Рішення

від 05.03.2024 по справі 629/20/24

ЛОЗІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 629/20/24

Номер провадження 2/629/329/24

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2024 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Цендри Н.В., за участю секретаря Андрієнко С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кардсервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого зазначив, що 16.12.2019 року між ТОВ «Кардсервіс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №191202-017. Відповідно до умов якого Позичальнику було надано кредит у рамках кредитної лінії у розмірі 20272,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності. Строк дії договору становить з 16.12.2019 року по 16.06.2020 року. Кредит надавався на отримання послуг з оформлення документів. Для забезпечення виконання кредитного зобов`язання 16.12.2019 року між ТОВ «Кардсервіс» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №191202-017/1. Позичальник своїх зобов`язань за договором належним чином не виконує, внаслідок чого має заборгованість, яка станом на 17.08.2023 року становить 67201,68 грн., з яких: 20272,00 грн. прострочена заборгованість за сумою кредиту; 44598,40 грн. прострочена заборгованість за процентами; 1013,60 грн. строкова заборгованість за процентами; 1317,68 грн. строкова заборгованість за штрафами та пенею 1317,68 грн. 22.11.2023 року товариство звернулося із досудовою вимогою про дострокове стягнення заборгованості до відповідачів, однак станом на дату звернення до суду з даним позовом заборгованість відповідачами не погашана. В зв`язку з чим представник позивача просить стягнути солідарно з відповідачів вищевказану заборгованість, а також суму сплаченого судового збору у розмірі 2684,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08.01.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

15.02.2024 року представником відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокатом Рекуха В.Г. надано відзив на позовну заяву, в якому останній просить у задоволенні позову ТОВ «Кардсервіс» про солідарне стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №191202-017 від 16.12.2019 року за період з 02.12.2019 по 17.08.2023 у розмірі 67201,68 грн., відмовити у повному обсязі. В обґрунтування відзиву вказав, що в грудні 2019 року ОСОБА_1 вирішив поїхати до країни Ізраїль з метою офіційного працевлаштування на роботу, пов`язану з будівництвом та наданням послуг у цій сфері. В одній з компанії, назву якої він не пам`ятає, можливо, це було ТОВ «Загран Сервіс» з міста Києва, йому повідомили, що вони займаються офіційним працевлаштуванням на роботу громадян України за кордоном, у тому числі в Ізраїлі. Під час розмови була досягнута домовленість, що компанія після приїзду ОСОБА_1 до Ізраїль, бере на себе зобов`язання працевлаштувати його на роботу, а він за надання вказаної послуги (офіційне працевлаштування на роботу) сплачує 20 000 грн., а також сплачує на протязі року певний відсоток від своєї зарплати представнику компанії, який знаходиться в Ізраїлі. Також було домовлено, що компанія направить йому відповідні документи для підписання, які підтверджують досягнуті усні домовленості. Ознайомившись з документами, які надійшли на його адресу Новою поштою, ним було встановлено, що йому був направлений для підписання договір відповідно до якого йому надавався кредит у розмірі 20272,00 грн. на отримання послуг з оформлення документів, шляхом оплати за його доручення на ТОВ «Загран Сервіс», код ЄДРПОУ 40448752 за реквізитами: р/р НОМЕР_1 в ПАТ «Приватбанк», МФО 300711. Розуміючи, що умови договору, наданого для підписання ОСОБА_1 , не відповідали вищевказаним домовленостям, які були досягнуті під час розмови по телефону з представником компанії, відповідач вирішив не підписувати сам кредитний договір, а підписав тільки колонтитули сторінок договору, так як вважав, що якщо компанія не виконає своїх зобов`язань щодо його офіційного працевлаштування, то і в нього відповідно не буде обов`язку сплачувати вказані вище кошти. Крім того, ОСОБА_1 за свою дружину ОСОБА_2 , якої на той час не було вдома, можливо, підписав договір поруки. Будь-яких інших документів, у тому числі, доручення на перерахування 20 272,00 грн. на ТОВ «Загран Сервіс» не підписував і серед документів його взагалі не було. Після відправки вказаних вище документів в м. Київ, до ОСОБА_1 зателефонувала таж сама дівчина, з якою він домовлявся про офіційне працевлаштування в Ізраїлі, і повідомила, що попередні домовленості залишаються у силі, і він може збиратися для виїзду на роботу в Ізраїль. Коли ОСОБА_1 приїхав до офісу компанії, то від працівника компанії отримав інструкції як потрібно себе вести та що казати в аеропорту при в`їзді до Ізраїлю, хто його буде чекати після проходження паспортного контролю, і з ким там підтримувати зв`язок. Також він отримав квиток на літак, який замовляв через компанію за власний кошт. Після вказаної зустрічі, він наступного дня вилетів до Ізраїлю, але не пройшов паспортного контролю, без пояснення причин не був допущений на територію Ізраїлю, у зв`язку з чим вимушений був повернутися додому. У зв`язку з тим, що офіційне працевлаштування ОСОБА_1 в Ізраїлі не відбулося з вищевказаних причин, а також у зв`язку з тим, що він не підписував надісланий йому по пошті кредитний договір від 16.12.2019 року, представник вважає, що у відповідачів відсутній обов`язок сплачувати будь-кому кошти за послуги, які не були надані. Вказав, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження укладання спірного договору між ТОВ «Кардсервіс» та ОСОБА_1 , а також, що кошти в сумі 20272,00 грн. за дорученням ОСОБА_1 були перераховані позивачем на рахунок ТОВ «Загран Сервіс».

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Кардсервіс». Позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник адвокат Рекуха В.Г. в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомили. З заявами про неможливість розгляду справи у їх відсутність до суду не зверталися.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши надані докази, доводи сторони відповідача, викладені у відзиві, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

16.12.2019 року між ТОВ «Кардсервіс» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (кредитної лінії) № 191202-017. Відповідно до умов якого ОСОБА_1 був наданий кредит у рамках кредитної лінії у розмірі 20272 грн. на отримання послуг з оформлення документів, шляхом оплати за його дорученням на ТОВ «Загран Сервіс», код код ЄДРПОУ 40448752 за реквізитами: р/р НОМЕР_1 в ПАТ «Приватбанк», МФО 300711. Строк дії Договору становить з 16.12.2019 року по 16.06.2020 року. Процентна ставка за договором є фіксованою.

Відповідно до п.п. 7.2. Кредитного договору, у разі порушення виконання зобов`язань щодо погашення суми кредиту та\або процентів за Договором, він зобов`язується сплатити на користь Кредитодавця штраф. У разі несвоєчасної оплати кожного щомісячного платежу (понад 7 календарних днів) Позичальник оплачує штрафи у розмірі 10% від загальної суми простроченої заборгованості.

16.12.2019 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Кардсервіс» було укладено договір поруки №191202-017/1. У відповідності до даного договору ОСОБА_2 зобов`язалася перед Кредитором за виконання зобов`язань ОСОБА_1 у розмірі, що виникли з договору №191202-017 від 16.12.2019 року, укладеного між Позичальником та Кредитодавцем.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (ст. 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ст. 554 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України (далі ЦК).

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК).

Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 640/13154/14-ц (провадження № 61-8753св20) зазначено, що "відповідно до частини першої статті 1054, статті 1055 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Підпис у договорі - це дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, що підпадає під поняття "правочин" (стаття 202 ЦК України), і стверджує про волевиявлення сторони. Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа (правова позиція Верховного суду України, висловлена у постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13)".

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, (стаття 628 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно положень ст. 1047 ч.1 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Наявність підпису відповідача ОСОБА_1 на кожній сторінці договору свідчить про те, що останнім було погоджено умови надання кредиту, його повернення, сплати відсотків за його користування та штрафу у випадку невиконання зобов`язання (а.с.7-9).

Доказів, що підпис в Договорі № 191202-017 не належить відповідачу ОСОБА_1 та те, що підпис в Договорі поруки не належить ОСОБА_2 відповідачами до суду не надано. З клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи з метою доведення факту не підписання ними оспорюваних договорів не зверталися.

Тому твердження представника позивача, що відповідач не підписував надісланий йому спірний договір, а тільки колонтитули сторінок договору, та можливо ОСОБА_1 підписав договір поруки є безпідставними. Крім того, як договір на отримання кредиту так і договір поруки містять персональні дані відповідачів, зокрема, їх паспортні дані та номери картки платників податків, які останніми не заперечуються.

Матеріали справи не містять даних, що договори у встановленому законом порядку відповідачами оспорювалися та визнавалися недійсними.

Таким чином, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно з яким позивач надав клієнту грошові кошти у кредит, а останній зобов`язався їх повернути відповідно до графіку платежів. Також було встановлено, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір поруки.

Згідно із ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов`язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити відсотки.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 525 ЦK України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено законом чи договором.

За правилами ст.526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Приписами ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним Договором.

Відповідно до змісту ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до розрахунку кредитної заборгованості за кредитним договором №191202-017 від 16.12.2019 року, заборгованість ОСОБА_1 за період з 02.12.2019 року по 17.08.2023 року складає 67201,68 грн., з яких: 20272,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 46929,68 грн. - заборгованість по нарахованим відсоткам за користування кредитом.

Щодо нарахування позивачем відсотків за користування кредитом в період з 02.12.2019 року по 17.08.2023 року суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 598 та ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно з положеннями ЦК України мають різний зміст.

Так, відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Цей строк починає спливати з моменту укладення договору, хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відтак, закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" визначені у ст. 530 ЦК України, згідно з ч. 1 якої якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.

Водночас, ч. 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що у разі якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч. 1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 також викладена правова позиція, у відповідності до якої, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України, як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні, проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи строк дії договору встановлено до 16.06.2020 року.

Відповідач просить стягнути плату за користування кредитом станом на 17.08.2023 року.

Отже відповідач мав право на нарахування відсотків за користування кредитом лише до 16.06.2020 року, тобто у межах погодженого сторонами строку кредитування, в межах строку дії договору. Подальше нарахування процентів є безпідставним.

З урахуванням викладеного, суд вважає безпідставним нарахування позивачем відповідачу заборгованості за процентами після спливу строку кредитування, тобто після 16.06.2020 року.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, належними і допустимими доказами по справі підтверджується факт укладення між сторонами спірного правочину, погодження ними всіх його істотних умов.

При цьому представником відповідачів в спростування доводів позивача щодо перерахунку кредитних коштів, у розмірі, зазначеному в Договорі не надано жодних доказів того, що вказані кошти не були перераховані відповідно до умов Договору. Так само як і не надано доказів, що працевлаштування відповідача ОСОБА_1 в Ізраїлі не відбулося, на що представник посилався як на підставу відсутності обов`язку сплачувати кошти за послуги надані позивачем.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 не виконав передбачені кредитним договором і законом зобов`язання, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором, то суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 27671,28 грн., з яких: 20272,00 грн. заборгованість по тілу кредиту; 6081,60 грн. заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом; 1317,68 заборгованість за штрафами.

Щодо солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, то згідно ст. 541 ЦК України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язань. У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, що відповідає вимогам ст. 543 Цивільного Кодексу України

Відповідно до ст. 141 ЦПК України та абз. 1 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» суд стягує з відповідачів на користь позивача сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1105,18 грн.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд відмічає, що, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Боттацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача суду надано: договір про надання правової допомоги №21-06/2023 від 21.06.2023 року укладений між ТОВ «Кардсервіс» та адвокатським об`єднанням «Правовий діалог», акт приймання-передачі справ на надання правової допомоги від 27.10.2023 року, акт №80 приймання-передачі наданої правової допомоги за Договором про надання правової допомоги №21-06/2023 від 21.06.2023 року, згідно якого вартість наданих послуг за період з 21.06.2023 року по 05.12.2023 року складає 7000 грн.

При визначенні судом розміру витрат на професійну правничу допомогу судом враховується, що представник позивача в судове засідання не прибував, спори вказаної категорії є поширеними та не мають особливої складності, а обсяг наданих адвокатом послуг фактично складається лише зі складення позовної заяви, підготовки та друку необхідних документів.

Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3500,00 грн.

Керуючись ст.ст. 137, 141, 258, 259, 264-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кардсервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кардсервіс» суму заборгованості за договором №191202-017 в розмірі 27671,28 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кардсервіс» судовий збір у розмірі 1105,18 гривень по 552 гривні 59 копійок з кожного.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кардсервіс» витрати на правничу допомогу розмірі 3500 гривня по 1750 гривень з кожного.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кардсервіс, код ЄДРПОУ 39551837, адреса: 01133, м. Київ, вул. Є.Коновальця, буд.36Д.

Відповідач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Наталія ЦЕНДРА