Постанова

від 04.03.2024 по справі 532/1550/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 532/1550/23 Номер провадження 22-ц/814/1351/24Головуючий у 1-й інстанції Макарчук С.М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах:

Головуючого - судді-доповідача Дорош А.І.

Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі: Коротун І.В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

представник позивача - адвокат Галушко С.С.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 14 листопада 2023 року, ухвалене суддею Макарчуком С.М., повний текст рішення складено - 20 листопада 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Кобеляцька державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, -

В С Т А Н О В И В:

25 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, в якому просив суд: - визнати недійсним у 1/2 частині свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія НРН 074711 від 27.10.2021 року, зареєстроване в Реєстрі за №1-3748, на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1 , видане державним нотаріусом Кобеляцької державної нотаріальної контори Русняком Р.В., на ім`я спадкоємця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - визнати недійсним у 1/2 частині свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія НРН 074712 від 27.10.2021 року, зареєстроване в Реєстрі за №1-3750, на земельну ділянку площею 0,0600 ґа для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер: 5321810100:50:006:0721, розташовану по АДРЕСА_1 , видане державним нотаріусом Кобеляцької державної нотаріальної контори Русняком Р.В., на ім`я спадкоємця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - скасувати запис про право власності №44728742 від 27.10.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1 , внесеного на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серія НРН 074711 від 27.10.2021 року, зареєстрованого в Реєстрі за №1-3748, виданого державним нотаріусом Кобеляцької державної нотаріальної контори Русняком Р.В., власник - ОСОБА_2 ; - скасувати запис про право власності №44728989 від 27.10.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0600 ґа для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 5321810100:50:006:0721, розташовану по АДРЕСА_1 , внесеного на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серія НРН 074712 від 27.10.2021, зареєстрованого в Реєстрі за №1-3750, виданого державним нотаріусом Кобеляцької державної нотаріальної контори Русняком Р.В., власник ОСОБА_2 .

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , з якою позивач перебував у шлюбі з 31.07.1968 року по 06.09. 2004 року. Після померлої ОСОБА_3 у Кобеляцькій державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу №368/2008. Протягом шестимісячного строку від дня відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини подав її син ОСОБА_2 . Заяву про відмову від спадщини подав її син ОСОБА_4 , чим відмовився від спадщини на користь спадкоємця ОСОБА_2 . Позивач особисто спочатку подав заяву про прийняття спадщини, а пізніше подав заяву про помилковість подання попередньої заяви. ОСОБА_3 залишила заповіт, яким заповіла усе своє майно сину ОСОБА_2 . У період шлюбу позивачем та ОСОБА_3 за спільні кошти подружжя було збудовано житловий будинок з господарчими побудовами по АДРЕСА_1 та оформлено право власності на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 25.09.2001 №397, виданого Кобеляцькою міською радою Кобеляцького району Полтавської області на ім`я ОСОБА_3 . Житловий будинок з господарчими побудовами розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,0600 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5321810100:50:006:0721, яка на праві власності належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серія Р1 №511851 від 21.04.2001 року, виданого Кобеляцькою міською радою на ім`я ОСОБА_3 . Шлюбний договір між позивачем та ОСОБА_3 ніколи не укладався, домовленостей між ними про те, що вони як дружина та чоловік мають нерівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, не було. Таким чином, оформлене на ім`я ОСОБА_3 нерухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності, а не її особистою власністю, тобто житловий будинок з господарчими побудовами та приватизована присадибна земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя - позивача та ОСОБА_3 . У липні 2023 року позивач звернувся до Кобеляцької державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтв про право власності на частку у спільній власності подружжя - на 1/2 частку житлового будинку з господарчими побудовами по АДРЕСА_1 та на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0600 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), кадастровий номер 5321810100:50:006:0721. Однак, державний нотаріус своєю постановою від 21.07.2023 року №629/02-31 (додаток 4) відмовив йому у видачі свідоцтв про право власності на частку у спільній власності подружжя. Свою відмову нотаріус обгрунтував тим, що 27.10.2021 року державним нотаріусом Кобеляцької державної нотаріальної контори на ім`я спадкоємця ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на цілу одиницю житлового будинку з господарчими побудовами по АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом на цілу одиницю земельної ділянки площею 0,0600 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), кадастровий номер 5321810100:50:006:0721, по АДРЕСА_1 . Таким чином, у зв`язку з відсутністю спадкового майна, з якого можливо було б виділити ОСОБА_1 1/2 частку у спільному майні подружжя, тому нотаріус не взмозі видати йому свідоцтва про право власності на частку в спільній власності подружжя. Вказує, що від належної йому половини житлового будинку з господарчими побудовами та приватизованої присадибної земельної ділянки, що є спільною сумісною власністю подружжя, він ніколи не відмовлявся та будь-яких дій для цього не вчиняв. Вважає, що його право на частку у спільній власності подружжя є порушеним та підлягає захисту у судовому порядку шляхом визнання у 1/2 частині недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданих на ім`я ОСОБА_2 , та скасування записів про проведення державної реєстрації прав власності на спадкове майно.

Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 05 вересня 2023 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє смостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Кобеляцьку державну нотаріальну контору (а.с. 73-76).

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 14 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом - задоволено.

Визнано недійсним у 1/2 частині свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії НРН 074711 від 27.10.2021, зареєстроване в Реєстрі за № 1-3748, на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1 , видане державним нотаріусом Кобеляцької державної нотаріальної контори Русняком Р.В., на ім`я спадкоємця ОСОБА_2 .

Визнано недійсним у 1/2 частині свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії НРН 074712 від 27.10.2021, зареєстроване в Реєстрі за №1-3750, на земельну ділянку площею 0,0600 ґа для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер: 5321810100:50:006:0721, розташовану по АДРЕСА_1 , видане державним нотаріусом Кобеляцької державної нотаріальної контори Русняком Р.В., на ім`я спадкоємця ОСОБА_2 .

Скасовано запис про право власності №44728742 від 27.10.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1 , внесений на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НРН 074711 від 27.10.2021, зареєстрованого в Реєстрі за №1-3748, виданого державним нотаріусом Кобеляцької державної нотаріальної контори Русняком Р.В., власник ОСОБА_2 .

Скасовано запис про право власності №44728989 від 27.10.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,0600 ґа, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 5321810100:50:006:0721, розташовану по АДРЕСА_1 , внесений на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НРН 074712 від 27.10.2021, зареєстрованого в Реєстрі за №1-3750, виданого державним нотаріусом Кобеляцької державної нотаріальної контори Русняком Р.В., власник ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що статтями 22, 24, 25 Кодексу про шлюб та сім`ю України, чинного на час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у шлюбі та на час видачі свідоцтва про право власності на спірний будинок, тобто, у період коли за позицією позивача ним із померлою здійснювалося будівництво спірного будинку, визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Аналогічні за змістом положення містить ст. 62 Сімейного кодексу України, який був чинний на момент розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , тому, з огляду на зазначені положення закону, спірні житловий будинок та земельна ділянка є спільним сумісним майном подружжя як такі, що були набуті ними під час шлюбу. За таких обставин, ані вважати згадану вище земельну ділянку та житловий будинок власністю виключно спадкодавця ОСОБА_3 , ані вважати право спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на земельну ділянку та житловий будинок припиненим, не вбачається.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалою суду першої інстанції від 05.09.2023 року до участі у справі було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Кобеляцьку державну нотаріальну контори, але у вступній та резолютивній частині рішення суду від 14.11.2023 року відсутні відомості про цю третю особу. Також вказує, що задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що майно, а саме спірний будинок та земельна ділянка, на якій вони розташовані, є спільною сумісною власністю подружжя батьків ОСОБА_2 , оскільки це майно було набуто нами під час шлюбу. Крім того, суд зазначив, що з моменту відкриття спадщини після ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 до 27 жовтня 2021 року ОСОБА_1 не вчиняв будь-яких дій, які б свідчили про його бажання у будь-який спосіб відмовитися від його права на частку у спільному майні подружжя. Проте, з висновками суду в цій частині погодитися не можна, оскільки вони суперечать як матеріалам справи, так і обставинам, котрі були досліджені у судовому засіданні. З посиланням на вимоги ст.ст. 60, 70 СК України вказує, що дійсно і будинок, і земельна ділянка були набуті позивачем та його померлою дружиною у період шлюбу, тому є об`єктом спільної сумісної власності. Після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі ст.ст. 1216, 1217 ЦК України її спадкоємцями першої черги за законом є її сини - відповідач ОСОБА_2 та та інший син ОСОБА_4 . Позивач ОСОБА_1 в силу закону не є спадкоємцем померлої колишньої дружини, оскільки ще до її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 шлюб між ними було розірвано. Проте, позивач ОСОБА_1 22.07.2008 року подав до Кобеляцької державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 , в якій одночасно повідомив, що інших спадкоємців, передбачених закономґ, не значиться. У суду першої інстанції було встановлено та досліджено заяву ОСОБА_1 від 27.10.2021 року, яку він подав до Кобеляцької державної нотаріальної контори, де повідомив, що він заяву про прийняття спадщини після ОСОБА_3 подав помилково через свою необізнаність, на виділ 1/2 частки у спільному майні подружжя не претендує; на обов`язкову частку у майні померлої ОСОБА_3 не претендує; не заперечує, щоб свідоцтва про право на спадщину були видані на ім`я ОСОБА_2 , зміст ст. 1241 Цивільного кодексу України йому нотаріусом роз`яснено. Вказує, що ОСОБА_1 вчинив дії, що свідчать про відмову від оформлення права на частку у спільному майні подружжя, адже засвідчив, що не претендує на отримання свідоцтва про право власності на 1/2 частину спірного домоволодіння та земельної діянки, та не заперечує проти видачі свідоцтв про право на спадщину на ім`я сина ОСОБА_2 , що і надало можливість у той же день 27.10.2021 року нотаріусу видати свідоцтва про право на спадщину за заповітом відповідачу у справі на житловий будинок та земельну ділянку. Розглядаючи справу по суті заявлених вимог, суд першої інстанції не врахував позицію та висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.01.2023 року №760/34680/19 , згідно з якими для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність, яка характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм. При цьому, посилається на відповідні постанови Верховного Суду, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду та постанову Великої Палати Верховного Суду. Вказує, що у схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 року у справі №338/180/17 застосовано доктрину заборони суперечливої поведінки, яка базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, в основі якої лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі №450/2286/16-ц). Якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду від 14.12.2022 року у справі №126/2200/20. Вказує, що наведені висновки Верховного Суду та Великої Палати Верхового Суду повинен був застосувати Кобеляцький районний суд при вирішенні цього спору. Враховуючи, що спірне домоволодіння та земельна ділянка були набуті подружжям ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 у період шлюбу, позивач не був позбавлений права після смерті своєї колишньої дружини оформити право власності на частку у праві власності на це майно. Проте, ОСОБА_1 після смерті колишньої дружини прямо висловився у своїй заяві від 27.10.2021 року, що не буде реалізовувати своє право на отримання відповідного свідоцтва. Вказує, що у свою чергу, заява ОСОБА_1 від 21.07.2023 року про видачу йому свідоцтва на право власності у спільному майні подружжя є нікчемною, оскільки на той час йому було достеменно відомо, що домоволодіння та земельну ділянку успадкував його син - відповідач ОСОБА_2 . За таких обставин, 21.07.2023 року державний нотаріус Кобеляцької державної нотаріальної контори правомірно виніс постанову №629/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Отримання вказаної постанови позивачем було лише необхідною умовою для звернення до суду з відповідним позовом. Також посилається на постанову Верховного Суду від 17.10.2018 року, в якій міститься правовий висновок щодо принципу «пропорційності», який тісно пов`язаний із принципом верховенства права.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судове засідання до апеляційного суду 04.03.2024 року не з`явилися відповідач ОСОБА_2 та його адвокат Борсук В.М. 04.03.2024 року за вх.№4195/24 адвокат Борсук В.М. надав апеляційному суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що з 31.07.1968 року по 06.09.2004 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від вказаного шлюбу останні мали двох синів - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Кобеляцької міської ради народних депутатів №584 від 18.10.1990 року ОСОБА_3 виділено земельну ділянку, площею 600 кв.м., для будівництва одноквартирного індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1 (а.с. 59).

18.10.1990 року Кобеляцькою міською радою народних депутатів видано ОСОБА_3 дозвіл АДРЕСА_2 на проведення будівельних робіт по спорудженню індивідуального житлового будинку за вказаною адресою (а.с. 60).

24.07.2001 року комісією Кобеляцької міської ради затверджено акт державної прийомки в експлуатацію індивідуального житлового будинку за вказаною адресою (а.с. 61).

30.08.2001 року рішенням Кобеляцької міської ради №723 вирішено оформити право власності і видати свідоцтво про право власності на жилий будинок в АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_3 , взамін договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на право особистої власності, посвідченого Кобеляцькою державною нотаріальною конторою 28.12.1990 року, реєстровий №2899, зареєструвати свідоцтво про право власності на жилий будинок (а.с. 62).

05.09.2001 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 , на підставі рішення виконкому Кобеляцької міської ради Кобеляцького району Полтавської області №723 від 30.08.2001 року (а.с. 49-50, 63).

06.09.2004 року шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с. 9,48).

16.04.2007 року ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого усе своє майно вона заповідала повністю ОСОБА_2 (а.с. 47).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть останньої (а.с. 10).

Згідно довідки Кобеляцької міської ради №2696 від 22.09. 2020 року, на момент смерті ОСОБА_3 вона була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , де також були зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 46).

03.03.2008 року ОСОБА_4 подав до Кобеляцької державної нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 (а.с. 41).

03.03.2008 року ОСОБА_2 подав до Кобеляцької державної нотаріальної контори заяву про прийняття всієї спадщини після померлої ОСОБА_3 (а.с. 42).

22.07.2008 року ОСОБА_1 подав до Кобеляцької державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 , в якій одночасно повідомляв, що інших спадкоємців, передбачених законом, не значиться (а.с. 43).

27.10.2021 року ОСОБА_1 подав до Кобеляцької державної нотаріальної контори заяву про те, що йому повідомлено про зміст заповіту ОСОБА_3 , він повідомляє про те, що заяву про прийняття спадщини подав помилково через свою необізнаність, на виділ 1/2 частки в спільному майні подружжя та на обов`язкову частку у майні померлої ОСОБА_3 він не претендує і не заперечує, щоб свідоцтва про право на спадщину були видані на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 44).

27.10.2021 року ОСОБА_2 подав до Кобеляцької державної нотаріальної контори заяву про видачу йому свідоцтва про право на спадщини після померлої ОСОБА_3 щодо спадкового майна: житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями в АДРЕСА_1 , та земельної ділянки з кадастровим номером 5321810100:50:006:0721, площею 0,0600 гектара, переданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 45).

27.10.2021 року державним нотаріусом Кобеляцької державної нотаріальної контори видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вказаний житловий будинок, спадкова справа №368/2008, зареєстровано в реєстрі за №1-3748 (а.с. 51, 64).

27.10.2021 року державним нотаріусом Кобеляцької державної нотаріальної контори видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вказану земельну ділянку, спадкова справа №368/2008, зареєстровано в реєстрі за №1-3750 (а.с. 52, 65).

06.04.2023 року ОСОБА_1 задекларував місцем свого проживання будинок АДРЕСА_4 (а.с. 8).

21.07.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Кобеляцької державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтв про право власності на частку в спільній власності подружжя на 1/2 частку вказаного житлового будинку та 1/2 частку вказаної земельної ділянки.

21.07.2023 року державним нотаріусом Кобеляцької державної нотаріальної контори винесена постанова №629/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відповідно до якої, оскільки 27.10.2021 року державним нотаріусом Кобеляцької державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на цілу одиницю житлового будинку та цілу одиницю земельної ділянки, у зв`язку з відсутністю спадкового майна, з якого можливо було б виділити заявнику 1/2 частку у спільному майні подружжя, нотаріус не в змозі видати заявнику свідоцтво про право власності на частку в спільній власності подружжя (а.с.11а).

Даючи оцінку наданим суду доказам, суд першої інстанції звернув увагу на те, що з моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , тобто з ІНФОРМАЦІЯ_2 до ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 не вчиняв будь-яких дій, які б свідчили про його бажання у будь-який спосіб відмовитися від його права на частку у спільному майні подружжя.

Відповідно до змісту заяви ОСОБА_1 від 27.10.2021 року, яку він подав до Кобеляцької державної нотаріальної контори, позивач повідомив, що він: 1) заяву про прийняття спадщини після ОСОБА_3 подав помилково через свою необізнаність; 2) на виділ 1/2 частки в спільному майні подружжя не претендує; 3) на обов`язкову частку у майні померлої ОСОБА_3 не претендує; 4) не заперечує щоб свідоцтва про право на спадщину були видані на ім`я ОСОБА_2 .

Таким чином, ОСОБА_1 за змістом цієї заяви відмовився не від права власності на частку у спільному майні подружжя, на чому наполягала сторона відповідача у відзиві та у наданих у судовому засіданні поясненнях, а від виділу 1/2 частки у спільному майні подружжя, тобто, з огляду на положення ст.ст. 358, 364, 370 ЦК України, від припинення спільної сумісної власності і тому не може розцінюватися як відмова позивача від своєї власності.

Разом з тим, подання ним вказаної заяви не змінює правовий статус спірного майна як сумісного майна подружжя, зі смертю ОСОБА_3 право власності ОСОБА_1 на цю частину майна не припинилося, а тому не може мати наслідком входження 1/2 частини земельної ділянки та житлового будинку до складу спадщини ОСОБА_3 .

Також суд першої інстанції звернув увагу на те, що сторони не заперечували, що позивач проживав у вказаному житловому будинку. Суд зауважив, що хоча тривалість такого проживання у поясненнях сторін і не узгоджується, однак ні твердження позивача, ні твердження відповідача щодо цього перед судом жодними доказами не доведені. При цьому, позивач був зареєстрований за адресою знаходження вказаного майна до липня 2023 року і цього ж місяця звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на належну йому частку майна, а тому зняття позивача з реєстрації із фактично негайним вжиттям дій щодо документального оформлення прав на майно не може свідчити про відмову від права на це майно.

Водночас, не можуть бути розцінена як відмова від права власності бездіяльність позивача щодо ініціювання поділу майна подружжя після розірвання шлюбу, оскільки законом не передбачено обов`язку колишнього подружжя здійснювати поділ майна, у тому числі, й шляхом ініціювання судового провадження. Вказана дія є правом колишнього подружжя, яким жоден з них не скористався.

Щодо решти доводів відповідача суд першої інстанції зауважив, що предметом цього позову не є виділ частки зі спільного майна чи його поділ, оскільки позивачем порушено виключно питання безпідставного входження його частини майна до складу спадщини колижньої дружини, а тому посилання відповідача на пропуск строку позовної давності є безпідставним. З огляду на ці ж обставини не заслуговують на увагу доводи відповідача про неможливість поділу майна подружжя як такі, що не стосуються предмету спору.

При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з наступного.

За правилами ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано ст. 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч.1-4 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно з ч.1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з ч.1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно з ч. 3-4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч.1-3 ст. 347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Оскільки право власності на нерухоме майно (земельна ділянка та житловий будинок) підлягає державній реєстрації, у разі відмови від права власності на нього відповідно до ч.3 ст. 347 ЦК України таке право могло бути припинено з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру, однак будь-яких доказів внесення такого запису суду не надано і з досліджених судом доказів не вбачається.

Відповідно до ч.1-3 ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст. 364 ЦК України у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є визнання недійсним у 1/2 частині свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку на ім`я спадкоємця ОСОБА_2 ; скасування запису про право власності №44728742 від 27.10.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, внесеного на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, на ім`я ОСОБА_2 ; скасування запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку, внесеного на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, на ім`я ОСОБА_2 .

Згідно ч. 1 ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

По справі вбачається, що спадкоємець ОСОБА_2 отримав 27.10.2021 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , яка 16.07.2007 року склала цей заповіт на його ім`я, за змістом якого усе своє майно вона заповіла лише йому. Цей заповіт на момент отримання свідоцтв був чинним, ніким не був оспорений, позивач ОСОБА_1 до часу отримання спадккоємцем ОСОБА_2 не заявляв про свої права на майно, що залишилося після смерті його колишньої дружини ОСОБА_3 .

Отже, спадкоємець ОСОБА_2 на підставі чинного заповіту мав право на спадкування майна, яке залишилося після смерті матері ОСОБА_3 , та, відповідно, на отримання свідоцтв про спадкування за заповітом.

