Рішення

від 29.02.2024 по справі 914/3141/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.02.2024 Справа № 914/3141/23

За позовом: Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Габен Україна», м. Львів,

про: стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів у розмірі 110 334,34 грн

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання Р.Р. Волошин

За участю представників сторін:

від позивача: Гузюк Н.І. представник;

від відповідача: Саміла І.М. представник.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Габен Україна» про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів у розмірі 110 334,34 грн.

Ухвалою суду від 26.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Ухвалою суду від 08.02.2024 закрито підготовче провадження у справі №914/3141/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.02.2024.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві. Позов обґрунтовано тим, що внаслідок невжиття з боку відповідача заходів щодо оформлення права землекористування та оформлення відповідного договору оренди землі міська об`єднана територіальна громада в особі Львівської міської ради не отримала плату за використання земельної ділянки у вигляді збережених без достатньої правової підстави коштів орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності.

В судове засідання представник відповідача з`явився, через канцелярію суду, 29.02.2024 подав відзив на позовну заяву (вх.№6180/24) в якому визнав позовні вимоги Львівської міської ради про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів у розмірі 110 334,34 грн.

Відповідно до положень частини 4 статті 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Так, подана відповідачем заява про визнання позову не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому суд приймає її.

В судовому завданні 29.02.2024 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Габен Україна» є власником нерухомого майна, а саме: адміністративний корпус загальною площею 3832,1 кв.м. та похідна загальною площею 277,7 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №335591109 від 14.06.2023.

Зазначене майно відповідача розташовується на земельній ділянці кадастровий номер 4610136800:03:002:0041 загальною площею 0,2025 га, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0001160062023 від 20.06.2023. Власником зазначеної земельної ділянки є Львівська міська рада.

06 квітня 2023 року представниками Управління державного контролю за використанням та охороною земель Департаменту містобудування Львівської міської ради проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що ТзОВ «Габен Україна» фактично використовує земельну ділянку площею 0,2025 га, кадастровий номер 4610136800:03:002:0041 для обслуговування нежитлових будівель за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої ділянки.

05 травня 2023 року Управління державного контролю за використанням та охороною земель Департаменту містобудування Львівської міської ради звернулося до відповідача з листом №2412-вих-54500, у якому запропонувало вжити заходи щодо оформлення права користування (оренди) земельною ділянкою комунальної власності яка була предметом обстеження 06.04.2023, відповідно до вимог чинного законодавства України, провести оплату всіх належних орендодавцю коштів за користування земельною ділянкою № НОМЕР_1 площею 0,2025 га (кадастровий номер 4610136800:03:002:0041) на АДРЕСА_1 . Докази надіслання вказаного листа долучено до матеріалів позовної заяви.

Листом №7598/5/13-01-04-07 від 06 липня 2023 Головне управління ДПС у Львівській області повідомило позивача, що за період з 01.08.2020 01.06.2022 податкові декларації з плати за землю відповідачем не подавались, плата за землю до бюджету не сплачувалась.

До матеріалів справи, позивачем долучено Витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 4610136800:03:002:0041 загальною площею 0,2025 га звідки вбачається, що нормативна грошова оцінка такої земельної ділянки становить 2 400 394,50 грн.

Оскільки, зазначена вимога позивача про сплату безпідставно збережених коштів не була виконана відповідачем добровільно, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з ТзОВ «Габен Україна» суми безпідставно збережених коштів у розмірі 110 334,34 грн, в зв`язку з користуванням земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 4610136800:03:002:0041 за адресою: АДРЕСА_1 ) без правовстановлюючих документів .

В ході розгляду справи, відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі і не заперечив проти ухвалення судом рішення про задоволення позову.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси і континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб`єктами права на землі комунальної власності, згідно статті 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Статтями 7, 140, 142 Конституції України та ст. ст. 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, функціонування якого гарантується державою, є рухоме і нерухоме майно, доходи міських бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Згідно з ст. ст. 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного природоохоронного законодавства, використання і охороною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною 5 ст. 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України та п. 14.1.147. ст.14 Податкового кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження відбулось за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондиційних зобов`язань наявність вини набувача (зберігача) майна не є необхідною обставиною. Визначальним є наявність факту неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності. Набувач має обов`язок повернути майно, яке він безпідставно набув (зберігав), або його вартість.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, означає необхідність застосування норм, передбачених ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України та правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

Такі висновки суду відповідають висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, у постановах Верховного Суду від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

З огляду на викладене, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки у м. Львові, без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею її власнику. Такими діями відповідач порушив право позивача (власника земельної ділянки) на отримання вказаних коштів. Це право позивача підлягає захисту в судовому порядку на підставі ст. 1212 Цивільного Кодексу України.

Відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Зважаючи на аргументи сторін, а також практику вирішення подібних спорів Верховним Судом, для вирішення спору суду необхідно встановити такі обставини справи: формування земельної ділянки, фактичне, без правових підстав користування відповідачем земельними ділянками, правильність нарахування.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі (постанова Верховного Суду від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20). Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

Згідно з наявним в матеріалах справи Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку 4610136800:03:002:0041 дата державної реєстрації земельної ділянки 09.09.2021, що свідчить про те, що відповідна земельна ділянка є сформованою.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового Кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 Податкового Кодексу України).

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено приписами підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового Кодексу України.

Статтею 13 Закону України «Про оцінку земель» регламентовано, що для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково. Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").

Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Частиною 2 статті 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини 3 статті 23 цього Закону Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Суд враховує, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №922/902/18, від 08.08.2019 у справі №922/1276/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, від 06.11.2019 у справі №922/3607/18).

При цьому, чинне законодавство не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, формування такого здійснюється автоматично в режимі реального часу, тобто на час звернення заявника, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула (вказаний правовий висновок викладено у постанові ВС від 29.05.2020 у справі №922/2843/19).

Суд зауважує, що Верховний Суд у справі № 922/2060/20 вказує, що «витяг може бути доказом проведення оцінки та визначати дані про акту оцінку як на момент його видачі, так за попередній період, за умови, що нормативно-грошова оцінка була сталою і не зазнала змін у цей період».

Згідно з Витягами із технічної документації про нормативно грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 4610136800:03:002:0041, вбачається що нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 23.06.2023 становить 2 400 394,50 грн.

Відповідно до пункту 7.5.1 Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №1995 від 25.05.2017, річний розмір орендної плати встановлюється у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за винятком земельних ділянок, використання яких вказано у пунктах 7.6-7.16 цього порядку.

Позивач нарахував відповідачу за фактичне користування земельною ділянкою у період з 09.09.2021 по 31.05.2023 року 110 334,34 грн.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Львівській області №7598/5/13-01-04-07 від 06 липня 2023 року за період з 01.08.2020 01.06.2022 податкові декларації з плати за землю відповідачем не подавались, плата за землю до бюджету не сплачувалась.

Здійснивши власний розрахунок розміру орендної плати за період з 01.08.2020 01.06.2022 судом встановлено що такий виконано арифметично правильно.

Згідно пункту 1 та 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві та у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, беручи до уваги визнання відповідачем позовних вимог, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами. Відтак позов підлягає до задоволення.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, згідно ч.1 ст.130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Приймаючи до уваги вищезазначене, з огляду на положення частини 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір», статтей 129 та 130 Господарського процесуального кодексу України, та враховуючи визнання позовних вимог відповідачем - витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у розмірі 1342,00 грн.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Габен Україна» (79026, м. Львів, вул. Персенківка, 19, код ЄДРПОУ: 39557341) на користь Львівської міської ради (79006, м. Львів, площа Ринок, 1, код ЄДРПОУ: 04055896) 110 334,34 грн безпідставно збережених коштів та 1342,00 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 06.03.2024.

Суддя Березяк Н.Є.