Постанова

від 04.03.2024 по справі б8/142-12

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2024 р. Справа№ Б8/142-12 (911/3450/21)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пантелієнка В.О.

суддів: Сотнікова С.В.

Остапенка О.М.

секретар судового засідання Нечасний О.Л.

за участю представників:

від АТ «Державний експортно-імпортний банк України» - Головіна О.І. дов. №ДП24701/23-0190 від 26.05.2023р.;

ліквідатор Віскунов О.В. - посвідчення №115 від 07.02.2013р.;

від ОСОБА_1 - Приймак А.О. ордер ВІ№1202158 від 04.03.2024р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги: Акціонерного товариства (далі - АТ) «Державний експортно-імпортний банк України» і Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Вік-Р.С.Ф.» в особі ліквідатора Віскунова Олександра Віталійовича

на рішення господарського суду Київської області від 27.09.2023р.

(повний текст складено 08.01.2024р.)

у справі №Б8/142-12(911/3450/21) (суддя Лопатін А.В.)

за позовом ТОВ «Вік-Р.С.Ф.» в особі ліквідатора Віскунова Олександра Віталійовича

до громадянина України ОСОБА_1

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача АТ «Державний експортно-імпортний банк України»

про стягнення збитків у розмірі 1 324 530,00 грн.

в межах провадження в справі про банкрутство ТОВ «ВІК-Р.С.Ф.»

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 27.09.2023р. у справі №Б8/142-12(911/3450/21) відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Вік-Р.С.Ф.» в особі ліквідатора Віскунова Олександра Віталійовича до громадянина України ОСОБА_1 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - АТ Державний експортно-імпортний банк України про стягнення збитків у розмірі 1 324 530,00 грн.

Не погоджуючись з винесеним рішенням суду, 11.01.2024р. ТОВ «Вік-Р.С.Ф.» в особі ліквідатора Віскунова Олександра Віталійовича подало апеляційну скаргу на рішення господарського суду Київської області від 27.09.2023р. у справі №Б8/142-12(911/3450/21), в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вік-Р.С.Ф.» завдані збитки у розмірі 1 324 530,00 грн. в рахунок відшкодування вартості майна, що незаконно вибуло з володіння позивача на підставі недійсного правочину.

Також, не погоджуючись з винесеним рішенням суду, 22.01.2024р. АТ «Державний експортно-імпортний банк України» подало апеляційну скаргу на рішення господарського суду Київської області від 27.09.2023р. у справі №Б8/142-12(911/3450/21), в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «Вік-Р.С.Ф.» задовольнити; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вік-Р.С.Ф.» кошти у розмірі 1 324 530,00 грн.

Відзиви на апеляційні скарги до апеляційного суду не надходили.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2024р. та від 19.02.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами АТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ТОВ «Вік-Р.С.Ф.» в особі ліквідатора Віскунова Олександра Віталійовича на рішення господарського суду Київської області від 27.09.2023р. у справі №Б8/142-12(911/3450/21); розгляд апеляційних скарг АТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ТОВ «Вік-Р.С.Ф.» в особі ліквідатора Віскунова Олександра Віталійовича призначено на 04.03.2024р.; об`єднано апеляційні скарги ТОВ «Вік-Р.С.Ф.» в особі ліквідатора Віскунова Олександра Віталійовича та АТ «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення господарського суду Київської області від 27.09.2023р. у справі №Б8/142-12(911/3450/21) в одне апеляційне провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024р. апеляційні скарги ТОВ «Вік-Р.С.Ф.» в особі ліквідатора Віскунова Олександра Віталійовича та АТ «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення господарського суду Київської області від 27.09.2023р. у справі №Б8/142-12(911/3450/21) прийнято до свого провадження колегією суддів в іншому складі суду.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення ліквідатора Віскунова О.В. та представників АТ «Державний експортно-імпортний банк України» і ОСОБА_1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа №Б8/142-12 за заявою УПФ України у Миронівському районі Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК-Р.С.Ф." про банкрутство, провадження в якій було порушено ухвалою місцевого суду від 25.12.2012р.

Постановою господарського суду Київської області від 01.07.2014р. ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." було визнано банкрутом та відкрито його ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Салатюка Дмитра Васильовича.

Наразі триває ліквідаційна процедура ТОВ "ВІК-Р.С.Ф.", повноваження ліквідатора виконує арбітражний керуючий Віскунов Олександр Віталійович.

22.11.2021р. до місцевого суду ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." в особі ліквідатора - Віскунова О.В. була подана заява про стягнення з громадянина України ОСОБА_1 завданих збитків у розмірі 810 546,73 грн.

Ухвалою місцевого суду від 28.12.2021р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, в межах провадження у справі №Б8/142-12 про банкрутство ТОВ "ВІК-Р.С.Ф."; призначено підготовче засідання.

Ухвалою місцевого суду від 26.01.2022р., крім іншого, було продовжено строк підготовчого провадження; залучено до участі у даній справі Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

12.09.2022р. до місцевого суду ліквідатором ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." було подано заяву про збільшення позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що 27.05.2016р. Товарною Біржею "Укрспецресурс" було проведено аукціон (статус другий повторний) з продажу майна банкрута ТОВ "ВІК-Р.С.Ф.", на якому реалізовано майно банкрута у вигляді цілісного майнового комплексу за ціною 4 546 795,00 грн. За результатами проведеного 27.05.201 р. аукціону переможцем торгів було визнано ТОВ "Фортуна-Інвест-Буд".

В подальшому, 27.05.2016р. між ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." в особі ліквідатора Салатюка Д.В. та переможцем аукціонних торгів ТОВ "Фортуна-Інвест-Буд" було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: Київська область, м.Миронівка, вул. Соборності (колишня назва вулиці - Леніна), будинок 130, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Малим О.С., за номером 679 (далі - договір купівлі-продажу).

До складу цілісного майнового комплексу входять:

а) нежитлові будівлі загальною площею 49 733 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на земельних ділянках з кадастровими номерами: 3222910100:01:311:0023, 3222910100:01:311:0024, 3222986700:03:208:0004, 3222910100:01:324:0001, 3222910100:01:326:0006, 3222910100:01:326:0007, а саме: зазначене під літерою А-2 - нежитлова будівля; Б-2 - ТЕЦ котельна; В-2 - контора; Г - жом осушка; Д - вертикальні відстійники; Е - компресорна; Є - жомова вагова; Ж - цукровий склад; 3 - склад мішкотари; И - будівля електропункту; І - убиральня; ї - убиральня; К - адмінкорпус бурякопункт; Л - лабораторія сировини; М - склад запасного обладнання; Н - насосна станція промводзабезпечення; О - насосна станція техгосводопровода; П - киснева станція; Р - трансформаторна; С - насосні перекачки меляси; Т - будівля промводозабезпечення; У - авто гараж цеха механізованого; Ф - гараж для тракторів; X - шамотодробілка; Ц - будівля насосної подачі; Ч - сховище жому; Ш - пилорама; Щ - гараж для легкових автомобілів; Ю - матеріальні склади; Я - склад електрозапчастин; 1, А - склад (незавершене будівництво); 1, Б - прохідна; 1, В убиральня; 1, Г - ГРП; 1, Д - вагова; 1, Е - прохідна; 1, Є - убиральня; 1, Ж - навіс для дров; 1, З вагова з/д колії; 1, И - вагова; 1,1- убиральня; 1, ї - будівля завсклада; 1, К - склад ПММ; 1, Л - операторська ПММ; 1, М - насосна; 1, Н - градирня; 1,0 - слюсарна майстерня; 1, П - теплиці 2 шт.; 1, Р - склад цементу; 1, С - пожарне ДЕПО; 1, Т - будівля ДЕПО диспетчера; 1, У - будівля РБВ; 1, Ф - будівля бетонно розчинний вузол; 1, X - склад хімреактивів; 1, Ц - будівля кладова механіка; 1,4- мийка; 1, Ш - сауна; 1, Щ - вагова; 1, Ю - вагова; 1, Я - браковочна; 2, А - склад будматеріалів;