Як на підставу позову, позивач посилається на те, що у спадковому майні у вигляді домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , він, як колишній чоловік померлої ОСОБА_3 , має право на його частку як на майно, набуте під час шлюбу з померлою.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ст. 62 Сімейного кодексу України, який був чинний на момент розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , спірні житловий будинок та земельна ділянка є спільним сумісним майном подружжя як такі, що були набуті ними під час шлюбу, тобто, їх не можна вважати власністю виключно спадкодавця ОСОБА_3 , право спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на земельну ділянку та житловий будинок не є припиненим, з моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , тобто з ІНФОРМАЦІЯ_2 до ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 не вчиняв будь-яких дій, які б свідчили про його бажання у будь-який спосіб відмовитися від його права на частку у спільному майні подружжя, а за змістом заяви від 27.102021 року ОСОБА_1 відмовився не від права власності на частку у спільному майні подружжя, а від виділу 1/2 частки у спільному майні подружжя, що не може розцінюватися як відмова позивача від своєї власності, подана ним заява не змінює правовий статус спірного майна як сумісного майна подружжя, зі смертю ОСОБА_3 право власності ОСОБА_1 на цю частину майна не припинилося, а тому не може 1/2 частина земельної ділянки та житлового будинку входити до складу спадщини ОСОБА_3 . Крім цього, суд першої інстанції послався на те, що позивач проживав у вказаному житловому будинку, був зареєстрований за адресою знаходження спадкового майна до липня 2023 року і цього ж місяця звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на належну йому частку майна, тому зняття позивача з реєстрації із фактично негайним вжиттям дій щодо документального оформлення прав на майно не може свідчити про відмову від права на це майно. Також не можуть бути розцінена як відмова від права власності бездіяльність позивача щодо ініціювання поділу майна подружжя після розірвання шлюбу, оскільки законом не передбачено обов`язку колишнього подружжя здійснювати поділ майна, вказана дія є правом колишнього подружжя, яким жоден з них не скористався. Оскільки позивачем порушено виключно питання безпідставного входження його частини майна до складу спадщини колижньої дружини, посилання відповідача на пропуск строку позовної давності є безпідставним.

Проте, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає, що ухвалюючи судове рішення у справі про задоволення позову, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права; надав встановленим фактичним обставинам неправильну правову оцінку, що призвело до ухвалення помилкового рішення.

На виконання ухвали суду першої інстанції від 01.08.2023 року, 14.08.2023 року до Кобеляцького районного суду Полтавської області надійшла належним чином завірена копія спадкової справи №368/2008 року після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 (а.с. 40-52).

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 31.07.1968 року по 06.09.2004 року, від якого мають двох синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням виконавчого комітету Кобеляцької міської ради народних депутатів №584 від 18.10.1990 року ОСОБА_3 виділено земельну ділянку, площею 600 кв.м., для будівництва одноквартирного індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1 (а.с. 59).

18.10.1990 року Кобеляцькою міською радою народних депутатів видано ОСОБА_3 дозвіл АДРЕСА_2 на проведення будівельних робіт по спорудженню індивідуального житлового будинку за вказаною адресою (а.с. 60).

Рішенням Кобеляцької міської ради №723 від 30.08.2001 року вирішено оформити право власності і видати свідоцтво про право власності на жилий будинок в АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_3 , взамін договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на право особистої власності, посвідченого Кобеляцькою державною нотаріальною конторою 28.12.1990 року, реєстровий №2899, зареєструвати свідоцтво про право власності на жилий будинок (а.с. 62).

25.09.2001 року ОСОБА_3 видано свідоцтво№ НОМЕР_1 про право власності на жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконкому Кобеляцької міської ради Кобеляцького району Полтавської області №723 від 30.08.2001 року (а.с. 63).

Згідно реєстраційного напису на правовстановлюючому документі (вчиненого на звороті вказаного свідоцтва) жилий булинок в цілому зареєстрований у Кременчуцькому бюро технічної інвентаризації за гр. ОСОБА_3 та записаний в реєстрову книгу №20 за реєстровим №3015 від 27.09.2001 року (а.с. 63 зворот).

Крім цього, у матеріалах спадкової справи №368/2008 міститься дублікат свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житловий будинок, виданий Кобеляцькою міською радою Кобеляцького району Полтавської області, яке посвідчує що в цілому жилий будинок з господарчими побудовами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, в цілому складається з одного будинку, свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Кобеляцької міської ради Кобеляцького району Полтавської області №723 від 30.08.2001 року (а.с. 49-59). Вказане свідоцтво зареєстровано в Електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 29.05 2007 року.

Земельна ділянка, розташована на території АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серія Р1 №511851, виданого Кобеляцькою міською радою Кобеляцького району Полтавської області 21.04.2001 року і зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №741, кадастровий номер 5321810100:50:006:0721, площею 0,0600 гектара, як передана для будівництва і обслуговування житлового будинку, госпордарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с. 52).

16.04.2007 року ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті усе своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося і взагалі все те, на що вона за законом матиме право і що буде належати їй на момент смерті, заповіла повністю гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 47).

Згідно ч. 1 ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно ч.1,2 ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть останньої (а.с. 10).

Згідно довідки Кобеляцької міської ради №2696 від 22.09. 2020 року (яка міститься у матеріалах спадкової справи №368/2008) на момент смерті ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , де також були зареєстровані ОСОБА_1 (колишній чоловік) та ОСОБА_2 (спадкоємець за заповітом) (а.с. 46).

Згідно ч.1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч. 1,3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи №368/2008, 03.03.2008 року ОСОБА_4 (старший син спадкодавця) подав заяву до Кобеляцької державної нотаріальної контори про відмову від прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 на користь свого молодшого брата ОСОБА_2 (а.с. 41).

ІНФОРМАЦІЯ_8 син ОСОБА_2 (спадкоємець за заповітом) подав до Кобеляцької державної нотаріальної контори заяву про прийняття всієї спадщини після померлої матері ОСОБА_3 (а.с. 42).

