Рішення

від 04.03.2024 по справі 922/5478/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2024м. ХарківСправа № 922/5478/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Бенденжук Л.О., самопредставництво, посвідчення № 2662;

відповідача: Бігдан О.А., адвокат, ордер серія АХ № 1175887 від 01.03.24 р.;

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Харківської міської ради, місто Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБУРС», місто Вінниця,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківська міська рада, звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБУРС», про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 2 241 086,91 грн. за використання земельної ділянки загальною площею 0,1433 га по пров. Конторському, 6 у м. Харкові з кадастровим номером 6310137900:02:004:0018 за період з 17.03.2019 по 28.02.2022 року.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

29 грудня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Харківської міської ради до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/5478/23. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/5478/23 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк, з дня вручення даної ухвали, для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 0600241266734, ухвала суду від 29 грудня 2023 року є повернутою за датою 12.01.2024 з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.

Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 29 грудня 2023 року, а саме до 29.01.2024 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, 04 березня 2024 року, представник відповідача вперше з`явився у судове засідання із клопотанням про відкладення засідання (вх. № 5801). Клопотання обґрунтовано тим, що відповідач не отримував ухвалу про відкриття провадження, а також те, що договір із адвокатом був укладений лише 01 березня 2024 року.

З цього приводу суд зазначає, що ухвала суду про відкриття провадження від 29 грудня 2023 року направлялася належним чином, про що зазначалося вище у рішенні суду.

Відносно укладання договору із адвокатом за спливом більше двох місяців з моменту відкриття провадження, суд зазначає наступне.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 08.02.2024 у справі № 480/8341/22 зазначено, що вибір адвоката, який надаватиме професійну правничу допомогу, зокрема у формі представництва інтересів в суді, є правом особи (позивача), але правом, яке передбачає також настання відповідних юридичних наслідків (як процесуального характеру, так і в матеріально-правовому спорі, переданого на розгляд суду), передовсім для позивача. Незнання цього не звільняє від настання цих наслідків. Суд не повинні цікавити взаємовідносини адвоката та особи, інтереси якої він представляє (окрім тих, що стосуються обсягу повноважень адвоката).

Таким чином, укладання відповідачем із адвокатом договору про надання професійної правничої допомоги під час розгляду судової справи по суті є свідомою активною суб`єктивною поведінкою відповідача. Останній не був позбавлений можливості укласти такий договір і після відкриття провадження. За таких обставин, відповідач самостійно несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі.

Окремо суд звертає увагу, що у поданому представником клопотанні не ставиться питання ані про ознайомлення з матеріалами справи, ані повернення на стадію підготовчого провадження, а лише констатується про необхідність відкладення справи. Також, відповідач не має право за власною ініціативою подавати пояснення в порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України, а суд ці пояснення не вимагав.

Означене вище, на думку суду, не відповідає приписам ГПК України та призведе до затягування розгляду справи, що є неприпустимим, тим більш під час дії воєнного стану, адже, в тому числі, стягнення грошових коштів, які є предметом позову, формують доходну частину міського бюджету, необхідні для зміцнення оборонозадності Харківського регіону.

При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Суд констатує про те, що ним були дотримані строки розгляду справи.

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ

Як зазначено у позовній заяві, Харківською міською радою на підставі ч. 2 ст. 83 ЗК України проведено комплекс перевірочних заходів з питань використання та охорони земель територіальної громади міста Харкова, додержання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки по пров. Конторському, 6 у м. Харкові. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 353531023 від 08.11.2023 року право приватної власності на нежитлові будівлі: літ. «Б-1», літ. «В-1», загальною площею 682,8 кв.м. по пров. Конторському, 6 у м. Харкові з 06.03.2015 року по теперішній час зареєстровано за ТОВ «ДЕБУРС» на підставі договору купівлі-продажу від 06.03.2015 № 267. Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10.11.2023 року № НВ-0002406732023 площа земельної ділянки по пров. Конторському, 6 у м. Харкові з кадастровим номером 6310137900:02:004:0018 складає 0,1433 га, сформована земельна ділянка 18.12.2013 року, а відповідно до інформації з ДРРП на нерухоме майно та їх обтяжень № 353531315 від 08.11.2023 року право власності на вищевказану земельну ділянку зареєстровано з 11.12.2014 року за Харківською міською радою. 08 листопада 2023 року головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради Миколайчук А.С. у порядку ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України проведено комплекс перевірочних заходів щодо вищезазначеної земельної ділянки по пров. Конторському, 6 у м. Харкові. За результатами проведеного обстеження встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим 6310137900:02:004:0018 площею 0,1433 га по пров. Конторському, 6 у м. Харкові знаходяться нежитлові будівлі: літ. «Б-1», літ. «В-1», право власності на які зареєстроване за ТОВ «ДЕБУРС». Отже, на думку позивача, ТОВ «ДЕБУРС», з моменту набуття права власності на нерухоме майно та по теперішній час використовує вищевказану земельну ділянку з кадастровим номером 6310137900:02:004:0018 без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. ст. 125, 126 ЗК України. Враховуючи вищевикладене, позивач зазначає, що ТОВ «ДЕБУРС» у період з 17.03.2019 по 28.02.2022 року не сплачувало плату за користування земельною ділянкою по пров. Конторському, 6 у м. Харкові у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегло за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно грошові кошти у розмірі орендної плати у сумі 2 241 086,91 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі матеріалів справи судом встановлено, що згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 353531023 від 08.11.2023 року право власності на нежитлові будівлі літ. «Б-1», літ. «В-1» загальною площею 682,8 кв.м. по пров. Червоножовтневому (Конторському), 6 зареєстроване за ТОВ «ДЕБУРС» на підставі договору купівлі-продажу № 267 від 06.03.2015 року.

В свою чергу, у відповідності до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 353531315 від 08.11.2023 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137900:02:004:0018, площею 0,1433 га зареєстровано за Харківською міською радою з 11.12.2014 року, тобто віднесена до комунальної форми власності. Згідно із витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 6310137900:02:004:0018, площею 0,1433 га № НВ-0002406732023 від 10.11.2023 року датою державної реєстрації земельної ділянки (формування земельної ділянки) є 18.12.2013 року.

Відповідно до акту про обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, пров. Конторський, 6, кадастровий номер 6310137900:02:004:0018 встановлено, що ТОВ «ДЕБУРС» з 06.03.2015 року по теперішній час використовує земельну ділянку (кадастровий номер 6310137900:02:004:0018) площею 0,1433 га за адресою: м. Харків, пров. Конторський, 6 без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125,126 ЗК України. Також, у акті зазначено, що на земельній ділянці кадастровий номер 6310137900:02:004:0018, площею 0,1433 га за адресою: м. Харків, пров. Конторський, 6 розташовані нежитлові будівлі: літ. «Б-1», літ. «В-1», право власності на які, на теперішній чат, зареєстровані за ТОВ «ДЕБУРС».

Тобто, вищезазначені об`єкти нерухомого майна відповідача розташовані на земельній ділянці комунальної власності.

До матеріалів справи представлені розрахунки сум безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території м. Харкова з порушенням вимог законодавства за адресою: пров. Конторський, 6. З цих розрахунків вбачається, що розмір орендної плати за період 17.03.2019 року по 31.12.2019 року складає 354 629,82 грн., з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року складає 827 063,71 грн., з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року складає 902 251,28 грн., з 01.01.2022 року по 28.02.2022 року складає 157 142,10 грн. При цьому, листом № 23164/5/20-40-04-02-12 від 15.11.2023 року ГУ ДПС у Харківській області повідомлено, що відповідно до наявних інформаційних ресурсів ТОВ «ДЕБУРС» у 2019-2023 роках не значиться платником плати за землю.

Водночас, 18.03.2020 набув чинності Закон України від 17.03.2020 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким, зокрема внесено зміни до порядку нарахування та сплати за землю. Так, підрозділ 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнено новим пунктом 52-4, згідно з яким за період з 1 березня 2020 року по 30 квітня 2020 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форми власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності. У подальшому Законом України від 02.04.2020 №540 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" змінено норму пункту 52-4 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України щодо плати за землю, а саме визначено, що плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки) не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 31 березня 2020 року.

Предметом позову є стягнення коштів за ст. 1212 ЦК України, які за своєю правовою природою мали бути платою за користування земельною ділянкою. Враховуючи, що п 52-4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України звільнено від плати за землю, що перебувала у будь-якому користуванні, то відповідач не мав сплачувати коштів за користування земельною ділянкою за березень 2020 року. Як вбачається із розрахунку, що наданий позивачем, ним були враховані такі положення законодавства і нараховано до стягнення безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за одинадцять місяців 2020 року.

Отже, відповідачем за період з 17.03.2019 року по 28.02.2022 року збережено у себе кошти у вигляді орендної плати у сумі 2 241 086,91 грн.

При цьому, нарахування у період з 24.02.2022 року по 28.02.2022 року є правомірними, адже як постановою КМУ «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» № 634 від 27.05.2022 року, так і Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX звільнення стосуються орендних відносин. Натомість, предметом позову є стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Частиною 3 ст. 1212 ЦК України встановлено, що положення глави 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» ЦК України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88ц-13, постанова ВПВС у справі № 587/430/16-у, 629/4628/16-ц від 23.05.2018, № 922/3412/17 від 20.11.2018, № 917/1739/17 від 04.12.2019). За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Під безпідставно збереженим майном мається на увазі грошові кошти в розумінні ст.ст. 179, 190 ЦК України, оскільки відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, постанова Великої Палата Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, постановах Великої Палата Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 13.02.2019 року у справі № 320/5877/17, постанов Верховного Суду від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справі № 922/207/15, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17).

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 № 6, за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Таким чином, відповідач безпідставно використовував спірну земельну ділянку та зберіг кошти, не сплачуючи орендну плату у встановленому законодавчими актами розмірі, за відсутності укладеного договору, а Харківська міська рада втратила належне їй майно (кошти від орендної плати). Тобто відбувається факт безпідставного збереження саме коштів у розмірі орендної плати за рахунок Харківської міської ради, що є підставою для задоволення позову.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

4. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Харківської міської ради задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБУРС» (21000, місто Вінниця, вулиця Соборна, будинок 24; код ЄДРПОУ: 38919119) на користь Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7; код ЄДРПОУ: 04059243; платіжні реквізити: отримувач ГУК Харків обл/МТГ Харків, код отримувача (ЄДРПОУ) 37874947, рахунок (IBAN) UA698999980314090611000020649, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 24062200) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 2241086,91 грн. за використання земельної ділянки загальною площею 0,1433 га по пров. Конторському, 6 у м. Харкові з кадастровим номером 6310137900:02:004:0018 за період з 17.03.2019 по 28.02.2022 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБУРС» (21000, місто Вінниця, вулиця Соборна, будинок 24; код ЄДРПОУ: 38919119) на користь Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7; код ЄДРПОУ: 04059243; платіжні реквізити: отримувач Харківська міська рада, код отримувача (ЄДРПОУ) 04059243, рахунок (IBAN) UA518201720344240012000032986, банк Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 26893,04 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "06" березня 2024 р.

СуддяН.В. Калініченко