Ухвала

від 05.03.2024 по справі 140/793/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 березня 2024 року

м. Київ

справа № 140/793/24

адміністративне провадження № К/990/6298/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Луцького міського голови Поліщука Ігоря Ігоровича на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2024 року у справі № 140/793/24 за позовом громадської організації "Молодіжний центр "Семиярусна гора" до виконавчого комітету Луцької міської ради, Луцького міського голови Поліщука Ігоря Ігоровича про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права на свободу мирного зібрання, -

ВСТАНОВИВ:

22 січня 2024 року позивач Громадська організація "Молодіжний центр "Семиярусна гора" (далі - позивач) звернулася в суд із адміністративним позовом до Виконавчого комітету Луцької міської ради (далі - відповідач 1), Луцького міського голови Поліщука Ігоря Ігоровича (далі - відповідач 2), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету та міського голови, що становить перешкоду у реалізації права на свободу мирних зібрань і полягає у невжитті заходів щодо забезпечення безпеки учасників та учасниць мирного зібрання, яке позивач планує провести 27.01.2024 з 14-00 по 16-00 у місті Луцьку, у формі тимчасового обмеження руху транспортних засобів за маршрутом і під час його проведення;

- зобов`язати виконавчий комітет та міського голову усунути перешкоди у реалізації права на свободу мирних зібрань шляхом вжиття у межах їхніх повноважень заходів щодо забезпечення безпеки учасників та учасниць мирного зібрання, яке позивач планує провести 27.01.2024 з 14-00 до 16-00 у місті Луцьку, у формі тимчасового обмеження руху транспортних засобів за маршрутом і під час його проведення (місто Луцьк, проспект Волі і прилеглі вулиці, з 14-15 по 15-00).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2024 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року скасовано та прийнято нову постанову. Позовні вимоги Громадської організації "Молодіжний центр "Семиярусна гора" задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Луцького міського голови у невжитті заходів щодо забезпечення безпеки учасників та учасниць мирного зібрання, яке Громадська організація "Молодіжний центр "Семиярусна гора" планує провести 27 січня 2024 року з 14-00 по 16-00 у місті Луцьку. Зобов`язано Луцького міського голову вжити заходи у межах повноважень і у визначений законодавством спосіб щодо забезпечення безпеки учасників та учасниць мирного зібрання, яке Громадська організація "Молодіжний центр "Семиярусна гора" планує провести 27 січня 2024 року з 14-00 по 16-00 у місті Луцьку. У задоволенні решта позовних вимог Громадської організації "Молодіжний центр "Семиярусна гора" відмовлено.

Не погодившись із рішенням апеляційної інстанцій, Луцький міський голова Поліщук Ігор Ігорович звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме статті 39 Конституції України та статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР).

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Зі змісту рішення суду апеляційної інстанції, оприлюдненого в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що позивач вважаючи, що відповідачі проявили бездіяльність у реалізації права на свободу мирних зібрань, не вживши заходів щодо забезпечення безпеки учасників та учасниць мирного зібрання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково адміністративний позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у матеріалах справи містяться докази про проведення мирних зібрань у місті Луцьку у 2022-2023 роках іншою громадською організацією та релігійними організаціями, де на підставі їхніх звернень, Луцький міський голова видавав відповідні розпорядження. Суд апеляційної інстанції зауважив, що відповідач-2 допустив протиправну бездіяльність, не вживши заходів щодо забезпечення безпеки учасників та учасниць мирного зібрання, яке громадська організація планує провести 27 січня 2024 року з 14-00 по 16-00 у місті Луцьку. Водночас ефективним способом захисту порушеного права позивача, на думку суду апеляційної інстанції, є зобов`язання відповідача-2 усунути перешкоди у реалізації права на свободу мирних зібрань шляхом вжиття у межах його повноважень заходів щодо забезпечення безпеки учасників та учасниць мирного зібрання.

Так, у касаційній скарзі скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 39 Конституції України та статті 42 Закону №280/97-ВР.

Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.

Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Норми, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування яких посилається скаржник, є загальними та регулюють повноваження міського голови та право громадян проводити мітинги, походи і демонстрації.

Водночас необхідно враховувати, що вирішуючи такі спори, суди застосовують положення статей в залежності від обставин, установлених у кожній конкретній справі.

Водночас скаржником не наведено належних обґрунтувань щодо порушення судом апеляційної інстанції положень статті 39 Конституції України та статті 42 Закону №280/97-ВР.

Касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм саме у цій справі, оскільки вирішуючи спір та задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій надали оцінку спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.

Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судом норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Суд зазначає, що доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться здебільшого до оцінки встановлених судом обставин та досліджених ним доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Щодо аргументів касаційної скарги про наявність підстав касаційного оскарження за підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, необхідно зазначити, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Також фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржник не наводить жодних прикладів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі нормативних актів. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

Саме лише посилання на випадок, зазначений у підпункті "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не свідчить про наявність належних обґрунтувань, за яких судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню.

Касаційна скарга не містить обґрунтувань у чому полягає її фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики для зазначення новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Луцького міського голови Поліщука Ігоря Ігоровича на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2024 року у справі № 140/793/24 за позовом громадської організації "Молодіжний центр "Семиярусна гора" до виконавчого комітету Луцької міської ради, Луцького міського голови Поліщука Ігоря Ігоровича про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права на свободу мирного зібрання - повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду.

Роз`яснити заявнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддяЛ.О. Єресько