22.07.2008 року, тобто в межах шести місяців з часу відкриття спадщини, ОСОБА_1 подав до Кобеляцької державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 за законом, в якій одночасно повідомив, що інших спадкоємців, передбачених законом, не значиться. Документи, необхідні для отримання свідоцтва про право на спадщину, ним будуть подані додатково (а.с. 43).

Згідно ч. 3 ст. 1235 ЦК Украни заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Отже, в цій частині обставин колегія суддів приходить до висновку, що, оскільки на час смерті спадкодавця ОСОБА_3 шлюб між подружжям був розірваний 06.09.2004 року, то її колишній чоловік ОСОБА_1 не є спадкоємцем першої черги за законом та не має обов`язкової частки у заповіті.

27.10.2021 року, тобто понад 13 років з часу відкриття спадщини, ОСОБА_1 подав до Кобеляцької державної нотаріальної контори заяву про те, що йому повідомлено про зміст заповіту ОСОБА_3 , він повідомляє про те, що заяву про прийняття спадщини подав помилково через свою необізнаність, на виділ 1/2 частки в спільному майні подружжя та на обов`язкову частку у майні померлої ОСОБА_3 він не претендує і не заперечує, щоб свідоцтва про право на спадщину були видані на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 44).

Згідно ч. 1,5,6 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Отже, в цій частині обставин колегія суддів приходить до висновку, що відмова від прийняття спадщини могла бути відкликана ОСОБА_1 протягом строку, встановленого для її прийняття (ІНФОРМАЦІЯ_2 + 6 місяців), тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_9. Заява ОСОБА_1 від 27.10.2021 року подана поза межами цього строку, тобто, з порушенням строку, встановленого законом, а тому не є відмовою від прийняття спадщини у розумінні вимог ч.6 ст. 1273 ЦК України.

У цей же день 27.10.2021 року спадкоємець за заповітом ОСОБА_2 подав до Кобеляцької державної нотаріальної контори заяву про видачу йому свідоцтва про право на спадщини після померлої ОСОБА_3 щодо спадкового майна: житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями в АДРЕСА_1 , та земельної ділянки з кадастровим номером 5321810100:50:006:0721, площею 0,0600 гектара, переданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 45).

У цей же день 27.10.2021 року державним нотаріусом Кобеляцької державної нотаріальної контори було видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вказаний житловий будинок, спадкова справа №368/2008, зареєстровано в реєстрі за №1-3748 (а.с. 51, 64).

У цей же день 27.10.2021 року державним нотаріусом Кобеляцької державної нотаріальної контори видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вказану земельну ділянку, спадкова справа №368/2008, зареєстровано в реєстрі за №1-3750 (а.с. 52, 65).

06.04.2023 року ОСОБА_1 задекларував місцем свого проживання будинок АДРЕСА_4 (а.с. 8).

Як пояснив апеляційному суду позивач ОСОБА_1 , у квітні 2023 року він зареєстрував новий шлюб та змінив місце проживання.

21.07.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Кобеляцької державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтв про право власності на частку в спільній власності подружжя на 1/2 частку вказаного житлового будинку та 1/2 частку вказаної земельної ділянки.

21.07.2023 року державним нотаріусом Кобеляцької державної нотаріальної контори винесена постанова №629/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відповідно до якої, оскільки 27.10.2021 року державним нотаріусом Кобеляцької державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на цілу одиницю житлового будинку та цілу одиницю земельної ділянки, у зв`язку з відсутністю спадкового майна, з якого можливо було б виділити заявнику 1/2 частку у спільному майні подружжя, нотаріус не в змозі видати заявнику свідоцтво про право власності на частку в спільній власності подружжя (а.с.11а).

Згідно п.3,4 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» (у редакції від 06.04.2004 року, чинній на час відкриття спадщини) у державних нотаріальних конторах вчиняються такі нотаріальні дії: видаються свідоцтва про право на спадщину; видаються свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя.

Згідно ст. 71 Закону України «Про нотаріат» (у вказаній редакції) у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається державним нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним

повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

По справі вбачається, що на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 не був подружжям померлої ОСОБА_3 , тому не мав права, згідно вимог ст.ст. 34 та 71 Закону України «Про нотаріат», отримати свідоцтво про право власності на частку у спільному майні: у домоволодінні та земельній ділянці, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Колегія суддів апеляційного суду також звертає увагу на наступне.

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду першої інстанції 22.08.2023 року, відповідач ОСОБА_2 вказує на те, що у позивача відсутнє право на частку у спільному сумісному майні подружжя у зв`язку зі смертю колишнього подружжя та припинилося право на оспорювання свідоцт про право на спадщину, оскільки: - позивач з 06.09.2004 року в межах строку позовної давності не звертався з вимогами щодо поділу спільного майна подружжя; - позивачу ще до смерті спадкодавця було достоменно відомо про зміст заповіту від 16.04.2007 року; - після смерті колишньої дружини позивач не подавав будь-яких заяв до нотаріуса про виділ частки у спільному майні подружжя; - 27.10.2021 року позивач подав нотаріусу заяву, в якій зазначив, що не є спадкоємцем після смерті колишньої дружини і що заява про прийняття спадщини подана ним помилково; - позивач, будучи обізнаний про зміст заповіту, вказав, що на виділ частки у спільному майні подружжя не претендує і не заперечує, щоб свідоцтва про право на спадщину за заповітом були видані на ім`я ОСОБА_2 ; - починаючи з 06.09.2094 року (день розірвання шлюбу) і по 21.07.2023 року (день звернення з заявою), тобто понад 18 років позивач питання щодо виділу його частки зі спільного майна колишнього подружжя не підіймав; - при зверненні із заявою до нотаріуса 21.07.2023 року позивачу достоменно було відомо про видачу свідоцтв за заповітом на ім`я спадкоємця ОСОБА_2 і це звернення позивача є лише підставою для отримання відмови у вчиненні нотаріальної дії для подальшого звернення до суду; - позивачем пропущено строк позовної давності для звернення щодо виділу його частки у спільному майні подружжя. У зв`язку з чим відповідач ОСОБА_2 зазначав, що до вказаних правовідносин необхідно застосувати строки позовної давності (а.с. 54-58).

