Постанова

від 29.02.2024 по справі 922/1341/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1341/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т.Є. - головуючого, Ємця А.А., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.

представників учасників справи:

позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» (далі - ТОВ «Будінвест», позивач) - Кузнецової А.А.,

відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал», що діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Стаксель» (далі - ТОВ «Фінекс-Капітал», відповідач) - Стриж Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції

касаційні скарги ТОВ «Фінекс-Капітал» на:

рішення Господарського суду Харківської області від 13.09.2023 (суддя Жельне С.Ч.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 (головуючий - суддя Шутенко І.А., судді: Гребенюк Н.В., Слободін М.М.);

додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 (головуючий - суддя Шутенко І.А., судді: Гребенюк Н.В., Слободін М.М.);

касаційні скарги ТОВ «Будінвест» на:

додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 04.10.2023 (суддя Жельне С.Ч.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу (головуючий - суддя Шутенко І.А., судді: Гребенюк Н.В., Слободін М.М.);

додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 (головуючий - суддя Шутенко І.А., судді: Гребенюк Н.В., Слободін М.М.);

у справі за позовом ТОВ «Будінвест»

до ТОВ «Фінекс-Капітал»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_1 ,

про визнання відсутнім права іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року ТОВ «Будінвест» звернулося в суд з позовом до ТОВ «Фінекс-Капітал», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання відсутнім права іпотеки. Позовні вимоги обґрунтовували повним виконанням зобов`язань за кредитним договором № 23019/ЮКР/0 від 06.12.2019. Просили визнати відсутнім у відповідача право іпотеки за іпотечним договором № 23019/ЮКР/0-І-1/02-1, скасувати обтяження на нерухоме майно та зобов`язати відповідача повернути оригінали документів, що підтверджують право вимоги у кредитора, які за договорами про відступлення прав від 26.06.2020 перейшли до ТОВ «Фінекс-Капітал».

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.09.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Фінекс-Капітал» на користь ТОВ «Завод Будінвест» 8 052, 00 грн витрат по сплаті судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 4.10.2023 заяву ТОВ «Завод «Будінвест» задоволено частково. Стягнуто з ТОВ Фінекс-Капітал» на користь ТОВ «Будінвест» 40 000 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу. В решті - відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 апеляційну скаргу ТОВ «Фінекс-Капітал» залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 13.09.2023 залишено без змін.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 апеляційні скарги ТОВ «Фінекс-Капітал» та ТОВ «Будінвест» залишено без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 04.10.2023 залишено без змін.

Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 заяву ТОВ «Будінвест» про ухвалення додаткової постанови задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Фінекс-Капітал» на користь ТОВ «Будінвест» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн. В іншій частині - відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ «Фінекс-Капітал» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою. Посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктами 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Неправильним вважає застосування статті 534 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України), коли суди дійшли висновку, що при відсутності посилання на кредитний договір у графі "призначення платежу", відповідач мав зарахувати кошти на погашення заборгованості саме за кредитним договором. Інша правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 18.04.2018 № 904/12527/16. Неправильно, на думку скаржника, застосовано також статтю 625 ЦК України, оскільки право кредитора на стягнення з позичальника коштів за названою статтею виникає в силу Закону, а не договору, а тому ці кошти не входять до складу основного зобов`язання та не забезпечуються іпотекою, про що йдеться у постановах Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 569/613/19, від 10.08.2023 у справі № 335/8295/22. Крім того, при розгляді інших справ між тими ж сторонами встановлено факт порушення позивачем пункту 6.14. кредитного договору. В оскаржуваних судових рішеннях цей факт не спростовано, таким чином, суди не застосували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17. Просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 13.09.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023, справу повернути на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

24.01.2024 ТОВ «Фінекс-Капітал» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, у якій просить додаткову постанову суду апеляційної інстанції скасувати та відмовити в задоволенні заяви ТОВ «Будінвест» у повному обсязі.

ТОВ «Будінвест» у січні 2024 року також звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 4.10.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у частині відмови у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу, з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, у якій просить судові рішення в цій частині скасувати та стягнути з ТОВ «Фінекс-Капітал» 100 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

25.01.2024 ТОВ «Будінвест» звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, в якій просить додаткову постанову апеляційного суду від 09.01.2024 в частині відмови у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу скасувати та стягнути з ТОВ «Фінекс-Капітал» 100 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

У відзиві ТОВ «Фінекс-Капітал», поданому 30.01.2024 на касаційну скаргу ТОВ «Будінвест» на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 04.10.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023, зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано те, що додані позивачем документи до клопотання про залучення доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу не містять детального опису наданих послуг, що свідчить про неможливість визначити розмір таких витрат, пов`язаних саме з розглядом даної справи. Просить касаційну скаргу ТОВ «Будінвест» залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 04.10.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «Будінвест» у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.

Не погоджуючись з доводами касаційної скарги, ТОВ «Будінвест» 31.01.2024 направило відзив, у якому вказує про неможливість застосування до спірних правовідносин норм статті 534 ЦК України, оскільки сторонами було погоджено черговість погашення заборгованості за кредитним договором. Право кредитора на стягнення з позичальника коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає в силу Закону, а не договору. Ці кошти не входять до складу основного зобов`язання та не забезпечуються іпотекою, про що йдеться у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 757/34955/18, від 03.02.2020 у справі № 569/613/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 569/23247/18, від 15 вітня 2021 року у справі № 570/648/19. Зокрема, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, передбаченою умовами договору, за неналежне виконання таких умов, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, про що йдеться у висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 335/8295/22. У зв`язку з наведеним, ТОВ «Будінвест» просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.12.2019 між ТОВ «Будінвест» та АТ «АБ «Радабанк» було укладено кредитний договір № 23019/ЮКР/0 (далі - Договір) про надання кредиту у вигляді відновлювальної відкличної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 8 400 000, 00 грн, зі зменшенням ліміту кредитування згідно з пунктом 1.2. цього кредитного договору, та сплатою процентів у розмірі 22% річних у порядку, визначеному договором. Процентна ставка за цим договором є фіксованою (п. 1.1. договору).

У разі порушення позичальником зобов`язань, передбачених п. 6.14. договору, відповідно до п. 1.1. договору, кредитор має право, починаючи з 20 банківського дня місяця наступного за місяцем виникнення такого порушення збільшити процентну ставку за користування кредитом на 2% (два) проценти річних. Якщо відбудеться вказане збільшення процентної ставки, її зниження на 2% (два) проценти річних може бути здійснено за клопотанням позичальника лише у разі виконання ним зобов`язань, передбачених п. 6.14. цього договору.

У разі порушення позичальником зобов`язань, передбачених п. 6.15. цього договору, кредитор має право з наступного банківського дня за днем порушення збільшити процентну ставку за користування кредитом на 5% (п`ять) процентів річних, або вимагати розірвання кредитного договору та дострокового погашення боргу. У разі, якщо було здійснено вказане збільшення процентної ставки, її зниження на 5 % (п`ять) процентів річних може бути здійснено за клопотанням позичальника лише у разі виконання ним зобов`язань, передбачених п 6.15. цього договору.

На забезпечення виконання кредитного договору щодо погашення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісійних винагород, неустойки, а також відшкодування інших витрат, пов`язаних зі здійсненням стягнення забезпеченої заставою вимоги кредитора, було укладено:

- іпотечний договір № 23019/ЮКР/0-І-1/02-1 від 06.12.2019 з ТОВ «Будінвест»;

- договір поруки № 23019/ЮКР/О-П 1 від 06.12.2019 з ОСОБА_1

Порядок погашення кредиту встановлено за графіком, вказаним у п. 1.2. кредитного договору.

Первісний кредитор - АТ «АБ «Радабанк» виконав зобов`язання з надання кредиту, перерахувавши на належний відповідачу поточний рахунок грошові кошти.

Відповідно до п. 12.3. кредитного договору кредитор має право у будь-який час відступити свої права та обов`язки за цим договором третій особі, при цьому підписанням цього договору позичальник надає згоду на таке відступлення та додаткове погодження угоди про відступлення позичальником не потрібне.

26.06.2020 між АТ «АБ «Радабанк» та ТОВ «Фінекс-Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № ВПВ-26/06/20- Ст.

26.06.2020 між АТ «АБ «Радабанк» та ТОВ «Фінекс-Капітал» укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором № 23019/ЮКР/0-І-1/02-1.

Згідно з п. 1.5. договору про відступлення прав за іпотечним договором, новий іпотекодержатель одержує право замість первісного іпотекодержателя вимагати від іпотекодавця належного виконання всіх зобов`язань за договором іпотеки, оскільки новий іпотекодержатель набуває статусу іпотекодержателя за договором іпотеки, що забезпечує виконання боржником його зобов`язань за кредитним договором.

З моменту передання (відступлення) прав за договором іпотеки, новий іпотекодержатель замінює первісного іпотекодержателя у правовідносинах, які склалися між ним та іпотекодавцем за договором іпотеки (п. 2.2.). Договір діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 4.1.).

Згідно інформаційної довідки № 281332632 від 26.10.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки зареєстровані обтяження (заборона на нерухоме майно), обтяжувач: ТОВ «Фінекс-Капітал» на об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, 1 та розташовані на земельній ділянці загальною площею 9,1414 га.

20.01.2021 позивач ТОВ «Будінвест» на адресу відповідача ТОВ «Фінекс-Капітал» надіслав заяву про надання акту звірки з підтвердженням здійснення платежів за договором кредиту, а також вимогу про зняття іпотечного обтяження та повернення оригіналів документів на право власності на нерухоме майно, яке передавалось в іпотеку для забезпечення повернення кредитних коштів у зв`язку з повним виконанням своїх зобов`язань по кредитному договору № 23019/ЮКР/0 від 06.12.2019.

21.10.2021 позивачем повторно було направлено на адресу відповідача заяву з аналогічними вимогами, однак вказані заяви залишено без відповіді.

07.04.2023 представником позивача було надіслано на адресу відповідача (info@finex.com.ua) адвокатський запит з вимогою надати банківську виписку щодо погашення кредиту за кредитним договором № 23019/ЮКР/0 від 06.12.2019 та відомостей, на підставі яких пунктів указаного договору збільшувалась процентна ставка за користування кредитом з наданням регістру бухгалтерського обліку щодо взаєморозрахунків за кредитним договором.

Відповідь на адвокатський запит також не була отримана, що стало підставою для звернення до суду з указаним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходили з того, що позивачем доведено виконання умов кредитного договору з 11.01.2021, що й є підставою для припинення зобов`язань за кредитним договором, а також зобов`язань за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання, оскільки з припиненням іпотеки фактично припиняється обтяження нерухомого майна іпотекою, адже всі правові підстави для його утримання під обтяженням відсутні.

До такого висновку суд дійшов на підставі аналізу наданих позивачем платіжних доручень та висновку судового експерта С.В. Кудряшової за результатами економічної експертизи № 15970/16305 від 25.04.2023, яким встановлено:

- розрахунок заборгованості, складений ТОВ «Фінекс-Капітал» за кредитним договором № 23010/ЮКР/0 від 06.12.2019, станом на 07.02.2022 не підтверджується;

- станом на 11.01.2021 переплата арифметично підтверджується в сумі - 111 007, 93 грн;

- станом на 07.02.2022 сума переплати не змінилась;

- 06.07.2023 позивачем на рахунок відповідача здійснена переплата в загальному розмірі 51 871, 87 грн.

З урахуванням того, що станом на 11.01.2021 судових справ № 922/5142/21 та № 922/3134/23 про стягнення штрафних санкцій з позивача не існувало, суди попередніх інстанцій виснували про повне виконання кредитного договору та відсутність права іпотеки.

Висновок експерта № 3485/3486/-22 від 28.10.2022, який складено судовим експертом ДНДІСЕ Мосіяшем С.М., суд відхилив.

Апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ТОВ «Фінекс-Капітал», а рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що судом першої інстанції у повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи. Викладені в рішенні висновки відповідають фактичним обставинам, оскільки сторони у кредитному договорі чітко визначили черговість погашення зобов`язань незалежно від інформації, яку вказує позичальник у графі «призначення платежу» платіжного документу. Розподіл сум, що надійшли від позичальника, за умовами договору зобов`язаний здійснюватися відповідачем. У порушення п. 3.10. кредитного договору відповідачем не були враховані всі платежі, здійснені позивачем на погашення заборгованості.

За приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу (далі - ГК) України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).

Щодо неврахування судами попередніх інстанцій, на думку скаржника, вимог статті 534 ЦК України, якою передбачено черговість відшкодування витрат кредитора.

За твердженням скаржника, оскільки положеннями статті 534 ЦК України встановлено черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням, то у разі стягнення заборгованості у порядку виконавчого провадження, без зазначення реквізиту платіжного доручення "призначення платежу", або як загальна підстава - на виконання договору чи погашення кредиторської заборгованості, отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів. Правовою підставою для такого висновку стала Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (п. 3.8), затверджена постановою Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (п. 1.2), затверджене наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995.

Згідно з частиною першою статті 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з оскарженням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду:

від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18 зазначено, що черговість, встановлена статтею 534 ЦК України застосовуватися не може, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначенням платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг). Рішення суду про зарахування заявлених до стягнення вимог у рахунок інших платежів шляхом неправильного застосування статті 534 ЦК України є порушенням принципу диспозитивності;

від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16 Суд вказує, що інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором, проте можливість застосування положень статті 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «призначення платежу» платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж на виконання грошового зобов`язання. У разі, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу, - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг) - черговість, встановлена статтею 534 Кодексу, застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження або платіж отримано без реквізиту «призначення платежу», чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості, тощо. Відповідний порядок наведено в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою правління Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22, та Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.

У справі, що розглядається, за умовами п. 3.10. Кредитного договору сторони встановили порядок погашення заборгованості, який передбачає 7 черг.

Виконуючи вимоги статті 534 ЦК України при розгляді даного спору, суди виходили із того, що відповідно до п. 7.3. Кредитного договору у разі надання позичальником документів на погашення заборгованості з порушенням вимог п. 3.10. цього договору щодо черговості погашення боргу, кредитор має право розподілити отримані кошти в черговості, встановленій у п. 3.10. Договору.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, апеляційний суд акцентував, що оскільки сторонами чітко визначено черговість погашення грошового зобов`язання, незалежно від інформації, вказаної позичальником у графі "призначення платежу", розподіл сум має здійснюватися кредитором відповідно до умов Договору, тобто в порядку, встановленому п. 3.10. Договору.

Така правова позиція відповідає як положенням статті 534 ЦК України, так і правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду, наданих скаржником для порівняння.

Касаційним судом не встановлено як порушення судами попередніх інстанцій вимог статті 534 ЦК України, так і застосування ними вказаної норми права без врахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у наданих для порівняння постановах Верховного Суду.

Щодо неправильного, на думку скаржника, застосування положень статті 625 ЦК України.

За частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У наданих скаржником для порівняння постановах Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 569/613/19 та від 10.08.2023 у справі № 335/8295/22 Суд вказує, що за змістом статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таке право виникає в силу Закону, а не договору, а тому ці кошти не входять до складу основного зобов`язання та не забезпечуються іпотекою.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій врахували наведені правові позиції, а встановивши факт переплати за спірним Договором, дійшли висновку, що не всі кошти, які вносив позивач на погашення боргу, зокрема й за рішеннями судів про стягнення штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня), відповідач врахував у погашення боргу. Наведене підтверджується висновком за результатами проведеної судової економічної експертизи від 25.04.2023 № 15970/16305 у даній справі.

Встановивши факт переплати та факт порушення відповідачем пункту 3.10. Договору щодо порядку розподілення коштів, які надходили від боржника - позивача на погашення боргу, зокрема й коштів, які були сплачені за рішеннями судів, суд дійшов обґрунтованого висновку про припинення зобов`язання за спірним кредитним договором.

Виходячи із основних засад господарського судочинства, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).

Відповідач, встановлених судом обставин належними та допустимими доказами не спростував, а його представник у суді апеляційної інстанції підтвердила відсутність боргу за Договором, проте вказала, що на час подачі позову така заборгованість існувала.

Касаційним судом не встановлено як порушення судами попередніх інстанцій вимог статті 625 ЦК України, так і застосування ними вказаної норми права без врахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у наданих для порівняння постановах Верховного Суду.

Таким чином, Суд встановив, що застосування судами попередніх інстанцій статей 534 та 625 ЦК України у справі, що розглядається, не суперечить жодному з наданих скаржником для порівняння висновків Верховного Суду. У зазначених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями у справі, що розглядається, не міститься протилежного правового висновку щодо застосування статей 534 та 625 ЦК України.

Щодо порушення норм процесуального права.

Одним із виключних випадків касаційного оскарження судових рішень у зв`язку з порушенням норм процесуального права є оскарження з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України).

У судовому засіданні 15.02.2024 року представник відповідача ТОВ «Фінекс-Капітал» Л.А. Стриж уточнила підстави касаційного оскарження й пояснила, що судові рішення оскаржуються у зв`язку з порушенням пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Відповідно до названої норми підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Касаційна скарга в цій частині обґрунтована: 1) незгодою з висновками суду, які ґрунтуються на результатах економічної експертизи № 15970/16305 від 25.04.2023 (судовий експерт С.В. Кудряшова); 2) не враховано висновок № 3485/3486/-22 від 28.10.2022, який складено судовим експертом ДНДІСЕ Мосіяшем С.М.; 3) неправильно застосовані судом вимоги частини четвертої статті 75 ГПК України щодо оцінки преюдиційності обставин, встановлених у рішеннях судів, що набрали законної сили; 4) поведінка позивача має ознаки недобросовісності.

Скаржник жодним чином не посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази.

Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи дослідили й надали оцінку, зокрема й усім зазначеним у касаційній скарзі доказам.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника із наданою судом оцінкою доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша, друга статті 300 ГПК України).

Ураховуючи положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України та те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилась, доводи скаржника про неправильну оцінку доказів відхиляються судом касаційної інстанції.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги ТОВ «Фінекс-Капітал» на рішення Господарського суду Харківської області від 13.09.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023.

1.Оскарження судових рішень в частині судових витрат на професійну правничу допомогу

Касаційну скаргу ТОВ «Буднівест», подану 09.01.2024 на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 04.10.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 в частині відмови у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу, з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про часткове задоволення позовних вимог та зменшення розміру стягнутих на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу за ведення господарської справи в суді першої інстанції зі 100 000 грн до 40 000 грн, оскільки розмір гонорару визначається договором за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не має права його змінювати та втручатись у ці правовідносини. Крім того, відповідач, не погоджуючись з розміром витрат на професійну правничу допомогу, у порушення вимог частин четвертої й шостої статті 126 ГПК України, не подав до суду доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, а отже, судами попередніх інстанцій ухвалено рішення без урахування висновків, викладених у: додаткових постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21; постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19; постановах Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 903/378/22, від 23.03.2023 у справі № 921/434/21 та від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19.

Касаційну скаргу ТОВ «Будінвест», подану 25.01.2024 на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, обґрунтовано тим що апеляційний суд неправомірно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу за ведення господарської справи у суді апеляційної інстанції зі 100 000 грн до 20 000 грн, не врахував складність справи та погоджений між адвокатом і стороною у справі фіксований розмір гонорару, посилаючись на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та клієнтом в частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, проте відповідачем не було надано доказів на підтвердження невідповідності таких витрат. А отже, судом апеляційної інстанції не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у: додаткових постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21; постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Касаційну скаргу ТОВ «Фінекс-Капітал», подану 24.01.2024 на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 з підстав пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, обґрунтовано тим, що апеляційний суд, частково задовольняючи заяву позивача про винесення додаткової постанови й стягуючи на його користь 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу за ведення справи у суді апеляційної інстанції, неправильно застосував норми статті 126 ГПК України та не врахував доводи відповідача про неспівмірність їх розміру зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи таких витрат, що не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), та не врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18; у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 у справі № 921/2/18, додатковій постанові від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.

За положеннями статті 19 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни розміру, порядок сплати, умови повернення визначаються у договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Відповідності до частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 вказаної статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вищевказаних вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 5 - 9 статті 129 ГПК України.

Вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина п`ята статті 129 ГПК України) .

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом на підставі поданих сторонами доказів (частина восьма статті 129 ГПК України).

