Рішення
від 06.03.2024 по справі 904/6186/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2024м. ДніпроСправа № 904/6186/23Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача (за первісним позовом): Неруш О.В. дов. від 24.11.2023 №б/н;

від відповідача (за первісним позовом): Кириченко Є.В. ордер від 21.02.2024 №1249300 серія АЕ;

дослідивши матеріали справи №904/6186/23

за первісним позовом Приватного підприємства "АЛЬФАПРОММЕТ"

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод"

про стягнення грошових коштів

та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод"

до Приватного підприємства "АЛЬФАПРОММЕТ"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Приватне підприємство "АЛЬФАПРОММЕТ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, сформованою в системі «Електронний суд» 26.11.2023 до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі - відповідач) про стягнення 2.318.839,60 грн, з яких 2.302.046,05 грн основної заборгованості за договорами про закупівлю №22318 від 12.10.2022, №23108 від 14.04.2023, №23248 від 26.07.2023, №23276 від 22.08.2023, пені 10.315,94 грн та 6.477,62 грн інфляційних втрат.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати, а саме 27.826,08 грн судового збору та 16.000,00 грн витрат на оплату професійної правової допомоги.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/6186/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2023.

Ухвалою від 01.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.12.2023.

Через відділ документального забезпечення 18.12.2023 від відповідача надійшов відзив, сформований в системі "Електронний суд" 18.12.2023.

Того ж дня, 18.12.2023 через відділ документального забезпечення від відповідача (далі - відповідач, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) надійшла зустрічна позовна заява, сформована в системі "Електронний суд" 18.12.2023, у якій відповідач просить суд стягнути з позивача (далі - позивач, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) 727.075,62 грн пені та 1.093.672,68 грн штрафу.

В автоматизовану систему документообігу суду внесено інформацію про розгляд справи №904/6186/23 суддею ДУПЛЯКОМ Степаном Анатолійовичем, що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.12.2023.

Через відділ документального забезпечення 22.12.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, сформована в системі "Електронний суд" 22.12.2023.

Через відділ документального забезпечення 25.12.2023 від відповідача надійшли заперечення, сформовані в системі "Електронний суд" 25.12.2023.

Ухвалою від 25.12.2023 зустрічну позовну заяву залишено без руху, а позивачу за зустрічним позовом запропоновано надати докази доплати судового збору.

Через відділ документального забезпечення 25.12.2023 від позивача за зустрічним позовом надійшла заява про усунення недоліків, сформована в системі "Електронний суд" 25.12.2023.

Ухвалою від 26.12.2023 зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом, підготовче засідання призначено на 26.12.2023.

Ухвалою від 26.12.2023 підготовче провадження продовжено, підготовче засідання відкладено до 24.01.2023.

Через відділ документального забезпечення 10.01.2024 від директора позивача надійшла заява свідка, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом. Вказану заяву зареєстровано в реєстрі за №65 від 10.01.2024.

Через відділ документального забезпечення 10.01.2024 від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив, сформований в системі "Електронний суд" 10.01.2024.

Через відділ документального забезпечення 15.01.2024 від позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив, сформована в системі "Електронний суд" 15.01.2024.

Через відділ документального забезпечення 19.01.2024 від відповідача за зустрічним позовом надійшли заперечення, сформовані в системі "Електронний суд" 19.01.2024.

Ухвалою від 24.01.2024 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 08.02.2024.

Через відділ документального забезпечення 07.02.2024 від позивача надійшло клопотання, сформоване в системі "Електронний суд" 07.02.2024, у якому позивач здійснив детальний опис робіт (наданих послуг) виконавцем на загальну суму 20.000,00 грн та надав докази, які підтверджують надання послуг професійної правової допомоги.

За результатами судового засідання, яке відбулося 08.02.2024 оголошено перерву до 21.02.2024, оскільки сторони виявили намір мирно врегулювати спір.

Через відділ документального забезпечення 15.02.2024 від відповідача надійшли заперечення, сформоване в системі "Електронний суд" 15.02.2024 щодо стягнення з відповідача витрат на оплату професійної правової допомоги.

За результатами судового засідання, яке відбулося 21.02.2024 суд оголосив перерву до 06.03.2024.

У судовому засіданні 06.03.2024 представник позивача за первісним позовом надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити первісні позовні вимоги, а у задоволенні зустрічних - відмовити. У випадку задоволення зустрічних позовних вимог представник позивача за первісним позовом просив зменшити розмір неустойки до 1%.

Представник відповідача за первісним позовом надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити зустрічні позовні вимоги, а у задоволенні первісних - відмовити. Представник відповідача за первісним позовом також просив зменшити розмір заявлених позивачем за первісним позовом витрат на правничу допомогу до 6.000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача за первісним позовом

Позивач повідомив, що між сторонами було укладено ряд договорів і на їх виконання здійснено поставку товару відповідачу, який останній не оплатив, а тому позивач звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення основної заборгованості, пені та інфляційних втрат.

Стислий виклад позиції відповідача за первісним позовом

Відповідач проти заявлених позивачем позовних вимог заперечує, оскільки вважає, що товарно-транспортні накладні на спірний товар позивачем складені неналежним чином (відсутній код товару згідно УКТ ЗЕД).

Безпідставність заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних втрат підтверджується положеннями п. 11.1 договорів, у якому вказано, що грошові зобов`язання мають виконуватися без урахування індексу інфляції та процентів річних. Як на аналогічну позицію відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 23.07.2019 у справі №910/4519/18 та від 25.06.2020 у справі №910/4926/19.

Відповідач вказує на неправильний розрахунок пені, оскільки такий розрахунок не відповідає положенням п. 4.2 договору. Так, у позивача виникає право на нарахування пені не раніше дати реєстрації податкових накладних, однак вказаним положенням договору, на думку відповідача, позивач знехтував.

Доводи позивача щодо відзиву відповідача на первісну позовну заяву

Позивач не погоджується з позицією відповідача та наполягає на тому, що товарно-транспортні накладні є належно оформленими, а саме у відповідності до форми наведеною в додатку №7 до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в України, затверджена Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 за №363, яка не передбачає зазначення у товарно-транспортній накладній коду товару згідно УКТ ЗЕД.

Також позивач зазначив, що ч. 2 ст. 625 ЦК України не передбачає встановлення індексу інфляції за домовленістю.

Крім цього, нарахування пені здійснювалося не за всіма видатковими накладними.

Доводи відповідача за первісним позовом щодо відповіді на відзив

Відповідач за первісним позовом наголосив, що вимоги законодавства не забороняють сторонам встановлювати до змісту товарно-транспортних накладних власні додаткові вимоги, які сторони господарських відносин вважають для себе прийнятними та необхідними.

Стислий виклад позиції позивача за зустрічним позовом

Позивач за зустрічним позовом стверджує, що направив відповідачу за зустрічним позовом заявки за якими товар не був поставлений взагалі або був поставлений з порушенням строку. За неналежне виконання відповідачем за зустрічним позовом взятого на себе зобов`язання позивач за зустрічним позовом нарахував до стягнення штраф та пеню відповідно до положень п. 7.2 та п. 7.4 договорів.

Стислий виклад позиції відповідача за зустрічним позовом

Відповідач за зустрічним позовом заперечує отримання від позивача за зустрічним позовом у будь-який спосіб заявки на поставку товару.

Відповідач за зустрічним позовом акцентує увагу на тому, що замовник не виражав жодних зауважень щодо недопоставки товару, у разі наявності такої. А вказані обставини є самостійною підставою для відмови у задоволені позову.

Доводи позивача щодо відзиву відповідача на зустрічну позовну заяву

Позивач за зустрічним позовом наголошує, що ним використовувався обумовлений договором спосіб направлення заявок на адресу відповідача за зустрічним позовом (за допомогою електронної пошти).

Посилання відповідача за зустрічним позовом на постанову Верховного Суду від 19.10.2023 у справі №911/1563/22 позивач за зустрічним позовом вважає недоречним, оскільки правовідносини не є подібними до тих, що виникли між сторонами у даній справі.

Заяву свідка позивач за зустрічним позовом також вважає неналежним доказом у справі, оскільки вказані у ній обставини спростовуються наявними у справі доказами.

Доводи відповідача за первісним позовом щодо відповіді на відзив

Відповідач за зустрічним позовом звертає увагу, що позивач за зустрічним позовом не надав жодного доказу, який би свідчив про отримання заявок відповідачем за зустрічним позовом.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договорів; настання строку поставки товару та обсягу такого товару; поставки товару; належності складання товарно-транспортних накладних; настання строку оплати; оплати товару; правомірності нарахування до стягнення з відповідача пені та інфляційних втрат; надсилання позивачу заявок на поставку товару; правомірності нарахування до стягнення з позивача штрафних санкцій (пені та штрафу).

(1) Суд встановив, що 12.10.2022 між позивачем (далі - позивач, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, постачальник) та відповідачем (далі - відповідач, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, замовник) був укладений договір про закупівлю №22318 (далі - договір №22318 від 12.10.2022) (арк. 11-21, том 1), відповідно до п. 1.1 умов якого постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність замовника товар найменування, марка й кількість якого вказується у специфікації (додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі. Найменування товару: труби сталеві (п. 1.2 договору).

Загальна сума (ціна) договору складає 5.711.784,00 грн, в тому числі 20% ПДВ 951.964,00 грн (п. 3.1 договору).

Згідно із п. 10.1, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №1 від 29.12.2022, договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.03.2023.

Поставка товару на загальну суму 293.772,00 грн в межах договору №22318 від 12.10.2022 підтверджується накладними, товарно-транспортними накладними та податковими накладними, а саме:

- накладна №АЛ-74 від 21.07.2023 на відпуск товарно-матеріальних цінностей на суму 187.200,00 грн, товарно-транспортна накладна №АЛ-74 від 21.07.2023 та податкова накладна №7 від 21.07.2023 (реєстрація вказаної податкової накладної підтверджується квитанцією за №9207581398 від 15.08.2023).

За порушення строку оплати товару, отриманого за вказаною накладною позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1.516,32 грн за період прострочення з 05.09.2023 до 24.11.2023 та інфляційні втрати нараховані за жовтень 2023 року у розмірі 2.441,08 грн;

- накладна №АЛ-77 від 25.07.2023 на відпуск товарно-матеріальних цінностей на суму 13.512,00 грн, товарно-транспортна накладна №АЛ-77 від 25.07.2023 та податкова накладна №9 від 25.07.2023 (реєстрація вказаної податкової накладної підтверджується квитанцією за №9207663350 від 15.08.2023).

За порушення строку оплати товару, отриманого за вказаною накладною позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 101,34 грн за період прострочення з 11.09.2023 до 24.11.2023 та інфляційні втрати нараховані за вересень і жовтень 2023 року у розмірі 176,19 грн;

- накладна №АЛ-84 від 18.08.2023 на відпуск товарно-матеріальних цінностей на суму 93.060,00 грн, товарно-транспортна накладна №АЛ-84 від 18.08.2023 та податкова накладна №13 від 18.08.2023 (реєстрація вказаної податкової накладної підтверджується квитанцією за №9237173050 від 13.09.2023).

За порушення строку оплати товару, отриманого за вказаною накладною позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 493,21 грн за період прострочення з 03.10.2023 до 24.11.2023 та інфляційні втрати нараховані за жовтень 2023 року у розмірі 744,48 грн.

Для оплати товару за договором №22138 від 12.10.2022 позивач виставив відповідачу такі рахунки:

рахунок №АЛ-80 від 21.07.2023 на суму 187.200,00 грн;

рахунок №АЛ-83 від 25.07.2023 на суму 13.512,00 грн;

рахунок №АЛ-92 від 18.08.2023 на суму 93.060,00 грн.

(2) 14.04.2023 між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) був укладений договір про закупівлю №23108 (далі - договір №23108 від 14.04.2023) (арк. 56-66, том 1), відповідно до п. 1.1 умов якого постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність замовника товар найменування, марка й кількість якого вказується у специфікації (додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі. Найменування товару: прокат кольорових металів для ливарного виробництва (припої) (п. 1.2 договору).

Загальна сума (ціна) договору складає 4.386.000,00 грн, в тому числі 20% ПДВ 731.000,00 грн (п. 3.1 договору).

Згідно із п. 10.1, договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2023, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Поставка товару на загальну суму 701.938,45 грн в межах договору №23108 від 14.04.2023 підтверджується накладними, товарно-транспортними накладними та податковими накладними, а саме:

- накладна №АЛ-62 від 21.06.2023 на відпуск товарно-матеріальних цінностей на суму 192.000,00 грн, товарно-транспортна накладна №АЛ-62 від 21.06.2023 та податкова накладна №13 від 21.06.2023 (реєстрація вказаної податкової накладної підтверджується рішенням від 18.07.2023 за №9201952/41436345 (загальна сума з урахуванням податку на додану вартість складає 166.738,45 грн (сума коригування податкового зобов`язання та податкового кредиту складає 27.789,74 грн).

За порушення строку оплати товару, отриманого за вказаною накладною позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 2.067,55 грн за період прострочення з 24.11.2023 до 24.11.2023;

- накладна №АЛ-75 від 21.07.2023 на відпуск товарно-матеріальних цінностей на суму 107.100,00 грн, товарно-транспортна накладна №АЛ-75 від 21.07.2023 та податкова накладна №8 від 21.07.2023 (реєстрація вказаної податкової накладної підтверджується рішенням від 23.11.2023 за №9996742/41436345 (загальна сума з урахуванням податку на додану вартість складає 107.100,00 грн (сума коригування податкового зобов`язання та податкового кредиту складає 17.850,00 грн);

- накладна №АЛ-86 від 24.08.2023 на відпуск товарно-матеріальних цінностей на суму 74.736,00 грн, товарно-транспортна накладна №АЛ-86 від 24.08.2023 та податкова накладна №15 від 24.08.2023 (реєстрація вказаної податкової накладної підтверджується рішенням від 23.11.2023 за №9996743/41436345 (загальна сума з урахуванням податку на додану вартість складає 74.736,00 грн (сума коригування податкового зобов`язання та податкового кредиту складає 12.456,00 грн);

- накладна №АЛ-94 від 04.09.2023 на відпуск товарно-матеріальних цінностей на суму 192.732,00 грн, товарно-транспортна накладна №АЛ-94 від 04.09.2023 та податкова накладна №1 від 04.09.2023 (реєстрація вказаної податкової накладної підтверджується рішенням від 23.11.2023 за №9996764/41436345 (загальна сума з урахуванням податку на додану вартість складає 192.732,00 грн (сума коригування податкового зобов`язання та податкового кредиту складає 32.122,00 грн);

- накладна №АЛ-102 від 19.09.2023 на відпуск товарно-матеріальних цінностей на суму 90.000,00 грн, товарно-транспортна накладна №АЛ-102 від 19.09.2023 та податкова накладна №15 від 19.09.2023 (реєстрація вказаної податкової накладної підтверджується квитанцією №9271782344 від 13.10.2023).

За порушення строку оплати товару, отриманого за вказаною накладною позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 324,00 грн за період прострочення з 20.10.2023 до 24.11.2023;

- накладна №АЛ-100 від 18.09.2023 на відпуск товарно-матеріальних цінностей на суму 70.632,00 грн, товарно-транспортна накладна №АЛ-100 від 18.09.2023 та податкова накладна №10 від 18.09.2023 (реєстрація вказаної податкової накладної підтверджується рішенням від 23.11.2023 за №9996744/41436345 (загальна сума з урахуванням податку на додану вартість складає 70.632,00 грн (сума коригування податкового зобов`язання та податкового кредиту складає 11.772,00 грн).

Для оплати товару за договором №23108 від 14.04.2023 позивач виставив відповідачу такі рахунки:

рахунок №АЛ-69 від 21.06.2023 на суму 192.000,00 грн;

рахунок №АЛ-81 від 21.07.2023 на суму 107.100,00 грн;

рахунок №АЛ-95 від 24.08.2023 на суму 74.736,00 грн;

рахунок №АЛ-103 від 04.09.2023 на суму 192.732,00 грн;

рахунок №АЛ-112 від 19.09.2023 на суму 90.000,00 грн;

рахунок №АЛ-110 від 18.09.2023 на суму 70.632,00 грн.

(3) 26.07.2023 між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) був укладений договір про закупівлю №23248 (далі - договір №23248 від 26.07.2023) (арк. 116-126, том 1), відповідно до п. 1.1 умов якого постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність замовника товар найменування, марка й кількість якого вказується у специфікації (додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі. Найменування товару: профіль для бандажних кілець (п. 1.2 договору).

Загальна сума (ціна) договору складає 1.109.400,00 грн, в тому числі 20% ПДВ 184.900,00 грн (п. 3.1 договору).

Поставка товару на загальну суму 215.223,60 грн в межах договору №23248 від 26.07.2023 підтверджується накладними, товарно-транспортними накладними та податковими накладними, а саме:

- накладна №АЛ-96 від 13.09.2023 на відпуск товарно-матеріальних цінностей на суму 215.223,60 грн, товарно-транспортна накладна №АЛ-96 від 13.09.2023 та податкова накладна №3 від 13.09.2023 (реєстрація вказаної податкової накладної підтверджується квитанцією №9253589700 від 28.09.2023).

За порушення строку оплати товару, отриманого за вказаною накладною позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 860,89 грн за період прострочення з 16.10.2023 до 24.11.2023.

Для оплати товару за договором №23248 від 26.07.2023 позивач виставив відповідачу такі рахунки:

рахунок №АЛ-105 від 13.09.2023 на суму 215.223,60 грн.

(4) 22.08.2023 між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) був укладений договір про закупівлю №23276 (далі - договір №23276 від 22.08.2023) (арк. 136-145, том 1), відповідно до п. 1.1 умов якого постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність замовника товар найменування, марка й кількість якого вказується у специфікації (додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі. Найменування товару: труби сталеві (п. 1.2 договору).

Загальна сума (ціна) договору складає 9.369.000,00 грн, в тому числі 20% ПДВ 1.561.500,00 грн (п. 3.1 договору).

Поставка товару на загальну суму 1.091.112,00 грн в межах договору №23276 від 22.08.2023 підтверджується накладними, товарно-транспортними накладними та податковими накладними, а саме:

- накладна №АЛ-90 від 25.08.2023 на відпуск товарно-матеріальних цінностей на суму 369.180,00 грн, товарно-транспортна накладна №АЛ-90 від 25.08.2023 та податкова накладна №19 від 25.08.2023 (реєстрація вказаної податкової накладної підтверджується квитанцією №9237199673 від 13.09.2023).

За порушення строку оплати товару, отриманого за вказаною накладною позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 2.251,99 грн за період прострочення з 25.09.2023 до 24.11.2023 та інфляційні втрати нараховані за жовтень 2023 року у розмірі 2.953,44 грн;

- накладна №АЛ-91 від 28.08.2023 на відпуск товарно-матеріальних цінностей на суму 20.304,00 грн, товарно-транспортна накладна №АЛ-91 від 28.08.2023 та податкова накладна №20 від 28.08.2023 (реєстрація вказаної податкової накладної підтверджується квитанцією №9237184427 від 13.09.2023).

За порушення строку оплати товару, отриманого за вказаною накладною позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 117,76 грн за період прострочення з 28.09.2023 до 24.11.2023 та інфляційні втрати нараховані за жовтень 2023 року у розмірі 162,43 грн;

- накладна №АЛ-101 від 18.09.2023 на відпуск товарно-матеріальних цінностей на суму 607.320,00 грн, товарно-транспортна накладна №АЛ-101 від 18.09.2023 та податкова накладна №11 від 18.09.2023 (реєстрація вказаної податкової накладної підтверджується квитанцією №9276698649 від 18.09.2023).

За порушення строку оплати товару, отриманого за вказаною накладною позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 2.247,08 грн за період прострочення з 19.10.2023 до 24.11.2023;

- накладна №АЛ-103 від 19.09.2023 на відпуск товарно-матеріальних цінностей на суму 81.960,00 грн, товарно-транспортна накладна №АЛ-103 від 19.09.2023 та податкова накладна №14 від 19.09.2023 (реєстрація вказаної податкової накладної підтверджується квитанцією №9276747426 від 18.10.2023).

За порушення строку оплати товару, отриманого за вказаною накладною позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 295,05 грн за період прострочення з 20.10.2023 до 24.11.2023;

- накладна №АЛ-103 від 22.09.2023 на відпуск товарно-матеріальних цінностей на суму 12.348,00 грн, товарно-транспортна накладна №АЛ-103 від 22.09.2023 та податкова накладна №16 від 22.09.2023 (реєстрація вказаної податкової накладної підтверджується квитанцією №9271800288 від 13.10.2023).

За порушення строку оплати товару, отриманого за вказаною накладною позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 40,74 грн за період прострочення з 23.10.2023 до 24.11.2023.

Для оплати товару за договором №23276 від 22.08.2023 позивач виставив відповідачу такі рахунки:

рахунок №АЛ-99 від 25.08.2023 на суму 369.180,00 грн;

рахунок №АЛ-100 від 28.08.2023 на суму 20.304,00 грн;

рахунок №АЛ-111 від 18.09.2023 на суму 607.320,00 грн;

рахунок №АЛ-113 від 19.09.2023 на суму 81.960,00 грн;

рахунок №АЛ-114 від 22.09.2023 на суму 12.348,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією №1 від 06.10.2023, у якій повідомив відповідачу, що станом на 06.10.2023 заборгованість за укладеними в період з 2022 року до 2023 року договорами становить 2.392.046,05 грн. Крім цього, позивач просить відповідача погасити вказану заборгованість та попереджає, що у разі несплати заборгованості позивач звернеться з позовною заявою до суду.

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з первісним позовом.

Звернення позивача за зустрічним позовом до суду зі своєю позовною заявою мотивується тим, що він (позивач за зустрічним позовом) направляв відповідачу за зустрічним позовом заявки на електронну пошту, тобто у спосіб визначений укладеними між сторонами договорами, однак відповідач за зустрічним позовом поставку товару здійснював з порушенням строку або взагалі не здійснював. На підтвердження зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом надав суду такі докази:

(1) На підставі заявки на поставку від 20.06.2023 за №15-01/1260 позивач за зустрічним позовом просив відповідача за зустрічним позовом поставити продукцію за договором №22318 від 12.10.2022 на загальну суму 4.973.034,00 грн. В якості доказу направлення вказаної заявки на адресу відповідача за зустрічним позовом до справи долучено фотокопію про направлення такої заявки електронною поштою.

(2) На підставі заявки на поставку від 21.04.2023 за №15-01/728 позивач за зустрічним позовом просив відповідача за зустрічним позовом поставити продукцію (баббіт Б83 ГОСТ 1320-74) у кількості 25 кг за договором №23108 від 14.04.2023 на загальну суму 45.000,00 грн. В якості доказу направлення вказаної заявки на адресу відповідача за зустрічним позовом до справи долучено фотокопію про направлення такої заявки електронною поштою.

На підставі заявки на поставку від 31.05.2023 за №15-01/1044 позивач за зустрічним позовом просив поставити відповідача за зустрічним позовом продукцію (олово 01-04 у кількості 50 кг, цинк ЦО-Ц2 у кількості 100 кг, свинець С1-С3 у кількості 500 кг, мідь фосфориста МФ9 у кількості 150 кг) за договором №23108 від 14.04.2023 на загальну суму 342.000,00 грн. В якості доказу направлення вказаної заявки на адресу відповідача за зустрічним позовом до справи долучено фотокопію про направлення такої заявки електронною поштою.

На підставі заявки на поставку від 01.05.2023 за №15-01/808 позивач за зустрічним позовом просив поставити відповідача за зустрічним позовом продукцію (припій ПОС-30 (в прутках) у кількості 25 кг, припій ПОС-40 (в прутках) в кількості 15 кг, припій ПОС-61 (в прутках) у кількості 25 кг, цинк ЦО-Ц2 у кількості 50 кг, свинець С1-С3 у кількості 450 кг, мідь фосфорна МФ9 у кількості 50 кг) за договором №23108 від 14.04.2023 на загальну суму 206.100,00 грн. В якості доказу направлення вказаної заявки на адресу відповідача за зустрічним позовом до справи долучено фотокопію про направлення такої заявки електронною поштою.

На підставі заявки на поставку від 01.05.2023 за №15-01/903 позивач за зустрічним позовом просив відповідача за зустрічним позовом поставити продукцію за договором №23108 від 14.04.2023 на загальну суму 216.000,00 грн. В якості доказу направлення вказаної заявки на адресу відповідача за зустрічним позовом до справи долучено фотокопію про направлення такої заявки електронною поштою.

На підставі заявки на поставку від 23.08.2023 за №15-01/1906 позивач за зустрічним позовом просив відповідача за зустрічним позовом поставити продукцію за договором №23108 від 14.04.2023 на загальну суму 951.000,00 грн. В якості доказу направлення вказаної заявки на адресу відповідача за зустрічним позовом до справи долучено фотокопію про направлення такої заявки електронною поштою.

На підставі заявки на поставку від 12.07.2023 за №15-01/1499 позивач за зустрічним позовом просив відповідача за зустрічним позовом поставити продукцію за договором №23108 від 14.04.2023 на загальну суму 199.800,00 грн. В якості доказу направлення вказаної заявки на адресу відповідача за зустрічним позовом до справи долучено фотокопію про направлення такої заявки електронною поштою.

З метою досудового врегулювання спору, який виник в результаті неналежного виконання договору №23108 від 14.04.2023 та договору №23276 від 22.08.2023 позивач за зустрічним позовом звернувся до відповідача за зустрічним позовом із претензією від 13.09.2023, у якій позивач за зустрічним позовом проінформував відповідача за зустрічним позовом про своє право на стягнення штрафних санкцій за недопоставку товару.

Повторно позивач за зустрічним позовом звернувся до відповідача за зустрічним позовом із претензією від 24.10.2023.

(3) На підставі заявки на поставку від 12.09.2023 за №15-01/2063 позивач за зустрічним позовом просив відповідача за зустрічним позовом поставити продукцію за договором №23248 від 26.07.2023 на загальну суму 221.880,00 грн. В якості доказу направлення вказаної заявки на адресу відповідача за зустрічним позовом до справи долучено фотокопію про направлення такої заявки електронною поштою.

(4) На підставі заявки на поставку від 24.08.2023 за №15-01/1916 позивач за зустрічним позовом просив відповідача за зустрічним позовом поставити продукцію за договором №23276 від 22.08.2023 на загальну суму 672.030,00 грн. В якості доказу направлення вказаної заявки на адресу відповідача за зустрічним позовом до справи долучено фотокопію про направлення такої заявки електронною поштою.

На підставі заявки на поставку від 14.09.2023 за №15-01/2086 позивач за зустрічним позовом просив відповідача за зустрічним позовом поставити продукцію за договором №23276 від 22.08.2023 на загальну суму 131.880,00 грн. В якості доказу направлення вказаної заявки на адресу відповідача за зустрічним позовом до справи долучено фотокопію про направлення такої заявки електронною поштою.

На підставі заявки на поставку від 18.09.2023 за №15-01/2126 позивач за зустрічним позовом просив відповідача за зустрічним позовом поставити продукцію за договором №23276 від 22.08.2023 на загальну суму 590.400,00 грн. В якості доказу направлення вказаної заявки на адресу відповідача за зустрічним позовом до справи долучено фотокопію про направлення такої заявки електронною поштою.

Оскільки позивач за зустрічним позовом вважає, що відповідач за зустрічним позовом товар поставив не у повному обсязі та/або несвоєчасно наявні підстави для стягнення з відповідача за зустрічним позовом пеню та штраф.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом первісного позову позивач визначив 2.302.046,05 грн основної заборгованості за договорами про закупівлю №22318 від 12.10.2022, №23108 від 14.04.2023, №23248 від 26.07.2023, №23276 від 22.08.2023, пеню у розмірі 10.315,94 грн та 6.477,62 грн інфляційних втрат.

Предметом зустрічного позову позивач за зустрічним позовом визначив 727.075,62 грн пені та 1.093.672,68 грн штрафу.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови. Договір підписаний уповноваженими особами та скріплено печатками. Договір у встановленому порядку не оспорений; не розірваний; не визнаний недійсним.

Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

Відповідно до п. 5.1 договорів №22318 від 12.10.2022, №23248 від 26.04.2023, №23276 від 22.08.2023 поставка товару здійснюється партіями, не пізніше 5 календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки замовника (за допомогою факсимільного зв`язку, телеграмою, або шляхом передачі на е-mail пошту постачальника, яка зазначена у розділі 15 договору). Кількість та асортимент партії товару визначається в заявці замовника.

Відповідно до п. 5.1 договорів №23108 від 14.04.2023 поставка товару здійснюється партіями, не пізніше 10 календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки замовника (за допомогою факсимільного зв`язку, телеграмою, або шляхом передачі на е-mail пошту постачальника, яка зазначена у розділі 15 договору). Кількість та асортимент партії товару визначається в заявці замовника.

Отже, аналізуючи п. 5.1 договорів, суд акцентує увагу, що заявка замовника (відповідача) має бути саме письмовою.

Суд встановив, що у розділі 15 договорів вказано таку електрону пошту відповідача за зустрічним позовом - pp.alfaprommet@gmail.com.

Таким чином, заперечення відповідача за зустрічним позовом в частині того, що він отримував від позивача за зустрічним позовом заявки на підставі усної домовленості не відповідають положенням договору, а тому відхиляються судом.

Більш того, відповідач за зустрічним позовом не надає суду жодних інших доказів на противагу поданим позивачем за зустрічним позовом доказам щодо заявок на поставку товару.

Оскільки поставки товару відповідачем за зустрічним позовом здійснювалися на користь позивача за зустрічним позовом, то і заявки на поставку товару були, а як визначено п. 5.1 договорів такі заявки на поставку товару повинні були мати письмову форму (а не усну).

Варто відзначити, що п. 5.1 договорів фактично містить вичерпний перелік способів доставки заявок на поставку товару від позивача за зустрічним позовом відповідачу за зустрічним позовом, а саме за допомогою факсимільного зв`язку, телеграмою, або шляхом передачі на е-mail пошту постачальника, яка зазначена у розділі 15 договору.

Такий спосіб передачі заявок на поставку товару за допомогою засобів телефонного зв`язку (про що вказує відповідач за зустрічним позовом) договорами не передбачений, що свідчить про безпідставність заперечень відповідача за зустрічним позовом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Відтак, докази позивача за зустрічним позовом про надсилання заявок на поставку товару засобами електронної пошти та, відповідно, отримання відповідачем за зустрічним позовом таких заявок у день їх направлення (адже електронною поштою доставка документів відбувається майже відразу після їх направлення) є більш вірогідними, аніж заперечення відповідача за зустрічним позовом і його твердження про отримання замовлень товару засобами телефонного зв`язку.

Так,

(1) На підставі заявки на поставку від 20.06.2023 за №15-01/1260 позивач за зустрічним позовом просив поставити продукцію за договором №22318 від 12.10.2022 на загальну суму 4.973.034,00 грн.

В якості доказу направлення вказаної заявки на адресу відповідача за зустрічним позовом до справи долучено фотокопію про направлення такої заявки електронною поштою.

З урахуванням положень п. 5.1 договору строк поставки товару є таким, що настав 26.06.2023.

Недопоставлено товар на загальну суму 3.498.852,00 грн, як вказав позивач за зустрічним позовом та не спростував відповідач за зустрічним позовом.

(2) На підставі заявки на поставку від 21.04.2023 за №15-01/728 позивач за зустрічним позовом просив поставити продукцію (баббіт Б83 ГОСТ 1320-74) у кількості 25 кг за договором №23108 від 14.04.2023 на загальну суму 45.000,00 грн.

Як вказано у п. 5.1 договору поставка товару має відбутися не пізніше 10 календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки замовника.

Отже, строк поставки товару за вказаною заявою триває до 01.05.2023.

Як вбачається з наявних у справі доказів, зокрема з накладної №АЛ-42 від 10.05.2023 (арк. 48, том 2) відповідач за зустрічним позовом поставив позивачу за зустрічним позовом продукцію (баббіт Б83 ГОСТ 1320-74) у кількості 10 кг на суму 18.000,00 грн.

Таким чином, у період з 02.05.2023 до 09.05.2023 триває прострочення поставки товару на суму 45.000,00 грн.

А оскільки недопоставка продукції становить 15 кг, що еквівалентно 27.000,00 грн з урахуванням ПДВ, то таке прострочення триває з 10.05.2023.

На підставі заявки на поставку від 31.05.2023 за №15-01/1044 позивач за зустрічним позовом просив поставити продукцію (олово 01-04 у кількості 50 кг, цинк ЦО-Ц2 у кількості 100 кг, свинець С1-С3 у кількості 500 кг, мідь фосфориста МФ9 у кількості 150 кг) за договором №23108 від 14.04.2023 на загальну суму 342.000,00 грн.

Отже, строк поставки товару за вказаною заявою триває до 12.06.2023, оскільки 10.06.2023 - субота, а отже вихідний.

Згідно із ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Судом встановлено, що олово 01-04 у кількості 50 кг було поставлено відповідачем за зустрічним позовом за накладною №АЛ-62 від 21.06.2023, отже прострочення поставки у розмірі 90.000,00 грн тривало з 13.06.2023 до 20.06.2023.

Цинк ЦО-Ц2 у кількості 100 кг було поставлено відповідачем за зустрічним позовом за накладною №АЛ-62 від 21.06.2023, отже прострочення поставки у розмірі 30.000,00 грн тривало з 13.06.2023 до 20.06.2023.

Свинець С1-С3 у кількості 500 кг було поставлено відповідачем за зустрічним позовом за накладною №АЛ-57 від 15.06.2023, отже прострочення поставки у розмірі 87.000,00 грн тривало з 13.06.2023 до 14.06.2023.

Мідь фосфориста МФ9 у кількості 150 кг було поставлено відповідачем за зустрічним позовом за накладною №АЛ-62 від 21.06.2023 у кількості 80 кг, отже прострочення поставки у розмірі 135.000,00 грн тривало з 13.06.2023 до 20.06.2023. Решту вказаної продукції відповідач за зустрічним позовом поставив позивачу за зустрічним позовом згідно із накладною АЛ-75 від 21.07.2023, отже прострочення поставки у розмірі 72.000,00 грн тривало з 21.06.2023 до 20.07.2023.

На підставі заявки на поставку від 01.05.2023 за №15-01/808 позивач за зустрічним позовом просив поставити продукцію (припій ПОС-30 (в прутках) у кількості 25 кг, припій ПОС-40 (в прутках) в кількості 15 кг, припій ПОС-61 (в прутках) у кількості 25 кг, цинк ЦО-Ц2 у кількості 50 кг, свинець С1-С3 у кількості 450 кг, мідь фосфорна МФ9 у кількості 50 кг) за договором №23108 від 14.04.2023 на загальну суму 206.100,00 грн.

Отже, строк поставки товару за вказаною заявою триває до 11.05.2023.

Судом встановлено, що припій ПОС-30 (в прутках) у кількості 25 кг було поставлено відповідачем за зустрічним позовом за накладною №АЛ-42 від 10.05.2023, отже прострочення поставки відсутнє.

Докази поставки продукції (припій ПОС-40 (в прутках) в кількості 15 кг) відсутні, отже прострочення поставки у розмірі 6.300,00 грн триває з 12.05.2023.

Припій ПОС-61 (в прутках) у кількості 25 кг було поставлено відповідачем за зустрічним позовом за накладною №АЛ-44 від 16.05.2023, отже прострочення поставки у розмірі 39.000,00 грн з 12.05.2023 до 15.05.2023.

Цинк ЦО-Ц2 у кількості 50 кг було поставлено відповідачем за зустрічним позовом за накладною №АЛ-42 від 10.05.2023, отже прострочення поставки відсутнє.

Свинець С1-С3 у кількості 450 кг було поставлено відповідачем за зустрічним позовом за накладною №АЛ-50 від 19.05.2023 у кількості 259 кг, отже прострочення поставки у розмірі 78.300,00 грн з 12.05.2023 до 18.05.2023. Свинець С1-С3 у кількості 5,5 кг було посталено за накладною №АЛ-57 від 15.06.2023, отже прострочення поставки у розмірі 33.234,00 грн з 19.05.2023 до 14.06.2023. Починаючи з 15.06.2023 прострочення поставки свинцю С1-С3 складає 32.277,00 грн.

Мідь фосфорна МФ9 у кількості 50 кг було поставлено відповідачем за зустрічним позовом за накладною №АЛ-44 від 16.05.2023 у кількості 50 кг, отже прострочення поставки у розмірі 54.000,00 грн з 12.05.2023 до 15.05.2023.

На підставі заявки на поставку від 12.05.2023 за №15-01/903 позивач за зустрічним позовом просив відповідача за зустрічним позовом поставити продукцію (припій ПСрФІ 7,5*9 (в прутках) у кількості 100 кг за договором №23108 від 14.04.2023 на загальну суму 216.000,00 грн.

