Ухвала

від 01.03.2024 по справі 755/3002/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/3002/24

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

"01" березня 2024 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Гаврилова О.В. вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державного підприємства «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості» про стягнення заробітної плати та заборгованості по компенсації за невикористану відпустку під час звільнення, -

В С Т А Н О В И В :

До Дніпровського районного суду міста Києва звернулась позивач ОСОБА_1 , через представника - адвоката Попову І.С., з позовом до Державного підприємства «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості» про стягнення заробітної плати та заборгованості по компенсації за невикористану відпустку під час звільнення.

Згідно заявлених вимог позивач просить суд, крім заборгованості по заробітній платі та заробітної плати за період вимушеного прогулу, стягнути з відповідача: компенсацію за затримку виплати; вихідну допомогу на дату звільнення; компенсацію боргу несвоєчасно виплаченої зарплати; компенсацію відпустки на дату звільнення.

Вказану позову заяву було передано в провадження судді Гаврилової О.В. на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. (ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).

У відповідності до частин 1, 2 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам, викладеним уст. 175 ЦПК України, а також вимогам ст. 177 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали поданої позовної заяви, вважаю, що вона не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, регулюються положеннями Закону України «Про судовий збір».

Платником судового збору виступає особа (фізична або юридична), яка звертається до суду (ст.2 Закону України «Про судовий збір»).

Пільги щодо сплати судового збору, визначені у статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (відповідно до преамбули цього Кодексу).

Згідно із ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до ч.1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч.1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який спрямований на захист прав незаконно звільнених працівників і нараховується у розмірі середнього заробітку, а не оплати за фактично виконану ним роботу.

Водночас структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що компенсація за затримку виплати; вихідна допомога; компенсація боргу несвоєчасно виплаченої зарплати; компенсація відпустки, за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст.2 Закону України «Про оплату праці», тому не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на інші вимоги.

Наведене відповідає висновку стосовно застосування приписів пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» при вирішенні спору про стягнення з роботодавця аналогічних сум у виді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному у постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі №226/168/15-ц (провадження № 6-1121цс16), який підтримано висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові №910/4518/16 від 30 січня 2019 року.

Інших документів, які б надавали позивачу пільги щодо сплати судового збору згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір», матеріали позовної заяви не містять.

Положеннями п. 1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 211,20 грн) та не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб (15 140,00 грн).

Враховуючи викладене, судовий збір, який підлягає сплаті позивачем становить 1 211,20 грн.

При зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за наступними реквізитами: рахунок №UA478999980313141206000026005, код банку отримувача №899998, отримувач ГУК у м. Києві/Дніпров.р-н/22030101.

Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно ч. 8 ст. 43 ЦПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).

Частиною 5 ст. 95 ЦПК України передбачено, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Проте, жоден із долучених до позовної заяви документів не містить підпису позивача (представника позивача) із зазначенням дати, - на підтвердження відповідності копій письмових доказів оригіналам, які заходяться у позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене, відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, позовна заява підлягає залишенню без руху, позивачу необхідно в десятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути зазначені в ній недоліки. Для усунення недоліків позовної заяви позивач має подати до суду оригінал платіжного документа про сплату судового збору в розмірі 1 211,20 грн, а також долучені до позовної заяви копії документів, оригінали яких знаходяться у позивача, посвідчені належним чином - підписом позивача із проставленням дати.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2, 4, 5, 175, 177, 185 ЦПК України, суддя,

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості» про стягнення заробітної плати та заборгованості по компенсації за невикористану відпустку під час звільнення - залишити без руху та запропонувати позивачу в десятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути вищезазначені недоліки.

У випадку неусунення недоліків, заява вважається неподаною і повертається заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

С у д д я