Постанова

від 06.03.2024 по справі 903/1000/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року Справа № 903/1000/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Василишин А.Р. , суддя Грязнов В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Модулехаус" на рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2023, повний текст складено 20.11.2023, у справі № 903/1000/23 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Акціонерного товариства "Оснастка"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Модулехаус"

про стягнення 81 504, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 15.11.2023 у справі № 903/1000/23 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Модулехаус" (01014, м. Київ, вул. Соловцова Миколи, буд. 2, офіс 38/2, код ЄДРПОУ 44821768) на користь Акціонерного товариства "Оснастка" (45403, Волинська область, м. Нововолинськ, вул. Луцька, 25, код ЄДРПОУ 05797977) 81 504, 00 грн. заборгованості та 2 147, 00 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням від 15.11.2023 у справі №903/1000/23 Товариство з обмеженою відповідальністю "Модулехаус" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить суд рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2023 у справі № 903/1000/23 скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що з метою висловлення власної правової позиції, відповідачем було заявлене письмове клопотання щодо проведення судового засідання за участю представника відповідача за допомогою відеоконференції із Господарським судом Волинської області, однак збій програми підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС унеможливив участь представника відповідача у судовому засіданні у зв`язку з чим останній не мав можливості надати суду свої пояснення.

Окрім того вказує, що договір, який є в матеріалах справи як документ, на підставі якого виникли обов`язки відповідача сплачувати щомісячну орендну плату, не підписаний з боку відповідача, а також не містить усіх істотних умов, які визначені положеннями чинного законодавства.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №903/1000/23 у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В., суддя Павлюк І.Ю.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №903/1000/23/8201/23 від 13.12.2023 витребувано матеріали справи №903/1000/23 з Господарського суду Волинської області. 21.12.2023 матеріали справи №903/1000/23 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Розпорядженням керівника апарату суду №01-05/962 від 26.12.2023, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді - члена колегії Павлюк І.Ю., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 19, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.5 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено повторний автоматизований розподіл справи №903/1000/23.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №903/1000/23 у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Василишин А.Р., суддя Грязнов В.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Модулехаус" на рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2023 у справі № 903/1000/23.

Запропоновано позивачу у строк до 18.01.2024 надати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії цього відзиву та доданих до нього документів відповідачу.

Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Копію ухвали направлено учасникам справи на електронні адреси, відомості про які наявні в матеріалах справи.

16.01.2024 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду через систему "електронний суд" від Акціонерного товариства "Оснастка" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Модулехаус" на рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2023 у справі № 903/1000/23, в якому останнє вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно з ст.ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

01.10.2022 між Акціонерним товариством "Оснастка" як орендодавцем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Модулехаус" як орендарем було укладено договір оренди приміщення №10-10/22 (надалі - договір).

Згідно з п.п.1.1., 3.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування приміщення, характеристики якого встановлені розділом 3 договору.

Об`єктом оренди за договором є офісне приміщення площею 36,00 кв.м., яке розташоване на 6 поверсі дев`ятиповерхової будівлі АПК, приміщення побутове площею 54,56 кв.м., яке розташоване на 1 поверсі дев`ятиповерхової будівлі АПК, яка знаходиться за адресою: м. Нововолинськ, вул. Луцька, 25.

Загальний розмір орендної плати за один календарний місяць становить 9 056, 00 грн. (п.5.1. договору).

Пунктами 5.3., 5.4. договору узгоджено оплату орендної плати щомісяця, не пізніше 12-го числа поточного місяця та нарахування орендної плати до моменту повернення приміщення за актом приймання-передачі.

За несвоєчасне здійснення розрахунків по орендній платі орендар сплачує на користь орендодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення (п.7.1. договору).

Пунктом 9.1. передбачено, що договір діє з моменту його підписання до 14.09.2025.

Договір підписано представниками сторін, скріплено печатками, доказів розірвання договору у встановленому законом порядку чи визнання його недійсним не подано.

Факт передачі приміщень в оренду підтверджується копіями актів прийому передачі від 01.10.2022, підписаних представниками сторін, скріплених печатками.

З приєднаних до позовної заяви копій рахунків на оплату вбачається, що за період жовтень 2022 серпень 2023 року позивач нарахував відповідачу за оренду приміщень 99 616, 00 грн., виходячи з розрахунку: 9 056, 00 грн. х 11 місяців.

Відповідач за користування приміщеннями сплатив частково на загальну суму 18 112, 00 грн., що підтверджується копіями платіжних інструкцій №88 від 20.03.2023, № 89 від 20.03.2023.

Таким чином, заборгованість відповідача за оренду приміщень станом на час розгляду справи становить 81 504, 00 грн.

21.09.2023 Акціонерне товариство "Оснастка" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Модулехаус" про стягнення 81 504, 00 грн. заборгованості за оренду приміщення.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 15.11.2023 у справі №903/1000/23 позов задоволено в повному обсязі.

Місцевий господарський суд вказав, що доказів, які б спростовували заборгованість у розмірі 81 504 грн., або доказів її оплати відповідач суду не подав, а тому позовна вимога про стягнення з нього 81 504 грн. заборгованості за договором оренди №10-10/22 від 01.10.2022 обґрунтована і підлягає до задоволення.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Волинської області від 15.11.2023 у справі №903/1000/23 та мотивами суду першої інстанції відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

При цьому, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права саме відповідачем, з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У силу вимог ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч.ч. 1, 4 ст. 286 ГК України).

Як вбачається з матеріалів справи правовідносини між сторонами виникли на підставі договору оренди приміщень №10-10/22 від 01.10.2022.

З копії вказаного договору, долученого до позовної заяви, встановлено, що останній скріплений підписами та печатками обох сторін.

Факт передачі приміщень в оренду підтверджується копіями актів прийому передачі від 01.10.2022 (офісне приміщення площею 36,00 кв.м. та побутове приміщення площею 54,56 кв.м., які розташовані за адресою: м. Нововолинськ, вул. Луцька, 25).

Пунктом п.5.1. договору визначено, що розмір орендної плати за один календарний місяць становить 9 056, 00 грн.

Пунктами 5.3., 5.4. договору узгоджено оплату орендної плати щомісяця, не пізніше 12-го числа поточного місяця та нарахування орендної плати до моменту повернення приміщення за актом приймання-передачі.

З жовтня 2022 по серпень 2023 року позивач нарахував відповідачу 99 616, 00 грн за оренду приміщень виходячи з розрахунку: 9 056, 00 грн. х 11 місяців.

Відповідач за користування приміщеннями сплатив частково на загальну суму 18 112, 00 грн., що підтверджується копіями платіжних інструкцій №88 від 20.03.2023, № 89 від 20.03.2023.

Таким чином вбачається, що відповідач в повному обсязі не виконав належним чином зобов`язань, взятих за договором оренди №10-10/22 від 01.10.2022, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість в розмірі 81 504, 00 грн.

Однак апелянт вказує, що договір, який наявний в матеріалах справи як документ, на підставі якого виникли обов`язки відповідача сплачувати щомісячну орендну плату не підписаний з боку відповідача та не містить усіх істотних умов, визначених положеннями чинного законодавства. Доводить суду, що договір оренди є неукладеним тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Так, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.ч. 1, 2 ст. 640 ЦК).

Згідно з ч. 2 ст. 642 ЦК якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Однак, якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК (ч. 8 ст. 181 ГК).

У постанові Великої палати Верховного суду від 15.06.2018 у справі № 338/180/17 зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

Колегією суддів враховується, що у графі "Призначення платежу" платіжних інструкцій відповідача №88 від 20.03.2023 та № 89 від 20.03.2023 вказано, що "оплата проводиться за оренду приміщення за договором №10-10/22 від 01.10.2022" згідно з рахунками відповідно №307 від 04.11.2022, №300 від 12.10.2022, що додатково свідчить про те, що між сторонами на підставі договору №10-10/22 від 01.10.2022 склалися правовідносини оренди.

