Рішення

від 06.03.2024 по справі 400/8075/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2024 р. № 400/8075/23 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МИКОЛАЇВСЬКА ВОДНА КОМПАНІЯ», вул. Степова, 1/2, с.Галицинове, Миколаївський район, Миколаївська область, 57286,

до відповідачаГоловного управління ДПС у Миколаївській області, вул.Лягіна, 6, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54001,

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.01.2023 № 000002900410,

ВСТАНОВИВ:

30 червня 2023 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МИКОЛАЇВСЬКА ВОДНА КОМПАНІЯ» (далі позивач) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.01.2023 № 000002900410 форми (Ш) повністю.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що:

відповідач передчасно, з порушенням права позивача на подання заперечення до акта камеральної перевірки, з порушенням порядку та строків, встановлених пунктами 86.7 і 86.8 статті 86 Податкового кодексу України (далі ПК України) прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення (далі ППР) щодо несплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість (далі ПДВ) з граничними термінами оплати 30.11.2020 і 16.01.2021;

висновки камеральної перевірки, що покладені в основу оскаржуваного ППР суперечать податковій звітності з ПДВ, що подана позивачем; контролюючий орган допустив перекручування показників податкової звітності із ПДВ, в результаті чого дійшов хибного та необґрунтованого висновку про умисне порушення позивачем податкового законодавства;

відповідач притягнув відповідача до юридичної відповідальності відповідно до пункту 124.2 статті 124 ПК України, які були ще нечинними на день виникнення спірних правовідносин.

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 27.07.2023 (а.с. 67-69), відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволенні відмовити в повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що:

він був позбавлений можливості прийняти та направити ППР у встановлені підпунктом 86.8 статті 86 ПК України, оскільки внаслідок широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації у 2022 році було встановлено простій у роботі працівників відповідача;

дії позивача щодо невчасної сплати ПДВ вважаються вчиненими умисно, зважаючи на те, що він мав можливість для дотримання правил та норм, за яке ПК України передбачена відповідальність, але не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання;

відповідач застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції в розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішення щодо їх застосування.

Позивач правом на подання відповіді на відзив у строки встановлені судом не скористався.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.07.2023 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши матеріали справи, повно і всебічно, з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 13-20) основним видом економічної діяльності позивача є інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

Згідно з Витягу № 1514204500056 з реєстру платників податку на додану вартість (а.с. 21) позивач 01.04.2015 зареєстрований як платник ПДВ.

Позивач подав контролюючому органу податкові декларації з податку на додану вартість:

20.11.2020 за жовтень 2020 року із нарахованим податковим зобов`язанням з ПДВ у розмірі 149389,00 грн (а.с. 35-38);

09.12.2020 за листопад 2020 року із нарахованим сумою від`ємного значення з ПДВ у розмірі 188708,00 грн, з яких 137708,00 грн підлягає бюджетному відшкодуванню, а 51000,00 грн зарахуванню до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (а.с. 40-45).

21.12.2020 позивач сплатив відповідачу штрафну санкцію за несвоєчасну сплату в розмірі 13775,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 45 (а.с. 47).

16.01.2021 позивач подав відповідачу уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за листопад 2020 року і січень 2021 року (а.с. 48-52), відповідно до якої сума від`ємного значення, що зараховується у зменшення суми податкового боргу з ПДВ складає -13775,00 гривні.

21.01.2021 позивач сплатив відповідачу недоїмку з ПДВ в розмірі 0,08 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 52 (а.с. 54).

27.01.2022 відповідач провів камеральну перевірку позивача з питання своєчасності сплати податку на додану вартість у грудні 2020 та січні 2021 року, за результатами якої складено Акт від 27.01.2022 № 595/14-29-18-11-07/38979801 (а.с. 29-33).

Як слідує з вищевказаного Акта, позивач несвоєчасно сплатив узгоджену суму податкового боргу з ПДВ за листопад 2020 року на суму 0,08 грн із затримкою 5 днів, за жовтень 2020 року на загальну суму 137708,08 грн із затримкою 21 день.

Акт від 27.01.2022 № 595/14-29-18-11-07/38979801 відповідач надіслав позивачу на його податкову адресу, але він не був отриманий адресатом «у зв`язку із закінченням терміну зберігання», що підтверджується Довідкою про причини повернення / досилання (ф. 20) від 20.04.2022 (а.с. 75) рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № 5402806899290 (а.с. 74).

На підставі Акта 27.01.2022 № 595/14-29-18-11-07/38979801 відповідач прийняв ППР від 17.01.2023 № 000002900410 (форма «Ш») (а.с. 25-28), яким за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з ПДВ за листопад 2020 року і січень 2021 року в розмірі 137708,16 грн зобов`язано сплатити штраф у розмірі 25 % у сумі 34427,04 гривні.

Вважаючи зазначене ППР відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Підпунктом 191.1.34, статті 191 ПК України встановлено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 193 цього Кодексу, зокрема, забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов`язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (підпункт 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПК України).

Відповідно до абзацу першого пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові; позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пунктом 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Абзацом четвертим підпункту 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України установлено, що тимчасово, до 1 серпня 2023 року, податкові перевірки не розпочинаються, а розпочаті зупиняються, крім камеральних перевірок.

Отож відповідач наділений повноваженнями щодо здійснення податкового контролю шляхом проведення камеральних перевірок всієї податкової звітності суцільним порядком, у тому числі, у період дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.

Відповідно до пункту 76.3 статті 76 ПК України камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, за днем їх фактичного подання.

Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.

Згідно з абзацом третім пункту 102.1 статті 102 ПК України у разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов`язаних з декларуванням податкових зобов`язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.

Таким чином, предметом камеральної перевірки, окрім питань правильності оформлення податкових декларацій, уточнюючих розрахунків можуть бути й інші питання, зокрема питання своєчасності сплати ПДВ. Тому, з урахуванням положень статті 102 ПК, такою перевіркою може бути охоплено період в 1095 днів за останнім днем граничного строку подання податкових декларацій і уточнюючих розрахунків.

Пунктом 86.2 статті 86 ПК України встановлено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 86.7 статті 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

Податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу (абзац перший пункту 86.8 статті 86 ПК України).

Згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану» від 03.03.2022 № 2118-ІХ (далі Закон № 2218-ІХ), який набрав чинності 07.03.2022, підрозділ 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України доповнено пунктом 69.

Відповідно до підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (у первинній редакції) для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» від 12.05.2022 № 2260-ІХ (далі Закон № 2260-ІХ), який набрав чинності 27.05.2022, підпункт 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України викладено в новій редакції, згідно з абзацами першим і третім якого:

для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім строків проведення камеральних перевірок, складення актів, подання та розгляду заперечень, визначення грошових зобов`язань, прийняття, надсилання та оскарження податкового повідомлення-рішення за результатами камеральних перевірок, нарахування пені.

Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан, строк дії якого Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023 і від 05.02.2024 № 49/2024 продовжено з 05 години 30 хвилин відповідно 26.03.2022 строком на 30 діб, з 25.04.2022 строком на 30 діб, з 25.05.2022 строком на 90 діб, з 23.08.2022 строком на 90 діб, з 21.11.2022 строком на 90 діб, з 19.02.2023 строком на 90 діб, з 20.05.2023 строком на 90 діб, з 18.08.2023 строком на 90 діб, з 16.11.2023 строком на 90 діб та з 14.02.2024 строком на 90 діб.

Тобто воєнний стан в Україні діє з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 по 05 години 30 хвилин 14.05.2024.

З вищенаведеного, враховуючи статтю 58 Конституції України, слідує, що на період з 24.02.2022 по 26.05.2022 включно для платників податків та контролюючих органів було зупинено перебіг строків, визначених ПК України, щодо проведення камеральних перевірок, складення актів, подання та розгляду заперечень, визначення грошових зобов`язань, прийняття, надсилання та оскарження податкового повідомлення-рішення за результатами камеральних перевірок, нарахування пені.

Суд встановив, що 27.01.2022 відповідач провів камеральну перевірку позивача з питання своєчасності сплати податку на додану вартість у грудні 2020 та січні 2021 року, тобто у строки, встановлені пунктом 76.3 статті 76 і пунктом 102.1 статті 102 ПК України.

За результатами вищезазначеної камеральної перевірки відповідач склав Акт від 27.01.2022 № 595/14-29-18-11-07/38979801 (а.с. 29-33), який надіслав позивачу на його податкову адресу, але він не був отриманий адресатом «у зв`язку із закінченням терміну зберігання», що підтверджується Довідкою про причини повернення / досилання (ф. 20) від 20.04.2022 (а.с. 75) рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № 5402806899290 (а.с. 74).

Згідно з абзацом другим пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Отже, Акт від 27.01.2022 № 595/14-29-18-11-07/ НОМЕР_1 (а.с. 29-33) вважається врученим позивачу 20.04.2022.

Водночас суд відхилив як необґрунтовані твердження позивача щодо відсутності у нього можливості своєчасно подати заперечення на Акт від 27.01.2022 № 595/14-29-18-11-07/38979801 через активні бойові дії на території, де позивач має юридичну адресу, з огляду на те, що:

ним не було подано до суду доказів застосування до нього положень підпункту 69.28 пункту 69 підрозділ 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України;

надіслана у 2023 році на адресу позивача поштова кореспонденція також не була ним отримана «у зв`язку із закінченням терміну зберігання» (а.с. 72-73).

Таким чином, відповідно до пункту 86.7 статті 86 ПК України, підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (з врахуванням його редакцій згідно із Законом № 2218-ІХ і Закон № 2260-ІХ) позивач мав право подати заперечення до Акта від 27.01.2022 № 595/14-29-18-11-07/38979801 (а.с. 29-33) до 09.06.2022 (10 робочий день після 26.05.2022).

У свою чергу згідно з абзацом першим пункту 86.8 статті 86 ПК України, підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (з врахуванням його редакцій згідно із Законом № 2218-ІХ і Закон № 2260-ІХ) відповідач мав право прийняти ППР протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення позивачу Акта від 27.01.2022 № 595/14-29-18-11-07/38979801 (а.с. 29-33), тобто до 16.06.2022.

Оскаржувана ППР № 000002900410 (форма «Ш») (а.с. 25-28) була прийнята відповідачем 17.01.2023, тобто з порушенням строків її прийняття, встановлених абзацом першим пункту 86.8 статті 86 ПК України.

У розрахунку до ППР від 17.01.2023 № 000002900410 (форма «Ш») (а.с. 27) і у відзиві на позовну заяву (а.с. 67) правомірність недотримання ним вищезазначених строків відповідач аргументував тим, що у зв`язку з його простоєм він був позбавлений можливості прийняти і надіслати оскаржуване ППР позивачу.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Підпунктом 1.1 пункту 1 наказу Державної податкової служби України від 28.03.2022 № 173 «Про забезпечення безперебійної роботи територіальних органів ДПС» встановлено, що повноваження Головного управління ДПС у Миколаївській області закріплено за Головним управлінням ДПС у Львівській області.

Відповідно до пункту 1 наказу Державної податкової служби України від 09.06.2022 № 311 «Про внесення змін до наказу ДПС від 28.03.2022 № 173» внесено зміни, зокрема, до пункту 1 наказу ДПС від 28.03.2022 № 173 «Про забезпечення безперебійної роботи територіальних органів ДПС» і до додатку 1 до цього наказу.

Згідно з цими змінами виконання повноважень Головного управління ДПС у Миколаївській області закріплено за Головним управлінням ДПС у Волинській області.

Пунктом 3 наказу Державної податкової служби України від 09.06.2022 № 311 «Про внесення змін до наказу ДПС від 28.03.2022 № 173» встановлено, що цей наказ набирає чинності з 10.06.2022.

Відповідно до пункту 1 наказу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 15.11.2022 № 29-о «Про припинення простою в роботі працівників Головного управління ДПС у Миколаївській області» припинено простій у роботі працівників Головного управління ДПС у Миколаївській області, зазначених у додатку до цього наказу, з 21.11.2022.

Згідно з наказом Державної податкової служби України від 27.12.2022 № 957 «Про внесення змін до наказу ДПС від 28.03.2022 № 173» Головному управлінню ДПС у Миколаївській області з 28.12.2022 повернуто здійснення відповідних повноважень.

Таким чином, у період з 10.06.2022 по 27.12.2022 повноваження позивача щодо складання ППР за результатами камеральних перевірок, здійснених щодо платників податків Миколаївської області, були закріплені за Головним управлінням ДПС у Волинській області.

Тому простій в роботі позивача жодним чином не вплинув на можливість контролюючого органу скласти ППР на підставі Акта від 27.01.2022 № 595/14-29-18-11-07/38979801 (а.с. 29-33).

Отже, у зв`язку з тим, що ППР від 17.01.2023 № 000002900410 (форма «Ш») (а.с. 25-28) прийнята відповідачем з порушенням пункту 86.8 статті 86 ПК України, воно є протиправним і підлягає скасуванню.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 826/3576/15 та від 14.01.2021 у справі № 808/9011/15.

Що стосується накладення на позивача штрафу ППР від 17.01.2023 № 000002900410 (форма «Ш») (а.с. 25-28) за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з ПДВ за листопад 2020 року і січень 2021 року в розмірі 137708,16 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно з абзацом першим пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі податкова декларація) документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.

Абзацом першим пункту 57.1 статті 57 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Абзацом першим пункту 202.1 статті 202 ПК України встановлено, що звітним (податковим) періодом для податку на додану вартість є один календарний місяць.

Відтак платники ПДВ зобов`язані:

щомісячно подавати податкову декларацію з ПДВ протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

сплачувати протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання відповідної податкової декларації.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (абзац перший пункту 200.2 статті 200 ПК України).

Відповідно до пункту 126.2 статті 126 ПК України (у редакції, чинній з 01.01.2017 по 31.12.2020) у разі порушення платником податків строку сплати до бюджету узгодженого грошового зобов`язання, передбаченого абзацом другим підпункту 222.1.2 пункту 222.1 статті 222 цього Кодексу, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 20 відсотків суми такого грошового зобов`язання.

Водночас згідно з пунктом 124.2 статті 124 ПК України (у реакції, чинній з 01.01.2021 по 31.12.2021) діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, вчинені умисно,

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Суд встановив, що 20.11.2020 позивач подав відповідачу податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2020 року із нарахованим податковим зобов`язанням з ПДВ у розмірі 149389,00 грн (а.с. 35-38), що підтверджується квитанцією № 2 (а.с. 39).

Відтак позивач зобов`язаний був сплатити до бюджету до 30.11.2020 ПДВ у сумі 149389,00 гривень.

Відповідно до квитанції № 2 (а.с. 46) 09.12.2020 позивач подав контролюючому органу податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2020 року із нарахованим сумою від`ємного значення з ПДВ у розмірі 188708,00 грн (а.с. 40-45).

Як наслідок, кількість днів затримки зі сплати позивачем ПДВ за листопад 2020 року складає 9 календарних днів.

Оскільки позивач мав обов`язок сплатити до бюджету ПДВ за жовтень 2020 року до 30.11.2020, тому він підлягав притягненню до юридичної відповідальності згідно з пунктом 126.2 статті 126 ПК України (у редакції, чинній з 01.01.2017 по 31.12.2020) шляхом накладенні штрафу в розмірі 20 відсотків від грошового зобов`язання, а саме: 29877,80 грн (?149389,00 х 25 % = ?29877,80).

Враховуючи статтю 58 Конституції України, відповідач не мав права застосовувати при накладенні на позивача штрафу за несвоєчасну сплату ПДВ за жовтень 2020 року пункт 124.2 статті 124 ПК України (у реакції, чинній з 01.01.2021 по 31.12.2021), тому що цим пунктом передбачено більший розмір штрафу (25 %), ніж пунктом 126.2 статті 126 ПК України (у редакції, чинній з 01.01.2017 по 31.12.2020) (20 %).

Таким чином, ППР від 17.01.2023 № 000002900410 (форма «Ш») (а.с. 25-28) є протиправною в частині застосування до позивача штрафу за несвоєчасну сплату узгодженої суми грошового зобов`язання на підставі пункту 124.2 статті 124 ПК України.

Щодо порушення строків сплати податкового зобов`язання позивача на підставі уточнюючого розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за листопад 2020 року і січень 2021 року (а.с. 48-52) у розмірі 0,08 грн, то суд встановив, що ця заборгованість виникла внаслідок правил заповнення уточнюючого розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість, за яким усі показники у податковій звітності проставляються у гривнях без копійок з відповідним округленням за загальновстановленими правилами (пункт 4 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289).

Відтак позивач неумисно не сплатив заборгованість у розмірі 0,08 грн у встановлені ПК України строки, а тому відповідач протиправно застосував до нього штраф за її несвоєчасну сплату.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Платіжною інструкцією від 19.06.2023 № 307 (а.с. 1) підтверджується понесення позивачем судових витрат у розмірі 2684,00 грн на сплату судового збору за подачу адміністративного позову, а тому ця сума підлягає відшкодуванню шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

У позовній заяві позивач заявив клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн (а.с. 11).

У відзиві на позовну заяву (а.с. 69) відповідач заперечив проти стягнення з нього витрат на правову допомогу, оскільки позивач не надав доказів (первинних документів), що такі послуги дійсно надані, а саме: відсутні акти наданих послуг (виконаних робіт), оскільки на момент подачі позову він вже поніс витрати і йому відомо в яких обсягах.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У підтвердження факту надання позивачу правничої допомоги адвокатом Ткаченко Оленою Іванівною позивач подав до суду копії Договору про надання правничої (правової) допомоги від 23.06.2023 № 9/23 (а.с. 56), Протоколу узгодження договірної ціни до договору про надання правничої допомоги № 9/23 від 23.06.2023 (а.с. 57), квитанції до прибуткового касового ордену № 5/23 від 29.06.2023 на суму 5000,00 грн (а.с. 55), ордера на надання правничої (правової) допомоги серія ВЕ № 1060898 від 23.06.2023 (а.с. 59) і свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія МК № 001131 від 18.05.20217 (а.с. 58).

Оцінивши вищезазначені документи, суд прийшов до висновку про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги позивачу адвокатом Ткаченко Оленою Іванівною.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Частиною першою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Зазначене свідчить, що відповідач, як особа, яка заперечує відносно визначеного позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 280/569/21.

Відповідач у відзиві на позов стверджує, що витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн не були неминучими, а їх розмір не є обґрунтованим.

Надаючи оцінку доводам відповідача проти відшкодування судових витрат у цій справі та визначаючись щодо співмірності та обґрунтованості заявлених до відшкодування на користь позивача судових витрат, суд виходив з фактичного підтвердження позивачем розміру судових витрат, відповідно до наданих документів.

При визначенні суми відшкодування суд врахував критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268).

На думку суду, заявлена сума витрат на правову допомогу є необґрунтованою, неспівмірною, надмірною та завищеною, оскільки ця справа розглядається за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Крім цього, при ціні позову 34427,04 грн позивач просить відшкодувати витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 грн, тобто в розмірі 14,5 відсотків від ціни позову.

Тому суд, враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, та приймаючи до уваги заперечення відповідача стосовно судових витрат, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5 відсотків від ціни позову, а саме: 1721,35 гривні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МИКОЛАЇВСЬКА ВОДНА КОМПАНІЯ» (вул. Степова, 1/2, с. Галицинове, Миколаївський район, Миколаївська область, 57286; код ЄДРПОУ: 38979801) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54001; код ЄДРПОУ: 44104027) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 17.01.2023 № 000002900410 (форма «Ш»).

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54001; код ЄДРПОУ: 44104027) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МИКОЛАЇВСЬКА ВОДНА КОМПАНІЯ» (вул. Степова, 1/2, с. Галицинове, Миколаївський район, Миколаївська область, 57286; код ЄДРПОУ: 38979801) судовий збір у розмірі 2684 (Дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1721 (Одна тисяча сімсот двадцять одну) гривню 35 копійок.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.Г.Ярощук

Рішення складено в повному обсязі 06 березня 2024 року