Постанова

від 12.07.2024 по справі 400/8075/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/8075/23Головуючий в 1 інстанції: Ярощук В.Г.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.

розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю МИКОЛАЇВСЬКА ВОДНА КОМПАНІЯ до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.01.2023 № 000002900410 форми (Ш) повністю;

- стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївській області за рахунок бюджетних асигнувань даного суб`єкта владних повноважень на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МИКОЛАЇВСЬКА ВОДНА КОМПАНІЯ судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на надання правничої допомоги у повному обсязі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем було проведено перевірку підприємства, складено акт, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення. Позивач вважає, що воно прийнято з порушенням закону, є необґрунтованим та протиправним, а тому звернувся до суду про визнання його протиправним та скасування.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 17.01.2023 № 000002900410 (форма «Ш»). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МИКОЛАЇВСЬКА ВОДНА КОМПАНІЯ» судовий збір у розмірі 2684 (Дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1721 (Одна тисяча сімсот двадцять одну) гривню 35 копійок.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що перебування фахівців ГУ ДПС у Миколаївській області у простої призвело до неможливості ГУ ДПС у Миколаївській області з об`єктивних причин прийняти та направити ППР. Апелянт вказує, що дії платника податків ТОВ "МВК" вважаються вчиненими умисно, зважаючи що особа мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Щодо витрат на правничу допомогу апелянт зазначає, що позивачем не надано доказів (первинних документів), що такі послуги дійсно надані, а саме відсутні акти наданих послуг (виконаних робіт), оскільки на момент подачі позову позивач вже поніс витрати і йому відомо, в яких обсягах.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем до суду не надано.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 13-20) основним видом економічної діяльності позивача є інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

Згідно з Витягу № 1514204500056 з реєстру платників податку на додану вартість (а.с. 21) позивач 01.04.2015 зареєстрований як платник ПДВ.

Позивач подав контролюючому органу податкові декларації з податку на додану вартість:

20.11.2020 за жовтень 2020 року із нарахованим податковим зобов`язанням з ПДВ у розмірі 149389,00 грн (а.с. 35-38);

09.12.2020 за листопад 2020 року із нарахованим сумою від`ємного значення з ПДВ у розмірі 188708,00 грн, з яких 137708,00 грн підлягає бюджетному відшкодуванню, а 51000,00 грн зарахуванню до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (а.с. 40-45).

21.12.2020 позивач сплатив відповідачу штрафну санкцію за несвоєчасну сплату в розмірі 13775,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 45 (а.с. 47).

16.01.2021 позивач подав відповідачу уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за листопад 2020 року і січень 2021 року (а.с. 48-52), відповідно до якої сума від`ємного значення, що зараховується у зменшення суми податкового боргу з ПДВ складає -13775,00 гривні.

21.01.2021 позивач сплатив відповідачу недоїмку з ПДВ в розмірі 0,08 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 52 (а.с. 54).

27.01.2022 відповідач провів камеральну перевірку позивача з питання своєчасності сплати податку на додану вартість у грудні 2020 та січні 2021 року, за результатами якої складено Акт від 27.01.2022 № 595/14-29-18-11-07/38979801 (а.с. 29-33).

Як вбачається з вищевказаного Акту, позивач несвоєчасно сплатив узгоджену суму податкового боргу з ПДВ за листопад 2020 року на суму 0,08 грн із затримкою 5 днів, за жовтень 2020 року на загальну суму 137708,08 грн із затримкою 21 день.

Акт від 27.01.2022 № 595/14-29-18-11-07/38979801 відповідач надіслав позивачу на його податкову адресу, але він не був отриманий адресатом «у зв`язку із закінченням терміну зберігання», що підтверджується Довідкою про причини повернення / досилання (ф. 20) від 20.04.2022 (а.с. 75), рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № 5402806899290 (а.с. 74).

На підставі Акту від 27.01.2022 № 595/14-29-18-11-07/38979801 відповідач прийняв ППР від 17.01.2023 № 000002900410 (форма «Ш») (а.с. 25-28), яким за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з ПДВ за листопад 2020 року і січень 2021 року в розмірі 137708,16 грн зобов`язано сплатити штраф у розмірі 25 % у сумі 34427,04 гривні.

Вважаючи зазначене ППР відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ППР від 17.01.2023 № 000002900410 (форма «Ш») прийнято відповідачем з порушенням пункту 86.8 статті 86 ПК України, воно є протиправним і підлягає скасуванню.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, та приймаючи до уваги заперечення відповідача стосовно судових витрат, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5 відсотків від ціни позову, а саме: 1721,35 гривні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Згідно з п. 50.1 ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

У разі якщо показники оприлюдненої разом з аудиторським звітом річної фінансової звітності зазнали змін порівняно з показниками звіту про фінансовий стан (баланс) та звіту про прибутки та збитки та інший сукупний дохід (звіту про фінансові результати), що подаються разом з податковою декларацією згідно з абзацом другим пункту 46.2 статті 46 цього Кодексу, та такі зміни вплинули на показники раніше поданої річної податкової декларації з податку на прибуток підприємств за відповідний податковий (звітний) період, платники податку на прибуток, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зобов`язані оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським звітом, подають уточнюючий розрахунок до річної податкової декларації у строк не пізніше 10 червня року, наступного за звітним.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу або при визначенні бази оподаткування відповідно до підпункту 141.9-1.3 пункту 141.9-1 статті 141 цього Кодексу у разі здійснення контрольованих операцій, якщо їх умови не відповідають принципу "витягнутої руки" у строк не пізніше 1 жовтня року, наступного за звітним;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов`язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Відповідно до п. п. 57.1 ст. 57 ПК України (в редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Податковий агент зобов`язаний сплатити суму податкового зобов`язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.

Суму податкового зобов`язання, визначену у митній декларації, платник податків зобов`язаний сплатити до/або на день подання митної декларації.

Якщо граничний строк сплати податкового зобов`язання припадає на вихідний або святковий день, останнім днем сплати податкового зобов`язання вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Відповідно до ст. 122 ПК України несплата (неперерахування) або сплата (перерахування) не в повному обсязі фізичною особою - платником єдиного податку, визначеною підпунктами 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ст. 124 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Якщо зарахування коштів з електронного рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в оплату узгодженої суми грошового зобов`язання, визначеного в уточнюючому розрахунку до податкової декларації, здійснюється на наступний операційний (банківський) день, штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

У разі порушення платником податків строку сплати до бюджету суми акцизного податку, передбаченого абзацом другим підпункту 222.1.2 пункту 222.1 статті 222 цього Кодексу, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 10 відсотків від суми такого акцизного податку.

Діяння, передбачені пунктами 124.1, 124.1-1 цієї статті, вчинені умисно, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Діяння, передбачені пунктом 124.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов`язання на строк більше 90 календарних днів, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

За порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", з вини банку, органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, установи - учасника платіжної системи, еквайрія такий банк/орган сплачує штрафи в розмірах, встановлених пунктом 124.1 цієї статті.

У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) фізичній особі податкове/податкові повідомлення-рішення з податку на майно у строки, встановлені відповідними нормами цього Кодексу, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

Відповідно до п. 129.6 ст. 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", з вини банку, органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, установи - учасника платіжної системи, еквайрія такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафи у розмірах, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 203.2 ст. 203 ПК України сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Акт за результатами камеральної перевірки від 27.01.2022 № 595/14-29-18-11-07/38979801 (а.с. 29-33), який надіслано позивачу на його податкову адресу, не був отриманий адресатом «у зв`язку із закінченням терміну зберігання», що підтверджується Довідкою про причини повернення/досилання (ф. 20) від 20.04.2022 (а.с. 75) рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № 5402806899290 (а.с. 74).

Згідно з абз. 2 п. 42.5 ст. 42 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Отже, Акт від 27.01.2022 № 595/14-29-18-11-07/38979801 (а.с. 29-33) вважається врученим позивачу 20.04.2022.

Відповідно п. 86.8 ст. 86 ПК України Податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

За наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що згідно з абзацом першим пункту 86.8 статті 86 ПК України, підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (з врахуванням його редакцій згідно із Законом № 2218-ІХ і Закон № 2260-ІХ) відповідач мав право прийняти ППР протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення позивачу Акта від 27.01.2022 № 595/14-29-18-11-07/38979801 (а.с. 29-33), тобто до 16.06.2022.

Оскаржуване ППР № 000002900410 (форма «Ш») (а.с. 25-28) було прийнято відповідачем 17.01.2023, тобто з порушенням строків його прийняття, встановлених абзацом першим пункту 86.8 статті 86 ПК України.

У розрахунку до ППР від 17.01.2023 № 000002900410 (форма «Ш») (а.с. 27) та в апеляційній скарзі правомірність недотримання вищезазначених строків апелянт аргументував тим, що у зв`язку з його простоєм він був позбавлений можливості прийняти і надіслати оскаржуване ППР позивачу.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Підпунктом 1.1 пункту 1 наказу Державної податкової служби України від 28.03.2022 № 173 «Про забезпечення безперебійної роботи територіальних органів ДПС» встановлено, що повноваження Головного управління ДПС у Миколаївській області закріплено за Головним управлінням ДПС у Львівській області.

Відповідно до пункту 1 наказу Державної податкової служби України від 09.06.2022 № 311 «Про внесення змін до наказу ДПС від 28.03.2022 № 173» внесено зміни, зокрема, до пункту 1 наказу ДПС від 28.03.2022 № 173 «Про забезпечення безперебійної роботи територіальних органів ДПС» і до додатку 1 до цього наказу.

Згідно з цими змінами виконання повноважень Головного управління ДПС у Миколаївській області закріплено за Головним управлінням ДПС у Волинській області.

Пунктом 3 наказу Державної податкової служби України від 09.06.2022 № 311 «Про внесення змін до наказу ДПС від 28.03.2022 № 173» встановлено, що цей наказ набирає чинності з 10.06.2022.

Відповідно до пункту 1 наказу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 15.11.2022 № 29-о «Про припинення простою в роботі працівників Головного управління ДПС у Миколаївській області» припинено простій у роботі працівників Головного управління ДПС у Миколаївській області, зазначених у додатку до цього наказу, з 21.11.2022.

Згідно з наказом Державної податкової служби України від 27.12.2022 № 957 «Про внесення змін до наказу ДПС від 28.03.2022 № 173» Головному управлінню ДПС у Миколаївській області з 28.12.2022 повернуто здійснення відповідних повноважень.

Таким чином, у період з 10.06.2022 по 27.12.2022 повноваження відповідача щодо складання ППР за результатами камеральних перевірок, здійснених щодо платників податків Миколаївської області, були закріплені за Головним управлінням ДПС у Волинській області.

Тому простій в роботі позивача жодним чином не вплинув на можливість контролюючого органу скласти ППР на підставі Акта від 27.01.2022 № 595/14-29-18-11-07/38979801.

У зв`язку з тим, що ППР від 17.01.2023 № 000002900410 (форма «Ш») прийнято відповідачем з порушенням пункту 86.8 статті 86 ПК України, вірним є висновок суду першої інстанції, що воно є протиправним і підлягає скасуванню.

Що стосується накладення на позивача штрафу ППР від 17.01.2023 № 000002900410 (форма «Ш») за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з ПДВ за листопад 2020 року і січень 2021 року в розмірі 137708,16 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно з абзацом першим пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі податкова декларація) документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.

Абзацом першим пункту 57.1 статті 57 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Абзацом першим пункту 202.1 статті 202 ПК України встановлено, що звітним (податковим) періодом для податку на додану вартість є один календарний місяць.

Відтак платники ПДВ зобов`язані:

щомісячно подавати податкову декларацію з ПДВ протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

сплачувати протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання відповідної податкової декларації.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (абзац перший пункту 200.2 статті 200 ПК України).

Відповідно до пункту 126.2 статті 126 ПК України (у редакції, чинній з 01.01.2017 по 31.12.2020) у разі порушення платником податків строку сплати до бюджету узгодженого грошового зобов`язання, передбаченого абзацом другим підпункту 222.1.2 пункту 222.1 статті 222 цього Кодексу, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 20 відсотків суми такого грошового зобов`язання.

