Постанова

від 04.04.2024 по справі 930/2082/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 930/2082/21

Провадження № 22-ц/801/852/2024

Категорія: 71

Головуючий у суді 1-ї інстанції Войницька Т. Є.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 рокуСправа № 930/2082/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Куленко О.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянув апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Піпка Андрія Миколайовича на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2024 року, постановлену місцевим судом під головуванням судді Войницької Т.Є., в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту батьківства для прийняття спадщини,

встановив:

В вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , про встановлення факту батьківства для прийняття спадщини.

Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2024 року заяву представника відповідача адвоката Піпка Андрія Миколайовича задоволено частково.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту батьківства для прийняття спадщини залишено без розгляду.

У стягненні з позивача на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу та транспортні витрати відмовлено.

Залишаючи позов ОСОБА_1 без розгляду, суд попередньої інстанції зазначив, що оскільки позивач чи її представник у підготовче судове засідання повторно не прибули, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися, однак не повідомили про причини неприбуття до суду, заяв та клопотань від них до суду не надходило, а тому наявні підстави для залишення позову без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Водночас, в обґрунтування відмови в стягненні судових витрат місцевий суд зазначив, що клопотання відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі не містить доводів і доказів необґрунтованості дій позивача.

Частково не погодившись із зазначеною ухвалою суду, представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Піпко Андрій Миколайович подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, вважаючи її незаконною, просив суд скасувати ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2024 року в частині відмови у стягненні з позивача на користь відповідача судових витрат та постановити в цій частині постанову, якою стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 35340,20 грн. та транспортних витрат в сумі 7808,41 грн. Також стягнути судові витрати понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 3633,60 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника суд попередньої інстанції неправильно застосував норми закону та останні правові висновки Верховного Суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат. Покликається на те, що неявка позивача, належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи, у судове засідання у разі неподання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності та неповідомлення причин такої неявки, можуть кваліфікуватися як необґрунтовані дії незалежно від того чи визнавалась обов`язковою явка учасників судового процесу в судове засідання. Крім того, вважає помилковими висновки місцевого суду про недоведеність відповідачем обставин ч. 9 ст. 141 ЦПК України, а саме зловживання позивачем своїми процесуальними правами, адже ч. 5 ст. 142 ЦПК є спеціальною нормою за якою для стягнення витрат з позивача на користь відповідача, останній має лиш довести необґрунтовані дії ініціатора позову. Поряд з цим покликається на доведеність та обґрунтованість понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу та транспортні витрати.

Позивач не скористалась своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направила, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Оскільки представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Піпко Андрій Миколайович ухвалу суду першої інстанції оскаржує лише в частині відмови в стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу та транспортні витрати, тому в іншій частині ухвала суду, зокрема, залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, в силу ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.

Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі залишення позову без розгляду передбачено частиною п`ятою статті 142 ЦПК України, згідно з якою у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадку, встановленому частиною п`ятою статті 142 ЦПК України, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення позову без розгляду, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу (частина шоста статті 142 ЦПК України).

Згідно з частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Водночас ЦПК України не містить правових норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача.

Виходячи із системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які доводять зловживання процесуальними правами.

Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 570/5535/17 (провадження № 61-6076св21) зазначив, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю потрібно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20 грудня 2018 року у справі №751/10961/16, за змістом частини п`ятої статті 142 ЦПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. При цьому, Верховний Суд вказав на те, що неявка представника позивача, який був належним чином повідомлений про розгляд справи та повторно не з`явився у судові засідання, відноситься до необґрунтованих дій позивача.

Так, Постановою Верховного суду від 29 березня 2023 року, справа №712/15541/18, встановлено, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про компенсацію їй витрат на правничу допомогу у зв`язку з залишенням позову без розгляду, помилково поклав на відповідача тягар доведення необґрунтованості дій позивача у справі, не врахувавши те, що позивач, звернувшись до суду з позовом, створив відповідачу умови, які призвели до виникнення потреби в укладенні ним договору про надання правничої допомоги, витрачання власного часу та коштів, подання відзиву, пояснень, заперечень, клопотань про призначення судової експертизи тощо.

