Постанова

від 29.02.2024 по справі 916/2595/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/2595/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Разюк Г.П., Колоколова С.І.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Бондаревський О.М.

від Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області: Єрусланова О.О.

від Товариства з обмеженою відповідальністю КДЛ Захід: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2023 року, суддя І інстанції Щавинська Ю.М., повний текст якого складено 27.03.2023 в. м. Одесі

у справі №916/2595/22

за позовом: керівника Чорноморської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі: Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю КДЛ Захід

про стягнення 5 887 925,50 грн

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2022 року керівник Чорноморської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КДЛ Захід", в якій просив суд стягнути з відповідача на користь Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою у сумі 5 877 925,50 грн за період з вересня 2019 року по серпень 2022 року включно.

В обґрунтування позову посилається на те, що ТОВ "КДЛ Захід" з моменту набуття права власності на нежитлові будівлі, що розташовані на спірній земельній ділянці, до теперішнього часу використовує земельну ділянку для розміщення та обслуговування виробничих будівель і споруд підприємства без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав, а також без внесення плати за землю в передбаченому законодавством розмірі. Правовими підставами позову прокурором визначено положення ст. 1212 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.03.2023 у справі №916/2595/22 позов керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КДЛ Захід" на користь Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області заборгованість зі сплати орендної плати у сумі 1 838 173,74 грн; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КДЛ Захід" на користь Одеської обласної прокуратури судовий збір у сумі 27 572,61 грн; в задоволенні решти позову відмовлено.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до приписів статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, статті 7 Закону України "Про оренду землі" з моменту набуття відповідачем права власності на майно, що розташоване на спірній земельній ділянці, до нього перейшло право оренди спірної земельної ділянки, передбачене умовами договору оренди землі від 01.12.2012, укладеного Великодолинською селищною радою Овідіопольського району Одеської області з первинним власником ТОВ "Схов", на тих самих умовах і в тому самому обсязі, в тому числі і в частині обов`язку зі сплати орендної плати.

При цьому, наявність між радою та відповідачем договірної природи зобов`язань, в той же час визначення прокурором іншої правової норми, з урахуванням зазначення в якості підстав позову обставини безоплатного користування земельною ділянкою, не є підставою для відмови у позові.

При розрахунку суми боргу суд виходив з того, що за відсутності в матеріалах справи доказів укладання сторонами письмового правочину щодо зміни розміру орендної плати, виходячи із нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а також враховуючи, що умовами договору можливість зміни в односторонньому порядку розміру орендної плати у зв`язку із зміною нормативної грошової оцінки не передбачена, натомість за змістом п.22 пп.е) договору обов`язок складення та надіслання додаткової угоди покладено на орендодавця, суд зазначає про відсутність у відповідача обов`язку сплати орендної плати, виходячи з нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Отже, з урахуванням проведених відповідачем оплат земельного податку, загальна сума орендної плати, що підлягає стягненню з відповідача, становить 1 838 173,74 грн, з огляду на що вимоги прокуратури підлягають частковому задоволенню.

03.11.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшла апеляційна скарга, в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2023 у справі №916/2595/22 в частині відмови у задоволенні позову прокурора та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Великодолинської селищної ради до ТОВ "КДЛ Захід" про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 5 887 925,50 грн задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції під час ухвалення рішення не враховано висновків щодо застосування ст. 120 3К України та ст. 7 Закону України «Про оренду землі» у подібних правовідносинах, у зв?язку з чим зроблено хибний висновок, що право оренди земельної ділянки перейшло автоматично спочатку від ТОВ «СХОВ» до ПП «Вілона», а потім до «КДЛ Захід» на підставі договору оренди земельної ділянки від 01.12.2012, укладеного Великодолинською селищною радою та ТОВ «СХОВ», на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Судом застосовано закон (ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, ст. 7 ЗУ «Про оренду землі»), який не підлягав застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки ці правовідносини врегульовані ст. 1212 ЦК України та допущено порушення норм процесуального права, а саме ч 4 ст. 236 ГПК України щодо неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, що відповідно до п. 4 ст. 277 ГПК України є підставою для зміни судового рішення у відповідній частині. Враховуючи вищевикладене, прокурор, звертаючись до суду з позовом у цій справі, обрав належний спосіб захисту та просив цілком обґрунтовано стягнути з відповідача кошти саме на підставі ст. 1212 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області підтримує апеляційну скаргу прокурора та зазначає, що правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №911/1892/18 та від 15.01.2019 у справі №908/27/18 та Великої палати Верховного суду від 20.07.2022 №910/5201/19 передбачає: відсутність у продавця будівлі на момент її відчуження зареєстрованого права оренди земельної ділянки, на якій розташована ця будівля, унеможливлює перехід такого права оренди до покупця будівлі за правилами ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі», та ст. 120 ЗК України.

В письмових поясненнях заступник керівника Одеської обласної прокуратури додатково зазначає, що згідно п. 26 вказаного договору його дія припиняється у разі набуття права власності на будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці іншою особою (що кореспондується з приписами ст. 31 Закону України «Про оренду землі» в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин). А також те, що відсутність у продавця будівлі на момент її відчуження зареєстрованого права оренди земельної ділянки, на якій розташована ця будівля, унеможливлює як перехід такого права оренди до покупця будівлі (відповідача) за правилами ч. 3 ст. 7 ЗУ "Про оренду землі", так і заміну сторони у зобов?язанні.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2023 у справі №916/2595/22, призначено розгляд даної справи на 19.12.2023 о 12:30 та в подальшому відкладено на 06.02.2024 о 14:00.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 оголошено перерву в розгляді апеляційної скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2023 у справі №916/2595/22 до 29.02.2024 о 12:45.

В судовому засіданні 29.02.2024 прийняв участь прокурор та представник Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю КДЛ Захід в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю КДЛ Захід за наявними матеріалами справи яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 07.04.2010 у справі №2-976/2010 визнано за ТОВ "Схов" право власності на реконструйоване майно, а саме: на нежитлову будівлю, склад готової продукції, що розташовані за адресою: смт. Великодолинське, вул. Мізікевича, буд. 57, Овідіопольського району Одеської області, та складаються в цілому: під літерою «А» - контрольна будка 13 кв.м, під літ. «Б» - адміністративний будинок 353,3 кв.м, під літ. «Ж» - склад 10710,3 кв.м, під літ. «а» - навіс, під літ. «В» - гараж, під літ. «Г» - свинарник, під літ. «Д» - свинарник, під літ. «Е» - навіс, під літ. «ж1» - вхід в підвал, під літ. «ж2» - ганок, під літ. «ж3» - вхід в підвал, під літ. «ж4» - ганок, під літ. «ж5» - навіс, під літ. «З» - навіс, під літ. «І» - свинарник, під літ. «К» - вольєр, під літ. «Л» - вбиральня, під літ. «М» - навіс, під літ. «Н» - санітарний вузол, під літ. «О» - підсобне, під № 1-7,І споруди, та знаходяться на земельній ділянці загальною площею 4,5335 га (т.2 а.с.67-71).

З 14.06.2013 право власності на об`єкт нерухомого майна: виробничо-складський комплекс з адміністративно-побутовими приміщеннями, загальною площею 11369,1 кв.м, на земельній ділянці комунальної власності, загальною площею 4,5335 га, з кадастровим номером 5123755300:02:005:0025 було зареєстровано за ТОВ "Схов" на підставі рішення суду від 07.04.2010 справа №2-976/2010, з інформації про зміни об`єкта нерухомого майна встановлено, що 20.06.2017 внесено зміни до розділу, а саме додано: загальна площа 11 076,6 кв.м. В подальшому 24.11.2017 площу 11 076,6 кв.м. змінено на 11 369,1 кв.м (т.3 а.с.31-59).

Рішенням Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області №1284-V від 15.10.2010, вирішено передати ТОВ "Схов" земельну ділянку, площею 4,5335 га в довгострокову оренду терміном на 49 років (т.1 а.с.51-52).

В подальшому рішенням Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 575-VI від 19.10.2012 (т.1 а.с.53) внесено зміни в рішення №1284-V від 15.10.2010 (а.с.51-52) в частині розміру орендної плати, та встановлено останню на рівні 577 479,53 грн на рік, що складає 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

01.12.2012 між Великодолинською селищною радою Овідіопольського району Одеської області (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Схов" (Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (т.1 а.с.41-45), відповідно до якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для експлуатації та обслуговування виробничих будівель і споруд, що знаходяться за адресою: вул. Мізікевича №57, смт Великодолинське, Овідіопольського району Одеської області .

Пунктами 2 та 3 договору сторони погодили, що в оренду передається земельна ділянка, кадастровий номер 5123755300:02:005:0025, загальною площею 4,5335 га. Земельна ділянка передається в оренду для розміщення та обслуговування виробничих будівель і споруд підприємства (код КВЦПЗ: секція J розділ 11) (код за УЦКВЗ:1.11.6. Іншої комерційної діяльності).

Відповідно до п. 5 договору орендна плата за користування земельною ділянкою вноситься Орендарем у грошові формі на рахунок Великодолинської селищної ради. Розмір орендної плати на рік встановлений на рівні 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки і складає 577 479,53 грн. Розмір орендної плати на місяць за користування земельною ділянкою на момент укладання договору 48 123,29 грн.

Згідно п.6 договору обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку як об`єкт комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Пунктом 7 договору визначено, що орендна плата сплачується рівними частками щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Платіжне доручення або квитанція мають містити в кодовому рядку обов`язкову інформацію про номер державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, за яку справляється плата, та строк, за який здійснюється платіж.

Розмір орендної плати переглядається не частіше одного разу на рік у випадку: а) зміни умов господарювання, передбачених договором; б) зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіціентів індексації, визначених законодавством; в) у наслідок інфляції; г) в інших випадках, передбачених законом (п.8 договору).

Пунктом 22 (е) договору визначено обов`язок орендаря у разі настання обставин, передбачених п.8 цього договору, підписати додаткову угоду про перегляд розміру орендної плати протягом 3 робочих днів з моменту її отримання, або направити Орендодавцю обґрунтовані заперечення.

Відповідно до п. 25 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. Уразі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

Договір укладено строком на 49 років. Після закінчення строку дії договору Орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладання договору оренди землі на новий строк (п.4 договору).

Згідно п.26 договору дія договору припиняється у разі набуття права власності на будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці іншою особою.

Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п.32 договору).

На виконання умов договору, Орендодавець передав, а Орендар прийняв земельну ділянку, означену в договорі, про що сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі об`єкта оренди від 28.02.2012 (т.1 а.с.49).

Рішенням Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області №1156-VІ від 26.12.2014 (а.с.54), вирішено внести зміни в договір щодо розміру орендної плати, обчислення розміру якої розпочати з 01.01.2015.

29.12.2014 між Великодолинською селищною радою Овідіопольського району Одеської області (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Схов" укладено додаткову угоду (т.1 а.с.55), якою сторони внесли зміни до договору оренди землі та визначили, що розмір орендної плати на рік встановлений на рівні 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки і складає 836 632,04 грн. Розмір орендної плати на місяць за користування земельною ділянкою на момент укладання договору становить 69 719,34 грн.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності ТОВ "Схов" на означене майно було припинено 21.12.2017.

При цьому в період з 21.12.2017 по 29.03.2019 означене майно на праві приватної власності належало ПП "Вілона". Право власності за ТОВ "Вілона" було зареєстровано, зокрема, на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 18.12.2017, яким ТОВ "Схов" передало ПП "Вілона" до складу статутного капіталу об`єкт нерухомого майна, загальною площею 11 369,1 кв.м. При цьому, раніше рішенням власника ПП "Вілона" від 05.05.2017 включено ТОВ "Схов" до складу власників підприємства та з метою формування статутного капіталу внесено до статутного фонду нерухоме майно, що передається ТОВ "Схов", загальною площею 12 040,7 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 83257251237.

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна № 425 від 29.03.2019 (а.с.58-61) Приватним підприємством "Вілона" було передано у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "КДЛ Захід" об`єкт нерухомого майна: виробничо-складський комплекс з адміністративно-побутовими приміщеннями, об`єкт житлової нерухомості: Ні. Об`єкт нерухомого майна, загальною площею 11369,1 кв.м., розташований за адресою: Одеська область. Овідіопольський район, смт. Великодолинське, вул. Станційна (Мізікевича), 57.

Пунктом 1.2. договору визначено, що право власності продавця на об`єкт нерухомого майна підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 108960806; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 83257251237, номер запису про право власності 24139874.

Згідно п. 1.3. договору нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, загальною площею 4,5335 га, кадастровий номер 5123755300:02:005:0025 з цільовим призначенням для розміщення та обслуговування виробничих будівель і споруд підприємства.

За умовами п. 1.5. договору питання переходу до покупця прав на земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно, вирішується відповідно до норм Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України, в обсязі та межах, встановлених для попереднього землекористувача.

Передача відповідачу означеного у договорі об`єкту нерухомого майна засвідчена актом приймання-передавання нерухомого майна від 29.03.2019 (т.1 а.с.62-63).

З матеріалів справи вбачається, що об`єкт нерухомого майна, площею 4,5335 га, є предметом іпотечного договору від 19.04.2019, укладеного між ПАТ АБ "Південний" та відповідачем.

Надані сторонами документи, а також відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно свідчать, що набуте відповідачем на підставі договору купівлі-продажу нерухоме майно є тим самим майном, що належало на праві власності ТОВ "Схов" та було в подальшому передано ПП "Вілона".

Доказів оформлення відповідачем речового права (права оренди) на земельну ділянку, на якій розташоване набуте нерухоме майно, матеріали справи не містять.

У підтвердження сплати земельного податку за користування земельною ділянкою відповідачем надано суду платіжні доручення за період з вересня 2019 року по січень 2022 року на загальну суму 602 003,05 грн.

На думку прокурора, ТОВ "КДЛ Захід" з моменту набуття права власності на нежитлові будівлі, що розташовані на спірній земельній ділянці, до теперішнього часу використовує земельну ділянку для розміщення та обслуговування виробничих будівель і споруд підприємства без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125, 126 Земельного кодексу України, а також без внесення плати за землю в передбаченому законодавством розмірі. Враховуючи, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5123755300:02:005:0025 є власністю Великодолинської об`єднаної територіальної громади та перебуває у комунальній власності, Великодолинська селищна рада має право стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою у судовому порядку у сумі 5 877 925,50 грн (сума розрахована з урахуванням сплаченого відповідачем земельного податку у сумі 538 962,22 грн) у відповідності до ст. 1212 ЦК України, що і стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі селищної ради з відповідним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Щодо підстав звернення прокурора з позовом до суду.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурор звертаючись до суду в інтересах держави, має визначити компетентний орган та довести, у чому полягає невжиття компетентним органом заходів для захисту порушених прав, які підлягають захисту у спосіб, який обрав прокурор, і зокрема, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор зазначив, що відповідачем протягом тривалого часу не сплачувалась плата за користування земельною ділянкою, чим порушено інтереси Великодолинської територіальної громади та інтереси держави в цілому.

Оскільки Великодолинська селищна рада є органом місцевого самоврядування, що представляє інтереси Великодолинської територіальної громади, здійснює відповідно до закону від імені та в інтересах вказаної територіальної громади правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі на землю, одночасно виконуючи повноваження щодо здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, саме Великодолинська селищна рада є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З метою вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави Чорноморською окружною прокуратурою спрямовано до Великодолинської селищної ради запит №63-4720ВИХ-22 від 21.09.2022 (т.1 а.с.120-124), з метою, окрім іншого, з`ясування факту захисту власником земельної ділянки інтересів територіальної громади у формі стягнення безпідставно збережених коштів, а також надання розрахунку стосовно ТОВ КДЛ Захід.

У відповідь на запит Великодолинська селищна рада повідомила інформацію щодо спірної земельної ділянки, щодо розміру заборгованості ТОВ КДЛ Захід та просила Чорноморську окружну прокуратуру вирішити питання щодо можливості звернення до суду з позовною заявою в інтересах Великодолинської селищної ради, оскільки необхідна для сплати сума судового збору є значною, при цьому з поточною ситуацією, що склалася в країні через введення на території України воєнного стану, в першу чергу за рахунок бюджетних коштів здійснюються видатки за захищеними статтями, спрямовані на забезпечення життєдіяльності і збереження існуючої інфраструктури в громаді та на надання допомоги соціально незахищеним верствам населення.

Вказані обставини свідчать про самоусунення органу від реалізації функції захисту порушених державних інтересів, як наслідок наявність передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" підстав для їх представництва.

