Постанова

від 05.03.2024 по справі 300/4107/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/4107/23 пров. № А/857/22486/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача: Судова-Хомюк Н.М.,

суддів: Онишкевич Т.В.,

Сеник Р.П.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року у справі № 300/4107/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби Судової охорони у Вано-Франківській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-

суддя у І інстанції Микитюка Р.В.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Територіального управління Служби Судової охорони у Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення своєчасного розрахунку при звільненні позивача;

- стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.08.2022 по 10.02.2023 терміном 185 днів в сумі 176 262,45 грн..

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 09.08.2022 наказом відповідача від 05.08.2022 №322 о/с позивача звільнено зі служби в Службі судової охорони відповідно до положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони за пп.2 п.2 розділу XII (через хворобу). Позивач зазначає, що 15.07.2022, ще під час проходження служби, нею подано рапорт відповідачу з проханням здійснити нарахування та виплату належних позивачці доплат, однак відповідач не здійснив нарахування та виплату належних позивачці доплат. Позивач вказує, що оскільки при звільненні позивачки, відповідачем відмовлено у здійсненні нарахування та виплати всіх належних виплат, у вересні позивачка звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, однак 31.05.2023 відповідачем виплачено позивачці доплату за службу в нічний час в розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час згідно наказів від 24.02.2022 №79о/с, від 26.02.2022 №81о/с. Позивач вважає, що з відповідача за період з 10.08.2020 (день після звільнення) по 10.02.2023 на користь позивача підлягає стягнення середній заробіток за весь час затримки такого розрахунку. Просила позов задовольнити повністю.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного розрахунку при звільненні.

Зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 43213960, вул. Національної гвардії, 14А, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76014) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденного грошового забезпечення на день звільнення 09.08.2022 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що оскільки розмір простроченої заборгованості відповідача перед позивачем щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2023 року у справі №300/4869/22 склав лише 243 грн. 05 коп. Апелянт зазначає, що період затримки виплати такої заборгованості зумовлений тим, що на момент звільнення позивача, між ним та відповідачем виник спір, щодо суми, яка передбачена позивачеві, однак даний спір був вирішений Восьмим апеляційним адміністративним судом 17 травня 2023 року у справі №300/4869/22. Апелянт вказує, що відповідач жодним чином не зволікав із проведенням розрахунку після врегулювання судом спору та в добровільному порядку виконав рішення суду. Апелянт вважає, що суд першої інстанції при вирішенні справи не застосував принцип співмірності до подібних правовідносин, а сума затримки розрахунку при звільненні у розмірі 113 320,92 грн. є співмірною виплаті у розмірі 243,05 грн.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти аргументів відповідача та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 відповідно до наказу Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області від 15.11.2019 о/с прийнята на службу до Служби судової охорони та призначена на посаду начальника служби документального забезпечення з 15.11.2019 (а.с.9).

09.08.2022 наказом Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області від 05.08.2022 №322 о/с ОСОБА_1 звільнена зі служби в Службі судової охорони відповідно до положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони за пп.2 п.2 розділу XII (через хворобу) (а.с.10).

У вересні 2022 року позивачка звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/4869/22 з позовною заявою до відповідача про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій.

23.12.2022 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом у справі №300/4869/22 відмовлено у задоволенні позовних вимог Позивача. Позивач не погодилась із ухваленим рішенням суду і подала апеляційну скаргу. 22.05.2023 року Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою у справі №300/4869/22 зобов`язав Відповідача нарахувати та виплатити доплату за службу в нічний час за 24 та 26 лютого 2022 року в решті позовних вимог відмовлено.

31.05.2023 відповідачем виплачено ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час в розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час згідно наказів від 24.02.2022 №79о/с, від 26.02.2022 №81о/с, що підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 29.06.2023 (а.с.21).

Вищевказані обставини встановлені матеріалами справи та не заперечуються сторонами по справі.

Позивач вважаючи, що оскільки доплату за службу в нічний час в розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час згідно наказів від 24.02.2022 №79о/с, від 26.02.2022 №81о/с, відповідач у день її звільнення не провів, то вона відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за період затримки такого розрахунку, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.

Не погоджуючись з таким розрахунком виплаченого грошового забезпечення, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023 у справі №300/4869/22 підтверджено право позивачки на доплату за службу в нічний час в розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час, згідно наказів від 24.02.2022 №79о/с, від 26.02.2022 №81о/с, передбаченому чинними законодавством. Суд першої інстанції вказує, що не виконання відповідачем обов`язку повного розрахунку з позивачем у день звільнення позивачки - 09.08.2022 і здійснення такого 31.05.2023 свідчить про затримку відповідачем повного розрахунку. Суд першої інстанції вважає, що час затримки становить з 10.08.2022 по 31.05.2023 294 календарних дні, за які відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Враховуючи вимоги частини 2статті 19 Конституції України та частини 2статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», далі - Закон №2352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців у випадках передбачених статтею 117 КЗпП України.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з Територіального управління Служби судової охорони, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи КЗпП України.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретних видів виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Отже, належні позивачу доплат при звільненні із служби мають бути виплачені не пізніше дня звільнення зі служби. Не проведення з вини відповідача такої виплати у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція у подібних спірних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2020 року справа № 809/698/16, від 09 липня 2020 року справа № 320/6659/18.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023 у справі №300/4869/22 підтверджено право ОСОБА_1 на доплату за службу в нічний час в розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час згідно наказів від 24.02.2022 №79о/с, від 26.02.2022 №81о/с, передбаченому чинними законодавством.

На виконання постанови суду від 17.05.2023 у справі №300/4869/22, відповідачем 31.05.2023 нараховано та виплачено на картковий рахунок позивачки доплату за службу в нічний час в розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час згідно наказів від 24.02.2022 №79о/с, від 26.02.2022 №81о/с у сумі 243,05 грн., що підтверджується відповідною довідкою від 29.06.2023 та не заперечується відповідачем.

Оскільки, повний розрахунок з позивачем проведено 31.05.2023, а не у день її звільнення з військової служби 09.08.2022, а тому ОСОБА_1 , відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Крім цього, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року справа № 480/3105/19 та від 28 січня 2021 року у справі № 580/2427/19.

Так, за встановлених обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції вважає, що при вирішенні питання про стягнення суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно врахувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, принцип співмірності з врахуванням розміру заборгованості.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата (п. 7 Наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»).

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням (серпень-вересень 2018 року, 61 календарні дні) становить 23859,09 грн., тобто середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 391,13 грн. (23859,09/61).

Період затримки фактичного розрахунку становить з 10.08.2022 по 31.05.2023 294 календарних дні. Оскільки, враховуючи внесені у ст. 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022), відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 10.08.2022 (наступний день після звільнення із військової служби) терміном 183 календарних дні.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав ОСОБА_1 позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом зобов`язання Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденного грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 09.08.2022 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.

Згідностатті 72 КАС Українидоказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 2статті 77 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що висновок суду першої інстанції є правильним та обґрунтованим, судове рішення ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ізстаттею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Відповідно достатті 316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року у справі № 300/4107/23 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 05 березня 2024 року