Постанова

від 29.02.2024 по справі 918/1165/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року Справа № 918/1165/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Миханюк М.В.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - Гаврилюк Я.В. - адвокат (в режимі відеоконференції);

відповідача - Перепечай К.В. - адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.12.2023 (повний текст складено 02.01.2024) та на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 10 січня 2024 року (повний текст складено 12.01.2024) у справі №918/1165/23 (суддя Церковна Н.Ф.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпановський імпорт-експорт"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"

про стягнення 1 026 773,16 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 27 грудня 2023 року у справі №918/1165/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпановський імпорт-експорт" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" про стягнення 1026773,16 грн задоволено.

Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпановський імпорт-експорт" 996 807,62 грн - основного боргу, 9 315,47 грн - 3% річних, 17 218,80 грн - інфляційних втрат та 6 322,76 грн - судового збору.

Закрито провадження в частині стягнення 10 438,10 грн - основного боргу.

Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Шпановський імпорт-експорт" з Державного бюджету України 6322,76 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.

Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 10 січня 2024 року у справі №918/1165/23 заяву представника позивача про розподіл судових витрат задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпановський імпорт-експорт" 30 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

В решті заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судом першої інстанції рішеннями, АТ "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просить рішення місцевого господарського суду в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 17 218,80 грн скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким по-новому здійснити розрахунок у відповідності до аргументів, викладених в апеляційній скарзі; додаткове рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 1000,00 грн.

Крім того, апелянт в апеляційних скаргах просить суд здійснити заміну відповідача Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (код ЄДРПОУ 24584661, місцезнаходження 01032, м. Київ, вул. Назарівська 3), від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (код ЄДРПОУ 05425046, місцезнаходження 34400, м. Вараш, Рівненська область) на правонаступника: Акціонерне товариство Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (код ЄДРПОУ 24584661, місцезнаходження 01032, м. Київ, вул. Назарівська 3), від імені якого діє Філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (код ЄДРПОУ 05425046, місцезнаходження 34400, Рівненська область, м. Вараш).

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Позивач у відзивах на апеляційні скарги вважає рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду законними та обгрунтованими, а тому просить залишити їх без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

28 лютого 2024 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, в якому просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпановський імпорт-експорт" понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції в розмірі 10000,00 грн.

29 лютого 2024 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від представника відповідача надійшла заява про зменшення розміру заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить зменшити розмір таких витрат до 1000,00 грн.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 у справі №918/1165/23 заяву Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про заміну відповідача у справі №918/1165/23 його правонаступником задоволено. Замінено відповідача Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на його правонаступника - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (ідентифікаційний код 24584661, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд.3) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (код ВП 05425046, місцезнаходження 34400, Рівненська область, м. Вараш).

Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційних скаргах та у відзивах на них.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційних скарг слід відмовити, рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 05 червня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шпановський імпорт-експорт" (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (замовник) був укладений договір поставки №53-122-01-23-13522 (далі - договір, т.1, а.с. 8-10), відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язувався поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник в свою чергу зобо`язувався оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №1 до даного договору).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що предметом поставки по даному договору є продукція: 30190000-7 Канцтовари, яка передбачена специфікацією № 1 (додаток №1 до даного договору).

Місцем виконання даного договору є місто Вараш Рівненської області (п.1.4. договору).

Згідно з п.п. 2.1, 2.2. договору ціна продукції, що поставляється за цим договором складає 1 065 367,78 грн, без ПДВ. Загальна сума договору (вартість продукції) становить 1 065 367,78 грн.

Кількість продукції та ціна за одиницю продукції вказана у специфікації №1 (додаток №1 до даного договору) (п.2.3 договору).

Сторонами погоджено у пункті 3.1. договору строк поставки продукції по 30.11.2023 року і місце поставки визначено - 34400, м.Вараш, склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ".

Відповідно до п.4.1 договору, кількість та асортимент продукції визначається специфікацією до даного договору.

Згідно п.8.4 договору датою поставки продукції є дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або випадкового знищення продукції переходить до замовника з моменту поставки продукції.

У відповідності до п.п. 6.1, 6.2 договору, оплата за поставлену продукцію здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії". Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію. Про дату оформлення ярлика на придатну продукцію замовник письмово повідомляє постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика.

Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (для контрагентів, які застосовують печатку). Строк дії даного договору по 29.12.2023 року, а в частині виконання гарантійних зобов`язань постачальника, що передбачені даним договором - до спливу гарантійних строків (п.12.1 договору).

Зазначений договір з додатками №1 від 05.06.2023 року (специфікація № 1 та технічна специфікація №2) підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтисками печаток останніх, на час розгляду справи доказів недійсності договору, зокрема відповідних судових рішень, суду не надано (т.1, а.с. 11-23).

Як вбачається з матеріалів справи, постачальником на виконання умов договору відвантажено для одержувача Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом" товар на суму 1 065 367,78 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, підписаними обома сторонами без зауважень чи/або заперечень щодо його якості або кількості (т.1, а.с. 24-27).

В подальшому було оформлено Ярлик на придатну продукцію №1-2-135 від 16.06.2023 на продукцію, що отримана за видатковою накладною №23855 від 12.06.2023, Ярлик на придатну продукцію №1-2-149 від 04.07.2023 на продукцію, що отримана за видатковою накладною №24053 від 27.06.2023; Ярлик на придатну продукцію №1-2-148 від 29.06.2023 на продукцію, що отримана за видатковою накладною №24605 від 27.06.2023; Ярлик на придатну продукцію №1-2-170 від 04.08.2023 на продукцію, що отримана за видатковою накладною №24676 від 24.07.2023 (т.1, а.с.31 на звороті, 32 на звороті, 33, 34 на звороті, 35, 36 на звороті, 37).

Натомість, відповідач, в порушення умов договору та взятих на себе зобов`язань, оплату за відвантажений товар здійснив частково, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями (т.1, а.с. 38-51).

Внаслідок таких неправильних дій відповідача, останнім створена заборгованість в розмірі 1 007 245,72 грн.

На претензію від 27.10.2023 з вимогою в добровільному порядку ліквідувати наявний борг, відповідач відповіді не дав, розрахунків не здійснив (т.1, а.с. 53-55).

Оскільки ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" оплату за отриманий товар здійснив не в повному обсязі, ТОВ "Шпановський імпорт-експорт" звернулося до суду з позовом про стягнення з ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" 1 007 245,72 грн основного боргу, 7 344,87 грн 3% річних та 12 182,57 грн інфляційних втрат.

Як вбачається, в подальшому під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем було сплачено основний борг в розмірі 10 438,10 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією (т.1, а.с.71).

11.12.2023 від позивача через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про зміну розміру позовних вимог, в якій просив суд стягнути з ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" 996 807,62 грн основного боргу, 9 315,47 грн 3% річних та 17 218,80 грн інфляційних втрат.

Оскільки після порушення провадження у даній справі відповідачем сплачено суму основного боргу в розмірі 10 438,10 грн, місцевий господарський суд закрив провадження у справі в цій частині в зв`язку з відсутністю предмету спору відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення місцевого господарського суду оскаржується лише в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 17 218,80 грн, суд апеляційної інстанції, з огляду на вимоги ст.269 ГПК України, переглядає справу лише в цій частині. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 996 807,62 грн, 3% річних в розмірі 9 315,47 грн та закриття провадження у справі щодо стягнення основного боргу в розмірі 10 438,10 грн не переглядається.

Так, згідно з ч.1 ст.526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно дост.610 ЦК України,порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст.525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з ч.2ст.625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних втрат, враховуючи, що прострочення виконання грошового зобов`язання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 17 218,80 грн інфляційних втрат за період вересень - жовтень - листопад 2023 року, тобто в межах визначеного позивачем періоду часу не виходячи при цьому за межі позовних вимог.

При цьому, доводи скаржника про те, що позивачем розрахунок індексу інфляції здійснено не за весь період прострочення, а за винятком серпня 2023 року, в якому мала місце дефляція, колегією суддів до уваги не беруться з огляду на таке.

Згідно з вимогами пункту 3 частини 3 статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.2 ГПК України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін (статті 13, 14 ГПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 2 ст.237 ГПК України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Як вбачається, в межах справи №918/1165/23 предметом позовних вимог, серед іншого, є стягнення інфляційних втрат за період вересень - жовтень 2023 року, а в подальшому збільшено розмір позовних вимог та донараховано інфляційні втрати за листопад 2023.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (подібні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №635/8395/15-ц, від 01.04.2020 у справі №686/24003/18, від 01.07.2020 у справі №287/575/16-ц, від 19.08.2020 у справі №287/587/16-ц).

Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до господарського суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №914/3203/21.

З аналізу наведених статей вбачається, що нарахування сум штрафних санкцій, зокрема, визначення суми заборгованості та періодів нарахування є обов`язком особи, яка звертається до суду з вимогою про стягнення таких штрафних санкцій. Суд зобов`язаний перевірити наданий розрахунок на предмет дотримання у такому розрахунку вимог чинного законодавства та правильності арифметичних розрахунків.

Однак, суд не має права самостійно визначати розмір суми боргу, на яку мають бути нараховані штрафні санкції, період нарахування таких штрафних санкцій тощо.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, рішенням Господарського суду Рівненської області від 27 грудня 2023 року у справі №918/1165/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпановський імпорт-експорт" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" про стягнення 1026773,16 грн задоволено. Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпановський імпорт-експорт" 996 807,62 грн - основного боргу, 9 315,47 грн - 3% річних, 17 218,80 грн - інфляційних втрат та 6 322,76 грн - судового збору. Закрито провадження в частині стягнення 10 438,10 грн - основного боргу.

28 грудня 2023 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, яким стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 36 000,00 грн.

Місцевий господарський суд, розглянувши заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються дані вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду даної заяви, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для її часткового задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Частинами 1,3 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Беручи до уваги те, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи", суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Подібна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №908/3182/20, від 30.11.2020 у справі №922/2869/19.

Як вбачається, позивачем на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу до справи надано договір про надання правової допомоги від 13.11.2023, рахунок №INV-001112 від 27.12.2023,платіжну інструкцію №5321 від 27.12.2023 на суму 36000,00 грн. та звіт про надану правову допомогу.

Так, у відповідності до умов договору про надання правової допомоги від 13.11.2023, укладеного між ТОВ "Шпановський імпорт-експорт" (клієнт) та Адвокатським бюро "Миколи Бляшина" (захисник), останнє зобов`язувалося надати правову (правничу) допомогу клієнту щодо стягнення боргу, трьох процентів річних та інфляційних втрат за Договором поставки №53-122-01-23-13522 від 05.06.2023 року.

Згідно п.3.1 договору, сторонами з урахуванням принципу свободи договору погоджено, що розмір гонорару за цим договором визначено у формі нарахування та виплати гонорару:

- за представництво в суді першої інстанції в розмірі 36000,00 грн;

- за стадію апеляційного провадження в розмірі 10000,00 грн;

- за супровід виконавчого провадження в розмірі 4000,00 грн.

27.12.2023 в.о. директора Адвокатського бюро "Миколи Бляшина" Лавренчук Т.В. складено звіт про надану правову допомогу, згідно якого загальний обсяг часу, витраченого станом на 27.12.2023 на надання правової допомоги ТОВ "Шпановський імпорт-експорт" у справі №918/1165/23 складає 8 годин 15 хв.

Законом України "Про адвокатуру та адвокатську дільність" передбачено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Так, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську дільність").

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах: фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).

У постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст.627 ЦК України.

У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

Отже, у даній справі сума грошової винагороди адвоката (представника позивача) встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником відповідача часу, а отже, розмір витрат є визначеним, та становить 36000,00 грн.

Разом з тим, проаналізувавши надані позивачем в обґрунтування розміру адвокатських витрат документи, здійснивши аналіз доводів позивача, а також співмірності заявленого останнім розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг на суму 36000,00 грн), керуючись в тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц), колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг (з огляду на визнання відповідачем позовних вимог в частині основного боргу, та зважаючи на обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору), не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, а відтак розумним розміром судових витрат на правову допомогу, понесених позивачем при розгляді даної справи є 30000,00 грн, що відповідає принципам господарського судочинства, зокрема - забезпеченню дотримання балансу інтересів сторін.

Відповідно до ч.1ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що додаткове рішення Господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Крім того, як вже зазначалося вище, 28 лютого 2024 року до апеляційного суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпановський імпорт-експорт" понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції в розмірі 10000,00 грн.

При цьому, позивач у відзивах на апеляційні скарги відповідача просив стягнути з АТ "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

29 лютого 2024 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від представника відповідача надійшла заява про зменшення розміру заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить зменшити розмір таких витрат до 1000,00 грн.

Як вже зазначалося вище, за приписами ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України).

Як вбачається, позивачем на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції до клопотання надано ордер про надання правничої (правової) допомоги, звіт про надану правову допомогу від 28.02.2024, рахунок від 23.02.2024.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія договору про надання правової допомоги від 13.11.2023, укладеного між ТОВ "Шпановський імпорт-експорт" (клієнт) та Адвокатським бюро "Миколи Бляшина" (захисник).

Згідно звіту про надану правову допомогу від 28.02.2024 Адвокатським бюро "Миколи Бляшина" Товариству з обмеженою відповідальністю "Шпановський імпорт-експорт" по справі №918/1165/23 під час розгляду справи судом апеляційної інстанції надано правову допомогу:

1) отримано апеляційну скаргу АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 10.01.2024 року, проаналізовано доводи апеляційної скарги, підготовлено відзив на апеляційну скаргу, погоджено з клієнтом та подано до суду - 2 год. 00хв.

2) отримано апеляційну скаргу АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.12.2023 року, проаналізовано доводи апеляційної скарги, підготовлено відзив на апеляційну скаргу, погоджено з клієнтом та подано до суду - 2 год. 00хв.

Загальний обсяг часу, витраченого станом на 27.02.2024 року на надання правової допомоги ТОВ "Шпановський імпорт-експорт" у справі №918/1165/23 за цим звітом складає 4 годин 00хв.

Також очікується надання додаткової правової допомоги клієнту після дати складання цього звіту:

1) представництво інтересів клієнта під час судового засідання з розгляду апеляційних скарг АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 10.01.2024 року та рішення Господарського суду Рівненської області від 27.12.2023 року - 1 год. 00хв.

Всього: 1 год. 00 хв.

Як вбачається, згідно п.3.1 договору сторонами з урахуванням принципу свободи договору погоджено, що розмір гонорару за цим договором визначено у формі нарахування та виплати гонорару:

- за стадію апеляційного провадження в розмірі 10000,00 грн.

Отже, у даній справі розмір гонорару адвоката (представника позивача) встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником позивача часу, а отже, розмір витрат є визначеним та становить 10000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді апеляційної інстанції, а саме представником позивача складені та підписані відзиви на апеляційні скарги та забезпечено участь представника позивача в судовому засіданні 29 лютого 2024 року в суді апеляційної інстанції.

Проаналізувавши надані представником позивача в обґрунтування розміру адвокатських витрат документи, здійснивши аналіз доводів заявника, а також співмірності заявленого останнім розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом обсягом робіт (наданих послуг на суму 10 000,00 грн), колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Так, вивчивши надані представником позивача в обґрунтування адвокатських витрат документи колегія суддів зазначає, що враховуючи, предмет та ціну спору, обсяг доказів, ця справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію.

Крім того, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат витратив би значний час. Будь-яких нових доказів під час розгляду апеляційних скарг відповідача сторонами подано не було, нових фактів, обставин справи не встановлювалося.

Також матеріали справи не містять доказів додаткового комплексного та всестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин на стадії апеляційного перегляду, враховуючи те, що подані апеляційні скарги стосувались виключно стягнених інфляційних втрат та питання розподілу витрат на правову допомогу. Зміст відзивів на апеляційні скарги зводиться до дублювання рішень суду першої інстанції.

З огляду на встановлені судом обставини у системному взаємозв`язку з правовими положеннями ГПК України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності, зважаючи на те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, а також враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу та доводів в його обґрунтування, судова колегія дійшла висновку про те, що заявлена позивачем сума відшкодування витрат на правничу допомогу, пов`язана з розглядом справи №918/1165/23 у суді апеляційної інстанції, в сумі 10 000,00 грн є неспівмірною, а тому до стягнення підлягають понесені позивачем судові витрати у сумі 5 000,00 грн, що відповідає принципам господарського судочинства, зокрема - забезпеченню дотримання балансу інтересів сторін.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, в іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду при розгляді справи №910/13071/19.

Разом з тим, при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції колегією суддів у даній справі були враховані висновки, викладені саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про часткове задоволення заяви позивача встановив, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу є неспіврозмірними з критеріями розумності і обґрунтованості таких витрат, та скористався, з посиланням на частину п`яту статті 129 ГПК України, правом суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, врахувавши при цьому недоведення доказами їх фактичності, неминучості, необхідності саме в тому розмірі, який позивач та адвокат обумовили.

Разом з тим, колегія суддів зазначає про відсутність втручання суду в договірні відносини між позивачем та адвокатом за укладеним договором про надання правової допомоги від 13.11.2023, позаяк обов`язок виконання прав і обов`язків за цим договором не змінюється і не припиняється у зв`язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на відповідача не в повній сумі, про яку домовились позивач та Адвокатське бюро "Миколи Бляшина" (постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/20792/20, від 14.06.2022 у справі №904/4876/21, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 30.05.2022 у справі №904/7347/21).

Керуючись ст.ст. 126, 129, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 27 грудня 2023 року та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 10 січня 2024 року у справі №918/1165/23 залишити без змін.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпановський імпорт-експорт" 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

4. Господарському суду Рівненської області видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст постанови складений "05" березня 2024 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Миханюк М.В.