Факт незвернення до суду позивача з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган не виконує свої повноваження щодо захисту інтересів держави.

Як вбачається з матеріалів справи, Прокуратура звернулася до Великодалинського селищного голови із повідомленням від 29.09.2022 №63-4923ВИХ-22 (т.1 а.с.128) в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру" про намір звернутися до суду із відповідним позовом.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про неналежний захист позивачем законних інтересів держави, оскільки позивач самостійно не звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача плати за користування земельною ділянкою, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав змогу захистити інтереси держави, а тому прокурором належним чином підтверджено підстави для представництва інтересів держави.

Щодо суті спору

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор, звертаючись до суду з відповідним позовом, зазначив, що предметом вказаної позовної заяви є стягнення грошових коштів, належних до сплати за користування земельною ділянкою за звичайних умов (в разі оформлення договірних відносин відповідачем), втім не сплачених Відповідачем, що пов?язується із втратою Позивачем як потерпілою особою цього ж майна (грошових коштів).

Підставою позову прокурор визначив, що, ТОВ «КДЛ Захід» зберігає кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності зареєстрованого права власності чи права оренди земельної ділянки, тим самим збільшує вартість власного майна, а Великодолинська територіальна громада в особі представницького органу - Великодолинської селищної ради - втрачає належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження коштів у розмірі орендної плати Відповідачем за рахунок Позивача.

Отже, правовою підставою позову прокурором визначено саме положення ст.1212 ЦК України.

Відмовляючи прокурору у задоволенні позову про стягнення коштів на підставі ст.1212 ЦК України, суд першої інстанції встановив наявність правовідносин між сторонами за договором оренди спірної земельної ділянки та зазначив, що відповідно до приписів статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, статті 7 Закону України "Про оренду землі" з моменту набуття відповідачем права власності на майно, що розташоване на спірній земельній ділянці, до відповідача перейшло право оренди земельної ділянки кадастровий номер 5123755300:02:005:0025, загальною площею 4,5335 га, що знаходяться за адресою: вул. Мізікевича №57, смт Великодолинське, Овідіопольського району Одеської області, передбачене умовами договору оренди землі від 01.12.2012, укладеного Великодолинською селищною радою Овідіопольського району Одеської області з первинним власником ТОВ "Схов", на тих самих умовах і в тому самому обсязі, в тому числі і в частині обов`язку зі сплати орендної плати.

При цьому, обставина неоформлення речового права оренди як за ПП "Вілона", так і за відповідачем не впливає на висновки суду, оскільки державна реєстрація прав є не підставою набуття речового права, а лише засвідченням вже набутого особою права з боку держави.

Місцевий господарський суд вказав, що за змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Загальна умова частини першої ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що обов`язок відповідача зі сплати орендної плати виникає в силу договору оренду землі від 01.12.2012, укладеного Великодолинською селищною радою Овідіопольського району Одеської області з первинним власником ТОВ "Схов", на тих самих умовах і в тому самому обсязі, в тому числі і в частині обов`язку зі сплати орендної плати, зобов`язання по якому виникли у відповідача після набуття права власності на розташоване на спірній земельній ділянці майно, що в свою чергу унеможливлює застосування в даному випадку положень ст. 1212 ЦК України вищевикладеним висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Відповідно до положень ст. 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до ст. ст. 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82, 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

У разі якщо фактичний користувач земельної ділянки, на якій розміщено зареєстровані за ним об`єкти нерухомості, у спірний період без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою як орендну плату, він зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №922/3524/19).

Як вже зазначалось, предметом спору у справі є вимога прокурора про стягнення із відповідача, як власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів (орендної плати) за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений, без належних на те правових підстав на підставі ст.1212 ЦК України.

Колегія суддів зазначає, що перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України.

Відповідно до ст. 125, ч. 5 ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Земельним кодексом України передбачені підстави припинення у особи права користування земельною ділянкою. Так, зокрема, однією з підстав є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (п."е" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Згідно з частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За змістом частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

У розумінні наведених положень законодавства, зокрема частини 2 статті 120 Земельного кодексу України, частини 2 статті 377 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.07.2019р. у справі №911/2244/18, від 04.07.2019р. у справі №914/1925/18, від 23.05.2019р. у справі №922/109/18, від 18.04.2019р. у справі №913/210/18, від 03.03.2018р. по справі №904/6296/17, від 19.06.2018р. у справі №922/3655/17, від 05.09.2018р. у справі №904/9027/17, від 07.11.2018р. у справі №910/20774/17, від 29.11.2018р. у справі №915/1416/17, від 06.12.2018р. у справі №902/1592/15, від 27.02.2019р. у справі №913/661/17 від 06.03.2019р. у справі №914/2687/17, від 04.04.2019р. у справі №910/7197/18.

При цьому, у разі переходу права власності на нерухомість, заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін до договору стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено у законі.

Крім того, перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (п. 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі № 910/18560/16; п. 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 263/6022/16-ц).

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані (правова позиція викладена в постанові ВП ВС від 23.05.2018 року по справі №629/4628/16-ц, в постанові ВП ВС від 20.11.2018 року по справі №922/3412/17, в постанові ВП ВС від 13.02.2019 року по справі №320/5877/17).

Водночас судова колегія звертає увагу, що в силу ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України право оренди земельної ділянки до нового власника нерухомого майна не переходить у випадку, якщо попередній власник нерухомого майна не мав оформленого права оренди.

В спірному випадку між Великодолинською селищною радою Овідіопольського району Одеської області (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Схов" (Орендар), який є попереднім власником нерухомості, розташованій на спірній земельній ділянці, був укладений договір оренди землі б/н від 01.12.2012 року.

Договір укладено строком на 49 років.

Апеляційний суд зазначає, що у матеріалах справи не міститься жодного доказу припинення договору оренди землі від 01.12.2012 року, а саме доказів укладення письмової угоди про розірвання (припинення) договору оренди земельної ділянки з її подальшою державною реєстрацією.

Тобто, слід дійти висновку, що договір оренди не був припинений сторонами в установленому законом порядку, а тому був чинним станом на дату виникнення спірних правовідносин.

Аргументи прокурора про те, що відсутність у продавця будівлі на момент її відчуження зареєстрованого права оренди земельної ділянки, на якій розташована ця будівля, унеможливлює як перехід такого права оренди до покупця будівлі (відповідача) за правилами ч. 3 ст. 7 ЗУ "Про оренду землі", так і заміну сторони у зобов?язанні, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Як передбачено ст. 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції чинній на момент укладення договору оренди від 01.12.2012), укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з положенням ст. 124 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент укладення договору оренди від 01.12.2012) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент укладення договору оренди від 01.12.2012), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

У відповідності до до п. 2 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Порядок здійснення державної реєстрації договорів оренди землі на час укладення договору оренди від 05.09.2002 року за №688/45 був регламентований Порядком державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 року №2073.

Згідно з п. п. 12, 13 Порядку №2073, факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи. Печатка та підпис ставляться на всіх примірниках договору оренди (суборенди). Після засвідчення факту державної реєстрації договір оренди реєструється у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, яка ведеться державним органом земельних ресурсів за формою згідно з додатком. Книга записів державної реєстрації договорів оренди землі ведеться окремо в розрізі кожної сільської, селищної, міської ради, а також у розрізі Київської, Севастопольської міської державної адміністрації. Книга прошнуровується, засвідчується підписами сільського, селищного, міського голови та начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів і скріплюється печатками. Датою реєстрації договору оренди у Книзі записів є дата засвідчення факту державної реєстрації (п. 14 Порядку № 2073).

Так, з матеріалів справи вбачається, що з 14.06.2013 право власності на майно було зареєстровано за ТОВ "Схов" на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07.04.2010 справа №2-976/2010.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності ТОВ "Схов" на означене майно було припинено 21.12.2017. При цьому в період з 21.12.2017 по 29.03.2019 означене майно на праві приватної власності належало ПП "Вілона". Право власності за ТОВ "Вілона" було зареєстровано, зокрема, на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 18.12.2017, яким ТОВ "Схов" передало ПП "Вілона" до складу статутного капіталу об`єкт нерухомого майна, загальною площею 11 369,1 кв.м.

В подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна № 425 від 29.03.2019 Приватним підприємством "Вілона" було передано у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "КДЛ Захід" об`єкт нерухомого майна: виробничо-складський комплекс з адміністративно-побутовими приміщеннями, об`єкт житлової нерухомості: Об`єкт нерухомого майна, загальною площею 11369,1 кв.м.

