Рішення

від 07.03.2024 по справі 612/836/23

БЛИЗНЮКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

612/836/23, 2/612/8/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

07 березня 2024 року смт Близнюки

Близнюківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Масло С.П.

за участю секретаря судового засідання Чміль Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Близнюки в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , в якій просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 27.09.2011, станом на 01.11.2023 у розмірі еквівалентному 9756 доларів США 85 центів, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу.

В обґрунтування позову вказала, 27.09.2011 відповідач взяв у позику у ОСОБА_4 грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 70000,00 (сімдесят тисяч гривень 00 копійок), що на момент укладання цього договору за середнім курсом продажу доларів США приватним особам банками України є еквівалентом суми 8750 (вісім тисяч сімсот п`ятдесят) доларів США, які зобов`язався повернути до 01.01.2020 включно без оплати відсотків за користування коштами.

Відповідач у строк до 01.01.2020, а також станом на дату подачі позову до суду суми позики не повернув, у зв`язку з чим допустив порушення умов договору позики, тому позивач вимагає наступного.

Прострочення відповідача складає 1400 днів (з 01.01.2020 по 01.11.2023), тому позивач має право отримати 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Сума 3% річних складає 1006,85 доларів США (розрахунок 3% річних: 8750 доларів США суми позики х 3% / 365 днів х 1400 днів = 1006,85 доларів США).

Оскільки сума позики визначена з посиланням на еквівалент у доларі США, тоді відповідно сума 3% річних розраховується з урахуванням цього та підлягає стягненню з відповідача сума в розмірі еквівалентному 1006,85 доларів США, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу.

Позикодавець ( ОСОБА_4 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Єдиним спадкоємцем, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , є його рідний син - позивач.

З урахуванням положень статей 1218-1219 ЦК України, позивач набув права за договором позики (як кредитора, позикодавця), а отже має право на стягнення грошових коштів в судовому порядку.

Позивач ОСОБА_2 є неповнолітнім (повних 16 років), тому відповідно до положень ст. 242 ЦК України, ОСОБА_1 є його законним представником та діє в його інтересах.

Ухвалою суду від 06.11.2023 заяву про забезпечення позову задоволено.

Ухвалою судді від 14.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 06.12.2023 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 11.01.2024 підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Законний представник позивача та представник позивача адвокат Лиска П.О. в судове засідання не з`явилися, адвокат надав заяву в якій просить суд розглянути справу без їх участі, позовні вимоги просить задовільнити в повному обсязі. Проти розгляду справи в заочному порядку не заперечує. Докази понесення судових витрат на правову допомогу будуть заявлені протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, про що робить відповідну заяву відповідно до положень ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Відповідач у судове засідання, повторно, не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причин неявки відповідач суду не повідомив, відзиву на позов не надав.

Згідно ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, не подано відзиву на позов, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи згоду позивача і наявність достатніх даних для вирішення спору, вважає можливим ухвалити заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, оглянувши оригінал Договору позики №1088 від 27.09.2011, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що між ОСОБА_4 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) було укладено Договір позики №1088 від 27.09.2011 (далі Договір), який посвідчено приватним нотаріусом Близнюківського районного нотаріального округу Харківської області Яременко Г.В.

Відповідно до п. 1 Договору, позикодавець передає позичальнику позику 70000 грн., що на момент укладення цього договору за середнім курсом продажу доларів США приватними особам банками України є еквівалентом суми 8750 доларів США. Цей договір є безпроцентним.

Відповідно до п. 2 Договору, вказану суму грошей позичальник зобов`язується повернути до 01.01.2020.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

Листом приватного нотаріуса Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Яременко Г.В. від 27.10.2023 №112-01-16 підтверджується, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є спадкоємцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З копії Спадкової справи 76/2013, заведеної після смерті ОСОБА_4 , вбачається, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та є єдиним спадкоємцем за законом останнього.

ОСОБА_1 було направлено ОСОБА_3 намір про мирне врегулювання спору, в якій просила повернути заборгованість у розмірі 334250,00 грн., що є еквівалентом 8750 доларів США за середнім курсом продажу доларів США 38,2 грн. за долар. Даний лист було отримано ОСОБА_3 20.09.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №6460207056068.

Докази повернення позиченої суми за Договором позики №1088 від 27.09.2011 матеріали справи не містять, і таких доказів відповідачем не надано.

Згідно ст.. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Приписами ч.ч.2,3ст.1223ЦК Українивизначено,що уразі відсутностізаповіту,визнання йогонедійсним,неприйняття спадщиниабо відмовивід їїприйняття спадкоємцямиза заповітом,а такожу разінеохоплення заповітомусієї спадщиниправо наспадкування зазаконом одержуютьособи,визначені устаттях1261-1265цьогоКодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно дост..1268ЦК України,спадкоємець зазаповітом чиза закономмає правоприйняти спадщинуабо неприйняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Враховуючи вищенаведені норми права, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 як єдиний спадкоємець за законом після померлого ОСОБА_4 успадкував права померлого, які пов`язані з поверненням позики за договором позики №1088 від 27.09.2011.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання:«Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».

Судом встановлено, не спростовано матеріалами справи, те, що 27 вересня 2011 року між сторонами укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Близнюківського районного нотаріального округу Харківської області Яременко Г.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1088.

Відповідно до умов п. 1 договору позики, позикодавець передає позичальнику позику 70000 грн., що на момент укладення цього договору за середнім курсом продажу доларів США приватними особам банками України є еквівалентом суми 8750 доларів США. Цей договір є безпроцентним.

Відповідно до п. 2 Договору, вказану суму грошей позичальник зобов`язується повернути до 01.01.2020.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач отримав позику в загальному розмірі 70000,00 грн., що на день підписання договору відповідає 8750,00 доларам США за середнім курсом продажу доларів США приватними особам банками України, тобто за курсом, який визначений в договорі позики та складає 1 долар США = 8,00 гривень (70000 грн./8750доларів США). Такий курс 1 долар США = 8,00 гривень зазначено в позові, тобто визнано позивачем та його представником.

Отже, суд дійшов висновку, що предметом договору позики є 70000,00 грн , що еквівалентно 8750 доларів США, за курсом 1 долар США = 8,00 гривень, і саме таку суму боргу відповідач отримав в борг. Вказана позика була отримана відповідачем у гривні, а не в доларах США. Крім того, відповідно до п. 2 Договору позики саме таку суму грошей відповідач зобов`язався повернути до 01.01.2020.

Посилання позивача про обов`язок відповідача сплатити у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу є таким, що суперечить умовам договору.

Так, Верховним Судом у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 301/2052/18, зазначено, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 ЦК України). Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України). У разі отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України). Відповідно до положень п. 2 договору позики грошову суму відповідач зобов`язувався повернути готівкою частинами за встановленим графіком, платежами не менше як 5,477 тис. грн, що еквівалентно 537 євро, у порядку та згідно з умовами, передбаченими цим договором. Таким чином, розмір періодичних платежів, які мав сплачувати позичальник, також визначено за обмінним курсом: один євро дорівнює 10,2 грн на день передачі грошей. Зазначені положення договору позики відповідають положенням ст. 533 ЦК України.

У вказаній справі Верховний Суд виснував, що «суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки предметом договору позики є 306 тис. грн, що еквівалентно 30 тис. євро, за встановленим сторонами договору обмінним курсом 10,20 грн за один євро, і саме таку суму грошових коштів позивач отримав протягом 2013 -2016 років від відповідача. Тому посилання позивача на курс НБУ станом на 27 вересня 2018 року 33,03 грн за один євро (на час пред`явлення позову) є таким, що суперечить умовам укладеного сторонами договору позики».

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

По даній справі сторони погодили курс долару США до гривні станом на час підписання договору 27 вересня 2011 року, і відповідач взяв на себе обов`язок повернути грошову суму, яка в гривневому еквіваленті буде відповідати сумі, що була йому передана, а саме 70000 грн. Домовленості про повернення відповідачем позивачу гривневого еквівалента, що буде відповідати 8750 доларам США за курсом НБУ на день повернення позики, між сторонами не укладалося.

Доводи позову про те, що відповідач зобов`язаний за умовами Договору позики повернути позичальнику грошову суму, яка в гривневому еквіваленті буде відповідати 8750 додарам США за курсом Національного Банку України на день повернення позики, оскільки таке є власним помилковим трактуванням змісту укладеного між сторонами правочину.

Натомість положення Договору позики свідчать про обов`язок позичальника повернути грошову суму, яка в гривневому еквіваленті буде відповідати сумі, що була йому надана в позику.

В позику відповідачем отримано саме 70000 грн.

Про те, що якщо умовами договору чітко передбачено надання грошей у гривнях, то така ж сума й підлягає стягненню, йдеться і в постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №757/21343/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Проте по цій справі сторони погодили курс долару США до гривні станом на час підписання Договору 27 вересня 2011 року, і відповідач взяв на себе обов`язок повертати грошову суму, яка в гривневому еквіваленті буде відповідати сумі, що була їй передана, а саме 70000 грн. Домовленості про повернення відповідачем гривневого еквівалента, що буде відповідати 8750 доларам США за курсом НБУ на день повернення позики, між сторонами не укладалося.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача за Договором позики №1088 від 27.09.2011 підлягає до стягнення основний борг у розмірі 70000 грн.

Щодо стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми за прострочення виконання грошового зобов`язання суд зазначає наступне.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, пред`являючи вимоги про погашення позики, просив у тому числі, крім суми основного боргу, стягнути 3% річних на суму простроченої заборгованості.

Як вже було встановлено судом, відповідач прострочив виконання зобов`язання за Договором позики від 27.09.2011, оскільки обов`язок по поверненню позики сплив 01.01.2020, а позика повернута не була.

Також, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 70000,00 грн , оскільки саме таку суму боргу відповідач отримав в борг, і саме таку суму грошей відповідач зобов`язався повернути до 01.01.2020.

Відповідно доп.18Прикінцевих таперехідних положеньЦК України,у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У позові позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних за період з 01.01.2020 по 01.11.2023.

Враховуючи положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд дійшов висновку, що підлягає стягненню 3 % річних за незаконне використання коштів за період з 01.01.2020 по 23.02.2022 включно. Стягнення 3 % річних за незаконне використання коштів з 24.02.2022 по 01.11.2023 суперечить вищенаведеній нормі права, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Отже, 3% річних слід розраховувати за наступною формулою: 70000 (сума боргу) х 3 % / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення/100%. При цьому, за період з 01.01.2020 по 23.02.2022 включно кількість днів прострочення склала 785 днів.

Таким чином, 3 % річних складають: 70000х3%/365х785/100 = 4516,44 грн.

Доводи позову, що 3 % слід стягувати в розмірі еквівалентному 1006,85 доларів США, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим на день платежу вже оцінювались судом та були відхилені з підстав наведених вище у рішенні.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню заборгованість за Договором позики від 27.09.2011 у розмірі 70000 грн. 00 коп. за основним боргом, та 3 % річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 4516,44 грн. за період з 01.01.2020 по 23.02.2022 включно. Всього підлягає до стягнення сума в розмірі 74516,44 грн.

Щодо заяви представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу та подання доказів понесення витрат на правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 246 ЦПК України передбачено, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Частиною 2 ст. 246 ЦПК України встановлено, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відтак, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу за заявою представника позивача.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати зі сплати судового збору за подачу позову та заяву про забезпечення позову пропорційно (21%) задоволеним позовним вимогам.

Також, суд вирішує питання щодо заходів забезпечення позову відповідно до положень ч.ч.7,8 ст. 158 ЦПК України, які були вжиті 06.11.2023 судом за результатами розгляду заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 76-81, 89 , 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 352 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики від 27.09.2011 у загальному розмірі 74516 (сімдесят чотири тисячі п`ятсот шістнадцять) грн. 44 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 858 (вісімсот п`ятдесят вісім) грн. 23 коп.

В іншій частині позовних вимог в задоволенні позову відмовити.

Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Близнюківського районного суду Харківської області від 06 листопада 2023 року по справі № 612/836/23, а саме:

1) накладення арешту на земельну ділянку площею 5,3546 га, кадастровий номер 6320683000:02:000:0054, яка розташована на території Кіровської сільської ради Лозівського (колишнього Близнюківського) району Харківської області, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (реєстраційний номер майна 1800438463206), що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 ;

2) заборона державним реєстраторам прав на нерухоме майно будь-яких органів, а також нотаріусам та особам уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження, здійснювати реєстраційні дії щодо відчуження будь-яким способом (в т.ч. шляхом продажу, дарування, поділу, виділу, внесення до статутного капіталу, передачі в іпотеку) земельну ділянку площею 5,3546 га, кадастровий номер 6320683000:02:000:0054, яка розташована на території Кіровської сільської ради Лозівського (колишнього Близнюківського) району Харківської області, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (реєстраційний номер майна 1800438463206), що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 ;

3) заборона ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) передавати в іпотеку земельну ділянку площею 5,3546 га, кадастровий номер 6320683000:02:000:0054, яка розташована на території Кіровської сільської ради Лозівського (колишнього Близнюківського) району Харківської області, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (реєстраційний номер майна 1800438463206) та укладати пов`язані з іпотекою договори,

продовжують діятипротягом дев`яностаднів здня набраннярішенням законноїсили абоможуть бутискасовані завмотивованим клопотаннямучасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Призначити у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, судове засідання для вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу, за заявою представника позивача ОСОБА_5 заявленої у порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України, на 21 березня 2024 року на 14 годину 00 хвилин. У судове засідання викликати учасників справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду в тридцятиденний строк з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 07.03.2024.

Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) в інтересах якого діє ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Суддя С.П. Масло