Отже, строк поставки товару за вказаною заявою триває до 22.05.2023.

Судом встановлено, що припій ПСрФІ 7,5*9 (в прутках) у кількості 100 кг був поставлений за двома накладними №АЛ-48 від 19.05.2023 у кількості 60 кг та №АЛ-58 від 15.06.2023 у кількості 40 кг, отже прострочення тривало з 23.05.2023 до 14.06.2023 на суму 86.400,00 грн.

На підставі заявки на поставку від 23.08.2023 за №15-01/1906 позивач за зустрічним позовом просив відповідача за зустрічним позовом поставити продукцію (припій ПОС-30 (в прутках) у кількості 100 кг, припій ПСрФІ-7,5*9 (в прутках) у кількості 150 кг, олово О1-О4 у кількості 100 кг, свинець С1-С3 у кількості 500 кг, мідь фосфориста МФ9 у кількості 100 кг, никель Н1-Н4 у кількості 100 кг) за договором №23108 від 14.04.2023 на загальну суму 951.000,00 грн.

Отже, строк поставки товару за вказаною заявою триває до 04.09.2023 оскільки 02.09.2023 - субота, а отже вихідний.

Судом встановлено, що припій ПОС-30 (в прутках) у кількості 100 кг був поставлений за накладною №АЛ-102 від 19.09.2023, отже прострочення поставки у розмірі 90.000,00 грн тривало з 05.09.2023 до 18.09.2023.

Припій ПСрФІ-7,5*9 (в прутках) у кількості 150 кг був поставлений за двома накладними №АЛ-86 від 24.08.2023 у кількості 34,8 кг та №АЛ-100 від 18.09.2023 у кількості 32,7 кг, отже вбачається прострочення поставки товару.

Олово О1-О4 у кількості 100 кг, свинець С1-С3 у кількості 500 кг, мідь фосфориста МФ9 у кількості 100 кг, никель Н1-Н4 у кількості 100 кг частково поставлені позивачем за зустрічним позовом відповідачу за зустрічним позовом за накладними №АЛ-94 від 04.09.2023, №АЛ-95 від 07.09.2023.

На підставі заявки на поставку від 12.07.2023 за №15-01/1499 позивач за зустрічним позовом просив відповідача за зустрічним позовом поставити продукцію (цинк Ц0-Ц2 у кількості 250 кг, свинець С1-С3 у кількості 200 кг, мідь фосфориста МФ9 у кількості 100 кг) за договором №23108 від 14.04.2023 на загальну суму 199.800,00 грн.

Цинк Ц0-Ц2 у кількості 250 кг, свинець С1-С3 у кількості 200 кг, мідь фосфориста МФ9 у кількості 100 кг частково поставлені позивачем за зустрічним позовом відповідачу за зустрічним позовом за накладними №АЛ-94 від 04.09.2023.

(3) На підставі заявки на поставку від 12.09.2023 за №15-01/2063 позивач за зустрічним позовом просив поставити продукцію за договором №23248 від 26.07.2023 на загальну суму 221.880,00 грн. В якості доказу направлення вказаної заявки на адресу відповідача за зустрічним позовом до справи долучено фотокопію про направлення такої заявки електронною поштою.

Як вказано у п. 5.1 договору поставка товару має відбутися не пізніше 5 календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки замовника.

Заявку відповідач за зустрічним позовом частково виконав, що підтверджується видатковою накладною №АЛ-96 від 13.09.2023. Прострочення поставки не вбачається.

Як вказано у п. 5.1 договору, поставка товару має відбутися не пізніше 5 календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки замовника.

Поставка замовленого позивачем за зустрічним позовом товару виконана відповідачем за зустрічним позовом частково, що підтверджується видатковими накладними №АЛ-100 від 18.09.2023, №АЛ-103 від 19.09.2023 та №АЛ-103 від 19.09.2023.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2 договорів у разі не поставки товару в строк або поставки товару не у повному обсязі, заявленому замовником, замовник має право стягнути з постачальника штраф у розмірі 20% від вартості несвоєчасно поставленого або непоставленого товару.

Позивач за зустрічним позовом нарахував до стягнення з відповідача за зустрічним позовом штраф у розмірі 1.093.672,68 грн.

Відповідач за зустрічним позовом заперечив факт отримання заявок на поставку товару від позивача за зустрічним позовом, однак не надав свого контррозрахунку штрафу.

Суд проаналізував зміст заявок позивача за зустрічним позовом на поставку товару та здійснив їх співставлення із товаром, який фактично був поставлений відповідачем за зустрічним позовом позивачу за зустрічним позовом та встановив наявність випадків поставки товару із порушенням строку поставки та/або поставки товару не у повному обсязі.

Так, зустрічні позовні вимоги про стягнення з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом 1.093.672,68 грн штрафу підлягають задоволенню у заявленому розмірі згідно з неспростованим відповідачем за зустрічним позовом розрахунком позивача, з яким погоджується господарський суд (такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19 (п. 90).

Пунктом 7.4 договорів за порушення строків поставки товару з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1% від вартості товару, з якого допущено прострочення поставки за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Позивач за зустрічним позовом нарахував до стягнення з відповідача за зустрічним позовом пеню у розмірі 727.075,62 грн за загальний період прострочення з 27.06.2023 до 12.12.2023.

Як встановлено судом та вбачається з наявних у справі доказів, відповідачем за зустрічним позовом порушено строки поставки товару, а тому зустрічні позовні вимоги про стягнення з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом 727.075,62 грн пені підлягають задоволенню у заявленому розмірі згідно з неспростованим відповідачем за зустрічним позовом розрахунком позивача, з яким погоджується господарський суд (такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19 (п. 90).

Щодо усного клопотання відповідача за зустрічним позовом про зменшення неустойки до 1% суд відзначає таке.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі № 904/6250/19 звертав увагу, що реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, суди повинні виходити з фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким повинна надаватися оцінка згідно з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто судами повинні досліджуватися конкретні обставини справи щодо ступеня виконання умов договорів, розміру заборгованості, майнового стану сторін тощо.

Крім того Верховний Суд зазначив, що застосоване в статті 233 Господарського кодексу України та частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанції користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи обставини, які мають значення.

В якості підстави для зменшення пені до 1 % відповідач за зустрічним позовом вказав на значний розмір неустойки, проте жодним чином не обґрунтував того, що даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, заявлена вимога про стягнення з відповідача за зустрічним позовом неустойки підлягає задоволенню, а клопотання про зменшення її розміру визнається необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із п. 4.2 договору №22318 від 12.10.2022 замовник здійснює оплату поставленого товару з відтермінуванням 45 календарних днів з дати поставки товару та на підставі отриманого від постачальника оригіналу рахунку, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів щодо якості на товар. У документах, а саме рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортній накладній, податковій накладній зазначається код товару згідно УКТ ЗЕД.

Згідно із п. 4.2 договору №22108 від 14.04.2023, №23248 від 26.04.2023, №23276 від 22.08.2023 замовник здійснює оплату поставленого товару з відтермінуванням 30 календарних днів з дати поставки товару та на підставі отриманого від постачальника оригіналу рахунку, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів щодо якості на товар. У документах, а саме рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортній накладній, податковій накладній зазначається код товару згідно УКТ ЗЕД.

Вивчивши наявні у справі первинні документи (видаткові накладні, товарно-транспорті накладні, податкові накладні) суд встановив нявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором №22318 від 12.10.2022 у розмірі 293.772,00 грн, за договором №22108 від 14.04.2023 у розмірі 701.938,45 грн, за договором №23248 від 26.04.2023 у розмірі 215.223,60 грн та за договором №23276 від 22.08.2023 у розмірі 1.091.112,00 грн.

