Рішення

від 06.03.2024 по справі 140/33085/23

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року ЛуцькСправа № 140/33085/23

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд із позовом до Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» (далі ДУ «Луцький слідчий ізолятор», відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 07.07.2022 включно, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» відповідно до п. 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5;

зобов`язати здійснити нарахування та виплату додаткову винагороду за період з 24.02.2022 по 07.07.2022, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» відповідно до п. 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 з урахуванням раніше виплачених сум у розмірі 85 766,50 грн.;

зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати при звільненні додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» відповідно до п. 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5, за період з 01.03.2023 року по день прийняття остаточно судового рішення у даній справі включно, розрахунок якої провести за такою формулою: 454,68 грн. (середньоденний заробіток позивача) помножити на 77 % (істотність частки недоплаченої суми) та помножити на кількість календарних днів затримки розрахунку з 01 березня 2023 року по день прийняття остаточно судового рішення у даній справі включно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач в період з 19.06.2021 по 28.02.2023 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме в ДУ «Луцький слідчий ізолятор» на посаді оперуповноваженого оперативної групи Державної установи «Луцький слідчий ізолятор». 28.02.2023 наказом начальника №14/ОС-23 «Про особовий склад» відповідно до частини п`ятою статті 23 Закону «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», пункту сьомого частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», підпункту п`ятнадцятого пункту дев`ятого Положення про державну установу «Луцький слідчий ізолятор», затвердженого наказом Міністерства юстиції України №893/5 від 10.03.2020 ОСОБА_1 було звільнено зі служби.

Позивач вказує, що відповідачем на виконання Постанови КМУ №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії військового стану» (далі - Постанова №168) за період з 24.02.2022 по 08.07.2022 не було нараховано та виплачено винагороду в повному обсязі в розмірі 30 000,00 грн.

У зв`язку з цим, представник позивача 03.10.2023 звернулася до ДУ «Луцький слідчий ізолятор» із заявою про нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної грошової винагороди у розмірі 30 000,00 грн. на виконання Постанови №168 за період з 24.02.2022 по 08.07.2022. Крім того просила, нарахувати та виплатити компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні на підставі норм Порядку обчислення середньої заробітної плати №100 з дати звільнення по дату отримання даної заяви.

На звернення представника позивача, відповідач не здійснив перерахунок, а лише надав пакет документів, а саме: довідку нарахованого та виплаченого грошового утримання з 01.02.2022 по 31.08.2022; копію наказу про прийняття на службу у державну установу «Луцький слідчий ізолятор»; копію наказу про звільнення із служби з державної установи «Луцький слідчий ізолятор»; виписку з табелю обліку робочого часу; копії постанов Кабінету Міністрів України, які визначають порядок і умови виплат додаткової винагороди: від 22.03.2022 №350 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168»; від 01.07.2022 №754 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168»; від 07.07.2022 №793 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168»; копію листа Міністерства юстиції України щодо виплати додаткової винагороди пропорційно за фактичний час несення служби.

Враховуючи таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що істотно порушує його права позивач звернувся з позовом до суду.

Ухвалою від 17.11.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі та на підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача даний позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити, оскільки щомісячна винагорода є щомісячним платежем, яка була введена з 24.02.2022 на виконання Постанови №168. Зазначає, що наказом №40/ОС-22 «Про особовий склад» від 27.05.2022 було призначено виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою №168, особам рядового і начальницького складу (в тому числі позивачу) за період з лютого 2022 року по квітень 2022 року, в межах виділеного фінансування, визначену пропорційно фактично відпрацьованому часу несення служби, розрахованого у годинах.

Наказом №59/ОС-22 «Про особовий склад» від 16.08.2022 було призначено виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою №168, особам рядового і начальницького складу (в тому числі позивачу) за період з квітня 2022 року по травня 2022 року, в межах виділеного фінансування, визначену пропорційно фактично відпрацьованому часу несення служби, розрахованого у годинах.

За період з лютого 2022 року нарахована позивачу додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, пропорційно фактично відпрацьованому часу (98 годин), в розмірі 4374,99 грн.

За період з березня 2022 року нарахована позивачу додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, пропорційно фактично відпрацьованому часу (350 години), в розмірі 14 112,90 грн.

За квітень 2022 року нарахована позивачу додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, пропорційно фактично відпрацьованому часу (228 години), в розмірі 9 500,00 грн.

За травень 2022 року нарахована позивачу додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, пропорційно фактично відпрацьованому часу (119,5 години), в розмірі 4 818,55 грн.

За періоди з лютого - травня 2022 року нарахована позивачу додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, пропорційно фактично відпрацьованому часу, всього в розмірі 32 806,44 грн.

Крім того, зазначає, що станом на дату прийняття Постанови №168 в переліку осіб, яким встановлена зазначена додаткова винагорода були відсутні особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.

Разом з тим відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 №754 (яка застосовується з 01.06.2022) положення Постанови №168 зазнали змін відносно осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, щодо території, в межах якої виплачується така винагорода (в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)) та порядку нарахування додаткової винагороди (така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць).

Також, постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793, внесено зміни до пункту 1 Постанови №168, а саме у пункті 1: 1) в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000,00 грн. щомісячно» замінити словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000, 00 грн. пропорційно в розрахунку на місяць».

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793, ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Дана редакція пункту 2 Постанови №168 діяла до 01.09.2022 (внесено зміни постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 №1146 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168»).

Вказує, що позивач звільнився зі служби 28.02.2023, отже до спірних правовідносин у період проходження нею служби слід застосовувати пункт 2 Постанови №168 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 «...додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць...», яка застосовується з 24.02.2022, тобто за весь час права позивача на отримання такої додаткової винагороди по день його звільнення, оскільки саме право на її отримання для позивача не скасовувалось і не порушувалось. Представник відповідача також вважає, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, передбачений частино п`ятою статті 122 КАС України. З наведених підстав просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач підтримав доводи викладені у позовній заяві. Зазначив, що питання вирішення строків звернення до суду було вирішено судом на стадії відкриття провадження в даній справі.

Крім того вказує, що виплата додаткової винагороди за Постановою №168 відбулась на підставі наказів по установі №40/ОС-22 від 27.05.2022 та №59/ОС-22 від 16.08.2022. Наголошує, що зазначені накази не оскаржуються.

Питання щодо пропорційності виплати додаткової винагороди відпрацьованому часу зробила свої висновки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2023 року у справі №260/3564/22.

Разом із цим Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що зміст внесених постановою КМУ №793 змін до постанови КМУ №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Так у позовній заяві позивачем виключено із обліку робочого часу для розрахунку компенсації дні відпуски, однак, в решті розмір додаткової винагороди мав бути виплачений у розмірі 30 000,00 грн., незалежно від відпрацьованих годин, а вразі відпрацювання норми робочого часу.

В той же час, у відзиві представник відповідача не вказує на те, що позивач не відпрацював норми робочого часу за обумовлений у позові строк.

З наведених обставин просив позов задовольнити в повному обсязі.

Як слідує із заперечення на відповідь на відзив, представник відповідача заперечує проти позовних вимог, викладених у відповіді на відзив та вважає їх безпідставними.

Зокрема, зазначив, що оскільки додаткова винагорода, встановлена Постановою №168, відносить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, тому вона підлягає виплаті відпрацьованому часу в порядку, встановленому пунктом восьмим Порядку №925/5, а саме: розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць (30 000,00 грн.) на кількість календарних днів цього місяця. Таким чином, зазначає, що ДУ «Луцький слідчий ізолятор» було правомірно виплачено позивачу додаткову винагороду за спірний період.

Крім того, наголошує, що станом на день звернення позивача з позовом до суду відповідачем не було проведено остаточного розрахунку, оскільки між сторонами наявний спір щодо належних сум грошового забезпечення, а відтак вимога щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставною, оскільки відсутня можливість встановити точний розмір усіх належних ОСОБА_1 сум при звільненні, що є необхідною умовою для розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, вважає вимогу про виплату середнього заробітку за час розрахунку передчасною.

Інші заяви по суті спору на адресу суду від учасників справи не надходили.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті12, частин першої - третьої статті257, частини п`ятої статті262 КАС України дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить наступних висновків.

Судом встановлено, що з 19.06.2021 по 28.02.2023 ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме в державній установі «Луцький слідчий ізолятор» та на дату звільнення займав посаду оперуповноваженого оперативної групи, що підтверджується наказами №46/ОС-21 «Про особовий склад» від 18.06.2021, №14ОС-23 «Про особовий склад» від 28.02.2023 та довідкою, виданою ДУ «Луцький слідчий ізолятор» №СІ/461/8 від 01.12.2023

28.02.2023 наказом начальника відповідача №14ОС-23 «Про особовий склад» 28.02.2023 ОСОБА_1 звільнено зі служби на підставі частини п`ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», пункту сьомого частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію», підпункту п`ятнадцятого пункту дев`ятого Положення про державну установу «Луцький слідчий ізолятор» затвердженого наказом Міністерства юстиції України №893/5 від 10.03.2022.

04.10.2023 представник позивача звернулася до відповідача із заявою щодо нарахування і виплати додаткової винагороди згідно Постанови №168 та нарахування та виплати компенсації за час затримки розрахунку при звільненні. 10.10.2023 відповідач листом №СІ/9-41-23/С-40 надав у відповідь документи у кількості додатків 9 штук.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем виплачено позивачу додаткову винагороду згідно з Постановою №168 у загальному розмірі 32 806,44 грн., в тому числі: за лютий 2022 року в розмірі 4 374,99 грн. (98 годин); за березень 2022 року в розмірі 14 112,90 грн. (350 годин); за квітень 2022 року в розмірі 9 500,00 грн. (228 годин); за травень 2022 року в розмірі 4 818,55 грн. (119,5 годин), що підтверджується довідкою №СІ/464/9 від 04.12.2023, наказом №40/ОС-22 «Про особовий склад» від 27.05.2022, наказом №590/ОС-22 «Про особовий склад» від 16.08.2022, випискою з табеля облікового робочого часу.

Вважаючи бездіяльність державної установи «Луцький слідчий ізолятор» щодо проведення нарахування та виплати додаткової винагороди у повному розмірі згідно із Постановою № 168 протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України №2713-IV від 23.06.2005 «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон №2713-IV).

Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону №2713-IV, особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Згідно частин п`ятою статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 24 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» передбачено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.

Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України №925/5 від 28.03.2018 (далі - Порядок №925/5).

Пунктом третім розділу І Порядку №925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Абзацом першим пункту четвертим розділу І Порядку №925/5 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров`я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на дату прийняття даного рішення не припинений та не скасований.

На виконання Указів Президента України №64 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), пунктом 1 якої (в первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом п`ятим Постанови №168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022.

В подальшому до пункту 1 вказаної постанови вносилися зміни, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 внесено зміни до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», доповнено абзац перший після слів «та поліцейським» словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Згідно з пунктом другим постанови Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №204-р від 06.03.2022 Волинська область була включена до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка».

У подальшому постановою Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці 1 пункту 1 слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінити словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)».

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 встановлено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.

Отже, з 01.06.2022 право на отримання щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн. залишилось лише у тих співробітників, які несуть службу в межах територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що позивач у період з 24.02.2022 по 28.02.2023 проходив службу в ДУ «Луцький слідчий ізолятор», яка розташована у Волинській області.

Суд зазначає, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №204-р від 06.03.2022 «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми «єПідтримка»», Волинська область (без визначення окремих територіальних громад та населених пунктів) була включена до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Таким чином, у період з 24.02.2022 позивач набув право на отримання додаткової щомісячної винагороди, встановленої Постановою №168, оскільки проходив службу в межах адміністративно-територіальної одиниці (Волинська область), на території якої надавалася допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Щодо розміру додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, яку відповідач зобов`язаний був нарахувати та виплати позивачу в оскаржуваний період, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами по справі, позивачу була нарахована та виплачена додаткова винагорода, виплата якої передбачена Постановою №168, а саме у період з 24.02.2022 по 24.04.2022 у сумі 11 586,15 грн., за період з 25.04.2022 по 30.04.2022 у сумі 1 750,14 грн, та за період з 01.05.2022 по 31.05.2022 у сумі 3 225,60 грн.

При цьому, з відзиву на позов вбачається, що таку доплату нараховано позивачу на виконання вимог Постанови №168, із врахуванням роз`яснень, викладених в листах Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22.

Суд не приймає до уваги при вирішенні даної справи позицію відповідача про те, що відповідно до листа Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22 розмір додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу, які несуть службу в органах і установах, визначається пропорційно та виплачується за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби (24 години на добу), оскільки вказаний лист не є нормою права та не може бути покладений в основу вирішення правовідносин між позивачем та відповідачем.

Роз`яснення, надані у листі Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22 мають рекомендаційний характер, а застосуванню до спірних правовідносин підлягає Постанова №168 у відповідній редакції, що діяла на час їх виникнення.

Суд зазначає, що приписами Постанови №168 передбачено щомісячне нарахування додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Лише 01.07.2022 постановою Кабінету Міністрів України №754 внесено зміни до пункту 1 Постанови №168, зокрема, в абзаці 1 після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».

Постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 №754, відповідно до пункту 2 набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.

Таким чином суд доходить висновку, що позивач повинен був отримувати щомісячну додаткову виплату в розмірі 30000,00 грн. у період з 24.02.2022 по 31.05.2022.

З огляду на вищевикладене суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності ДУ «Луцький слідчий ізолятор» щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30 000,00 грн. щомісячно в період з 24.02.2022 по 31.05.2022, та зобов`язання ДУ «Луцький слідчий ізолятор» нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 24.02.2022 року до 31.05.2022 року у розмірі 30 000 грн щомісячно, з урахуванням виплачених сум. В задоволенні позовної вимоги щодо нарахування та виплати позивачу вказаної грошової винагороди у період з 01.06.2022 по 07.07.2022 слід відмовити, оскільки на території Волинської області не велися воєнні (бойові) дії та вказана адміністративно територіальна одиниця не перебувала в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), оскільки вказана обставина є визначальною для продовження щомісячної виплати у розмірі 30 000,00 грн. відповідно до Постанови №754.

Щодо вимоги позивача в частині нарахування та виплати з ДУ «Луцький слідчий ізолятор» середнього заробітку за час затримки виплат при звільненні додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 відповідно до пункту восьмого Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №925/5 від 28.03.2018, за період з 01.03.2023 по день ухвалення судового рішення, суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі №21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: «Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум», яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Враховуючи, що позивачеві при звільненні не виплачено належні суми грошового забезпечення, є обґрунтованими доводи представника позивача щодо наявності права у позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку з 01.03.2023 (наступний день після звільнення позивача) по день фактичного розрахунку.

Так, за змістом статті 117 КЗпП України обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд.

Відповідно до витягу з наказу №14/ОС-22 від 28.02.2023, остаточною датою закінчення проходження військової служби вважається 01.03.2023.

Таким чином 2 повних місяці, відпрацьованих позивачем до звільнення січень 2023 року (31 календарний день) та лютий 2023 року (28 календарних днів).

Так, згідно витягу з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 у січні 2023 року нараховано 11 086,50 грн, а лютому 2023 року 15 739,50 грн.

Отже, середньоденний заробіток позивача складає 454,68 грн. ((11 086,50 +15 739,50)/59).

Як вже було зазначено вище в день звільнення позивача зі служби 28.02.2023 відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме додаткову грошову винагороду.

Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.

Враховуючи, що для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суду необхідно мати вихідні дані, а саме: загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає додаткова грошова винагорода у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з того, що протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати зазначеної вище виплати та зобов`язання нарахувати та виплатити її на користь позивача встановлено під час розгляду даної справи та такі суми не є нарахованим та виплаченими на даний час, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовної вимоги шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплати на користь позивача суму середнього заробітку за весь період затримки з 01.03.2023 по день фактичної виплати усіх виплат (не виплаченої частини додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 24.02.2022 до 31.05.2022) з розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 454,68 грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, сплачений згідно з квитанцією від 01.11.2023 в сумі 1 073,60 грн.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

Відповідно до частин другої, третьої статті 30 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу до позовної заяви додано копії договору про надання правової допомоги від 29.09.2023, укладеного між адвокатом Світлицькою З.О. та Кобусом С.А., додатку до договору про надання правової допомоги від 29.09.2023, розрахункової квитанції №480071 на суму 8 000,00 грн., розрахунку обсягу наданих правничих послуг від 31.10.2023, ордеру серії АС №1075600 від 31.10.2023 та свідоцтво про права на зайняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №1413, видане Світлицькій З.О.

Як передбачено пунктом 1 договору про надання правової допомоги від 29.09.2023 адвокат зобов`язується надавати правничі посуни клієнту із здійсненням представництва його інтересів на умовах і з підстав зазначених у даному договору, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.

Відповідно до пункту 2, безпосередній зміст правничої допомоги адвоката за договором полягає в тому, що клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання, яке надалі іменується доручення, під час строку дії договору здійснити представництво інтересів клієнта у органах, установах, організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, а також у судових органах про стягнення з ДУ «Луцький слідчий ізолятор» передбаченої Постановою №168, додаткової винагороди.

У додатку до договору від 29.09.2023 сторони погодили суми гонорару (винагороди) за надання адвокатом правничої допомоги вказаної в договорі і визначеної дорученням у розмірі 8 000,00 грн; сторони погодили, що виплата гонорару (винагороди) авансом здійснюється в повному розмірі гонорару.

З розрахунку обсягу наданих правничих послуг від 31.10.2023 вбачається, що ОСОБА_2 були надані такі послуги: вивчення документів у справі про стягнення з ДУ «Луцький слідчий ізолятор» в користь ОСОБА_1 невиплаченої додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 68 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» відповідно до п. 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 - усього 3 години; вивчення законодавства та практики суду у справах про стягнення невиплаченої додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» відповідно до п. 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5- усього 7 годин; складання заяви в інтересах позивача до ДУ «Луцький слідчий ізолятор» -усього 1 година; складання адвокатського запиту до ДУ «Луцький слідчий ізолятор» про надання копій документів з особової справи та складання адміністративного позову у справі усього 10 годин.

Частиною сьомою статті 134 КАС України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

В той же час Великою Палатою Верховного Суду вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 по справі № 200/14113/18-а.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Дана справа відноситься до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи незначну складність справи, суд вважає завищеним розмір витрат за послуги з надання правової допомоги, а тому, враховуючи предмет спору, незначну складність справи, заперечення відповідача щодо суми витрат на правову допомогу та виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500,00 грн. Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

На думку суду, заявлена сума витрат на правову допомогу є завищеною, а тому, враховуючи предмет спору, незначну складність справи, часткове задоволення позову та виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 073,60 грн., усього 4 573,60 грн. Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.

Керуючись статтями 243-246, 255, 262, 295 КАС України, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28 лютого 2022 року у розмірі 30 000,00 грн. щомісячно, за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року.

Зобов`язати Державну установу «Луцький слідчий ізолятор» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28 лютого 2022 року у розмірі 30 000,00 грн щомісячно за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Державну установу «Луцький слідчий ізолятор» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати при звільненні додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28 лютого 2022 року з розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 454,68 грн., з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» понесені витрати в сумі 4 573,60 грн (чотири тисячі п`ятсот сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Державна установа «Луцький слідчий ізолятор» (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Нестора Бурчака,3, код ЄДРПОУ 08562683).

Суддя А.Я. Ксензюк