б) споруди (не внесені до витягу), основні засоби (інвентар, прилади та інструменти), техніка, транспортні засоби, запасні частини, машини та обладнання, детальний перелік яких зазначено в договорі купівлі-продажу. Цілісний майновий комплекс згідно цього ж переліку був переданий продавцем та прийнятий покупцем, згідно акту приймання-передачі від 27.05.2017р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.03.2017р. у справі №Б8/142-12 заяву АТ "Державний експортно-імпортний банк України" від 16.06.2016р. про визнання недійсними результатів проведеного Товарною біржею "Укрспецресурс" аукціону з продажу майна ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." від 27.05.2016р. було задоволено; визнано недійсними результати проведеного Товарною біржею "Укрспецресурс" аукціону від 27.05.2016р. з продажу майна ТОВ "ВІК-Р.С.Ф.", враховуючи те, що продаж майна ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." було здійснено з порушенням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що полягають в неузгоджених з приписами Закону діях, як замовника, так і організатора аукціону в сукупності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017р. у справі №Б8/142-12 ухвалу господарського суду Київської області від 06.03.2017р. у справі №Б8/142-12 було залишена без змін.

В подальшому, ухвалою господарського суду Київської області від 08.11.2017р. було визнано недійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: Київська область, м. Миронівка, вул. Соборності (колишня назва вулиці - Леніна), будинок 130, укладений 27.05.2016р. між ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." (код ЄДРПОУ 36263844) та ТОВ "Фортуна-Інвест-Буд" (код ЄДРПОУ 40435633), посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Малим О.С., за № 679, яким було оформлено результати вищенаведеного аукціону з продажу майна ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." від 27.05.2016р.

Під час розгляду справи за первісною заявою ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Віскунова Олександра Віталійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна-Інвест-Буд", ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Агро", ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом: ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" про застосування наслідків недійсного правочину та витребування майна і за зустрічними позовними заявами ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Агро", ОСОБА_6 , ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК-Р.С.Ф.", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна-Інвест-Буд" про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності, місцевим судом було встановлено, що ТОВ "Фортуна-Інвест-Буд" здійснило подальший продаж частини об`єктів нерухомості новим покупцям в тому числі ОСОБА_1 (ухвала господарського суду Київської області від 26.06.2019р. у справі №Б8/142-12, була залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020р.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.06.2019р. у справі №Б8/142-12, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020р., крім іншого, було витребувано від ОСОБА_1 у власність ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." 173/1000 часток нерухомого майна - нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2180,7 кв.м, а саме: гараж для легкових автомобілів площею 83,6 кв.м. позначений літерою "Щ-1" (зареєстрований в Державному реєстрі під літ. "Щ", реєстраційний номер 1170434632229), будівля електропункту площею 1096,7 кв.м, позначена літерою "И" (зареєстрований в Державному реєстрі під назвою будівлі електропунктур літ. "И", реєстраційний номер 1170434632229), матеріальні склади площею 982,9 кв.м, позначені літерою "Ю-1" (зареєстровані в Державному реєстрі під літ "Ю", реєстраційний номер 1170434632229), слюсарна майстерня площею 17,5 кв.м, позначена літерою " 1,О".

Як зазначав позивач, під час виконання у примусовому порядку ухвали місцевого суду від 26.06.2019р. у справі №Б8/142-12 в зазначеній частині було встановлено, що вказані в наказі господарського суду Київської області від 21.10.2020р. у справі № Б8/142-12 об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 повністю зруйновані (майно відсутнє). Належним чином завірену копію акту приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського О.А. від 05.11.2021р. було додано до матеріалів справи.

З огляду на наведене, врахувавши неможливість виконання наказу господарського суду Київської області від 21.10.2020р. у справі №Б8/142-12, постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського О.А. від 11.11.2021р. №63770818 вказаний наказ було повернено стягувачу на підставі ст.37 Закону України "Про виконавче провадження".

Виходячи із зазначеного, позивач вказував на те, що відповідачем ухвалу господарського суду Київської області від 26.06.2019 р. у справі №Б8/142-12 та виданий на її виконання місцевим судом наказ не виконано, майно не передано, а відтак, завдано позивачу збитки на суму вартості зруйнованого, не поверненого майна, а саме: 810 546,73 грн., визначену згідно останніх інвентаризаційних актів майна ТОВ "ВІК-Р.С.Ф.", складених в 2015 році.

