Рішення

від 22.02.2024 по справі 910/16751/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.02.2024Справа № 910/16751/23

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інститут інформаційних технологій "Інтелліас"доФізичної особи-підприємця Чернецької Анастасії Юріївнипровідшкодування 252 475,38 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Яценко Є.О.;

від відповідача: Яким`як О.В., Йовенко О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/16751/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут інформаційних технологій «Інтелліас» (далі також - позивач, далі також - ТОВ «ІІТ «Інтелліас») до Фізичної особи-підприємця Чернецької Анастасії Юріївни (далі також - відповідач, ФОП Чернецька А.Ю.) про стягнення 247 020,89 грн неповернутого залишку гарантійного платежу, 2 233,34 грн 3% річних, 3 221,15 грн інфляційних втрат.

На виконання вимог суду, 11.01.2024 позивач надав акт звірки розрахунків з відповідачем. У той же час, разом із клопотанням надійшли нові докази, які не були додані до позову.

Безпосередньо в підготовчому засіданні 18.01.2024 представник позивача надав усні пояснення по справі та просив визнати поважними причини пропуску строків для подання доказів у справі.

З огляду на доводи представника позивача, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строків та про долучення доказів (поданих 11.01.2024) до матеріалів справи.

Зважаючи на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 22.02.2024.

21.02.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позов та клопотання про визнання поважними причин пропуску відповідачем строку для подання відзиву.

Безпосередньо в судовому засіданні 22.02.2024 судом наголошено, що ухвалою від 24.11.2023 суд запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України та визначив строк для подання відзиву на позов протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвалу було надіслано на адресу відповідача, однак, згідно з даними відділення поштового зв`язку, 02.01.2024 відправлення № 0600235708725 було повернуто за зворотною адресою за закінченням терміну зберігання.

Представники відповідача безпосередньо в судовому засіданні 22.02.2024 наполягали на долученні відзиву. З доводів, наведених в заяві про визнання поважними причин пропуску строків на подання відзиву вбачається, що строк було пропущено відповідачем у зв`язку з тяжкими сімейними обставинами, на підтвердження чого надані відповідні докази.

Заслухавши доводи представників відповідача та враховуючи приписи ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, суд визнав поважними причини пропуску строку для подання відзиву та долучив відзив до справи.

Було запропоновано оголосити перерву в судовому засіданні 22.02.2024 з метою надання позивачу можливості ознайомитися зі змістом відзиву та надати відповідь.

Однак, представник позивача проти оголошення перерви заперечував та наголосив, що відзив на позов отримав.

Суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав вступне слово, закінчив з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами, провів судові дебати.

У судовому засіданні 22.02.2024 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.10.2022 між Фізичною особою-підприємцем Чернецькою Анастасією Юріївною (як орендарем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інститут інформаційних технологій «Інтелліас» (як суборендарем) було укладено договір суборенди № 02/10-22П (далі також - договір), відповідно до умов якого орендар передає суборендареві, починаючи з 01.11.2022, в платне користування (суборенду) частину нежитлового приміщення, зокрема приміщення загальною площею 168 кв.м., розташоване за адресою: 04050, м. Київ, вул. Кирилівська, 15А, поверх 9, та офіси, розташовані за адресою: 04050, м. Київ, вул. Кирилівська, 15А, поверх 8, а саме: № 2 площею 11,65 кв.м., № 4 площею 14,15 кв.м.м., № 5 площею 13,3 кв.м., № 6 площею 12,0 кв.м., № 8 площею 13,0 кв.м., № 10 площею 24,5 кв.м., № 11 площею 13,8 кв.м., № 12 площею 17,15 кв.м., № 14 площею 13,6 кв.м., що разом надалі іменується як об`єкт суборенди, приміщення, а суборендар зобов`язується прийняти у тимчасове користування приміщення та зобов`язується сплачувати орендареві суборендну плату. Загальна площа об`єкта суборенди становить 301,15 кв.м.

У розділі 2.1. договору сторони погодили, що строк суборенди починається з дати фактичної передачі приміщення суборендарю, зазначеної в акті приймання-передачі майна, і закінчується 01.03.2023 з первинним правом пролонгації за згодою сторін. Сторони домовились, що приміщення повинне бути передане орендарем суборендарю та відповідно Акт приймання-передачі майна повинен бути підписаний сторонами не пізніше 01.11.2023. Строк суборенди приміщення, а саме офісу, розташованого за адресою: 04050, м. Київ, вул. Кирилівська, 15А, поверх 8 № 10 площею 24,5 кв.м., починається з дати фактичної передачі приміщення суборендарю, зазначеної в Акті приймання-передачі майна. Сторони погодили, що орендар зобов`язаний передати, а суборендар прийняти цю частину приміщення 10.12.2022.