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначеними частинами 5 - 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Керуючись нормами статті 129 ГПК України, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

У справі, що розглядається, ТОВ «Будінвест» заявляло три вимоги:

1) визнати відсутнім право іпотеки за ТОВ «Фінекс-Капітал» на нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ТОВ «Будінвест»

2) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, державну реєстрацію права іпотеки (речового права) у вигляді обтяження (заборона на нерухоме майно), на об`єкти нерухомого майна;

3) зобов`язати ТОВ «Фінекс-Капітал» передати ТОВ «Будінвест» оригінали документів, що підтверджували наявність у первісного кредитора право вимоги, а також інші документи, що передавались новому кредитору відповідно до додатку №1 до договору відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст від 26.06.2020.

На відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу за ведення господарської справи в суді першої інстанції було заявлено 100 000 грн.

Відповідач подав до суду першої інстанції обґрунтоване клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалюючи додаткове рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України «Про іпотеку», підготовка позову та супровід її у суді не вимагає значного обсягу юридичної і технічної роботи, що підтверджено актом виконаних робіт від 14.09.2023, нормативно-правове регулювання цих відносин не змінилось.

Керуючись критеріями, визначеними у частинах 5 - 9 статті 129 ГПК України, суд обґрунтовано і з урахуванням принципу співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, частково задовольнив вимоги позивача, та стягнув 40 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, місцевим судом при ухваленні додаткового рішення було дотримано вимог чинного законодавства, всебічно, повно та об`єктивно досліджено усі фактичні обставини справи та надано належну правову оцінку наданим доказам у справі, з висновками якого погоджується Суд касаційної інстанції.

Частково задовольняючи заяву ТОВ «Будінвест» про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу за ведення справи в апеляційній інстанції, Східний апеляційний господарський суд у додатковій постанові від 09.01.2024 дійшов висновку, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд повинен виходити із встановленого розміру в договорі та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI. Ураховуючи положення частин 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України щодо критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд зменшив компенсацію зі 100 000 грн до 20 000 грн. При цьому суд частково погодився з доводами відповідача, заявленими у клопотанні про зменшення витрат на професійну правничу допомогу з огляду на складність справи, виконану роботу адвокатом та кількість проведених судових засідань.

Проаналізувавши ухвалені у справі судові рішення в частині розподілу судових витрат, ураховуючи встановлені судом обставини справи, доводи сторін та наявні у матеріалах справи докази, Верховний Суд відхиляє доводи ТОВ «Будінвест» та ТОВ «Фінекс-Капітал» про застосування судами статті 129 ГПК України без урахування правових висновків, викладених у наданих для порівняння постановах Верховного Суду.

Питання розподілу судових витрат за умови дотримання критеріїв, передбачених вказаною нормою, належать виключно до дискреційних повноважень суду. Отже, неоднакового застосування судами норм матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин Верховний Суд не вбачає.

Не знайшли свого підтвердження й доводи позивача у касаційних скаргах про неповне з`ясування судами попередніх інстанцій обставин справи, що мають важливе значення для правильного її вирішення, оскільки судами відповідно до вимог статті 86 ГПК України були ретельно досліджені всі наявні в матеріалах справи докази і їм надана належна оцінка.

Якщо порушень у порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, відповідно до висновку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.20219 у справі № 373/2054/16-ц.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат за статтею 129 ГПК суди попередніх інстанцій керувались висновками, викладеними у: постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18. Аналогічна правова позиція міститься також і в постановах: Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19. Отже, правова позиція, якої дотримувались суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, кореспондується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду.

Зважаючи на викладене, наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень в частині розподілу судових витрат.

Суд відхиляє також і аргументи, викладені в касаційних скаргах ТОВ «Будінвест» на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватись для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких у цій справі не доведено.

Учасниками справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному порядку.

Доводи, викладені у касаційних скаргах, не знайшли свого підтвердження.

За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши судові рішення в межах доводів касаційних скарг, дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а судові рішення - без змін.

Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал», що діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Стаксель» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 13.09.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 - без змін.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 04.10.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023, ухвалену за результатом перегляду додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 04.10.2023, в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу - без змін.

3. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал», що діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Стаксель» залишити без задоволення, а додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Жайворонок

Суддя А. Ємець

Суддя: І. Колос