Постанова

від 06.03.2024 по справі 183/6139/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2386/24 Справа № 183/6139/22 Суддя у 1-й інстанції - Дубовенко І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Пищиди М.М.

суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 09 жовтня 2011 року, за укладеним між ним та ОСОБА_2 договором позики, позивач передав відповідачеві в борг 4375 дол. США, що за курсом НБУ станом на 26 вересня 2022 року становить 164 631,25 грн, на підтвердження чого складено розписку.

Відповідно до умов договору відповідач зобов`язався повернути зазначену суму в строк до травня 2021 року.

Відповідач суму боргу не повернув, у зв`язку з чим він вимушений звернутись до суду із даним позовом та на підставі ст.ст. 625, 1049 ЦК України, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу у розмірі 164631,25 грн., 3 % річних у розмірі 4 938,00 грн., а також судові витрати.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 , посилається на укладений з ОСОБА_2 договір позики, що підтверджується розпискою від 09 жовтня 2011 року.

Так, відповідно до оригіналу розписки від 09 жовтня 2011 року ОСОБА_2 у присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 4 375 доларів США під заставу земельного паю (Державний акт на право приватної власності на землю, І-ДП № 036485, виданий 25 жовтня 2001 року на ім`я ОСОБА_2 , терміном до травня місяця 2021 року (дві тисячі двадцять першого року), зазначену розписку, скріплено підписами від імені ОСОБА_2 , як господаря землі, ОСОБА_1 , як позичальника, та свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Текст розписки від 09 жовтня 2011 року, відповідно до пояснень ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_5 був складений дружиною позивача ОСОБА_5 , а домовленості щодо наслідків неповернення суми коштів, які зазначені на зворотній частині розписки від 09 жовтня 2011 року, між сторонами досягнуто не було і саме через це відсутні підписи сторін.

Також текст розписки, наданої позивачем на підтвердження укладання договору позики від 09 жовтня 2011 року не містить отримання відповідачем коштів у борг, як і не містить зобов`язання відповідача повернути грошові кошти.

Відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки 5,9700 га (кадастровий номер 1223284500:09:063:0590), яка розташована на території Новостепанівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, що підтверджується відповідним Державним актом на право приватної власності на землю серії І-ДП № 036485 від 25 жовтня 2001 року, оригінал якого досліджено судом, та відповідним витягом. При цьому оригінал вищезазначеного правовстановлюючого документа перебував у позивача ОСОБА_1 та наданий останнім для огляду суду, правові підстави перебування цього правовстановлюючого документа в нього останній пояснив забезпеченням виконання зобов`язань відповідача за договором.

У судовому засіданні відповідач не заперечував факту підписання ним розписки, однак заперечував отримання в борг будь-яких коштів та зобов`язання їх повернути позивачеві, зазначаючи, що між сторонами існували правовідносини щодо позадоговірного (фактичного) використання його земельної ділянки позивачем до травня 2021 року за що було отримано відповідну плату.

Обставини справи в частині підписання розписки ОСОБА_2 , а також написання тексту розписки не ним, а іншою особою також узгоджуються й з висновком експерта № 1758-23 від 10 серпня 2023 року, складеним за результатами проведення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладення між сторонами договору позики не відбулося.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Дослідивши розписку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами договір позики не укладався.

Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

У даній справі, з розписки, складеної 09 жовтня 2011 року, не вбачається зобов`язання повернути суму коштів.

Зазначені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс-15, від 13 грудня 2017 року в справі № 6-996цс17, а також з правовими позиціями Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Вимоги щодо стягнення авансового платежу, або безпідставно збережених грошових коштів будь-ким із сторін не заявлялись.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 2 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши характер правовідносин сторін та справжню правову природу розписки, дійшов до вірного висновку, що укладення між сторонами договору позики не відбулося.

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Судді: