Постанова

від 16.07.2024 по справі 612/836/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 липня 2024 року

м.Харків

справа № 612/836/23

провадження №22-ц/818/2029/24

провадження №22-ц/818/2192/24

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

Суддів: Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, -

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_4 на заочне рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 07 березня 2024 року та додаткове рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 21 березня 2024 року, постановлені суддею Масло С.П.

в с т а н о в и в:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 27.09.2011, станом на 01.11.2023 у розмірі еквівалентному 9756 доларів США 85 центів, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу.

Заочним рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 07 березня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики від 27.09.2011 у загальному розмірі 74516 грн. 44 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 858 грн. 23 коп. В іншій частині позовних вимог в задоволенні позову відмовлено. Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Близнюківського районного суду Харківської області від 06 листопада 2023 року по справі № 612/836/23 продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Додатковим рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 21 березня 2024 року заяву задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_1 витратина професійну правничу допомогу у розмірі 7980 грн. 00 коп. В іншій частині вимог в задоволенні заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Лиска Павло Олександрович просить скасувати заочне рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, провести розподіл судових витрат.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відповідач взяті на себе зобов`язання перед позивачем належним чином не виконав, таким чином з нього підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 27 вересня 2011 року у розмірі еквівалентному 8750 доларів США 00 центів, що підлягає сплаті в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу. Наголошує, що закон не забороняє визначення еквіваленту у іноземній валюті. Ураховуючи умови укладеного договору та положення статті 533 ЦК України, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про стягнення суми боргу у розмірі 70000 грн, а не еквівалент 8750 тис. доларів США. Також просить стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу у повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов`язання за договором позики належним чином не виконав, що є підставою для стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 70000,00 грн та 3% річних у сумі 4516,44 грн. Суд вважав посилання позивача про обов`язок відповідача сплатити у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу є таким, що суперечить умовам договору.

Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що 27 вересня 2011 року між сторонами укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Близнюківського районного нотаріального округу Харківської області Яременко Г.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1088.

Відповідно до умов п. 1 договору позики, позикодавець передає позичальнику позику 70000 грн., що на момент укладення цього договору за середнім курсом продажу доларів США приватними особам банками України є еквівалентом суми 8750 доларів США. Цей договір є безпроцентним.

Відповідно до п. 2 Договору, вказану суму грошей позичальник зобов`язується повернути до 01.01.2020.

Відповідач отримав позику в загальному розмірі 70000,00 грн., що на день підписання договору відповідає 8750,00 доларам США за середнім курсом продажу доларів США приватними особам банками України.

Поняття позикових відносин і договору позики визначаються положеннями главою 71 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ст.1046 ЦКза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другійст. 640 ЦК, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно із частиною другоюстатті 1047 ЦК Українина підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК Українивизначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другоїстатті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2017 року № 6-996 цс 17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712 цс 19), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (провадження № 14-48 цс 21).

Крім того, частиною першоюстатті 1049 ЦК Українивстановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей1046,1047 ЦК Українисуд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідні правові висновки про застосування статей1046,1047 ЦК Українимістяться в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

Згідно з частиною першоюстатті 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини другоїстатті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині першійстатті 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сам факт наявності у позивача договору позики підтверджує виникнення між сторонами правовідносин щодо отримання позики відповідачем.

Матеріали справи свідчать про те, що за договором позики від 27 вересня 2011 року відповідач отримав у борг грошові кошти у розмірі 70 000 гривень, що еквівалентно 8750 доларам США, строком до 01 січня 2020 року (а.с.8).

Матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем зобов`язань за договором позики.

Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 27 вересня 2011 року, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Проте судом невірно визначено розмір заборгованості.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України;

Оскільки Відповідачу у позику передано 70000,00 тис. грн., із зазначенням еквіваленту іноземної валюти, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та безпідставно стягнув суму боргу без застосування вказаної норми закону.

Офіційний курсдолара надень постановленнярішення суду07.03.2024був 38,2664 грн за 1 долар, таким чином сума заборгованості становить 7850*38,23=300341,00 грн.

Тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає саме зазначена сума.

Що стосується вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми 3% річних, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно дост. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526ЦК Українивизначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимогЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1статті 598ЦК Українипередбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема,статтею 599ЦК Українизакріплено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до положень ч. 2ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Правиламист.12ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст.533ЦК Українигрошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Частина 1ст.530ЦК Українипередбачає, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На час постановлення судового рішення судом першої інстанції відповідач ОСОБА_3 борг, згідно договору позики від 27.09.2011 року не повернув.

Статтею 610ЦК Українивстановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписамистатті 625ЦК Українивизначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до розрахунку наданого позивачем, 3% річних за несвоєчасне виконання зобов`язання щодо повернення позивачу боргу за договором позики від 27.09.2011 року в сумі 8750 доларів США грн становить 1400 дні, та з урахуванням розміру боргу 38522,08 грн.

Виходячи з вищевикладеного стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає сума в розмірі 300341,00 грн, що еквівалентно 8750 Доларів США, та 3% річних від суми боргу у сумі 38522,08 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про скасування додаткового рішення суду судова колегія зазначає наступне.

31.10.2023 між адвокатом Лиска П.О. та ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги.

Згідно п.8 договору сторони погодили, що адвокат отримає фіксований розмір гонорару у сумі 38000,00 грн.

На підтвердження виконання зобов`язань за договором про надання правової допомоги, адвокатом Лиска П.О. надано звіт від 08.03.2024, в якому детально визначено перелік наданих послуг, виконаних адвокатом, а саме ознайомлення з матеріалами справи; складання позовної заяви, клопотання про витребування доказів, заяви про забезпечення позову, участь у судових засіданнях; здійснення контролю за виконанням ухвали; ознайомлення із рішенням суду.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру від 08.03.2024 ОСОБА_1 сплатила на суму 38000 грн.

Стаття 133 ЦПК Українивизначає види судових витрат.

Так судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Зі змісту статті 58 ЦПК Українивбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно достатті 60 ЦПК Українипредставником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідностатті 15 ЦПК Українипредставництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертоюстатті 62 ЦПК Українивизначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно доЗакону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

У відповідності достатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 137 ЦПК Українивстановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати на правничу допомогу адвоката можуть включати в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.

Для того, щоб суд міг визначити розмір понесених витрат на правничу допомогу з метою їх подальшого розподілу, сторона по справі повинна подати детальний опис наданих робіт (послуг) та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При відшкодуванні витрат на правничу допомогу розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих доказів (договори, рахунки, акти виконаних робіт тощо). У такому випадку важливо, щоб договір про надання правничої допомоги був з прозорим ціноутворенням, аби суд міг об`єктивно оцінити вартість та обсяги роботи адвоката. Адвокат повинен також надати детальний опис виконаних робіт з наданням доказів (документального підтвердження) факту виконаних адвокатом робіт.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 року, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертійстатті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

З урахуванням вимог розумності та справедливості, виваженості, складності справи та реального обсягу робіт, судова колегія вважає, що наявні підстави для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 15000,00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.10ст. 141 ЦПК Українипри частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи викладене, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір у розмірі 3550 грн за подання позовної заяви та 4260,00 грн за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст.367,368,369,376,381,382,383,384 ЦПК Українисуд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 07 березня 2024 року та додаткове рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 21 березня 2024 року змінити.

Позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , заборгованість за Договором позики у сумі 300341,00 грн, що еквівалентно 8750 доларів США та 3% річних у сумі 38522,08 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 7810, 00 грн..

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбаченихст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Ю.М. Мальований

В.Б. Яцина

Повне судове рішення складено 17 липня 2024 року.