Постанова

від 25.06.2024 по справі 755/3002/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2024року м. Київ

Справа №755/3002/24

Апеляційне провадження №22-ц/824/10451/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва, постановлену під головуванням судді Гаврилової О.В. 21 березня 2024 року в м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Київський національний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості» про стягнення заробітної плати та заборгованості по компенсації за невикористану відпустку під час звільнення,

В С Т А Н О В И В

У лютому 2024 року позивач звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ДП «Київський національний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості» про стягнення заробітної плати та заборгованості по компенсації за невикористану відпустку під час звільнення.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Київський національний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості» про стягнення заробітної плати та заборгованості по компенсації за невикористану відпустку під час звільнення - визнано неподаною та повернуто позивачу.

Ухвала суду мотивована тим, що позивач не виконала в повному обсязі вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху та не усунула недоліки в повному обсязі, а саме позивачем були проігноровані вимоги суду щодо подання до суду копій документів (долучених до позовної заяви), оригінали яких знаходились у позивача, посвідчених належним чином - підписом позивача із проставленням дати.

Не погодилась із зазначеним судовим рішенням позивач, її представником подано апеляційну скаргу, так як вважає, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права. Представник позивача вказує на те, що на виконання вимог ст. 95 ЦПК України, представником позивача на сторінці 15-тій було зазначено, що долучені до позовної заяви документи, а саме: паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП, трудової книжки серії НОМЕР_1 , повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні вих. 28/11 від 28 листопада 2023 року, наявні в оригіналі та зберігаються у позивача, інші письмові докази, які долучені до позовної заяви, знаходяться у відповідача. Тобто, вказувала, що позивачем було завірено копії письмових доказів, оригінали яких були наявні у позивача.

Окрім того, вказує, що судом першої інстанції було проігноровано вимоги ч. 6 ст. 95 ЦПК України, відповідно до якої, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

На підставі викладеного, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.

В порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. А відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в лютому 2024 року позивач звернулась до суду із позовом до відповідача в якому просила стягнути з ДП «Київський національний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості»:

- борг по заробітній платі за відпрацьований період з жовтня 2022 року по лютий 2023 року в розмірі 74462, 42 грн;

- компенсацію за затримку виплати в листопаді 2023 року в розмірі 6544, 66 грн;

- вихідну допомогу на дату звільнення у розмірі середньомісячної заробітної плати в розмірі 24390, 00 грн;

- компенсацію боргу несвоєчасно виплаченої зарплати у листопаді 2023 року в розмірі 1004, 95 грн;

- компенсацію боргу несвоєчасно виплаченої зарплати на дату звільнення 2023 оку в розмірі 2990, 63 грн;

- заробітну плату за час вимушеного прогулу з березня по листопад 2023 року в розмірі 174980, 72 грн;

- компенсацію відпустки на дату звільнення в розмірі 14040, 52 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків Вказаною ухвалою було визначено, що позивачу необхідно сплатити судовий збір та долучити до позовної заяви копії документів, оригінали яких знаходились у позивача, завірені належним чином - підписом позивача із проставленням дати /а.с.29-32/.

12 березня 2024 року на адресу суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Попової І.С. надійшла заява на виконання ухвали суду /а.с. 34-36/.

У вказані заяви було зазначено про надсилання квитанції про оплату судового збору у розмірі 1211, 20 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Київський національний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості» про стягнення заробітної плати та заборгованості по компенсації за невикористану відпустку під час звільнення - визнано неподаною та повернуто позивачу.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були проігноровані вимоги суду щодо подання до суду копій документів (долучених до позовної заяви), оригінали яких знаходяться у позивача, посвідчені належних чином - підписом позивача із проставленням дати.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам справи та нормам процесуального законодавства, виходячи з наступного.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити перетворення судового процесу у безладний рух. У зв`язку з наведеним залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо), не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом із тим Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Згідно з ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 95 ЦПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до п.8 ч.3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Отже, відсутність хоча б одного реквізиту, визначеного ст. 175 ЦПК України, може бути самостійною підставою для залишення позовної заяви без руху.

Частиною 3 ст. 175 ЦПК України встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява, зокрема перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

В позовній заяві і в апеляційній скарзі позивач підтверджує, що долучені до позовної заяви копії: паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків; трудової книжки серії НОМЕР_1 ; повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні вих. 28/11 від 28 листопада 2023 року завірені належним чином /а.с.15, 44/.

Матеріали справи містять пакет документів, що був додатком до позовної заяви, з якого вбачається, що позивач подала до суду позовну заяву з додатками, які не були засвідчені у відповідності до вимог ст. 95 ЦПК України, оскільки не містять відмітки «З оригіналом згідно», підпису позивача, а також дату засвідчення, в тому числі і документів, які позивач вказала, як такі, що знаходяться у неї.

З наведеного слідує, що суд першої інстанції правильно вказав позивачу на такий недолік.

Крім того, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху судом першої інстанції конкретно було зазначену позивачу вимогу щодо подачі звірених наленим чином копій документів, проте усуваючи недоліки позовної заяви, позивачем було усунуто недоліки тільки в частині судового збору.

У зв`язку із вищезазначеним, суд апеляційної інстанції вважає, що вказані недоліки є суттєвими та такими, що не дозволяли суду першої інстанції відкрити провадження у справі та розглянути її з дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства.

Отже, наведені ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а тому ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: М.В. Мережко

Н.В. Поліщук