Слід звернути увагу, що заперечення відповідача проти задоволення вимоги про стягнення основної заборгованості полягають у тому, що товарно-транспортні накладні на спірний товар позивачем складені неналежним чином (відсутній код товару згідно УКТ ЗЕД).

Заперечення відповідача проти стягнення основної суми заборгованості суд визнав необґрунтованими, оскільки:

по-перше, товар за договорами був поставлений позивачем відповідачу у період з липня 2023 року до вересня 2023 року включно і відповідач такий товар приймав без заперечень та зауважень, що підтверджується наявністю підписів представників відповідача на відповідних первинних документах на товар. Будь-яких вимог щодо належного виконання первинних документів на товар відповідач не заявляв до позивача і протягом всього періоду несплати за товар. З огляду на наявні у справі докази вперше свої заперечення щодо відсутності УКТ ЗЕД на первинних документах відповідач вказав у відзиві;

по-друге, податкові накладні, які були складені позивачем, містять код товару згідно із УКТ ЗЕД;

по-третє, слід звернути увагу і на те, що товаро-транспортна накладна призначена, зокрема, для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, в той час як рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки не фіксує будь-якої господарської операції, розпорядження або дозволу на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер.

Основним завданням за договорами поставки є безпосередньо поставка товару, а поставка товару відбулася, що не заперечується відповідачем, а тому відсутність коду товару згідно із УКТ ЗЕД у товарно-транспортній накладній не є ані відкладальною умовою для неоплати за отриманий товар, ані підставою для звільнення відповідача від оплати за отриманий товар.

Також слід взяти до уваги і те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би свідчив про те, що відсутність коду товару згідно із УКТ ЗЕД у товарно-транспортній накладній мало б для нього (відповідача) негативні наслідки або будь-який вплив на якість товару.

Отже, беручи до уваги, що, як визначено Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, суд визнав первинні документи на товар (видаткова накладна, товарно-транспортна накладна та податкова накладна) належними доказами поставки товару, а заперечення відповідача щодо оформлення товарно-транспортних накладних в частині відсутності коду товару згідно із УКТ ЗЕД такими, що носять формальний характер і не мають впливу на строк оплати товару та обов`язок такий товар оплатити.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у загальному розмірі 2.302.046,05 грн є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 7.5 договорів у разі порушення строків оплати, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,01% від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Позивач нарахував пеню за загальний період прострочення з 05.09.2023 до 24.11.2023 у загальному розмірі 10.315,94 грн.

Відповідач вказує на неправильний розрахунок пені, оскільки такий розрахунок не відповідає положенням п. 4.2 договору. Так, за твердженням відповідача, у позивача виникає право на нарахування пені не раніше дати реєстрації податкових накладних, однак вказаним положенням договору, на думку відповідача, позивач знехтував.

Суд проаналізував видаткові накладні та дати поставки товару позивачем відповідачу, встановив наявність факту реєстрації податкових накладних позивачем, перевірив періоди нарахування позивачем відповідачу пені за несвоєчасну оплату товару, здійснив власний перерахунок пені та визнав розрахунок пені здійснений позивачем арифметично та методологічно правильним, а вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 10.315,94 грн такою, що підлягає задоволенню. Суд зауважує, що пеня за поставками, у яких було здійснено коригування податкових накладних позивачем не нараховувалася до стягнення з відповідача. Твердження відповідача про невідповідність здійсненого позивачем розрахунку пені положенням п. 4.2 договору не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційні втрати за загальний період прострочення - жовтень 2023 року у загальному розмірі 6.477,62 грн.

Відповідач заперечив правомірність нарахування інфляційних втрат та зауважив, що безпідставність заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних втрат підтверджується положеннями п. 11.1 договорів, у якому вказано, що грошові зобов`язання мають виконуватися без урахування індексу інфляції та процентів річних. Як на аналогічну позицію відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 23.07.2019 у справі №910/4519/18 та від 25.06.2020 у справі №910/4926/19.

Суд встановив, що сторони у п. 11.1 договорів визначили власну домовленість, що прострочені замовником грошові зобов`язання, передбачені даним договором, повинні виконуватися без урахування індексу інфляції та трьох процентів річних, тобто розмір процентів річних та інфляційних втрат прирівнюється до нуля відсотків.

Щодо судової практики, на яку посилається відповідач, суд відзначає, що така практика підтверджує можливість визначити в договорі розмір процентів річних у нуль відсотків, однак проценти річні не є предметом спору, а тому посилання на судову практику, визначену відповідачем, не підтверджує протиправності нарахування до стягнення з відповідача саме інфляційних втрат.

Разом із цим суд відзначає, що Велика Палата Верховного Суду зробила такий правовий висновок щодо можливості зміни у договірний спосіб порядку стягнення інфляції у частині застосування статей 6 та 625 ЦК України, про що, зокрема, зазначено у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №904/3260/19:

« 4.18. Згідно із статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

4.19. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

4.20. Із змісту частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка не містить застережень щодо можливості встановлення у договорі інших положень, окрім як визначення іншого розміру процентів річних від простроченої суми, та суті спірних відносин випливає, що відповідна норма має імперативний характер, що спрямована на захист майнового права та інтересу кредитора. Зміст норми можна вважати диспозитивним лише в контексті наділення учасників правовідносин свободою вибору щодо розміру процентів річних. Наведене свідчить про неможливість формулювання у договорі альтернативного правила, що анулює (скасовує, відміняє) відповідне право кредитора та виключає можливість прямого застосування норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у разі наявності факту прострочення виконання грошового зобов`язання.

4.21. Тобто на свій розсуд сторони можуть лише зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Але, відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, сторони не можуть, реалізуючи наявну свободу у визначенні умов договору, відступити повністю від положень частини 2 статті 625 цього Кодексу, змінити зміст відповідного правила та уникнути настання відповідальності за цієї статтею, домовившись про відсутність у кредитора взагалі права вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також процентів річних за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Подібний правовий висновок Верховного Суду сформульований у постанові від 16.04.2020 у справі №914/479/19».

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 904/2112/20, постанові Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2023 у справі 904/3751/22 тощо.

Таким чином, позивач обґрунтовано та правомірно заявив позовну вимогу про стягнення інфляційних втрат.

Здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат суд визнав розрахунок позивача арифметично та методологічно правильним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню у розмірі 6.477,62 грн.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання первісної позовної заяви покладаються на відповідача за первісним позовом (у розмірі 27.826,08 грн, оскільки застосовано понижуючий коефіцієнт, у зв`язку із подачею позовної заяви через електронний суд).

В свою чергу, витрати зі сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви покладаються на відповідача за зустрічним позовом (у розмірі 21.848,99 грн, оскільки застосовано понижуючий коефіцієнт, у зв`язку із подачею позовної заяви через електронний суд).

Також суд вирішує питання щодо витрат позивача за первісним позовом на оплату професійної правової допомоги.

Так, у позовній заяві (первісній) позивач просив суд стягнути з відповідача 16.000,00 грн витрат на оплату професійної правової допомоги, однак 07.02.2024 через систему «Електронний суд» позивач за первісним позовом подав детальний опис робіт (наданих послуг), відповідно до якого вартість наданих послуг за первісним позовом складає 20.000,00 грн (за складання первісної позовної заяви та представництво інтересів підприємства позивача у даній справі).

Суд встановив, що 24.11.2023 між позивачем та адвокатом Неруш Олександром Васильовичем був укладений договір про надання правничої допомоги №187 (далі - договір), відповідно до умов якого адвокат Неруш Олександр Васильович взяв на себе зобов`язання скласти та подати до суду позовну заяву про стягнення заборгованості, яка виникла за чотирма договорами. Строк дії вказаного договору становить 1 (один) рік.

Оплата послуг за договором підтверджується платіжним дорученням №2324 від 24.11.2023 на суму 16.000,00 грн та платіжним дорученням №2384 від 07.02.2024.

Відповідач за первісним позовом заперечив заявлений позивачем до стягнення розмір його витрат на оплату професійної правової допомоги, оскільки вважає, що 20.000,00 грн за послуги професійної правової допомоги не відповідають критерію дійсності та необхідності, внаслідок чого не можуть бути покладені на відповідача.

Статтею 15 ГПК України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Також Об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Крім цього, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо.

Отже, Верховний Суд виснує, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

При цьому таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що рішення за результатами розгляду первісних позовних вимог відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача.

За приписами частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі "East/West" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).

Здійснюючи розподіл витрат на правову допомогу суд також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін під час провадження у справі; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20 та у додатковій постанові від 16.03.2023 у cправі №927/153/22.

Господарський суд надав оцінку наданим позивачу послугам професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.

Справа №904/6186/23 відноситься до справ, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження, сторони брали активну учать у її (справи) розгляді, під час вирішення спору по суті дослідженню підлягала заборгованість за чотирма договорами, логічним є те, що підготовка позовної заяви зайняла у адвоката певний час, а відтак оцінивши зміст наданих послуг, які вказані в акті, суд визнав обґрунтовано заявленими вимоги про стягнення плати за складання позовної заяви та представлення інтересів підприємства позивача у суді.

Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведену у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

З огляду на специфіку та складність справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі №904/6186/23 є завищеним, а, отже, не вбачається розумна необхідність понесення позивачем судових витрат у заявленому до відшкодування розмірі на суму 20.000,00 грн, тому обґрунтованими визнаються судом витрати в розмірі 15.000,00 грн, які і розподіляються на відповідача.

Враховуючи, що і первісні позовні вимоги, і зустрічні позовні вимоги стосуються стягнення грошових сум суд бере до уваги положення ст. 238 ГПК України, якою врегульовано питання змісту рішення.

Так, згідно із ч. 11 ст. 238 ГПК України у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.

У постанові від 13.11.2019 у справі №910/16135/18 Верховний Суд сформував такий правовий висновок щодо застосування ч. 11 ст. 238 ГПК України:

«Аналіз даної норми свідчить, що її мета є по суті аналогічною меті ст. 203 ГК та ст. 601 ЦК, оскільки в даному випадку судовим рішенням будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній, тобто, їх розмір носитиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання таким судовим рішенням законної сили відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України таке судове рішення підлягатиме обов`язковому виконанню, тобто, буде відсутній будь-який спір між сторонами з приводу настання чи ненастання строку виконання зобов`язання з такої сплати.

При цьому, зазначена норма ГПК не проводить жодної диференціації, які за правовою природою чи підставами виникнення мають бути ці грошові суми.

На підставі викладеного, колегія суддів касаційного суду доходить висновку, що незважаючи на те, що формально зараховані, як зустрічні, можуть бути лише саме основні зобов`язання, проте, за аналогією вищевказаних ст. 203 ГК, ст. 601 ЦК та ч. 11 ст. 238 ГПК, задля досягнення тієї ж мети, на яку направлені вищевказані статті, та з урахуванням наведених засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, може мати місце зарахування і вимог про сплату штрафних санкцій та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у випадку, якщо у кожної із сторін наявне судове рішення, яке набрало законної сили, про стягнення таких вимог, оскільки в такому випадку будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній по таким вимогам, тобто, їх розмір носитиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання такими судовими рішеннями законної сили відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України такі судові рішення підлягатимуть обов`язковому виконанню.».

Отже, як вбачається з позиції суду:

(1) за первісним позовом стягненню з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) підлягає сума грошових коштів у загальному розмірі 2.318.839,61 грн, з яких 2.302.046,05 грн основної заборгованості, 10.315,94 грн пені та 6.477,62 грн інфляційних втрат.

Також на відповідача за первісним позовом покладено судовий збір у розмірі 27.826,08 грн та витрати на оплату професійної правової допомоги у розмірі 15.000,00 грн.

Загалом з відповідача за первісним позовом стягнуто на користь позивача за первісним позовом 2.361.665,69 грн.

(2) за зустрічним позовом стягненню з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) підлягає сума 1.820.748.30 грн, з яких 727.075,62 грн пені та 1.093.672,68 грн штрафу.

Крім цього, з відповідача за зустрічним позовом стягнуто 21.848,99 грн судового збору.

Загалом з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом стягнуто 1.842.597,29 грн.

У даній справі предметом і первісних, і зустрічних позовних вимог є грошові вимоги, грошовими є і судові витрати у справі, а тому зустрічному зарахуванню підлягають стягнуті суми за первісним та за зустрічним позовом у повному обсязі, з урахуванням стягнутих сум судових витрат сторін.

Отже, за результатами зустрічного зарахування з відповідача за первісним позовом підлягає стягненню на користь позивача за первісним позовом заборгованість у розмірі 519.068,40 грн.

Керуючись ст. ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Первісні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (49038, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ АКАДЕМІКА БЕЛЕЛЮБСЬКОГО, будинок 7; ідентифікаційний код 00659101) на користь Приватного підприємства "АЛЬФАПРОММЕТ" (49024, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ГРИГОРІЯ ГРАБ`ЯНКИ, будинок 1, квартира 1; ідентифікаційний код 41436345) 2.302.046,05 грн (два мільйони триста дві тисячі сорок шість грн 05 к.) основної заборгованості, 10.315,94 грн (десять тисяч триста п`ятнадцять грн 94 к.) пені, 6.477,62 грн (шість тисяч чотириста сімдесят сім грн 62 к.) інфляційних втрат, 27.826,08 грн (двадцять сім тисяч вісімсот двадцять шість грн 08 к.) судового збору, 15.000,00 грн (п`ятнадцять тисяч грн 00 к.) витрат на оплату професійної правової допомоги.

Зустрічні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного підприємства "АЛЬФАПРОММЕТ" (49024, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ГРИГОРІЯ ГРАБ`ЯНКИ, будинок 1, квартира 1; ідентифікаційний код 41436345) на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (49038, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ АКАДЕМІКА БЕЛЕЛЮБСЬКОГО, будинок 7; ідентифікаційний код 00659101) 727.075,62 грн (сімсот двадцять сім тисяч сімдесят п`ять грн 62 к.) пені, 1.093.672,68 грн (один мільйон дев`яносто три тисячі шістсот сімдесят дві грн 68 к.) штрафу, 21.848,99 грн (двадцять одну тисячу вісімсот сорок вісім грн 99 к.) судового збору.

Відповідно до ч. 11 ст. 238 ГПК України провести зустрічне зарахування грошових сум, що підлягають стягненню з кожної із сторін за результатами розгляду первісного та зустрічного позовів.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 06.03.2024.

Суддя С.А. Дупляк


Суд	Господарський суд Дніпропетровської області
Дата ухвалення рішення	06.03.2024
Оприлюднено	08.03.2024
Номер документу	117471446
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг

Судовий реєстр по справі —904/6186/23

Ухвала від 11.04.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Чус Оксана Володимирівна

Ухвала від 29.03.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Чус Оксана Володимирівна