Ухвала

від 28.02.2024 по справі 930/2082/21

НЕМИРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 930/2082/21

Провадження №2/930/12/24

У Х В А Л А

І М Е Н ЕМ У К Р А Ї Н И

28.02.2024 року м.Немирів

Немирівський районний суд Вінницької області у складі:

головуючоїсуддіВойницької Т.Є.

за участі секретарясудового засідання Вакар Г.І.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача - адвоката Піпка А.М.

розглянувши в режимі відеоконференцзв`язку у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про встановлення факту батьківства для прийняття спадщини,-

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Немирівського районного суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства для прийняття спадщини.

28.02.2024 позивач та його представник у підготовче судове засідання не з`явилася хоча про час та дату розгляду справи повідомлені належним чином, заяв та клопотань від них не надходило, про причини неявки суд не повідомили.

У підготовчому судовому засіданні 28.02.2024 представником відповідача адвокатом Піпко А.М. заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат, в якій зазначив, що позивач та її представник не з`явилися у підготовче судове засідання 17.01.2024 та 28.02.2024, про причини неявки не повідомили та заяв про проведення підготовчого судового засідання у їх відсутність не надали; позивач пред`явила позов про встановлення батьківства, хоча висновком експерта не встановлено такого батьківства, не вживала заходів отримання висновку експерта до подання позову, заявила відвід попередньому складу суду, неодноразово не з`являлась в судові засідання, внаслідок чого розгляд справи тривав три роки і в цей час відповідач був позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину та розпоряджатися нею, а також зазнав значних судових витрат, зокрема, транспортних через проїзд з місця проживання в м.Києві до м.Немирова та витрат на правничу допомогу адвоката. Представник відповідача вважає, що залишення позову без розгляду не звільняє позивача від обов`язку компенсувати понесені іншими учасниками справи судових витрат, а вони підлягають стягненню з позивача, оскільки мало місце зловживання позивачем, його представником процесуальними правами й спір виник внаслідок неправильних дій сторони позивача, а також сама по собі обставина залишення позовної заяви без розгляду внаслідок повторної неявки позивача в судове засідання може кваліфікуватися як необґрунтована у розумінні Закону. У зв`язку із зазначеним, представник відповідача просив залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства для прийняття спадщини у зв`язку з повторною неявкою в підготовче засідання позивача та його представника, які належним чином повідомлені про день, час та місце проведення підготовчого засідання та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 35340,20 грн. та транспортні витрати в розмірі 7808,41 грн.

Відповідач ОСОБА_1 подану його представником заяву підтримав.

Суд, заслухавши думку відповідача та його представника, проаналізувавши клопотання представника відповідача та матеріали цивільної справи, прийшов наступного висновку.

За змістом пункту 1 частини 1, 3 статті 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 2 статті 223 ЦПК України встановлено вичерпний перелік підстав відкладення розгляду справи.

Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у зв`язку з першою неявкою в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно із ч.5 ст.130 ЦПК України, вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Судом встановлено, що розгляд справи відкладався у зв`язку із неприбуттям позивача та її представника у справі в підготовче судове засідання 17.01.2024, хоча позивач та її представник були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчить заявлене представником позивача клопотання про проведення підготовчого судового засідання 17.01.2024 в режимі відеоконференції, яке судом задоволено, та 28.02.2024, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення . Заяв та клопотань про відкладення розгляду справи чи розгляду справи у відсутність учасників від позивача та її представника до суду не надходило.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, чинний Цивільний процесуальний кодекс України імперативно встановлює, що у випадку повторної неявки в підготовче чи судове засідання належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає заяву без розгляду. При цьому, закон жодним чином не пов`язує повторну неявку в судове засідання позивача з будь-якими об`єктивними факторами (поважними причинами) і не зобов`язує суд перевіряти причини повторної неявки та надавати їм відповідну оцінку з точки зору поважності.

Це пов`язано із дією принципу цивільного судочинства - диспозитивністю, відповідно до якого кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Таким чином, згідно з вимогами ЦПК України суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Крім того, таке положення закону пов`язане із дотриманням судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою статті 121 ЦПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Отже, враховуючи вищевикладене, а також те, що позивач чи її представник у підготовче судове засідання повторно не прибули, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися, однак не повідомили про причини неприбуття до суду, заяв та клопотань від них до суду не надходило, тому суд вважає, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства для прийняття спадщини слід залишити без розгляду.

Щодо вимог представника відповідача про стягнення судових витрат слід зазначити наступне.

В ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету (ч.3 ст.257 ЦПК України).

Згідно положеньстатті 133ЦПК Українисудові витратискладаються зсудового зборута витрат,пов`язанихз розглядомсправи.До витрат,пов`язанихз розглядомсправи,належать витратина професійнуправничу допомогу; пов`язанііз залученнямсвідків,спеціалістів,перекладачів,експертів тапроведенням експертизи; пов`язаніз витребуваннямдоказів,проведенням оглядудоказів заїх місцезнаходженням,забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зі змісту ч. 5 ст. 142 ЦПК України вбачається, що відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, не у всіх випадках залишення позову без розгляду, а лише якщо воно відбулось внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Відповідно до ч.4ст.263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно роз`яснень викладених у пункті 38 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» в інших випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. Розмір відшкодування доводить відповідач. При цьому саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача.

Тобто, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява була залишена без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Суд може вирішити питання про компенсацію витрат відповідача, пов`язаних із розглядом справи, якщо відповідач таку вимогу заявив і навів доводи щодо необґрунтованих дій позивача, які спричинили такі витрати. Необхідність понесення витрат має бути у причинному зв`язку із необгрунтованими діями позивача, внаслідок яких вони настали.

З системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статі 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

Схожий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26.09.2018 по справі № 148/312/16-ц, у постанові від 12.11.2020 у справі № 359/9512/17, у постанові від 14.01.2021 у справі № 521/3011/18.

Під зловживанням процесуальними правами розуміється особлива форма цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов`язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, - що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу.

Відповідно до ч. 2ст. 44 ЦПК Українизалежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Отже, для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Доводи, що позовна заява залишена судом без розгляду у зв`язку з повторною неявкою сторони позивача та яка не повідомила про причини неявки, що є бездіяльністю сторони, не заслуговують на увагу, оскільки залишення позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою належно повідомленого позивача або який не повідомив про причини неявки є стадією цивільного процесу, а саме, є формою закінчення розгляду справи без ухвалення рішення (п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України). Законодавець, як наслідок неявки такого позивача, передбачив право суду залишити у такому випадку позов без розгляду і це не можна розцінювати як бездіяльність сторони позивача чи вчинення ним необгрунтованих та недобросовісних дій. Явка у судове засідання, у тому числі і підготовче, є правом сторони позивача, який повинен усвідомлювати правові наслідки своєї неявки, у тому числі і залишення позовубез розгляду,вказаний процесуальнийризик несесаме позивач,як ініціаторсудового розгляду. Судкеруючись п.3ч.1ст.257ЦПК Українимає правозалишити безрозгляду позовнузаяву уразі повторноїнеявки без дослідження поважності причин даної неявки. Така норма є виключно заходом для дисциплінування позивача та ні в якому разі не є мірою відповідальності.

Також, представник відповідача посилався на обставину, що позивач пред`явив позов про встановлення батьківства, хоча висновком експерта не встановлено обставин такого батьківства.

Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно дост. 20 ЦК Україниправо на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необгрунтовані дії позивача. Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст.55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обгрунтованості позову. Добросовісні дії позивача, спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, не можна вважати необгрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист.

Суд зазначає, що звертаючись із позовом про встановлення факту батьківства, позивачка ОСОБА_2 вважала порушеним своє право, вчиняла правові дії щодо його відновлення, у зв`язку із чим також понесла витрати зі сплати судового збору, витрат на залучення представника, значні витрати на оплату експертизи, що не може свідчити про зловживання позивачем своїми правами, у зв`язку із чим суд не розцінює звернення позивача до суду за захистом своїх прав як необгрунтовані дії останньої.

Встановлення наявності порушених, не визнаних або оспорених прав позивача, з`ясування обставин справи та оцінка доказів, зокрема в частині подання позивачем відомостей, які не відповідають дійсності, здійснюється судом за наслідками розгляду справи по суті. Не встановлення обставин батьківства висновком експерта, може слугувати підставою для відмови в позові ОСОБА_2 , однак не свідчить про відсутність предмета спору на момент пред`явлення позову.

Також, представник відповідача зазначив, що позивач неодноразово не з`являлась в судові засідання, внаслідок чого розгляд справи тривав три роки.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави та з боку держави може бути піддане обмеженням, зокрема шляхом встановлення певної процедури розгляду справи.

Диспозитивність (від лат. dispono - розпоряджаюся) - це надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд. Зміст принципу диспозитивності перш за все розкривається через положення хто хоче здійснити свої права, повинен сам потурбуватися про це. Вказані принципи надають кожному учаснику справи можливість самостійно розпоряджатися наданими йому законом процесуальними правами, в тому числі і правом брати участь в судових засіданнях.

Згідно ч.3 ст.43 ЦПК України у випадку невиконання учасником справи його обов`язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст.44 ЦПК України суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Неявки позивача в засідання не визнавались судом як зловживання процесуальними правами, заходи процесуального примусу до останньої не застосовувались.

Щодо зазначення представником відповідача інших обставин зловживання позивачем та її представником процесуальними правами, то суд зазначає, що особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами, при цьому має добросовісно виконувати покладені на неї процесуальні обов`язки, й відповідно несе процесуальні ризики.

Суд також вважає, що витрати на професійну правничу допомогу та транспортні витрати виникли у відповідача не внаслідок необгрунтованих дій позивача, а в порядку реалізації відповідачем своїх процесуальних прав, зокрема права на представництво адвокатом його інтересів у суді та участь у судових засіданнях.

Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, кожна особа, яка заявляє вимоги, у тому числі і щодо стягнення судових витрат, має довести як необхідність в понесенні таких витрат та їх розмір, а також і необґрунтованість дій позивача, саме з наявністю яких закон пов`язує процесуальну можливість компенсації на користь відповідача.

Разом з тим, представник відповідача, звернувшись до суду із заявою про компенсацію здійснених відповідачем судових витрат з підстав зловживання позивачем своїми процесуальними правами не довів, що дії позивачки були винними та умисними та, що позивачка мала протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача, що мало наслідком понесення відповідачем зазначених судових витрат.

З огляду на вищевикладене, суд не вбачає підстав для стягнення з позивача на користь відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу на підставі частини п`ятоїст.142 ЦПК України та відмовляє в задоволені вказаної заяви.

Керуючись ст. ст.133,141,142, 257,260,261,352 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Заяву представника відповідача - адвоката Піпка Андрія Миколайоча задовольнити частково.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про встановлення факту батьківства для прийняття спадщини - залишити без розгляду.

У стягненні з позивача на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу та транспортні витрати- відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Суддя Т.Є. Войницька