Колегія суддів зазначає, що наявні в матеріалах справи відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ТОВ КДЛ Захід свідчать, що набуте відповідачем на підставі договору купівлі-продажу нерухоме майно є тим самим майном, що належало на праві власності ТОВ "Схов" та було в подальшому передано ПП "Вілона".

З огляду на вищевикладене, враховуючи приписи чинного законодавства, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що в даному випадку факт невнесення відомостей до Державного реєстру речових прав щодо права оренди спірної земельної ділянки не тягне правових наслідків щодо недійсності договору оренди від 01.12.2012.

Як вірно висновано місцевим господарським судом, обставина неоформлення речового права оренди як за ПП "Вілона", так і за ТОВ КДЛ Захід не свідчить про неможливість переходу такого права оренди до покупця будівлі, оскільки державна реєстрація прав є не підставою набуття речового права, а лише засвідченням вже набутого особою права з боку держави.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю КДЛ Захід фактично стало стороною Договору оренди землі від 01.12.2012, за яким у відповідача виник обов`язок зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що згідно п. 26 вказаного договору його дія припиняється у разі набуття права власності на будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці іншою особою, що кореспондується з приписами ст. 31 Закону України «Про оренду землі» в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, оскільки, як вже зазначалося вище, до нового власника нерухомого майна (відповідача у даній справі) в силу ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 7 Закону України "Про оренду землі" автоматично перейшло право оренди земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, та обов`язок зі сплати орендної плати за землю.

При цьому, невнесення змін до договору оренди землі, на якій розташована відчужена нерухомість, не звільняє нового власника (відповідача) від обов`язку сплати орендної плати.

Вказане узгоджується з правовою позицією, що викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі № 825/308/17, де зазначено, що до нового власника об`єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно.

Враховуючи наведені норми законодавства, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що з моменту набуття ТОВ КДЛ Захід права власності на майно, що розташоване на спірній земельній ділянці, до нього перейшло право оренди земельної ділянки кадастровий номер 5123755300:02:005:0025 загальною площею 4,5335 га, що знаходяться за адресою: вул. Мізікевича №57, смт Великодолинське, Овідіопольського району Одеської області, передбачене умовами договору оренди землі від 01.12.2012, укладеного Великодолинською селищною радою Овідіопольського району Одеської області з первинним власником ТОВ "Схов", на тих самих умовах і в тому самому обсязі, в тому числі і в частині обов`язку зі сплати орендної плати.

Разом з тим, як вже зазначалося вище, позивач звернувся до місцевого господарського суду з позовом про стягнення коштів за безоплатне користування земельною ділянкою на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Водночас, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі №913/661/17).

З огляду на викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що договірний характер правовідносин між ТОВ КДЛ Захід та Великодолинською селищною радою Овідіопольського району Одеської області виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.

Однак, суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги прокурора, дійшов висновку про наявність підстав для застосування в даному випадку принципу novit curia (суд знає закони) та самостійно здійснив правову кваліфікацію відносинам сторін, зазначивши, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, а самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про договірну природу зобов`язань, в той же час визначення прокурором іншої правової норми, а саме ст.1212 ЦК України, з урахуванням зазначення в якості підстав позову обставини безоплатного користування земельною ділянкою, не є підставою для відмови у позові.

Зі вказаними висновками суду першої інстанції щодо застосування у даному випадку принципу novit curia та частковому задоволенні позову прокурора судова колегія не погоджується, у зв`язку з наступним.

Так, згідно зі статтею 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

У статті 46 ГПК України унормовані процесуальні права та обов`язки сторін.

Так, відповідно до частин другої та третьої статті 46 ГПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Оскільки предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом (постанова Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 922/53/19).

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19.

Згідно зі ст.14 ГПК України («Диспозитивність господарського судочинства») суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності."

Імперативною нормою частини 2 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Такий правовий висновок щодо застосування норм процесуального права викладено у постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 26.01.2021 у справі № 923/722/19, від 09.11.2021 у справі №908/2637/20.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

Отже, з`ясувавши, що сторона в обґрунтування своїх вимог послалась не на ті норми, які фактично, на думку суду, регулюють спірні правовідносини, суд не повинен самостійно здійснювати їх правову кваліфікацію, оскільки самостійне застосування в даному випадку інших правових норм призведе до зміни предмету та підстави позову, які визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем (стаття 46 Господарського процесуального кодексу України), тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Колегія суддів зазначає, що у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Водночас, судова колегія вважає, що застосування у цій справі принципу "jura novit curia" ("суд знає закони") призведе до зміни заявлених позивачем предмету та підстав позову (як фактичних, так і правових) та предмету дослідження, до необхідності здійснення дослідження та оцінки тих доказів, на які позивач не посилався і на яких своїх вимог не ґрунтував.

Зазначене призведе до порушення інших принципів господарського судочинства, а саме: принципів рівності сторін, змагальності та диспозитивності, тоді як зміст принципу "jura novit curia" ("суд знає закони") полягає в тому, що суд знає право, самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін, самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus), вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач.

У рішенні ЄСПЛ від 14.04.2021 у справі за заявою № 25531/12 "Гусєв проти України" Суд нагадав, що принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом (див. рішення у справах "Авотіньш проти Латвії [ВП] () [GC], заява № 17502/07, пункт 119, й інші посилання, ЄСПЛ 2016, та "Регнер проти Чехії" [ВП] (Regner v. the Czech Republic) [GC], заява № 35289/11, пункт 146, від 19.09.2017). До того ж право на змагальний судовий процес у принципі означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні вимоги задовольнили (див. рішення у справі "Клінік дез Акація та інші проти Франції" (Clinique des Acacias and Others v. France), заява № 65399/01 та 3 інші заяви, пункти 36- 43, від 13.10.2005). Крім того, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (див. рішення у справі "Чепек проти Чехії" (), заява № 9815/10, пункти 45 та 51- 60, від 05.09.2013) (пункт 26).

Суд у рішенні ЄСПЛ від 14.04.2021 зауважив, що хоча, звичайно, саме національні суди повинні визначати правильну правову кваліфікацію позовів на підставі національного законодавства, це має відбуватися із дотриманням принципу справедливого судового розгляду, що передбачає надання належного обґрунтування принаймні стосовно питань, які є вирішальними для результату розгляду справи (пункт 30). Недостатньо чіткі підстави для зміни правової кваліфікації позову заявника мають розглядатися як повністю невиправдані та такі, що суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно справедливості цивільного провадження і принципу змагальності судового процесу (пункт 33).

Отже, принцип "jura novit curia", з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача.

За таких умов необхідно зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права аргументувати свою позицію в умовах нової кваліфікації.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що застосування судом першої інстанції у цій справі принципу "jura novit curia" ("суд знає закони") призвело до порушення принципу диспозитивності.

Позивач звернувся до місцевого господарського суду з позовом про стягнення коштів за безоплатне користування земельною ділянкою на підставі ст. 1212 ЦК України.

Суд самостійно застосував в даному спорі приписи статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, статті 7 Закону України "Про оренду землі" щодо до стягнення коштів на підставі діючого договору оренди землі від 01.12.2012, тобто інші правові норми, ніж зазначені прокурором у позовній заяві, та дійшов висновку про частковестягнення орендної плати за договором.

На переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції самостійно змінив предмет і підстави позову, як фактичні, так і правові, що є недопустимим, а не самостійно здійснив правову кваліфікацію відносинам сторін, зазначивши в рішенні суду, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів установлених під час розгляду справи.

Згідно з приписами частини четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини другої статті 277 Господарського процесуального кодексу України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Тому, враховуючи вищевикладені висновки та обставини справи, з огляду на неналежність обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом звернення до суду з позовом про стягнення на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України грошових коштів, апеляційний господарський суд зазначає про безпідставність заявлених позовних вимог прокурора, які були частково задоволені місцевим господарським судом, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню.

Відтак, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю КИП підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2023 у справі №916/2595/22 частковому скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2023 у справі №916/2595/22 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2023 у справі №916/2595/22 скасувати частково.

Прийняте нове рішення, яким у задоволенні позову керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "КДЛ Захід" про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 5 877 925,50 грн - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.03.2024.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.П. Разюк

С.І. Колоколов