Крім того, колегія суддів зазначає, що схвалення правочину може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи сторони правочину (у нашому випадку - здійснення часткової оплати за товар с посиланням на договір та згідно з виставленим рахунком). Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/1163/17.

Таким чином, частково здійснивши оплату, відповідач схвалив договір оренди, а тому зобов`язаний виконувати його умови.

Щодо доводів апелянта про не надання судом першої інстанції можливості останньому висловити свої пояснення з приводу поданого позову, колегія суддів зазначає наступне.

Процесуальний закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Так, з метою реалізації права на захист відповідачем було подано до суду першої інстанції пояснення щодо власної правової позиції та заявлене письмове клопотання щодо проведення судового засідання за участю представника відповідача за допомогою відеоконференції із Господарським судом Волинської області.

Ухвалою суду першої інстанції задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Модулехаус" адвоката Ляліна В.Ю.

15.11.2023 у Господарському суді Волинської області виникли технічні проблеми, що унеможливили участь представника відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Згідно з акту від 15.11.2023, складеного Господарським судом Волинської області, відбувся збій програми підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС та неможливо було встановити з`єднання у зв`язку з нестабільною роботою мережі Інтернет.

Разом з тим 15.11.2023 представник відповідача адвокат Лялін В.Ю. надіслав до суду першої інстанції додаткові пояснення у справі від 15.11.2023 (які по суті є відзивом на позовну заяву, оскільки у них викладені заперечення на позов) та клопотання про долучення доказів: письмові пояснення щодо суті заявлених позовних вимог; наказ від 01.06.2022 №01 про призначення директором товариства відповідача Мотієнко Ю.Б.; протокол про створення ТОВ "Модулехаус"; лист АТ "Оснастка" від 21.02.2023 №10/4 про направлення двох примірників договору на підписання.

Місцевим господарським судом відмовлено в прийнятті вищевказаних пояснень та клопотання, оскільки ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 04.10.2023 відповідач отримав 09.10.2023, а тому право на подачу відзиву та додаткових доказів мав до 24.10.2023 включно, а подав 15.11.2023, не навівши поважної причини пропуску строку на подачу доказів.

Відповідно до ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку; заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, право на подання відзиву на позовну заяву може бути реалізовано відповідачем виключно у строк встановлений судом, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії.

Згідно зі ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

За змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Так, колегією суддів враховується, що справа №903/1000/23 розглядалася місцевим господарським судом у порядку спрощеного позовного провадження, пояснення із запереченнями проти позову подано відповідачем на 2-е судове засідання (перше судове засідання, призначене на 01.11.2023, відкладено судом за клопотанням самого ж відповідача). Відповідач, подавши до суду заперечення проти позову з пропуском встановленого строку (на 2-е судове засідання), не звертався до суду з клопотанням про поновлення строку для подання відзиву, не надав будь-яких доказів поважності причин, через які пропущено такий строк.

Щодо долучення відповідачем додаткових доказів, також поза межами встановленого судом строку, то колегією суддів враховується, що за змістом ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Клопотання про поновлення строку відповідач також не заявляв.

З огляду на викладене, оскільки відповідач пропустив строк на подачу доказів, встановлений п. 4.2. ухвали Господарського суду Волинської області від 04.10.2023, суд першої інстанції на підставі ч. 8 ст. 80 ГПК України правомірно не прийняв до розгляду докази відповідача, приєднані до клопотання від 15.11.2023.

Таким чином, колегією суддів не встановлено порушенням судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Частиною 3 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 227, 229, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Модулехаус" на рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2023 у справі № 903/1000/23 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

3. Справу №903/1000/23 повернути до Господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Грязнов В.В.