Водночас згідно з пунктом 124.2 статті 124 ПК України (у реакції, чинній з 01.01.2021 по 31.12.2021) діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, вчинені умисно,

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Судами встановлено, що 20.11.2020 позивач подав відповідачу податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2020 року із нарахованим податковим зобов`язанням з ПДВ у розмірі 149389,00 грн (а.с. 35-38), що підтверджується квитанцією № 2 (а.с. 39).

Відтак, позивач зобов`язаний був сплатити до бюджету до 30.11.2020 ПДВ у сумі 149389,00 гривень.

Відповідно до квитанції № 2 (а.с. 46) 09.12.2020 позивач подав контролюючому органу податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2020 року із нарахованим сумою від`ємного значення з ПДВ у розмірі 188708,00 грн (а.с. 40-45).

Як наслідок, кількість днів затримки зі сплати позивачем ПДВ за листопад 2020 року складає 9 календарних днів.

Оскільки позивач мав обов`язок сплатити до бюджету ПДВ за жовтень 2020 року до 30.11.2020, тому він підлягав притягненню до юридичної відповідальності згідно з пунктом 126.2 статті 126 ПК України (у редакції, чинній з 01.01.2017 по 31.12.2020) шляхом накладенні штрафу в розмірі 20 відсотків від грошового зобов`язання, а саме: 29877,80 грн (?149389,00 х 25 % = ?29877,80).

Враховуючи статтю 58 Конституції України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не мав права застосовувати при накладенні на позивача штрафу за несвоєчасну сплату ПДВ за жовтень 2020 року пункт 124.2 статті 124 ПК України (в реакції, чинній з 01.01.2021 по 31.12.2021), тому що цим пунктом передбачено більший розмір штрафу (25 %), ніж пунктом 126.2 статті 126 ПК України (у редакції, чинній з 01.01.2017 по 31.12.2020) (20 %).

Таким чином, ППР від 17.01.2023 № 000002900410 (форма «Ш») є протиправною в частині застосування до позивача штрафу за несвоєчасну сплату узгодженої суми грошового зобов`язання на підставі пункту 124.2 статті 124 ПК України.

Щодо порушення строків сплати податкового зобов`язання позивача на підставі уточнюючого розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за листопад 2020 року і січень 2021 року (а.с. 48-52) у розмірі 0,08 грн, то судами встановлено, що ця заборгованість виникла внаслідок правил заповнення уточнюючого розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість, за яким усі показники у податковій звітності проставляються у гривнях без копійок з відповідним округленням за загальновстановленими правилами (пункт 4 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289).

Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції, що позивач неумисно не сплатив заборгованість у розмірі 0,08 грн у встановлені ПК України строки, а тому відповідач протиправно застосував до нього штраф за її несвоєчасну сплату.

Що стосується доводів апелянта про безпідставне стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п.6, п.9 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення;

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно з ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;

9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Колегією суддів встановлено, що професійна правнича допомога у даній справі надавалась адвокатом Ткаченко О.І., що підтверджується копією ордеру серії ВЕ № 1060898 від 23.06.2023 року (а.с. 59).

На підтвердження обґрунтованості витрат на правничу допомогу представником позивача надано наступні документи, зокрема:

- копію договору про надання правничої (правової) допомоги № 9/23 від 23.06.2023 року, укладеного між адвокатом Ткаченко О.І. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївська водна компанія», за умовами якого Адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.

- копію протоколу узгодження договірної ціни до договору про надання правової допомоги № 9/23 від 23.06.2023 року, відповідно до якого замовник сплачує адвокату гонорар у фіксованому розмірі, що становить 5000 грн. (а.с. 56, 57).

Судом першої інстанції встановлено, що при ціні позову 34427,04 грн позивач просить відшкодувати витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 грн, тобто в розмірі 14,5 відсотків від ціни позову.

Тому суд, враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, та приймаючи до уваги заперечення відповідача стосовно судових витрат, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України вважав, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5 відсотків від ціни позову, а саме: 1721,35 гривні.

Дослідивши матеріали справи, а також додані документи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для спору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу в межах даної справи є 1721,35 грн.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик