Постанова

від 27.02.2024 по справі 500/5863/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 500/5863/23 пров. № А/857/26118/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Запотічного І.І., Матковської З.М.,

за участю секретаря Зінчук Ю.Р.,

представника апелянта Воротнік О.М.,

представника позивача Феленко С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові справу за апеляційною скаргою Львівської митниці на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року (ухвалене головуючим - суддею Осташ А.В. об 11 год. 29 хв. у м. Тернопіль, повне судове рішення складено 29 листопада 2023 року) у справі № 500/5863/23 за адміністративним позовом Приватного малого підприємства «МС» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:

визнати протиправним і скасувати рішення Львівської митниці, утвореної як відокремлений підрозділ Державної митної служби України, про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/000187/2 від 11.08.2023 і картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2023/000421;

визнати протиправним і скасувати рішення Львівської митниці, утвореної як відокремлений підрозділ Державної митної служби України, про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/000188/2 від 11.08.2023 і картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2023/000420;

визнати протиправним і скасувати рішення Львівської митниці, утвореної як відокремлений підрозділ Державної митної служби України, про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/000189/2 від 11.08.2023 і картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2023/000422;

визнати протиправним і скасувати рішення Львівської митниці, утвореної як відокремлений підрозділ Державної митної служби України, про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/000190/2 від 11.08.2023 і картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2023/000423;

визнати протиправним і скасувати рішення Львівської митниці, утвореної як відокремлений підрозділ Державної митної служби України, про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/000201/2 від 25.08.2023 і картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2023/000438;

зобов`язати Львівську митницю, утворену як відокремлений підрозділ Державної митної служби України повернути ПМП «МС» сплачені гарантійні платежі на загальну суму 439 555,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що ним було подано достатньо доказів на підтвердження заявленої митної вартості товару за основним методом. Проте, Львівською митницею, всупереч вимогам діючого законодавства, за результатами опрацювання поданих митних декларацій та документів, винесені картки відмови у прийнятті митних декларацій та прийняті рішення про коригування митної вартості товарів. Позивачем наголошувалося, що відповідачем, в оскаржуваних рішеннях не наведено достатніх обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано та не зазначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішень про коригування митної вартості, заявленої декларантом. Позивач не погоджується із зазначеними у рішеннях доводами митного органу та стверджує, що подані ним документи містять достатньо відомостей, що визначають та підтверджують митну вартість товару. Вказує, що у відповідача були всі документи, які підтверджували можливість визначити митну вартість товару за ціною договору. Визначення відповідачем митної вартості товару та коригування її у сторону збільшення за резервним методом здійснено з порушенням вимог митного законодавства України.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/000187/2 від 11.08.2023 та картку відмови в прийнятті митної декларації. митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2023/000421. Визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/000188/2 від 11.08.2023 та картку відмови в прийнятті митної декларації. митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2023/000420. Визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/000189/2 від 11.08.2023 та картку відмови в прийнятті митної декларації. митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2023/000422. Визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/000190/2 від 11.08.2023 та картку відмови в прийнятті митної декларації. митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2023/000423. Визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/000201/2 від 25.08.2023 та картку відмови в прийнятті митної декларації. митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209190/2023/000438. В задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання Львівської митниці повернути сплачені приватним малим підприємством «МС» гарантійні платежі на суму 439555, 20 грн - відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав усі наявні та достатні документи, передбачені МК України, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість. Натомість митний орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, як і не довів правових підстав для застосування резервного методу.

А відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем неправомірно було прийнято спірні рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Однак, суд першої інстанції зазначив, що вимога про повернення сплачених гарантійних платежів є передчасною та спрямованою на захист прав позивача в майбутньому, а тому до задоволення не підлягає.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позову та в цій частині прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В судовому засіданні представник позивача, заперечив проти задоволення апеляційної скарги та надав пояснення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що 31.07.2023 між резидентом України ПМП «МС» і резидентом Республіки Польща, фірмою «UNIQUE PRODUCT» Sp.z. O.O. (далі - Продавець) було укладено контракт міжнародної купівлі-продажу товарів № 31/07.

Предметом договору, відповідно до п.1.1 була «Опалубка для бетонування марки Doka FF20 укомплектована, у вигляді рамної конструкції зі сталі, щитів (панелей) та кріпильних замків, бувша у використанні, 2010 року випуску. Призначена для будівництва бетонних конструкцій. Поставляється у розібраному вигляді 8-ма частинами на 8 автомобілях, за ціною 0,2933 Дол. США за кг.»

У п. 2.1 Контракту сторони передбачили, що ціна на товар, який являється предметом даного контракту, встановлюється в євро і складає 26000 євро.

Відповідно до положень п. 3.1 Контракту продавець (фірма «UNIQUE PRODUCT» Sp.z. O.O.) поставляє покупцю (ПМП «МС») товар на умовах FCA 59-150 Grebocice, Польща.

На виконання положень цього Контракту фірмою «UNIQUE PRODUCT» Sp.z. O.O. було оформлено інвойс № 7/07/2023 від 31.07.2023 на суму 26000 євро, а також здійснено постачання на митну територію України товару опалубка 340х марка: Doka; тип: FF20 в розібраному вигляді 5 (п`ятьма) окремими партіями на 8 окремих автомобілях.

Постачання товару здійснювалось 5-ма партіями.

З метою митного оформлення товару, що постачається фірмою «UNIQUE PRODUCT» Sp.z. O.O., Позивачем було оформлено і подано до Львівської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України митні декларації ВМД № 23UA209190038477U1 від 10.08.2023, ВМД № 23UA209190038475U3 від 10.08.2023, ВМД № 23UA209190038476U2 від 10.08.2023, ВМД № 23UA209190038478U0 від 10.08.2023 та ВМД № 23UA209190041058U9 від 24.08.2023.

За умовами поставки FCA продавець зобов`язується доставити другій стороні вантаж, який вже пройшов митне очищення, доставивши його в зазначений ним місце. Від обраного місця залежить і розподіл між сторонами ризиків і витрат, оскільки саме в цей момент вони переходять від продавця до покупця. Так, якщо поставка оформляється в приміщенні продавця або в іншому нейтральному місці, то за навантаження товару несе відповідальність продавець.

Згідно з умовами поставок FCA, продавець повинен доставити вантаж покупцеві разом з супровідними документами, допомогти йому отримати необхідні ліцензії та надати товар обраним самостійно або зазначеним покупцем способом в призначене місце.

Натомість покупець зобов`язується оплатити товар, отримати імпортну ліцензію та інші документи та, звісно ж, прийняти поставку. Покупець оплачує витрати на імпорт вантажу, витрати на перевезення вантажу, а також в разі невиконання своїх зобов`язань перевізником.

Оскільки сторонами Контракту було обговорено постачання товару на складі продавця на умовах FCA 59-150 Grebocice, Польща, то витрати на транспортування товару до місця ввезення на митну територію України, згідно договору, покладаються на Позивача як покупця.

Варто зазначити, що до кожної партії товару, що постачався на територію України, ПМП «МС» подавався певний перелік документів, який включав індивідуальний № (номер) пакувального листа, інвойс, автотранспортну накладну, декларацію про походження товару, рахунок-фактуру на надання транспортно-експедиційних послуг, зовнішньоекономічний договір, договір про надання послуг митного брокера, копії митних декларацій країни відправлення та самі митні декларації по кожній із партій.

При розгляді поданих до митного оформлення документів, відповідачем встановлено невідповідність щодо розподілу витрат по транспортуванню товару, а також невідповідність у платіжній інструкції щодо оплати за товар згідно контракту міжнародної купівлі-продожу товарів № 31/07 від 31.07.2023.

У зв`язку з тим, що встановлено невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості та проведеного розрахунку митної вартості, визначеної за основним методом та встановлено, що розмір транспортних витрат не пропорційно розбитий відносно всього кілометражу , Львівською митницею були прийняті рішення про коригування митної вартості товарів та оформлено картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а саме:

№ UA209000/2023/000187/2 від 11.08.2023 і картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2023/000421;

рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/000188/2 від 11.08.2023 і картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2023/000420;

рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/000189/2 від 11.08.2023 і картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2023/000422;

рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/000190/2 від 11.08.2023 і картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2023/000423;

рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/000201/2 від 25.08.2023 і картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2023/000438.

Джерелом інформації для коригування митної вартості товарів слугувала МД від 13.09.2022р. № UA401060/2022/11995, де митна вартість такого товару становить 0,75 дол. США за кг.

Позивач, вважаючи спірні рішення про коригування митної вартості товарів, протиправними і необґрунтованими, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Оскільки учасники справи не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, то в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 Митного кодексу України (далі -МК України), є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою (частина перша статті 52 МК України).

Відповідно до ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 МК України).

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Зміст наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

При цьому витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 22.08.2019 у справі № 810/2784/18.

Відповідно до частин 1-3 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з частинами 6, 7 ст. 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Відповідно до частин 1-4 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

За приписами ч. 8 ст. 57 МК України, у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Таким чином, основним методом визначення митної вартості товарів є метод - за ціною договору. Обов`язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Отже, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у правильності визначення декларантом митної вартості.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару.

Разом з цим, як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем здійснювалась процедура письмових консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав та методу для визначення митної вартості товару відповідно до вимог статей 59 і 60 Митного кодексу України.

Дослідивши подані декларантом згідно із частиною другою статті 53 МК України наявні у нього документи, які подавалися із митними деклараціями, а також додатково подані документи, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції, що такі документально підтверджують складові митної вартості, які є обов`язковими при її обчисленні, а сумніви митного органу щодо заявленої митної вартості є безпідставними.

Щодо подання митному органу платіжної інструкції від 01.08.2023 на суму 26 000 євро про внесення Позивачем оплати за товар згідно контракту міжнародної купівлі-продажу товарів № 31/07 від 31.07.2023, суд зазначає наступне.

При митному оформленні кожної з 5 партій товару, Позивач надавав митному органу рахунок-фактуру (інвойс) №7/07/2023 від 31.07.2023 разом із платіжною інструкцією від 01.08.2023 на суму 26000 євро про внесення ПМП «МС» оплати за товар згідно контракту міжнародної купівлі-продажу товарів № 31/07 від 31.07.2023.

Відтак, дана обставина свідчить про те, що платіжна інструкція від 01.08.2023 на суму 26000 євро про внесення ПМП «МС» оплати за товар згідно контракту міжнародної купівлі-продажу товарів № 31/07 від 31.07.2023 була наявна у митного органу на момент прийняття оскаржуваних рішень, і відповідач мав змогу пересвідчитися у тому, що позивачем дійсно була сплачена вартість товару, що імпортується, в сумі саме 26000 євро. Окрім платіжної інструкції від 01.08.2023 на суму 26000 євро вартість товару, що був предметом контракту міжнародної купівлі-продажу товарів № 31/07 від 31.07.2023, була зафіксована в самому контракті, а також у рахунку-фактурі № 7/07/2023 від 31.07.2023.

Наведене свідчить про те, що митному органу були надані всі наявні в декларанта документи, які підтверджували, що договірна вартість імпортованого товару складає 26000 євро, що слугувало підставою для визначення митної вартості товару за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) (п. 1 ч. 1 ст.57 МК України).

Суд першої інстанції вірно критично оцінив посилання відповідача щодо непропорційного розбиття розміру транспортних витрат відносно всього кілометражу.

Як зазначено в графі 20 ВМД 23UA209190038912U5 від 11.08.2023; ВМД 23UA209190038904U9 від 11.08.2023; ВМД 23UA209190038909U4 від 11.08.2023; ВМД 23UA209190038917U0 від 11.08.2023; ВМД 23UA209190041253U8 від 25.08.2023 поставка вантажу здійснюється на умовах FCA.

Відповідно до положень п. 3.1 контракту міжнародної купівлі-продажу товарів № 31/07 від 31.07.2023 продавець (фірма «UNIQUE PRODUCT» Sp.z. O.O.) поставляє покупцю (ПМП «МС») товар на умовах FCA 59-150 Grebocice, Польща.

Згідно з умовами поставок FCA, продавець повинен доставити вантаж покупцеві разом з супровідними документами, допомогти йому отримати необхідні ліцензії та надати товар обраним самостійно або зазначеним покупцем способом в призначене місце.

Натомість покупець зобов`язується оплатити товар, отримати імпортну ліцензію та інші документи та, звісно ж, прийняти поставку. Покупець оплачує витрати на імпорт вантажу, витрати на перевезення вантажу, а також в разі невиконання своїх зобов`язань перевізником.

Відтак, оскільки сторонами контракту міжнародної купівлі-продажу товарів № 31/07 від 31.07.2023 було обговорено постачання товару на складі продавця на умовах FCA 59-150 Grebocice, Польща, то витрати на транспортування товару до місця ввезення на митну територію України покладаються на Позивача як покупця.

Як слідує з матеріалів справи, разом із митними деклараціями позивач подав митному органу всі документи, які підтверджують транспортування, які є допустимими доказами перевезення товарів. Натомість, відповідачем в порушенням норм чинного законодавства ці документи не були взяті до уваги.

З метою перевезення вантажу позивачем були укладені наступні договори перевезення:

1) договір на транспортне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні № 01/2023 від 06.08.2023 з ФОП ОСОБА_1 ;

2) договір на транспортне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні № 01/2023/1 від 06.08.2023 з ФОП ОСОБА_2 ;

3) договір на транспортне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні № 01/2023 від 06.08.2023 з ФОП ОСОБА_3 .

Для перевезення вантажів, позивачем були оформлені наступні заявки: заявка на транспортні послуги № 06.08/2 від 06.08.2023; заявка на транспортні послуги № 06.08/1 від 06.08.2023; заявка на транспортні послуги № 06.08/3 від 06.08.2023; заявка на транспортні послуги № 06.08/4 від 06.08.2023; заявка-договір на транспортні послуги № 18.08/3 від 18.08.2023; заявка-договір на транспортні послуги № 18.08/2 від 18.08.2023; заявка-договір на транспортні послуги № 18.08/1 від 18.08.2023; заявка-договір на транспортні послуги № 18.08/1 від 18.08.2023.

Згідно п. 3.1.1 оплата Замовником здійснюється шляхом перерахування належних сум на розрахунковий рахунок Перевізника на протязі 3-х банківських днів з моменту отримання ним оригіналів рахунку, товарно-транспортної накладної, міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR), податкової накладної, акту виконаних робіт Перевізника, якщо інше не вказане у заявці.

Суд зауважує, що позивач самостійно не здійснював розподіл витрат на перевезення товару, оскільки тарифи на перевезення, вартість перевезення вантажу в цілому і вартість перевезення вантажу за окремими маршрутами визначалися виключно перевізниками.

Позивач же, у свою чергу, як сторона договірних взаємовідносин лише погоджував таку вартість перевезення. При цьому Позивач не мав змоги вплинути на визначення перевізниками вартості перевезення вантажу за маршрутами, оскільки, формування собівартості перевезення вантажу це виключна прерогатива перевізника як суб`єкта господарювання, який формує таку собівартість з огляду на різноманітні економічні показники, такі як вартість паливно-мастильних матеріалів, вартість автомобільних шин, вартість технічного обслуговування пересувного складу, вартість трудовитрат тощо.

Разом із митними деклараціями позивач подав митному органу всі документи, які підтверджують транспортування, які є допустимими доказами перевезення товарів.

Однак, відповідачем, в порушенням норм чинного законодавства, ці документи не були взяті до уваги.

Відтак, враховуючи наведене вище, позивач не міг надати митному органу документи, що підтверджують оплату послуг перевезення, оскільки за умовами договорів така оплата здійснюється на умовах післяплати з відтермінуванням платежу. Це свідчить про безпідставність посилань відповідача на ненадання позивачем банківських документів.

Проаналізувавши посилання митного органу на низький процент торгівельної націнки при продажі фірмою «UNIQUE PRODUCT» Sp.z. O.O. товару резиденту України ПМП «МС», суд першої інстанції вірно не погодився з таким висновком, оскільки відповідно до Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227, а також Митного кодексу України дозволяє виснувати, що митні органи не наділені повноваженнями визначати торгівельну націнку і її вплив на визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України в митному режимі імпорту.

Аналогічні висновки викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 25.11.2022 у справі № 826/22832/15.

А тому, посилання Львівської митниці на низький процент торгівельної націнки при продажі фірмою «UNIQUE PRODUCT» Sp.z. O.O. товару резиденту України ПМП «МС» є безпідставними та такими, що не знайшли своє логічне підтвердження.

Крім цього, згідно з оскаржуваних рішень підставою для коригування митної вартості товару також слугувала інформація щодо митного оформлення схожих товарів з вищим рівнем митної вартості.

Щодо таких доводів, Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх правових висновках, що різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Відтак, під час судового розгляду справи з`ясовано, що позивач (декларант) для підтвердження заявленої митної вартості товару подав до митного органу всі необхідні для цього документи, які містять достатні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а також відомості про ціну, яка була сплачена за товар.

Із змісту представлених документів можна чітко та однозначно встановити вартість придбання товарів, при цьому наявність будь-яких обставин, що є визначальними за цих умов та змінюють їхню вартість, відповідачем не доведено.

Враховуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд апеляційної інстанції поділяє висновок суду першої інстанції, що подані позивачем до митного оформлення документи були достатніми для підтвердження заявленої за ціною договору митної вартості товару. При цьому подані документи не містили розбіжностей чи ознак підробки, водночас підтверджували числові значення митної вартості товару.

