодавця на підставі документації, оформленої відповідно до чинного законодавства (п. 4.8. Договору).

Проте матеріали справи не містять доказів звернення Відповідача до Позивача щодо проведення ремонту орендованого майна.

Матеріали справи містять докази звернення Відповідача до Позивача щодо пошкодження майна та неможливості його використання, але ці звернення були здійсненні в 2024 році, тобто майже через два роки після пошкодження спірного майна.

Суд зазначає, що якщо Відповідач не був зацікавлений в продовженні оренди спірного майна після його пошкодження в березні 2022 року, він мав повідомити Позивача про припинення Договору протягом 30 днів після його закінчення (30.04.2022) як це передбачено його умовами (п. 10.5.). При цьому це повідомлення могло бути зроблено у будь-якій формі, в тому числі шляхом направлення відповідного листа на електронну пошту Позивача.

Проте Відповідачем жодної заяви щодо припинення Договору не було надано Позивачу.

Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження 12024221170000641 та протокол огляду місця події також не можуть бути належними та достатніми доказами неможливості використання орендованого майна протягом спірного періоду, оскільки вони складені у лютому 2024 року, тобто майже через два роки після пошкодження майна.

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що ТОВ "Околиця" не довело існування в даному випадку обставин, які необхідні для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.

Враховуючи те, що бездіяльність Відповідача, яка виражається у неповідомленні Позивача про пошкодження майна протягом розумного строку та несплаті орендних платежів, суперечить вищевказаним нормам права та Договору, а також те, що в установленому порядку Відповідач обставини, які повідомлені Позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 749'882,56 грн є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

У зв`язку із неналежним виконанням Відповідачем грошових зобов`язань за Договором, Позивачем було нараховано 215'246,11 грн пені.

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 ГПК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 3.10. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь Орендодавця з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національною банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення (включаючи день проплати).

Перевіривши правомірність та правильність нарахування Позивачем пені та штрафу, суд зазначає, що вказаний розрахунок є арифметично вірним.

Щодо клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій, яке пов`язане з наявністю виняткових обставин, вимагає надання судом оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України, на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Суд бере до уваги, що:

- відповідно до Указу Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану" від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні із 05:30 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб, який надалі був продовжений;

- військова агресія рф проти України зумовила наявність швидкого погіршення стану економіки України та прискорення інфляційних процесів, що в тому числі негативно вплинуло на майновий стан відповідача;

- обставини для суб`єктів господарювання суттєво різняться в залежності від того де знаходиться їх виробництво: на лінії фронту, на тимчасово окупованих територіях, чи в тилу; у даному випадку місцезнаходженням відповідача є м.Харків, яке з 24.02.2022 по цей час є територіально наближеним до лінії фронту, що є загальновідомими обставинами;

- ані предмет, ані підстави позову не містять жодного обґрунтування наявності та розміру збитків у Позивача через прострочення Відповідача;

- розмір пені становить майже 30% від суми заборгованості.

На переконання суду, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання, право кредитора щодо стягнення заявлених сум перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09.04.1985 №39/248, а також міститься у мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.

Враховуючи викладене, суд вбачає підстави для зменшення 215'246,11 грн пені на 70% до 64'573,83 грн.

Щодо посилань Відповідача на форс-мажорні обставини, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Частиною першою цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався.

Разом з тим, Відповідачем до матеріалів справи не надано сертифіката Торгово-промислової палати України, яким би засвідчувалася дія обставин непереборної сили щодо виконання Відповідачем своїх обов`язків зі сплати орендних платежів за Договором.

Щодо вимоги про розірвання Договору, суд зазначає таке.

Відповідно до пп. 4 п. 7.2. Договору Орендодавець має право вимагати розірвання Договору та відшкодування збитків у разі внесення Орендарем 3-х орендних платежів не в повному обсязі.

Також, згідно з пп. 5 п. 7.2. Договору право вимагати розірвання Договору, також, виникає у разі, якщо, Орендар не виконує пп. 3.5, 3.6, 3.7, 4.4., 4.6, 4.7, 4.8, 4.9, 4.10, 4.11, 4.12, 4.13, 4.16, 4.17, 4.18, 4.20 Договору.

Відповідно до п. 10.3. Договору договір може бути розірвано на вимогу однієї зі сторін за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством та умовами цього Договору.

Відповідно до п. 10.6. Договору дія Договору оренди припиняється, зокрема, достроково за згодою сторін або за рішенням суду.

Згідно з пунктом 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29.05.2013 №12 підставою для дострокового розірвання договору оренди може бути істотне порушення договору орендарем. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (стаття 651 Цивільного кодексу України).

Суд погоджується з доводами Позивача про те, що безпідставне невиконання Відповідачем своїх зобов`язань щодо здійснення своєчасної та повної оплати орендних платежів вважається істотним порушенням Договору.

Згідно частини 5 статті 188 Господарського кодексу України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається змінений або розірваний з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

З огляду на викладене, позовні вимоги про розірвання договору оренди №1329 від 30 липня 2013 року, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Околиця", визнаються судом обґрунтованими та відповідно підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з ч.1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Згідно з ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до п. 4.14 Договору в разі припинення або розірвання Договору Орендар зобов`язаний повернути Орендодавцю орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати Орендодавцю збитки в разу погіршення стану орендованого Майна чи його втрати (повної або часткової) з вини Орендаря.

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що у разі припинення цього Договору Орендар зобов`язаний повернути згідно з актом приймання-передачі в термін, що зазначений в рішенні суду.

За приписами ч.1 ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, у зв`язку із розірванням Договору, у Відповідача виникає обов`язок звільнити та повернути нежитлові приміщення за Договором, шляхом підписання Сторонами акту приймання-передачі протягом трьох робочих днів з моменту припинення договору..

За таких обставин, суд доходить висновку про наявність у справі достатніх правових та фактичних підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують зазначених вище висновків суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Слід зазначити, що у випадку зменшення розміру штрафних санкцій, витрати позивача пов`язані зі сплатою судового збору відшкодовуються з відповідача у повному обсязі.

Враховуючи викладене судові витрати позивача зі сплати судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Розірвати Договір оренди № 1329 від 30 липня 2013 року, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Околиця".

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Околиця" (61144, м.Харків, вул. Академіка Павлова, 152; код ЄДРПОУ 05476204) звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 16; код ЄДРПОУ 14095412) нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:- 24, 38-:-56, 61-:-65, 72-:-100, І-:-V, VII площею 1183,5 кв.м. та 2-го поверху № 1-:-14, 14а, 14б, 15-:-32, І-:-ІІІ площею 1461,1 кв.м, загальною площею 2644,6 кв.м в нежитловій будівлі за адресою: м. Харків, вулиця Академіка Павлова, 152, літ. "А-2" протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Околиця" (61144, м.Харків, вул. Академіка Павлова, 152; код ЄДРПОУ 05476204) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 16; код ЄДРПОУ 14095412) заборгованість в сумі 749'882,56 грн, пеню в сумі 64'573,83 грн та судовий збір у сумі 14'067,88 грн.

Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Учасники справи:

Позивач: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 16; код ЄДРПОУ 14095412).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Околиця" (61144, м.Харків, вул. Академіка Павлова, 152; код ЄДРПОУ 05476204).

Повний текст рішення складено 05.03.2024.

СуддяІ.В. Трофімов