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції не дослідив фактичні обставини, на які посилається відповідач у відзиві, не навів мотивовану оцінку кожного аргументу відповідача, зазначеного ним на спростування підстав позову, не надав їм відповідну юридичну оцінку.

Отже, як вбачається по справі, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був розірваний 06.09.2004 року, тобто після набрання чинності 01.01.2004 року нового ЦК та СК України.

Згідно ст. 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Виходячи зі змісту вказаної норми слідує, що позовна давність застосовується у разі розірвання шлюбу між подружжям. При цьому, колегія суддів приходить до висновку про те, що у даному випадку підлягає застосуванню положення ч. 2 вказаної статті, яка передбачає, що позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

По справі вбачається, що на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 саме спадкодавець ОСОБА_3 була власником спірного спадкового майна - нерухомого майна, яке підлягало державній реєстрації і значилося за нею в «Електронних Реєстрах прав власності на нерухоме майно», зокрема, домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Виходячи з фактичних обставин справи, які встановлені судом першої інстанції, і ці обставини підтвердив позивач у суді апеляційної інстанції про те, що він знав про реєстрацію прав власності на ім`я дружини ОСОБА_3 з 05.09.2001 року на домоволодіння та земельну ділянку, тобто з дати отримання нею свідоцтва про право власності на новозбудований житловий будинок та земельну ділянку. Отже, у разі незгоди з цим, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості заявити про реєстрацію за собою права на його частину під час оформлення на ім`я дружини ОСОБА_3 права власності на весь будинок.

Апеляційному суду позивач ОСОБА_1 пояснив, що з його згоди право власності на спірні об`єкти нерухомого майна були зареєстровані саме на ім`я дружини, оскільки за посадою, яку він займав на той час, не міг зареєструвати на себе право власності.

Крім цього, після розірвання шлюбу 06.09.2007 року позивач ОСОБА_1 також не був позбавлений права звернутися до суду з позовом про визнання за ним права власності на частку житлового будинку та земельної ділянки, проте, це ним зроблено не було.

Отже, по справі встановлено, що за життя ОСОБА_3 позивач ОСОБА_1 знав про державну реєстрацію на ім`я дружини спірного майна та повинен був передбачати наслідки цього, а саме те, що у разі її смерті він повинен мати докази належні та допустимі на підтвердження свого права власності на частку цього майна як набутого у шлюбі.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи, позивач ОСОБА_1 22.07.2008 року звернувся до держнотконтори із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 , тобто, після звернення 03.03.2008 року з такою заявою спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 .

У матеріалах спадкової справи міститься заповіт від 16.04.2007 року (а.с. 47).

Згідно п.3,4 ст. 63 Закону України «Про нотаріат» (у редакції від 06.04.2004 року, чинній на час подачі заяви) державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Отже, з 22.07.2008 року позивач ОСОБА_1 достовірно знав про існування заповіту, складеного померлою ОСОБА_7 на користь сина ОСОБА_2 , тобто, з цього часу з 22.07.2008 року позивач дізнався про порушення свого права власності та почався для нього обчислюватися строк позовної давності три роки, передбачений ст. 72 СК України, який сплинув 22.07.2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 до вказаної дати 22.07.2011 року до суду з позовом про визнання за ним як за подружжям права власності на частку спірного майна, набутого у шлюбі, не звертався, а тому пропустив цей строк без поважних причин, а висновок суду першої інстанції про те, що з ІНФОРМАЦІЯ_2 до 27.10.2021 року ОСОБА_1 не вчиняв будь-яких дій, які б свідчили про його бажання у будь-який спосіб відмовитися від його права на частку у спільному майні подружжя, є неправильним, оскільки законодавець передбачив, що за умови розірвання шлюбу підлягає застосуванню строк позовної давності щодо вимог про поділ майна подружжя і цей строк обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Факт реєстрації за місцем відкриття спадщини підтверджує фактичне прийняття спадщини спадкоємцем, якщо він таким є. У даному випадку на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 колишньої дружини ОСОБА_3 позивач ОСОБА_1 не є її спадкоємцем ні за законом (шлюб розірваний 06.092004 року), ні за заповітом (заповіт складено 16.04.2007 року на користь сина ОСОБА_2 , колишній чоловік ОСОБА_1 не має права у вигляді обов`язкової частки у ньому). Оскільки ОСОБА_1 не був подружжям на час смерті ОСОБА_3 , то не може отримати свідоцтво про про право власності на частку в майні: у домоволодінні та земельній ділянці, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 за змістом заяви до держнотконтори від 27.102021 року відмовився не від права власності на частку у спільному майні подружжя, а від виділу 1/2 частки у спільному майні подружжя, тобто, з огляду на положення ст.ст. 358, 364, 370 ЦК України від припинення спільної сумісної власності і тому не може розцінюватися як відмова позивача від своєї власності, то таке тлумачення судом першої інстанції цих обставин у поєднанні з нормами закону не відповідає змісту та вимогам матеріального права, зокрема ч. 1 ст. 364 ЦК України передбачає, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, а ч. 1 ст. 370 ЦК України передбачає, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. Отже, при виділі частки із майна, що є у спільній чи сумісній власноті, треба бути співвласником цього майна. Позивач ОСОБА_1 не визнаний співвласником цього майна (яке значиться у реєстрах БТІ та електронних реєстрах, тобто має державну реєстрацію), позивач не має зареєстрованого у законний спосіб права власності на це майно, тому не може відмовлятися від того, чого не має.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що у заяві від 27.10.2021 рокупозивач ОСОБА_1 чітко та зрозуміло повідомив про те, що «заяву про прийняття спадщини подав помилково через свою необізнаність, на виділ 1/2 частки в спільному майні подружжя та на обов`язкову частку у майні померлої ОСОБА_3 він не претендує і не заперечує, щоб свідоцтва про право на спадщину були видані на ім`я ОСОБА_2 », тобто, зі змісту цієї заяви однозначно вбачається і додатковому тлумаченню не підлягає, що ОСОБА_1 свідомо заявив нотаріусу про те, що не претендує на свою частку у спільному майні та не заперечує проти отримання спадщини за заповітом спадкоємцем ОСОБА_2 , тобто, позивач ОСОБА_1 остаточно визначився зі своєю позицією щодо свого права у майні та прав спадкоємця ОСОБА_2 , тому з метою правового визначення статусу спадкового майна та спадкових прав спадкоємців у цей же день нотаріусом були видані ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що відповідало внутрішній волі цих осіб та змісту поданих ними заяв 27.10.2021 року.