Згідно з п. 2.3. договору, у будь-якому випадку строк суборенди не може перевищувати строк дії договору до 31.12.2023.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. договору, підтвердженням факту передачі приміщення в суборенду є Акт приймання-передачі майна, підписаний уповноваженими представниками сторін. Суборендар набуває право на тимчасове платне користування об`єктом суборенди з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі майна.

У розділі 4 договору сторонами встановлені розміри щомісячної суборендної плати за приміщення у національній валюті, а саме:

- за частину приміщення, розташованого на 9 поверсі загальною площею 168 кв.м. - 365 686,00 грн, що є еквівалентом 10 000,00 доларів США;

- за частину приміщення, розташованого на 8 поверсі, а саме:

- офіс № 2 площею 11,65 кв.м. - 53 024,47 грн, що є еквівалентом 1 450,00 доларів США;

- офіс № 4 площею 14,15 кв.м. - 62 166,62 грн, що є еквівалентом 1 700,00 доларів США;

- офіс № 5 площею 13,3 кв.м. - 58 509,76 грн, що є еквівалентом 1 600,00 доларів США;

- офіс № 6 площею 12 кв.м.м - 49 367,61 грн, що є еквівалентом 1 350,00 доларів США;

- офіс № 8 площею 13,0 кв.м. - 56 681,33 грн, що є еквівалентом 1 550,00 доларів США;

- офіс № 11 площею 13,8 кв.м. - 60 338,19 грн, що є еквівалентом 1 650,00 доларів США;

- офіс № 12 площею 17,15 кв.м. - 76 794,06 грн, що є еквівалентом 2 100,00 доларів США;

- офіс № 14 площею 13,6 кв.м. - 60 338,19 грн, що є еквівалентом 1 650,00 доларів США;

- офіс площею 24,5 кв.м. - 102 392, 08 грн, що є еквівалентом2 800,00 доларів США, по курсу НБУ 36,5686 грн за 1 долар США станом на 24.10.2022.

Загальний розмір суборендної плати становить 25 850,00 доларів США та сплачується в національній валюті по курсу НБУ на дату виставлення рахунку, та не підлягає зміні.

Сторони домовились, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та веденням воєнного стану на території України, з метою підтримки бізнесу та економічної діяльності на території України суборендар сплачує за період листопад - грудень 2022 50% від загального розміру суборендної плати, визначеної цим пунктом договору, а за період січень - лютий 2023 - 80% від загального розміру суборендної плати, визначеної цим пунктом договору (п. 4.1. договору).

Крім того, відповідно до Додаткової угоди № 1 від 29.12.2022 до договору, сторони домовились, що у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України та введенням воєнного стану на території України, з метою підтримки бізнесу та економічної діяльності України, суборендар сплачує за період січень 2023 - 70% від загального розміру суборендної плати, визначеної п. 4.1. договору.

Згідно з Додатковою угодою № 2 від 31.01.2023, сторони домовились, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та веденням воєнного стану на території України, з метою підтримки бізнесу та економічної діяльності на території України суборендар сплачує за період лютий 2023 - 70% від загального розміру орендної плати за офіси, розташовані за адресою: 04050, м. Київ, вул. Кирилівська, 15А, поверх 8, а саме: № 2 площею 11,65 кв.м., № 4 площею 14,15 кв.м., № 5 площею 13,3 кв.м., № 6 площею 12,0 кв.м., № 8 площею 13,0 кв.м., № 10 площею 24,5 кв.м., № 11 площею 13,8 кв.м., № 12 площею 17,15 кв.м., № 14 площею 13,6 кв.м., визначеної п. 4.1. договору.

Відповідно до п. 4.2. договору, суборендна плата перераховується суборендарем щомісячно на рахунок орендаря на підставі рахунку, наданого орендарем, протягом 5 банківських днів з моменту отримання такого рахунку, але не пізніше 10 числа поточного місяця.

Крім того, як вбачається з п. 4.5. договору, сторони домовились про сплату суборендарем гарантійного платежу у розмірі суборендної плати за 1 календарний місяць в сумі еквівалентній 25 850,00 доларів США та сплачується в національній валюті по курсу НБУ на день оплати, що включає в себе плату за користування приміщенням, який буде зараховано як оплату останнього місяця суборенди.

01.11.2022 сторони підписали Акт приймання-передачі частини нежитлового приміщення, зокрема:

- приміщення загальною площею 168 кв.м., розташованого за адресою: 04050, м. Київ, вул. Кирилівська, 15А, поверх 9,

- офіси, розташовані за адресою: 04050, м. Київ, вул. Кирилівська, 15А, поверх 8, а саме:

- № 2 площею 11,65 кв.м.;

- № 4 площею 14,15 кв.м.;

- № 5 площею 13,3 кв.м.;

- № 6 площею 12,0 кв.м.;

- № 8 площею 13,0 кв.м.;

- № 11 площею 13,8 кв.м.;

- № 12 площею 17,15 кв.м.;

- № 14 площею 13,6 кв.м.,

Всього площею 276,65 кв.м.

06.01.2023 сторони підписали Акт приймання-передачі нежитлового приміщення офіс № 10 площею 24,5 кв.м., розташованого за адресою: 04050, м. Київ, вул. Кирилівська, 15А, поверх 8.

28.10.2022 виставлено рахунок на оплату гарантійного платежу відповідно до п. 4.5. договору на суму 945 298,31 грн, а 02.11.2022 відповідно до платіжної інструкції № 31889 суборендар сплатив вказаний платіж на користь орендаря.

Як стверджує позивач, у зв`язку з недосягненням сторонами згоди стосовно продовження терміну дії договору суборенди відповідно до умов п. 2.1. договору, строк дії суборенди закінчився 01.03.2023, що сторони підтвердили підписанням Акту приймання-передачі приміщення від 01.03.2023. Останнім місяцем дії договору був лютий 2023.

Позивач наголошує, що зважаючи на те, що гарантійний платіж відповідно до п. 4.5. договору суборенди застосовується як оплата останнього місяця суборенди, яким є лютий 2023, а розмір суборендної плати за лютий 2023, який встановлений договором з урахуванням додаткових угод до нього складає 698 277,42 грн, то орендар безпідставно збагатився за рахунок суборендаря на суму 247 020, 89 грн та не повернув після закінчення строку дії договору різницю між сплаченою сумою гарантійного платежу та зарахованої вартості суборенди за лютий 2023.

Заперечуючи проти позову відповідач посилався, зокрема, на таке:

- гарантійний платіж в сумі 945 298,31 грн було зараховано в якості оплати за лютий 2023 у повному обсязі;

- на виконання договору 11.03.2023 відповідачем було надано позивачу акт надання послуг за договором № 6 від 28.02.2023 за період з лютого 2023 на суму 945 928,31 грн, однак позивач неодноразово відмовлявся від підписання вказаного акту;

- щодо посилань позивача на положення додаткової угоди № 2 до договору, якою суборендарю була надана орендарем знижка за період лютий 2023 року у розмірі 70% розміру суборендної плати на лютий 2023 року, відповідач звертає увагу, що вказана знижка була погоджена орендарем з урахуванням домовленостей сторін про продовження строку Договору Суборендарем, відповідно лютий 2023 року не вважався би останнім місяцем строку оренди за Договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №02/10-22П від 24.10.2022, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором суборенди.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525,526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

За приписами частин 1 та 2 ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

Відповідно до ч. 3 ст. 774 ЦК України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (ч. 1 ст. 286 ГК України).

Згідно з ч. 5 ст. 762 ЦК України, ч. 3 ст. 285 ГК України, суборендар зобов`язаний своєчасно здійснювати орендні платежі та інші платежі передбачені цим договором.

За ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як стверджує позивач на обґрунтування заявленого позову, орендар збагатився за рахунок суборендаря на суму 247 020,89 грн безпідставно, а ці кошти повинні бути повернуті позивачу на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти застосування положень ст. 1212 Цивільного процесуального кодексу України до правовідносин сторін, відповідач посилався, зокрема, на положення, які викладені у постанові Верховного Суду України від 25.10.2017 у справі № 3-905гс-17.

Позивач, у свою чергу, наполягав на тому, що ним у позовній заяві правильно застосовано норму права та заявлено до стягнення саме безпідставно збережені кошти. У судовому засіданні 22.02.2024 послався на правову позицію в схожих правовідносинах, яку відображено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.08.2022 у справі № 903/357/21.

Згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

- по-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Таким чином, можна дійти висновку, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Відтак, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна (вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 25.10.2017 у справі № 3-905гс-17).

Як вже було вказано вище, між сторонами виникли правовідносини суборенди за договором № 02/10-22П від 24.10.2022.

28.10.2022 виставлено рахунок на оплату гарантійного платежу відповідно до п. 4.5. договору на суму 945 298,31 грн, а 02.11.2022 відповідно до платіжної інструкції № 31889 суборендар сплатив вказаний платіж на користь орендаря.

01.03.2023 сторони підписали Акт приймання-передачі майна (повернення орендарю приміщення), що підтверджує факт закінчення договору суборенди. Припинення правовідносин суборенди між сторонами 01.03.2023 сторони під час розгляду справи не заперечували.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов:

1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;

2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб із метою виникнення у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Схожу за змістом правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.08.2021 у справі № 910/17567/19 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.08.2022 у справі № 903/357/21.

Таким чином, набуття або збереження майна вважається безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави безпосередньо в момент передачі такого майна (коштів), але й тоді, коли первісно така підстава існувала, але в подальшому відпала.

Для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 Цивільного кодексу України важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження майна (коштів).

Доводи відповідача про правомірність зарахування гарантійного платежу в сумі 945 298,31 грн в якості оплати за лютий 2023 у повному обсязі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи з огляду на наступне.

Як вже було наголошено вище, згідно з Додатковою угодою № 2 від 31.01.2023, сторони домовились, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та веденням воєнного стану на території України, з метою підтримки бізнесу та економічної діяльності на території України суборендар сплачує за період лютий 2023 - 70% від загального розміру орендної плати за офіси, розташовані за адресою: 04050, м. Київ, вул. Кирилівська, 15А, поверх 8, а саме: № 2 площею 11,65 кв.м., № 4 площею 14,15 кв.м., № 5 площею 13,3 кв.м., № 6 площею 12,0 кв.м., № 8 площею 13,0 кв.м., № 10 площею 24,5 кв.м., № 11 площею 13,8 кв.м., № 12 площею 17,15 кв.м., № 14 площею 13,6 кв.м., визначеної п. 4.1. договору.

З урахуванням положень Додаткової угоди № 2, розмір суборендної плати за лютий 2023 становив 698 277,41 грн.

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 2, дана Додаткова угода вступає в силу з моменту підписання сторонами та є невід`ємною частиною договору.

Доказів визнання недійсною Додаткової угоди № 2 від 31.01.2023 чи зміни за згодою сторін викладених у ній домовленостей до матеріалів справи додано не було.

Твердження відповідача про усну домовленість сторін застосовувати знижку, передбачену Додатковою угодою № 2 лише у випадку подальшого продовження строку дії договору, не підтвердженні жодними належними та допустимими доказами.

Тож, дослідивши наявні в матеріалах справи фактичні дані, суд дійшов висновку, що з огляду на закінчення строку дії договору 01.03.2023, застосування до суборендної плати за лютий 2023 знижки 70% (відповідно до Додаткової угоди № 2), то відповідач безпідставно набув (зберіг) кошти в сумі 247 020, 89 грн.

З огляду на наведені вище обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача неповернутого залишку сплаченого гарантійного платежу в розмірі 247 020,89 грн як безпідставно збережених коштів позивача.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 3 221, 15 грн та 3% річних в розмірі 2 233,34 грн.

З огляду на закінчення договірних відносин між сторонами, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про повернення сплаченого гарантійного платежу:

- від 01.03.2023 вих. № 01-03/23;

- від 13.03.2023 вих. № 13-03/23;

- від 30.03.2023 вих. № 30-03/23 (Претензія);

- від 03.08.2023 (Вимога).

У Претензії від 30.03.2023 позивач вимагає повернути кошти в строк до 15.04.2023.

Отримання вказаних звернень відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи відповідями на такі звернення.

Зважаючи на невиконання Претензії від 30.03.2023, позивач з 16.04.2023 нарахував до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні втрати на прострочену суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 в якій зроблено висновок, що ст. 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що вказаний розрахунок виконано невірно, а позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню на суму 1 719, 70 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що вказаний розрахунок виконано вірно, а позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню на суму 2 233,34 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 31,73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут інформаційних технологій "Інтелліас" задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Чернецької Анастасії Юріївни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут інформаційних технологій "Інтелліас" (79032, м. Львів, вул. Шафарика, 16, кв. 74; код ЄДРПОУ 31896043) неповернутий залишок сплаченого гарантійного платежу в розмірі 247 020,89 грн, 3% річних в розмірі 2 233,34 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 719,70 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 764,60 грн. Видати наказ.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.03.2024 року.

Суддя Ю.О.Підченко