Верховний Суд у постанові від 02 грудня 2022 року у справі № 910/12184/20, зазначив: - право позивача як особи, що подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов`язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності. У зв`язку з цим наявні підстави для вирішення питання щодо покладення відповідних судових витрат на позивача; - неявка повноважного представника позивача, належно повідомленого про час і місце розгляду справи, у судове засідання у разі неподання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності та неповідомлення причин такої неявки можуть кваліфікуватися як необґрунтовані дії. При цьому саме на позивача покладається обов`язок доведення неможливості вчинення ним відповідних процесуальних дій.

У постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц (провадження № 61-17220св18) Верховний Суд зазначив, що залишення позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача є негативним правовим наслідком для позивача у випадку зловживання ним своїми процесуальними правами. Суд зобов`язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки до суду належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема, забезпечує захист інтересів відповідача, який змушений витрачати час, кошти на свою чи представника явку в судові засідання.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, з яких вбачається, що позивач, звернувшись до суду з позовом, створив відповідачу умови, які викликали необхідність укладення ним договору про надання правничої допомоги, витрачання власного часу та коштів, а саме на транспортні витрати, подання відзиву (т.1, а.с. 62-128), заяв та клопотань (т.1, а.с. 129-144; 196-201; 210-212; 219-220; 223-224; 227-228; 231-236; 241; т. 2 а.с. 4-5; 8-10; 49; 52; 54-88; 92-95; 98-105); в подальшому повторно не з`явився, що стало підставою для залишення позову без розгляду, зокрема, після розгляду справи судом протягом 2,5 років, що на думку колегії суддів про вихід позивачем за межі дійсного змісту свого права та вчинення необґрунтованих дій, чим порушено охоронюваний законодавством баланс між сторонами спору, який має на меті забезпечення збереження майнових прав та інтересів сторони, яка потерпає від фінансових збитків.

Місцевий суд не врахував у сукупності поведінку позивача, тривалість розгляду справи судом, вчинення відповідачем дій з метою захисту своїх прав під час розгляду цієї справи по суті та помилково поклав увесь тягар доказування необґрунтованості дій позивача на відповідача, не дослідивши фактичні обставини справи та не врахувавши, за яких умов позов був залишений без розгляду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для компенсації відповідачеві судових витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу та транспортні витрати, згідно з частиною п`ятою статті 142 ЦПК України.

Вирішуючи питання розміру компенсації витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно з ч. 1,2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно вимог статті 137, 141 ЦПК України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження надання та понесення витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача подано до суду:

-ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АВ № 1020020 від 05 жовтня 2021 року виданого на підставі договору про надання правової допомоги від 29 вересня 2021 року (т. 1, а.с. 128);

-договір про надання правової допомоги від 29 вересня 2021 року, який укладений між АБ «Піпко і партнери» в особі керуючого адвоката Піпка А.М. та ОСОБА_2 , предметом якого є «надання адвокатським бюро клієнту правової допомоги …», «…а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та інші платежі, визначені договором. Пунктом 3.1. договору визначено, що клієнт сплачує адвокатському бюро за надання правової допомоги гонорар в розмірі 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за одну годину участі особи, яка надає правову допомогу у справі в судовому засіданні, поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді. Вказаний договір підписаний сторонами (т.1, а.с. 123-125);

-детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги відповідно до якого зазначено здійснені адвокатом роботи в 2021-2023 роках на загальну суму 35340,20 грн (т. 2, а.с. 76);

-акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 23 листопада 2023 року, в якому зазначено, що клієнт визнає, що договір про надання правової допомоги від 29 вересня 2021 року, який укладений між АБ «Піпко і партнери» в особі керуючого адвоката Піпка А.М. та ОСОБА_2 станом на дату складання даного акту належним чином виконано адвокатським бюро. Вказаний акт підписаний сторонами. (т.2, а.с. 75);

-рахунок № 29/09/21/1 від 29 вересня 2021 року на суму 18160,00 грн., Оплата за договором про надання правової допомоги № 1 від 29 вересня 2021 року (т.1, а.с. 126) та Рахунок № 23/11/23/2 від 23 листопада 2023 року на суму 17180,20 грн., Оплата за договором про надання правової допомоги № 1 від 29 вересня 2021 року (т. 2, а.с. 73);

-квитанцію №11 від 29 вересня 2021 року, де платник - ОСОБА_2 , отримувач - АБ «Піпко і партнери», призначення платежу Оплата за договором про надання правової допомоги № 1 від 29 вересня 2021 року, на суму 18160,00 грн. (т. 1, а.с. 127) та Квитанцію № 182148078, де платник - ОСОБА_2 , отримувач - АБ «Піпко і партнери», призначення платежу Оплата за договором про надання правової допомоги № 1 від 29 вересня 2021 року, на суму 17180,20 грн. (т.2, а.с. 74);

-квитанції про оплату пального (т.2, а.с. 77-86).

Таким чином, заявником надано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та транспортні витрати, взявши до уваги надані докази, які підтверджують надання такої допомоги, дійшов висновку про те, що визначений стороною відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу та транспортні витрати, в загальному розмірі 43148,61 грн., відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати мають характер необхідних і є співрозмірними із характером справи, її складністю і виконаною роботою.

Отже, обставини на які посилається позивач в апеляційній скарзі як на підставу перегляду ухвали суду в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з позивача, у зв`язку з чим ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2024 року в частині відмови в стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу та транспортних витрат, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, належить скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення заяви про розподіл судових витрат в повному обсязі.

Щодо судових витрат понесених в суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За правилами ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволенню позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, відносяться зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі заявник просить стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3633,60 грн. понесених в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, в матеріалах справи міститься:

-ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АВ № 1121046 від 11 березня 2024 року виданого на підставі договору про надання правової допомоги від 29 вересня 2021 року (т.2, а.с. 134);

-акт приймання-передачі наданих послуг №2 від 12 березня 2024 року, в якому зазначено, що клієнт визнає, що договір про надання правової допомоги від 29 вересня 2021 року, який укладений між АБ «Піпко і партнери» в особі керуючого адвоката Піпка А.М. та ОСОБА_2 станом на дату складання даного акту належним чином виконано адвокатським бюро. Вказаний акт підписаний сторонами. (т.2, а.с. 130);

-детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги відповідно до якого зазначено здійснені адвокатом роботи, зокрема, складення та подання апеляційної скарги, на загальну суму 3633,60 грн. (т. 2, а.с. 131);

-рахунок № 12/03/24/3 від 12 березня 2024 року на суму 3633,60 грн., Оплата за договором про надання правової допомоги № 1 від 29 вересня 2021 року (акт №2 від 12 березня 2024 року) (т.1, а.с. 132);

-платіжна інструкція № 0.0.3522661387.1 від 12 березня 2024 року, де платник - ОСОБА_2 , отримувач - АБ «Піпко і партнери», призначення платежу Оплата за договором про надання правової допомоги № 1 від 29 вересня 2021 року (акт №2 від 12 березня 2024 року) (т.2, а.с. 133)

Таким чином, заявником надано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.

Стороною позивача не надано суду заперечень з цього приводу.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат, позивачем на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду, взявши до уваги надані стороною докази надання такої допомоги, дійшов висновку про те, що визначений стороною відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 3633,60 грн., є співмірним, обґрунтованим та доведеним, а тому підлягають до стягнення з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Піпка Андрія Миколайовича задовольнити.

Ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2024 року в частині відмови в стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу та транспортних витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення заяви про розподіл судових витрат в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 43148,61 грн., які складаються з витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 35340,20 грн. та транспортних витрат в розмірі 7808,41 грн.

В решті ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката, понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 3633,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді: О.С. Панасюк

Т.М. Шемета