Звідси, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена в судовому порядку, а тому спірні рішення відповідача про коригування митної вартості та картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є необґрунтованими та безпідставними, що має наслідком визнання їх протиправними та скасування.

Крім цього, суд першої інстанції в повній мірі дослідив надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу та враховуючи складність справи, керуючись критерієм реальності адвокатських витрат та розумністю їхнього розміру, конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, дійшов правильного висновку про зменшення розміру заявлених витрат з 40000 грн до 10000 грн.

Щодо відшкодування позивачу понесених витрат на професійну правову допомогу в суді апеляційної інстанції то колегія суддів зазначає наступне.

Загальне правило розподілу судових витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Частина 1 ст. 132 КАС України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється в порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктами 4, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Зокрема, згідно ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Представник позивача просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн за надані послуги в суді апеляційної інстанції.

В свою чергу представник апелянта, у клопотанні від 27.02.2024, просив зменшити витрати на правничу допомогу.

Так, для захисту прав та інтересів ПМП «МС» було укладено з адвокатом Феленко С.О. договір про надання правничої (правової) допомоги №05/09-23 від 05.09.2023,

відповідно до п. 1.1. якого Адвокат зобов`язується за дорученням або заявою Клієнта надавати останньому професійну правничу допомогу щодо представництва прав та інтересів Клієнта в рамках адміністративного судочинства щодо визнання протиправними і скасування рішень митного органу про коригування митної вартості № UA209000/2023/000190/2, № UA209000/2023/000188/2, № UA209000/2023/000187/2, № UA209000/2023/000189/2 від 11.08.2023 і № UA209000/2023/000201/2 від 25.08.2023 та картки відмови № UA209190/2023/000423, № UA209190/2023/000420, № UA209190/2023/000421, № UA209190/2023/000422 і № UA209190/2023/000438 в оформленні митних декларацій, а Клієнт зобов`язується прийняти її та оплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу на умовах, визначених Договором, а також витрати, необхідні для виконання його доручень.

Відповідно до п. 4.1.1 договору про надання правничої (правової) допомоги № 05/09-23 від 05.09.2023 у разі представництва прав та інтересів Клієнта в суді апеляційної інстанції Клієнт додатково сплачує на користь Адвоката гонорар у розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.), без ПДВ. Вказаний розмір гонорару може бути змінений за взаємною згодою сторін.

Згідно з п. 4.2.1 договору про надання правничої (правової) допомоги № 05/09-23 від 05.09.2023 гонорар, визначений у п. 4.1.1 цього Договору, сплачується Клієнтом в гривнях безготівковим переказом наступним чином: 10 000,00 грн на протязі трьох днів з моменту відкриття апеляційного провадження по адміністративній справі на підставі виставленого рахунку.

Як слідує з матеріалів справи, що правнича допомога, що надається за договором про надання правничої (правової) допомоги № 05/09-23 від 05.09.2023, у сумі 10 000,00 грн. була надана і сплачена в повному обсязі, що підтверджується наступними доказами:

рахунком-фактурою №СФ-4 від 31.01.2024 на суму 10 000,00 грн.;

платіжною інструкцією №1348 від 02.02.2024 на суму 10 000,00 грн.;

актом наданих послуг №2 від 20.02.2024 на суму 10 000,00 грн

Згідно акту наданих послуг №2 від 20.02.2024 адвокат надав, а Клієнт прийняв наступну правничу допомогу:

Підготовка та складення відзиву на апеляційну скаргу у справі № 500/5863/23;

Процесуальне представництво інтересів Клієнта в суді апеляційної інстанції в рамках справи № 500/5863/23 (участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції).

Разом з цим на переконання суду апеляційної інстанції, розрахунок правничої допомоги дещо завищений у співвідношенні до складності справи та обсягу наданих позивачу послуг, оскільки ця справа є незначної складності і не зазначено вартості послуг в розрізі витраченого часу.

Відповідно до ст. 17 Закону України № 3477- IV від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/WestAllianceLimited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

Як відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім цього, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Враховуючи зазначені обставини справи та перелік, наданих адвокатом для позивача послуг, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн, що відповідає складності справи та обсягу наданих позивачу послуг.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі № 500/5863/23 - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (код ЄДРПОУ - 43971343) на користь Приватного малого підприємства «МС» (код ЄДРПОУ - 30003676) 5000 (п`ять тисяч) гривень судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді І. І. Запотічний З. М. Матковська Повне судове рішення складено 05 березня 2024 року