Ухвала

від 05.03.2024 по справі 140/8462/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті апеляційного провадження

05 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/8462/22 пров. № А/857/880/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Носа С. П.суддів -Кухтея Р. В. Шевчук С. М.перевіривши апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року у справі № 140/8462/22 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАС-ГРУП" до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою судді Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з порушеннями строків встановлених ч.1 ст.295 КАС України, та надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявленого недоліку.

Копію зазначеної ухвали скаржник отримав 19 лютого 2024 року до електронного кабінету користувача підсистеми "Електронний суд".

Проаналізувавши матеріали справи, суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження з огляду на наступне.

На виконання вимог вказаної ухвали, скаржником подано до суду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, яке обґрунтоване фактично тією обставиною, що строк пропущений з підстав неналежного фінансування скаржника.

За пунктом 3 частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом віднесено до принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах, зміст якого розкриває стаття 10 цього Кодексу, частинами 1, 2 якої встановлено, що усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом.

Такими процесуальними обов`язками учасників справи визначено, окрім іншого, дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень, а також виконання встановлених законом вимог щодо оформлення апеляційної скарги, зокрема, надання документу про сплату судового збору, у тому числі, на підставі ухвали суду апеляційної інстанції про залишення скарги без руху.

Таким чином, апелянт, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційний перегляд справи, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону і суду, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту, у тому числі щодо надання документа про сплату судового збору, для чого повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і скаржника, який, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, діє як суб`єкт владних повноважень, є бюджетною установою, фінансування якої здійснюється з Державного бюджету України, у тому числі щодо видатків на сплату судового збору.

Відтак, відсутність у скаржника коштів, призначених для цієї мети і невиконання через це вимог процесуального закону і суду не може слугувати поважною підставою пропуску строку апеляційного оскарження судового рішення, оскільки кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі з урахуванням здійснених видатків за минулий бюджетний період.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи «Устименко проти України», принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.

У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії»). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України»).

Також, у пункті 74 Рішення у справі «Лелас проти Хорватії» і пункті 70 Рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування» та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип «належного урядування» передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

До того ж, підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання апеляційної скарги.

Невиконання апелянтом своїх зобов`язань з третіми особами не повинно впливати на можливість неухильного виконання останнім вимог Кодексу адміністративного судочинства України щодо оформлення апеляційної скарги та дотримання строку апеляційного оскарження, що, у свою чергу, не може ставитись в залежність від правовідносин, у які апелянт вступає в інших сферах його діяльності, оскільки ці фактори не є взаємопов`язаними. Обставини зазначені апелянтом як поважні, самі по собі, не можуть свідчить про вжиттям ним всіх дій для виконання останнім вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, матеріали справи взагалі не містять доказів наявності у апелянта у цей період кошторису, проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису або тимчасового розпису бюджету, які б свідчили про здійснення апелянтом видатків бюджету, передбачених для сплати судового збору. Крім того, апелянт мав право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору. Суд зазначає, що зазначені посилання апелянта не повинні впливати на можливість неухильного виконання останнім вимог Кодексу адміністративного судочинства України щодо оформлення апеляційної скарги та дотримання строку апеляційного оскарження.

Обставини звернення апелянта з первинною апеляційною скаргою (яку було залишено без руху та повернуто з підстав несплати судового збору) у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, оскільки невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень. Апеляційний суд, залишаючи без руху первинну апеляційну скаргу, вказав на спосіб усунення її недоліку шляхом надання документу про сплату судового збору, що не було виконано у встановлений судом строк.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, що викладені у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 825/1378/17, від 08 листопада 2019 року у справі № 813/258/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 804/3200/18, а також Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2021 року справі № 640/3393/19 та в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України і частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення даного процесуального питання.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 розд. І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду (справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини»).

Таким чином, апеляційний суд приходить до переконання, що недоліки, зазначені в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом не усунуті.

Відповідно до положень частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі (пункт 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).

На підставі викладеного, керуючись статтями 298, 299, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, наведені в заяві про поновлення строку апеляційного оскарження Волинської митниці.

Відмовити у задоволенні заяви про поновлення строку апеляційного оскарження Волинської митниці.

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року у справі № 140/8462/22 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАС-ГРУП" до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач С. П. Нос судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук