Постанова

від 07.03.2024 по справі 700/953/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2024 року

Справа № 700/953/23Провадження № 22-ц/821/480/24категорія: на ухвалу

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Василенко Л. І.,

суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

секретаря Ярошенка Б. М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

треті особи: Виконавчий комітет Звенигородської міської ради (орган опіки та піклування), Служба у справах дітей виконавчого комітету Лисянської селищної ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 26 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Виконавчий комітет Звенигородської міської ради (орган опіки та піклування), Служба у справах дітей Лисянської селищної ради, про позбавлення батьківських прав, у складі судді Пічкур С. Д.,

в с т а н о в и в :

04 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Виконавчий комітет Звенигородської міської ради (орган опіки та піклування), Служба у справах дітей Лисянської селищної ради, про позбавлення батьківських прав.

Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 26 січня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв`язку зі зловживанням процесуальними правами.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер. Виходячи із змісту позовної заяви та доданих до неї документів встановлено, що позов має штучний характер, відсутній предмет спору, оскільки відповідач визнає позов і сторони фактично проживають разом. З урахуванням існуючого воєнного стану в України, подання такого позову за вказаних обставин спільного проживання є завідомо безпідставним. Судом також встановлено, що відповідач умисно зареєструвалась у смт. Лисянка, що б штучно визначити підступність не за місцем свого фактичного проживання, що теж вказує на зловживання правом як позивачем так і відповідачем.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 26.01.2024 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції зазначені обставини, які суперечать інформації яка наявна в матеріалах справи, а саме судом констатовано про відсутність спору на тій підставі, що відповідач визнала позов, проте визнання позову відповідачем лише підтверджує позицію позивача та вказує на її не бажання зберегти батьківські права. Суд першої інстанції вказав, що відповідач умисно зареєструвалась у смт. Лисянка для визначення підсудності справи не за своїм фактичним місцем проживання. Також, суд звинуватив як позивача так і відповідача в зловживанні процесуальними правами, проте судом не було конкретизовано якими саме правами сторони зловживали. Суд також зазначив, що сторони у справі проживають разом, проте суду були надані докази, що відповідач у справі проживає в смт. Лисянка, а тому дані факти спростовують позицію суду про нібито очевидно штучний характер спору та зловживання позивачем своїми процесуальними правами.

Вважає, що позовна заява не має штучного характеру, вимоги позивача підтверджуються рядом доказів, які долучені до позову, а подання позовної заяви в розумінні ст. 44 ЦПІК України не може вважатись зловживанням процесуальними правами.

Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.

Сторони повідомлялись належним чином про дату, час та місце судового засідання.

Від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без його участі, та без участі його представника.

Від представника служби у справах дітей Звенигородської міської ради надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам.

Виходячи із змісту оскаржуваноїухвали,на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Виконавчий комітет Звенигородської міської ради (орган опіки та піклування), Служба у справах дітей Лисянської селищної ради, про позбавлення батьківських прав.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За приписами статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних правце застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Аналіз зазначених законодавчих норм вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Проте, слід враховувати, що будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки суб`єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (даліЦК України) однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Тобто цивільне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.

Крім того, відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою (пункти 2, 3, 4 частини другої статті 44 ЦПК України).

Отже, на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язокдобросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права.

Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

Ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу.

При цьому наведений у частині другій статті 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.

Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 08 грудня 2021 року в справі № 2-25/2006 (провадження № 61-14703св20).

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заявлення таких позовних вимог є очевидно безпідставними та є зловживанням позивачем своїми процесуальними правами, що відповідно до ст. 44 ЦПК України є підставою для залишення позову без розгляду.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Суд першої інстанції встановив, що відповідач умисно зареєструвалась у смт. Лисянка, що б штучно визначити підсудність не за місцем свого фактичного проживання, що теж вказує на зловживання правом як позивачем так і відповідачкою.

Проте, жодних підтверджень стосовно місця проживання відповідача за адресою АДРЕСА_1 матеріали справи не містять. Більш того ОСОБА_2 за адресою зазначеною в позовній заяві було особисто отримано поштове відправлення яким направлено копію позову з додатками та ухвалу суду, про що свідчить рекомендоване повідомлення /а.с.38/.

Також судом на виконання частини першої статті 187 ЦПК України зроблено запит про зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування) фізичної особи відповідача, та згідно отриманої відповіді ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 /а.с.66-67/.

Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання суду першої інстанції на те, щопозов має штучний характер, відсутній предмет спору, оскільки відповідач визнає позов і сторони фактично проживають разом є передчасними та не підтвердженими належними доказами.

Надання Службою у справах дітей, висновку про відсутність підстав для позбавлення батьківських прав відповідача не свідчить про те, що між сторонами відсутній спір.

Відсутність заперечень з боку відповідача щодо позбавлення її батьківських прав також не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.

У справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права таКонвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (частина 1 статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що визначення предмета та підстав спору є правом позивача. А встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи по суті.

Натомість суд першої інстанції у підготовчому засіданні дійшов висновку, про залишення позову без розгляду, оскільки спір між вказаними особами за заявленими повними вимогами відсутній.

Положеннями статті 182 ЦПК України встановлено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що в діях позивача та відповідача відсутнє зловживанням своїми процесуальними правами, що відповідно до ст. 44 ЦПК України може бути підставою для залишення позову без розгляду.

З урахуванням зазначеного вище, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції, що дії позивача ОСОБА_1 , які пов`язані з поданням позову про позбавлення батьківських прав свідчать про штучний характер поданого позову, а також про зловживання сторонами своїми процесуальними правами за визначеного у позові складу учасників справи єпомилковим та передчасними, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, оскільки судом першої інстанції постановлено ухвалу з порушенням норм процесуального права, колегія суддів апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольняє, ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 26.01.2024 скасовує та направляє справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Виконавчий комітет Звенигородської міської ради (орган опіки та піклування), Служба у справах дітей Лисянської селищної ради, про позбавлення батьківських прав до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 26 січня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на умовах та в порядку, визначених ЦПК України.

Текст постанови складений 07 березня 2024 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: В. Г. Бородійчук

О. В. Карпенко