З урахуванням наведених обставин, з посиланням на положення ст.ст. 22, 623, 1166 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ГК України, позивач в позовній заяві просив місцевий суд стягнути з відповідача на його користь 810 546,73 грн. завданих збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, за час розгляду справи, позивачем було збільшено позовні вимоги заявою від 12.09.2022р. №12/09-22.1, в якій, з урахуванням збільшення, позивач просив суд першої інстанції задовольнити позов і стягнути з відповідача на користь позивача 1 980 182,00 грн. збитків, а в подальшому, позивачем було зменшено позовні вимоги до суми 1 324 530,00 грн. (заява від 13.10.2022р. № 13/10-22.1).

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами 1, 2 статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Законом України № 475/97 від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду, як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ст. 15, ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ГК України, права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (стаття 22 ЦК України).

Під збитками в розумінні ч. 2 ст. 224 ГК України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду (ст.. 225 ГК України).

За загальними положеннями, передбаченими ст.. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з, зокрема втратою або пошкодженням його майна.

Для застосування такої відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, що включає: протиправну поведінку (дію чи бездіяльність особи); шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вину правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає, оскільки поведінка боржника не може бути кваліфікована як правопорушення.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022р. у справі №904/1448/20 (провадження №12-29гс21).

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків та їх розмір. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення зобов`язань.

Як вже зазначалось вище, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється поза межами конкретного випадку, і, відповідно, поза межами юридично значимого зв`язку.

Таким чином, протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12.03.2019р. №920/715/17 (провадження №12-199гс18), збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 2, 3 ст. 74 ГПК України).

Позивач фактично обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідач не виконав ухвалу господарського суду Київської області від 26.06.2019р. у справі Б8/142-12 та виданий на її виконання наказ, майно на користь позивача не передав. Водночас, таке майно є повністю зруйноване (відсутнє), що унеможливлює виконання вказаного судового рішення. Таким чином, порушено право власності позивача на таке майно та завдано йому відповідних збитків.

Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 07.11.2018р. у справі №488/5027/14-ц).

Ухвала господарського суду Київської області від 26.06.2019р. у справі №Б8/142-12, залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020р., якою, крім іншого, витребувано від ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК-Р.С.Ф." (ЄДРПОУ 36263844, адреса: вул. Соборності, буд. 130. м. Миронівка, Миронівський район, Київська обл., 08800) 173/1000 часток нерухомого майна - нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2180,7 кв.м, а саме: гараж для легкових автомобілів площею 83,6 кв.м. позначений літерою "Щ-1" (зареєстрований в Державному реєстрі під літ. "Щ", реєстраційний номер 1170434632229), будівля електропункту площею 1096,7 кв.м, позначена літерою "И" (зареєстрований в Державному реєстрі під назвою будівлі електропунктур літ. "И", реєстраційний номер 1170434632229), матеріальні склади площею 982,9 кв.м, позначені літерою "Ю-1" (зареєстровані в Державному реєстрі під літ "Ю", реєстраційний номер 1170434632229), слюсарна майстерня площею 17,5 кв.м, позначена літерою " 1,О", є такою, що набрала законної сили.

Місцевим судом правильно встановлено, що матеріали даної справи не містять документів, на підставі яких можна б було встановити дату зруйнування майна (втрати майна), яке господарський суд наведеною ухвалою витребував у відповідача на користь позивача, а саме, чи таке майно було зруйновано (втрачене) до постановлення вказаної ухвали (та набрання нею законної сили), тобто до того, як підстава, на якій було набуто відповідачем спірне майно відпала, чи - після постановлення вказаної ухвали (та набрання нею законної сили), що могло б свідчити про наявність в такому випадку протиправної поведінки відповідача, що призвела до понесення позивачем збитків, наявність саме вини відповідача, оскільки лише в такому разі останній мав би усвідомлювати, що вчиняє незаконні дії щодо майна, які призведуть до невиконання судового рішення про його витребування з чужого незаконного володіння.

Таким чином, позивачем не було доведено наявність, в даному випадку, підстав для застосування такої відповідальності, як стягнення з відповідача на користь позивача збитків, а саме, наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, що включає: протиправну поведінку (дію чи бездіяльність особи); шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вину правопорушника.

Що стосується наведених позивачем місцевому суду в поясненнях від 13.10.2022р. №13/13-22.2 аргументів відносно застосування у даному випадку положень статті 1213 ЦК України, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією зі сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Поверненню підлягає саме та індивідуально визначена річ, яку набув або зберіг набувач, або така ж кількість родових речей тієї ж якості. Разом з цим якщо повернути безпідставно набуте майно в натурі неможливо (внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо), набувач зобов`язаний відшкодувати іншій стороні договору (потерпілому) вартість такого майна. Тобто, відшкодування вартості безпідставно набутого майна відбувається в тих випадках, коли майно зазнало суттєвих змін чи воно є повністю/ частково знищеним, що унеможливлює його повернення потерпілому в тому вигляді, в якому воно існувало на момент укладення недійсного договору (правова позиція, викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2018р. та від 14.05.2020р. у справі №916/1952/17).

Статтею 177 ЦК України визначено, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.01.2020р. у справі №910/3395/19, від 23.04.2019р. у справі №918/47/18, від 01.04.2019р. у справі №904/2444/18, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалось, згодом відпала.

Крім того, суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі, а й відшкодувати його вартість (ст. 1213 ЦК України) у разі неможливості такого повернення.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2020р. у справі №910/9665/17.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його, новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 25.06.2019р. у справі №924/1473/15 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений в постанові від 22.07.2021р. у справі №910/18389/20).

Судом першої інстанції правильно враховано, що у господарському процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в господарському процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більш того, виходячи з положень ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (аналогічний висновок щодо обов`язку суду з надання правової кваліфікації відносин сторін викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021р. у справі №662/397/15-ц).

Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони"), неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019р. у справі №487/10128/14-ц).

Як зазначалось вище, ст. 1213 ЦК України визначено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

18.02.2022р. позивачем з суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "АПРАЙСЕЛ ЮА" (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №188/20 від 17.03.2020р.) було укладено договір про проведення незалежної оцінки №О-01-18/02/22, предметом якого є визначення ринкової вартості майна для визначення розміру позовних вимог у справі.

Згідно висновку суб`єкта оціночної діяльності ТОВ "АПРАЙСЕЛ ЮА" про вартість майна, що підлягало витребуванню від відповідача та поверненню у власність позивача згідно ухвали господарського суду Київської області від 26.06.2019р. у справі №Б8/142-12, ринкова вартість майна на момент розгляду судом справи (станом на 20.07.2022р.) склала 1 324 530,00 грн. без ПДВ (копію висновку було додано до пояснень від 13.10.2022р. №13/13-22.2 та прийнято місцевим судом до уваги).

Разом з тим, місцевим судом правильно встановлено, що позов про витребування майна з чужого незаконного володіння, в тому числі ОСОБА_1 на користь позивача розглянуто було 26.06.2019р. і за результатами розгляду постановлено ухвалу, що набрала законної сили.

Водночас, в даному ж випадку, предметом позову є стягнення збитків з відповідача на користь позивача, а не повернення майна.

За таких обставин, відсутність доказів визначення вартості спірного майна, яке було витребувано ухвалою господарського суду Київської області від 26.06.2019р. у справі №Б8/142-12 у відповідача на користь позивача, саме станом на момент розгляду місцевим судом справи, як того вимагають положення статті 1213 ЦК України про повернення майна (26.06.2019р.), унеможливлювали застосування наведених положень цивільного законодавства.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006р. та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17).

Місцевий суд законно і обгрунтовано відмовив ТОВ «Вік-Р.С.Ф.» в особі ліквідатора Віскунова Олександра Віталійовича у задоволенні позову.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг, зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 240, 270, 275, 276, 282, 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги АТ «Державний експортно-імпортний банк України» і ТОВ «Вік-Р.С.Ф.» в особі ліквідатора Віскунова О.В. залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 27.09.2023р. у справі №Б8/142-12(911/3450/21) - без змін.

Справу №Б8/142-12(911/3450/21) повернути до господарського суду Київської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складений та підписаний 06.03.2024р.

Головуючий суддя В.О. Пантелієнко

Судді С.В. Сотніков

О.М. Остапенко