Таким чином, виходячи з предмету даного спору, вбачається, що за життя ОСОБА_3 позивач ОСОБА_1 не заявив про своє право як подружжя на частку спірного майна; на час видачі оспорених свідоцтв на ім`я спадкодавця ОСОБА_2 власником спірних домоволодіння та земельної ділянки за адресою : АДРЕСА_1 , значилася спадкодавець ОСОБА_3 ; на час видачі свідоцтв за позивачем не було визнано право спільної чи часткової власності на вказане майно. Після смерті ОСОБА_3 її цивільні права на вказане майно припинилися, майно набуло статус спадкового, бо спадкоємець за заповітом ОСОБА_2 заявив на нього свої права, тобто, права на нього трансформувалися з цивільних у спадкові. Оскільки на час відкриття спадщини у вигляді спірних домоволодіння та земельної ділянки їх власником була ОСОБА_3 , а позивач не підтвердив своє право на нього та не надав належних та допустимих доказів цьому, тому державний нотаріус правомірно видав відповідачу ОСОБА_2 свідоцтва про право власності за заповітом на спадкове майно, підстав для визнання яких недійсними у порядку ч. 1 ст. 1301 ЦК України не вбачається.

Звернення позивача 21.07.2023 року до Кобеляцької державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтв про право власності на частку в спільній власності подружжя на 1/2 частку вказаного житлового будинку та 1/2 частку вказаної земельної ділянки, тобто після подачі ним 27.10.2021 року заяви про те, що на виділ 1/2 частки в спільному майні подружжя та на обов`язкову частку у майні померлої ОСОБА_3 він не претендує і не заперечує, щоб свідоцтва про право на спадщину були видані на ім`я ОСОБА_2 , є дійсно доказом суперечливої поведінки особи, яка базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, в основі якої лежить принцип добросовісності, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі. Крім цього, по справі вбачається, що такі дії позивача вчинені з метою створити підстави для звернення до суду з даним позовом.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що позов є недоведеним, грунтується на суб`єктивному тлумаченні позивачем фактичних обставин справи та норм матеріального права, рішення суду ухвалене з порушенням вимог процесуального права та неправильного застосування матеріального права, має місценевідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Позивач ОСОБА_1 за життя спадкодавця ОСОБА_3 не заявив про своє право цивільне на частку майна, придбаного у шлюбі. Після смерті спадкодавця ОСОБА_3 позивач ОСОБА_1 у встановлений трирічний строк з дня, коли дізнався про наявність заповіту 22.07.2008 року, не заявив спадкоємцю ОСОБА_2 про своє право цивільне на спірне майно. Спадкоємець ОСОБА_8 отримав свідоцтво про право власності за заповітом на спірне майно, яке за життя належало спадкодавцю ОСОБА_3 , законно з дотриманням вимог чинного законодавства, право спадкодавця ОСОБА_3 на це майно ніким не було оспорено, дії нотаріуса не були оскаржені позивачем, тому відсутні підстави для задоволення позову, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Згідно ст. 382 ч.1 п. 4 п.п. «в» ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч.2 п.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

По справі вбачається, що при подачі апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 1610,40 грн., що підтверджується квитанцією АТ «Таскомбанк» від 14.12.2023 року (а.с. 126), який підлягає стягненню з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 3,4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.2, 376, ч.1 п.3,4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 14 листопада 2023 року - скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Кобеляцька державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом - відмовити.

Стягнути зОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 1610,40 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 березня 2024 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов