Постанова

від 20.02.2024 по справі 910/4185/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2024 р. Справа№ 910/4185/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Скрипки І.М.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Смаголь А.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 20.02.2024,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 (повний текст складено 19.05.2023)

у справі №910/4185/21 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еру Трейдінг»

до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

про зобов`язання припинити дії та стягнення 27 707 658,75 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еру Трейдінг» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою (із урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі, відповідач) про зобов`язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії щодо експорту електричної енергії позивачу за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0187-02024 від 01.01.2019 і включення вартості та обсягу послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії у первинні документи, якими оформлюється надання послуг з передачі електричної енергії, та стягнення з відповідача на свою користь 27 707 658,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача, які він не припиняє (триваюче правопорушення), спрямованих на включення до первинних документів за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0187-02024 від 01.01.2019 вартості та обсягу послуг з передачі електричної енергії при експорті електричної енергії, відповідач порушує право позивача на отримання послуг в передбаченому договором та законодавством України обсязі, а також неправомірно не повертає позивачу переплату за Договором.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 у справі №910/4185/21 позов задоволено частково.

Зобов`язано Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії Товариству з обмеженою відповідальністю «Еру Трейдінг» за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0187-02024 від 01.01.2019 при здійсненні експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії та включення вартості та обсягу послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії у первинні документи, якими оформлюється надання послуг з передачі електричної енергії за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0187-02024 від 01.01.2019.

Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еру Трейдінг» 26 887 248 (двадцять шість мільйонів вісімсот вісімдесят сім тисяч двісті сорок вісім) грн 06 коп. безпідставно набутих коштів, 404 443 (чотириста чотири тисячі чотириста сорок три) грн 72 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 1 135 (одну тисячу сто тридцять п`ять) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

В іншій частині позову відмовлено.

За висновками суду нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України перед сторонами Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Європейським Союзом і Європейським співтовариством з атомної енергії. Тому суд дійшов висновку про неправомірність дій відповідача щодо нарахування обсягів та вартості послуг з передачі електричної енергії при здійсненні позивачем експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії.

Водночас, суд встановив, що позивач експортував електричну енергію не тільки до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, але й до Республіки Білорусь, яка не є стороною Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та не є членом Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, а тому обов`язок позивача, як електропостачальника, запроваджений із прийняттям Постанови НКРЕКП №360 від 07.02.2020, оплачувати послуги з передачі електричної енергії щодо якої здійснюється експорт до країн, які не є сторонами Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та не є членами Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, не порушує жодних міжнародних зобов`язань України.

Суд погодився з доводами позивача, що неправомірні дії відповідача порушують охоронюваний законом інтерес позивача на отримання послуг за договором без включення обсягів послуг з експорту й як наслідок задовольнив позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії позивачу за Договором при здійсненні експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії та включення вартості та обсягу послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до цих країн у первинні документи, якими оформлюється надання послуг з передачі електричної енергії.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 27 707 658,75 грн суд дійшов висновку про її часткове задоволення на суму 26 887 248,06 грн, яка розрахована з огляду на обсяги експортованої позивачем електричної енергії у лютому 2020 року - вересні 2022 року та тарифу на послуги з передачі електричної енергії, чинного в кожний розрахунковий період. В іншій частині у позові про стягнення відмовлено, оскільки нарахування плати за послуги з передачі при експорті електричної енергії до республіки білорусь є обґрунтованим.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, 07.06.2023 (про що свідчить поштовий ідентифікатор Укрпошти на конверті) Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 у справі №910/4185/21 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:

- місцевий господарський суд не навів в оскаржуваному рішенні жодних мотивів щодо доведеності позивачем факту порушення його права чи інтересу, не зазначив будь-яких доказів, підтверджуючих відповідні обставини, не вказав, у чому саме полягає відповідне порушення, та яке саме право чи інтерес вважається порушеним, які реальні наслідки настали для позивача у зв`язку з таким порушенням;

- висновок суду про порушення охоронюваного законом інтересу позивача на отримання послуг за договором без включення обсягів послуг з експорту запозичений із постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20, проте суд першої інстанції не звернув увагу на те, що названий висновок у справі №910/9627/20 був зроблений без урахування обставин втрати чинності пп. 3 пункту 1.7.1. глави 1.7. розділу І Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №307 щодо можливості набуття учасниками ринку статусів «Переддефолтний» та «Дефолтний» за непогашення боргу перед НЕК «Укренерго» за договором про надання послуг з передачі та з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, тобто за конкретних фактичних обставини справи, змісту правовідносин, які є відмінними від правовідносин у даній справі;

- у порушення вимог частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.09.2021 у справі №640/3041/20, щодо застосування як джерела права рішення Суду Європейського Союзу від 06.12.2018 у справі №С-305/17FENS vs Slovak Republic;

- місцевим господарським судом визнано неправомірними дії щодо нарахування обсягів та вартості послуг з передачі електричної енергії при здійсненні позивачем експорту електричної енергії попри те, що умовами укладеного з позивачем договору та приписами чинного законодавства це прямо передбачено;

- оскаржуване рішення містить посилання на врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20, яка в істотних аспектах не є подібною зі справою №910/4185/21. Так, у справі №910/9627/20 Верховний Суд виходив із того, що нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту не передбачено ані умовами договору про передачу, ані чинним законодавством, про що зазначено у пункті 8.41. постанови від 03.08.2022, що відповідало установленим у даній справі фактичним обставинам (по-перше, договір між НЕК «Укренерго» та АТ «ДТЕК «Західенерго» не містив посилання на розділ ХІ Кодексу системи передачі при визначенні фактичного обсягу послуг; по-друге, постанова НКРЕКП від 07.02.2020 №360 не діяла на час винесення судових рішень);

- щодо задоволення вимоги про стягнення 26 887 248,06 грн, то такі висновки суду також є безпідставними, оскільки спірні кошти були сплачені позивачем та набуті відповідачем у межах виконання умов договору, зокрема, додаткової угоди №4 від 17.11.2021, тобто за наявності правової підстави. Додаткова угода №4 від 17.11.2021 є чинною, ніким не оскаржена, а отже створює права та обов`язки для її сторін.

Узагальнені доводи та заперечення позивача

01.08.2023 від ТОВ «Еру Трейдінг» через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому воно просить залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

На обґрунтування заперечень проти апеляційної скарги відповідача позивач у відзиві наголосив на наступному:

- щодо обраного позивачем способу захисту, то позивач наголосив, що відповідач з липня 2019 року порушує умови Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0187-02024 від 01.01.2019 і, відповідно, права позивача, включаючи в акти приймання-передачі послуги за договором обсяги та вартість послуги з передачі електричної енергії при експорті, внаслідок чого позивач був вимушений скористатися своїм правом звернення до суду для вжиття передбачених законом заходів захисту своїх прав та інтересів, а саме зобов`язати відповідача припинити дії, які порушують права позивача, передбачені договором та чинним законодавством України, та стягнути кошти з відповідача. Вимога позивача про зобов`язання відповідача припинити дії, які порушують його права та інтереси, спрямована виключно на припинення триваючого порушення прав позивача відповідачем та їх відновлення, а не на усунення правової невизначеності в майбутньому, як стверджує відповідач;

- твердження відповідача про те, що суд першої інстанції запозичив висновок про порушення охоронюваного законом інтересу позивача з постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20 та не звернув увагу на те, що з 29.07.2021 учасники ринку не набувають статусів «Переддефолтний»/»Дефолтний» за несплату НЕК «Укренерго» заборгованості з послуги передачі, не відповідають дійсності, оскільки пункт 1.7.1. глави 1.7. розділу І Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №307, був чинним на дату подання позову в даній справі, а саме у березні 2021 року, і його положення могли бути застосовані відповідачем до позивача. Крім того, відповідач неодноразово повідомляв позивача про свої повноваження припинити надання послуг по договору відповідно до пункту 8.4. (у редакції додаткової угоди від 02.09.2019) та пункту 7.4. (у редакції додаткової угоди №4 від 17.11.2021) якщо позивач не виконуватиме своїх зобов`язань з оплати послуги відповідача, у тому числі, при експорті;

- при виконанні рішення відповідачем порушені права позивача будуть повністю відновлені, адже відповідач буде нараховувати послуги в обсязі, передбаченому договором та чинним законодавством України, та відповідач поверне безпідставно отримані кошти за договором позивачу;

- щодо неврахування судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.09.2021 у справі №640/3041/20, позивач наголосив на тому, що наведені в ній висновки є нерелевантними до правовідносин позивача та відповідача за договором, оскільки предметом розгляду цієї справи була постанова НКРЕКП №360 від 07.02.2020, яка станом на дату прийняття рішення була визнана нечинною внаслідок її невідповідності міжнародним зобов`язанням України;

- встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління при експорті електричної енергії суперечить положенням статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства;

- рішення Суду Європейського Союзу від 06.12.2018 у справі №С-305/17FENS vs Slovak Republic є обов`язковим для застосування при розгляді справ судами, оскільки Закон України «Про ринок електричної енергії» покладає на суди обов`язок при застосуванні його норм враховувати рішення Суду Європейського Союзу;

- у повідомленні про відповідність Секретаріату Енергетичного Співтовариства «Україна - тариф на послуги з передачі та диспетчирізації електроенергії в частині тарифів на експорт та імпорт» від 28.05.2020 №1/2020 чітко зазначено, що нарахування послуг з передачі електричної енергії та обсяги експорту в Україні не відповідає статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства і зазначено, що релевантним для цього питання є позиція Суду Європейського Союзу у справі №С-305/17FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018, в якому він постановив, що законодавство Словаччини, яке зобов`язує експортерів електроенергії сплачувати тарифи на послуги з передачі, порушує положення європейського права;

- відповідач не враховує, що Кодекс системи передачі в частині зобов`язання експортерів оплачувати послуги з передачі електричної енергії при здійсненні ними експорту суперечить міжнародному договору України, а саме Договору про заснування Енергетичного співтовариства, тому він не підлягає застосуванню в цій частині для регулювання відносин між позивачем та відповідачем;

- помилковими є твердження відповідача про те, що оскільки додаткова угода №4 від 17.11.2021 є чинною, то наявна правова підстава для оплати послуги при експорті. Так, сама додаткова угода №4 від 17.11.2021 в частині визначення фактичного обсягу наданої послуги містить лише посилання на розділ ХІ Кодексу системи передачі, а Кодекс системи переді у частині зобов`язання експортерів оплачувати послуги з передачі електричної енергії при здійсненні ними експорту суперечить міжнародному договору України, а саме Договору про заснування Енергетичного співтовариства, тому не підлягає застосуванню в цій частині.

21.08.2023 від ТОВ «Еру Трейдінг» через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про приєднання доказів у справі (копії проєкту постанови НКРЕКП «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі» від 02.08.2023 з його Обґрунтуванням та Аналізом) з додатковими поясненнями до відзиву на апеляційну скаргу.

У поданих поясненнях позивач звернув увагу на те, що після подання відзиву 02.08.2023 НКРЕКП опублікувала проєкт постанови, що має ознаки регуляторного акта - «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі», який у тому числі, але не виключно, передбачає виключення з Кодексу системи передачі положень, які зобов`язують експортерів сплачувати послуги з передачі електричної енергії при експорті, на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.10.2022 у справі №640/27130/21.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2023 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 у справі №910/4185/21 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Тищенко А.І.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4185/21; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 у справі №910/4185/21 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

28.06.2023 матеріали справи №910/4185/21 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 у справі №910/4185/21 залишено без руху, роз`яснено Приватному акціонерному товариству «Національна енергетична компанія «Укренерго», що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору в сумі 608 368,08 грн.

12.07.2023 на виконання вимог вищезазначеної ухвали суду апеляційної інстанції від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» надійшла заява про долучення до матеріалів справи платіжної інструкції від 06.06.2023 №АУ-2773 про сплату судового збору в сумі 608 368,08 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 у справі №910/4185/21, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 22.08.2023.

22.08.2023 від ПрАТ «НЕК «Укренерго» через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/4185/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №910/14489/20.

У судове засідання, призначене на 22.08.2023, з`явились представники позивача та відповідача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про зупинення апеляційного провадження у справі №910/4185/21, зупинено провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 у справі №910/4185/21 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/14489/20.

08.12.2023 через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Еру Трейдінг» подало до Північного апеляційного господарського суду заяву про поновлення провадження у справі (дана заява була надійшла до суду та була зареєстрована 11.12.2023). Позивач просив суд поновити апеляційне провадження у справі №910/4185/21, мотивуючи своє клопотання тим, що ухвалою від 15.11.2023 Велика Палата Верховного Суду повернула справу №910/14489/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 для розгляду Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2023 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 у справі №910/4185/21; призначено до розгляду апеляційну скаргу на 01.02.2024.

01.02.2024 від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі №910/14489/20.

У судове засідання, призначене на 01.02.2024, з`явилися представники Товариства з обмеженою відповідальністю «Еру Трейдінг» і Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго».

У судовому засіданні 01.02.2024 суддя-доповідач поставив на обговорення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Представник відповідача підтримав своє клопотання.

Представник позивача повідомив, що не ознайомлений зі змістом зазначеного клопотання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2024 у розгляді апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 у справі №910/4185/21 оголошено перерву до 20.02.2024.

16.02.2024 від позивача через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли пояснення щодо заявленого відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі, в яких він просить суд відмовити у його задоволенні, оскільки відсутня об`єктивна неможливість вирішення даної справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/14489/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням суду у справі №910/14489/20.

У судовому засіданні 20.02.2024 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 20.02.2024 з`явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Представник відповідача підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Приватне акціонерне товариство «НЕК «Укренерго» є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 №73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 №829-р «Про погодження перетворення державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у приватне акціонерне товариство» (пункт 1.1 Статуту ПрАТ «НЕК «Укренерго»).

ПрАТ «НЕК «Укренерго» є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до ст. 108 Цивільного кодексу України, п. 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 року №802 (пункт 3.2 Статуту ПрАТ «НЕК «Укренерго»).

ПрАТ «НЕК «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

Товариство з обмеженою відповідальності «ЕРУ Трейдінг» є юридичною особою, яка здійснює ліцензійну діяльність з постачання електричної енергії споживачу на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетика та комунальних послуг (НКРЕКП) №1153 від 04.10.2018.

01.01.2019 між Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (оператор системи передачі, ОСП) та Товариством з обмеженою відповідальності «ЕРУ Трейдінг» (користувач системи передачі) було укладено Договір про надання послуг з передачі електричної енергії №0187-02024 (далі - Договір).

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.02.2020 №360 (далі - Постанова №360) затверджено зміни до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №309.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 у справі №640/3041/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020, постанову НКРЕКП від 07.02.2020 №360 визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 Розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309.

Постановою Верховного Суду від 08.09.2021 судові рішення судів попередніх інстанцій у справі №640/3041/20 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

З метою приведення Договору у відповідність з Кодексом системи передачі, з урахуванням змін та доповнень, внесених постановою НКРЕКП від 07.02.2020 №360, якою в тому числі внесено зміни до типової форми Договору про надання послуг з передачі електричної енергії, сторони уклали Додаткову угоду №4 від 17.11.2021 до Договору (том 4, а.с. 290), умови якої поширюються на взаємовідносини сторін, які виникли до її укладення з 08.02.2020 (пункт 6 розділу 16 Додаткової угоди №4 від 17.11.2021 до Договору).

Відповідно до пункту 1.1. Договору (тут і надалі в редакції Додаткової угоди №4 від 17.11.2021 до Договору) оператор зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього Договору.

Згідно з пунктом 3.1. Договору планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. Тариф на послуги з передачі електричної енергії затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятором), та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному веб-сайті в мережі Інтернет.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що для розрахунків за цим Договором використовується плановий і фактичний обсяги послуги:

1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У разі ненадання або несвоєчасного надання користувачем повідомлень плановим обсягом послуги визначається фактичний обсяг наданої послуги у попередньому розрахунковому періоді;

2) фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі.

Розрахунковим періодом за цим Договором є 1 календарний місяць (пункт 5.1. Договору).

За умовами пунктів 5.5., 5.6. Договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати та на підставі отриманого акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 11 календарних днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (далі - сервіс), з використанням кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.

Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається на підставі даних, що надаються до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), Адміністратором комерційного обліку.

Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в сервісі згідно з вимогами Правил ринку.

Акт коригування наданої послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу. Користувач здійснює підписання акта коригування наданої послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 календарних днів та повертає один примірник підписаного акта ОСП. Оплату вартості послуги, що виникла в результаті коригування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює протягом 3 банківських днів з дня отримання акта.

У разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі послуги вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов`язання у встановлений Договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей.

У свою чергу, як встановлено судом, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2022 у справі №640/27130/21 визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.02.2020 №360 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі» в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, пунктів 6.2, 6.5 глави 6 розділу XI, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2023 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2022 у справі №640/27130/21 змінено шляхом виключення із абзацу другого резолютивної частини слів «з моменту прийняття». В іншій частині зазначене рішення залишено без змін.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 25.04.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2023 у справі №640/27130/21.

Матеріалами справи підтверджується, що протягом спірного періоду (з 08.02.2020 по вересень 2022 року включно) відповідачем було складено та надано позивачу (том 1, а.с. 153-178; том 4, а.с. 205-241):

- акт приймання передачі послуги за лютий 2020 року від 29.02.2020 на суму з ПДВ 2 968 017,91 грн (фактичний обсяг - 15 916,012 МВт*год, ставка тарифу - 155,40 грн) та рахунок-фактуру до нього №0187-02024/04/03/2020 від 04.03.2020;

- акт приймання передачі послуги за березень 2020 року від 31.03.2020 на суму з ПДВ 2884260,42 грн (фактичний обсяг - 15 466,862 МВт*год, ставка тарифу - 155,40 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/03/04/2020 від 03.04.2020;

- акт приймання передачі послуги за квітень 2020 року від 30.04.2020 на суму з ПДВ 2303176,99 грн (фактичний обсяг - 12 350,799 МВт*год, ставка тарифу - 155,40 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/04/05/2020 від 04.05.2020;

- акт приймання передачі послуги за травень 2020 року від 31.05.2020 на суму з ПДВ 2593635,44 грн (фактичний обсяг - 13 908,384 МВт*год, ставка тарифу - 155,40 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/04/06/2020 від 04.06.2020;

- акт приймання передачі послуги за червень 2020 року від 30.06.2020 на суму з ПДВ 2478220,92 грн (фактичний обсяг - 13 289,473 МВт*год, ставка тарифу - 155,40 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/03/07/2020 від 03.07.2020;

- акт приймання передачі послуги за липень 2020 року від 31.07.2020 на суму з ПДВ 2242802,98 грн (фактичний обсяг - 12 027,043 МВт*год, ставка тарифу - 155,40 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/04/08/2020 від 04.08.2020;

- акт приймання передачі послуги за серпень 2020 року від 31.08.2020 на суму з ПДВ 3779648,33 грн (фактичний обсяг - 13 111,214 МВт*год, ставка тарифу - 240,23 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/04/09/2020 від 04.09.2020;

- акт приймання передачі послуги за вересень 2020 року від 30.09.2020 на суму з ПДВ 5476251,18 грн (фактичний обсяг - 18 996,556 МВт*год, ставка тарифу - 240,23 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/05/10/2020 від 05.10.2020;

- акт приймання передачі послуги за жовтень 2020 року від 31.10.2020 на суму з ПДВ 3483037,69 грн (фактичний обсяг - 12 082,302 МВт*год, ставка тарифу - 240,23 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/04/11/2020 від 04.11.2020;

- акт приймання передачі послуги за листопад 2020 року від 30.11.2020 на суму з ПДВ 4356772,56 грн (фактичний обсяг - 15 113,199 МВт*год, ставка тарифу - 240,23 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/04/12/2020 від 04.12.2020;

- акт приймання передачі послуги за грудень 2020 року від 31.12.2020 на суму з ПДВ 11205245,64 грн (фактичний обсяг - 29 855,815 МВт*год, ставка тарифу - 312,76 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/04/01/2021 від 04.01.2021;

- акт приймання передачі послуги за січень 2021 року від 31.01.2021 на суму з ПДВ 3500364,17 грн (фактичний обсяг - 9 924,030 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/04/02/2021 від 04.02.2021;

- акт приймання передачі послуги за лютий 2021 року від 28.02.2021 на суму з ПДВ 3527688,72 грн (фактичний обсяг - 10 001,499 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/04/03/2021 від 04.03.2021;

- акт приймання передачі послуги за березень 2021 року від 31.03.2021 на суму з ПДВ 3266172,38 грн (фактичний обсяг - 9 260,063 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн);

- акт приймання передачі послуги за квітень 2021 року від 30.04.2021 на суму з ПДВ 3182653,12 грн (фактичний обсяг - 9 023,274 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн);

- акт приймання передачі послуги за травень 2021 року від 31.05.2021 на суму з ПДВ 2833771,49 грн (фактичний обсяг - 8 034,145МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн);

- акт приймання передачі послуги за червень 2021 року від 30.06.2021 на суму з ПДВ 2854423,37 грн (фактичний обсяг - 8 092,696 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/05/07/2021 від 05.07.2021;

- акт приймання передачі послуги за липень 2021 року від 31.07.2021 на суму з ПДВ 1749976,09 грн (фактичний обсяг - 4 961,431 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/04/08/2021 від 04.08.2021;

- акт приймання передачі послуги за серпень 2021 року від 31.08.2021 на суму з ПДВ 1823499,04 грн (фактичний обсяг - 5 169,879 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/06/09/2021 від 06.09.2021;

- акт приймання передачі послуги за вересень 2021 року від 30.09.2021 на суму з ПДВ 1857010,94 грн (фактичний обсяг - 5 264,890 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/05/10/2021 від 05.10.2021;

- акт приймання передачі послуги за жовтень 2021 року від 31.10.2021 на суму з ПДВ 2312761,99 грн (фактичний обсяг - 6 557,009 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/05/11/2021 від 05.11.2021;

- акт приймання передачі послуги за листопад 2021 року від 30.11.2021 на суму з ПДВ 4050176,10 грн (фактичний обсяг - 11 482,825 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/06/12/2021 від 06.12.2021;

- акт приймання передачі послуги за грудень 2021 року від 31.12.2021 на суму з ПДВ 4591989,50 грн (фактичний обсяг - 13 018,943 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/05/01/2022 від 05.01.2022;

- акт приймання передачі послуги за січень 2022 року від 31.01.2022 на суму з ПДВ 6847275,50 грн (фактичний обсяг - 16 508,688 МВт*год, ставка тарифу - 345,64 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/04/02/2022 від 04.02.2022;

- акт приймання передачі послуги за лютий 2022 року від 28.02.2022 на суму з ПДВ 11954875,90 грн (фактичний обсяг - 28 823,043 МВт*год, ставка тарифу - 345,64 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/04/03/2022 від 04.03.2022;

- акт приймання передачі послуги за березень 2022 року від 31.03.2022 на суму з ПДВ 2009429,84 грн (фактичний обсяг - 4 844,708 МВт*год, ставка тарифу - 345,64 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/04/04/2022 від 04.04.2022;

- акт приймання передачі послуги за квітень 2022 року від 30.04.2022 на суму з ПДВ 1546626,32 грн (фактичний обсяг - 3 728,895 МВт*год, ставка тарифу - 345,64 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/04/05/2022 від 04.05.2022;

- акт приймання передачі послуги за травень 2022 року від 31.05.2022 на суму з ПДВ 456927,92 грн (фактичний обсяг - 1 101,647 МВт*год, ставка тарифу - 345,64 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/06/06/2022 від 06.06.2022;

- акт приймання передачі послуги за червень 2022 року від 30.06.2022 на суму з ПДВ 667684,40 грн (фактичний обсяг - 1 609,778 МВт*год, ставка тарифу - 345,64 грн) та рахунок-фактуру до нього №0187-02024/06/07/2022 від 06.07.2022;

- акт приймання передачі послуги за липень 2022 року від 31.07.2022 на суму з ПДВ 6006520,86 грн (фактичний обсяг - 14 481,640 МВт*год, ставка тарифу - 345,64 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/05/08/2022 від 05.08.2022;

- акт приймання передачі послуги за серпень 2022 року від 31.08.2022 на суму з ПДВ 5701032,61 грн (фактичний обсяг - 13 745,112 МВт*год, ставка тарифу - 345,64 грн) та рахунок-фактуру до нього № 0187-02024/05/09/2022 від 05.09.2022;

- акт приймання передачі послуги за вересень 2022 року від 30.09.2022 на суму з ПДВ 1126961,57 грн (фактичний обсяг - 2 717,089 МВт*год, ставка тарифу - 345,64 грн) та рахунок-фактуру до нього №0187-02024/05/10/2022 від 05.10.2022.

Крім того, відповідачем були складені акти коригування, а саме:

- акт коригування від 23.09.2020 до акту від 29.02.2020 на суму з ПДВ 2 857 101,66 грн (фактичний обсяг - 15 321,223 МВт*год, ставка тарифу - 155,40 грн);

- акт коригування від 29.09.2020 до акту від 31.03.2020 на суму з ПДВ 2 829 329,39 грн (фактичний обсяг - 15 172,294 МВт*год, ставка тарифу - 155,40 грн);

- акт коригування від 02.11.2020 до акту від 30.04.2020 на суму з ПДВ 2 120 082,36 грн (фактичний обсяг - 11 368,953 МВт*год, ставка тарифу - 155,40 грн);

- акт коригування від 17.11.2020 до акту від 31.05.2020 на суму з ПДВ 2 372 603,32 грн (фактичний обсяг - 12 723,098 МВт*год, ставка тарифу - 155,40 грн);

- акт коригування від 25.11.2020 до акту від 30.06.2020 на суму з ПДВ 2 678 650,01 грн (фактичний обсяг - 14 364,275 МВт*год, ставка тарифу - 155,40 грн);

- акт коригування від 21.12.2020 до акту від 31.07.2020 на суму з ПДВ 2 399 100,64 грн (фактичний обсяг - 12 865,190 МВт*год, ставка тарифу - 155,40 грн);

- акт коригування від 18.01.2021 до акту від 31.08.2020 на суму з ПДВ 3 471 641,28 грн (фактичний обсяг - 12 042,769 МВт*год, ставка тарифу - 240,23 грн);

- акт коригування від 19.02.2021 до акту від 30.09.2020 на суму з ПДВ 5 584 774,98 грн (фактичний обсяг - 19 373,014 МВт*год, ставка тарифу - 240,23 грн);

- акт коригування від 16.08.2021 до акту від 31.10.2020 на суму з ПДВ 3 428 533,63 грн (фактичний обсяг - 11 893,233 МВт*год, ставка тарифу - 240,23 грн);

- акт коригування від 20.09.2021 до акту від 30.11.2020 на суму з ПДВ 4 263 205,94 грн (фактичний обсяг - 14 788,626 МВт*год, ставка тарифу - 240,23 грн);

- акт коригування від 27.09.2021 до акту від 31.12.2020 на суму з ПДВ 11 437 268,77 грн (фактичний обсяг - 30 474,029 МВт*год, ставка тарифу - 312,76 грн);

- акт коригування від 20.10.2021 до акту від 31.01.2021 на суму з ПДВ 3 306 353,78 грн (фактичний обсяг - 9 373,983 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн);

- акт коригування від 29.10.2021 до акту від 28.02.2021 на суму з ПДВ 3 428 455,96 грн (фактичний обсяг - 9 720,160 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн);

- акт коригування від 17.11.2021 до акту від 31.03.2021 на суму з ПДВ 3 181 395,68 грн (фактичний обсяг - 9 019,709 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн);

- акт коригування від 17.12.2021 до акту від 30.04.2021 на суму з ПДВ 2 792 688,54 грн (фактичний обсяг - 7 917,669 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн);

- акт коригування від 29.12.2021 до акту від 31.05.2021 на суму з ПДВ 2 516 030,45 грн (фактичний обсяг - 7 133,304 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн);

- акт коригування від 30.12.2021 до акту від 30.06.2021 на суму з ПДВ 2 795 648,18 грн (фактичний обсяг - 7 926,060 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн);

- акт коригування від 28.01.2022 до акту від 31.07.2021 на суму з ПДВ 1 497 990,14 грн (фактичний обсяг - 4 247,015 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн);

- акт коригування від 21.02.2022 до акту від 31.08.2021 на суму з ПДВ 1 966 369,48 грн (фактичний обсяг - 5 574,937 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн);

- акт коригування від 21.03.2022 до акту від 30.09.2021 на суму з ПДВ 1 929 930,38 грн (фактичний обсяг - 5 471,627 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн);

- акт коригування від 19.05.2022 до акту від 31.10.2021 на суму з ПДВ 2 429 661,95 грн (фактичний обсяг - 6 888,437 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн);

- акт коригування від 30.05.2022 до акту від 30.11.2021 на суму з ПДВ 4 273 875,29 грн (фактичний обсяг - 12 117,044 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн);

- акт коригування від 16.06.2022 до акту від 31.12.2021 на суму з ПДВ 4 562 348,30 грн (фактичний обсяг - 12 934,906 МВт*год, ставка тарифу - 293,93 грн);

- акт коригування від 29.06.2022 до акту від 31.01.2022 на суму з ПДВ 6 877 855,93 грн (фактичний обсяг - 16 582,417 МВт*год, ставка тарифу - 345,64 грн);

- акт коригування від 27.07.2022 до акту від 28.02.2022 на суму з ПДВ 11 989 520,22 грн (фактичний обсяг - 28 906,570 МВт*год, ставка тарифу - 345,64 грн);

- акт коригування від 18.08.2022 до акту від 31.03.2022 на суму з ПДВ 1 727 076,53 грн (фактичний обсяг - 4 163,958 МВт*год, ставка тарифу - 345,64 грн);

- акт коригування від 20.09.2022 до акту від 30.04.2022 на суму з ПДВ 1 545 974,30 грн (фактичний обсяг - 3 727,323 МВт*год, ставка тарифу - 345,64 грн);

- акт коригування від 20.10.2022 до акту від 31.05.2022 на суму з ПДВ 481 547,30 грн (фактичний обсяг - 1 161,004 МВт*год, ставка тарифу - 345,64 грн);

- акт коригування від 18.11.2022 до акту від 30.06.2022 на суму з ПДВ 672 765,72 грн (фактичний обсяг - 1 622,029 МВт*год, ставка тарифу - 345,64 грн);

- акт коригування від 29.11.2022 до акту від 31.07.2022 на суму з ПДВ 6 088 746,96 грн (фактичний обсяг - 14 679,886 МВт*год, ставка тарифу - 345,64 грн);

- акт коригування від 21.12.2022 до акту від 31.08.2022 на суму з ПДВ 5 719 110,70 грн (фактичний обсяг - 13 788,698 МВт*год, ставка тарифу - 345,64 грн).

Позивачем послуги, надані відповідно до вказаних актів, були прийняті та повністю оплачені, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Водночас, як вбачається з доданих до позовної заяви документів, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, в яких вказував на неправомірність дій відповідача щодо нарахування вартості послуги з експорту/імпорту електричної енергії та включення вартості вказаної послуги до первинних документів, якими оформлюється надання послуг з передачі електричної енергії, а також просив відповідача усунути вказане порушення.

У відповідь на звернення позивача відповідач обґрунтовував правомірність спірних нарахувань та просив позивача оплачувати виставлені рахунки.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач доводить відсутність у нього обов`язку здійснювати оплату послуги з передачі електричної енергії в обсягах експортованої електричної енергії, у зв`язку з чим просить суд зобов`язати відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії щодо експорту електричної енергії позивачу за Договором і включення вартості та обсягу послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії у первинні документи, якими оформлюється надання послуг з передачі електричної енергії.

Крім того, за доводами позивача, виходячи із довідок, виданих за підписом осіб, відповідальних за здійснення диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ОЕС України, до вищезазначених актів відповідачем протягом спірного періоду було неправомірно включено вартість послуги з експорту електричної енергії в загальному розмірі 27 707 658,75 грн, які позивач просив стягнути з відповідача.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначав, що у зв`язку з прийняттям Постанови №360 у позивача, як електропостачальника, виник обов`язок оплачувати послуги з передачі електричної енергії щодо якої здійснюється експорт, при цьому така плата не є заходом, еквівалентним до мита, а є платою за фактично надані послуги. Крім того відповідач вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, оскільки заявлена позивачем вимога про зобов`язання суб`єкта господарювання припинити дії по суті спрямована на встановлення юридично значущого факту, у зв`язку з чим її задоволення не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення права за умови його порушення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву позивача на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, договори про надання послуг з передачі (пункт 8 статті 4 Закону «Про ринок електричної енергії»).

Електрична енергія - це енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу (пункт 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Передача електричної енергії - це транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (пункт 60 частини 1 статті 1 Закону «Про ринок електричної енергії»).

Міждержавна лінія електропередачі - це лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з`єднує об`єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (пункт 43 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Відповідно до пунктів 30 та 92 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальником є суб`єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, а трейдером є суб`єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу, крім продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.

Отже, у розумінні положень пунктів 43, 60 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №914/935/20 та від 08.06.2021 у справі №910/8044/20.

Пунктом 1.3.5. Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №307 (далі - Правила ринку), передбачено, що кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори, зокрема, про надання послуг з передачі електричної енергії, що укладаються згідно із Кодексом системи передачі (КСП).

Договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії системою передачі (пункт 5.1 глави 5 розділу X КСП).

Згідно з пунктами 5.2, 5.4, 5.5 глави 5 розділу X КСП укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання користувачам доступу до системи передачі. Оператор системи передачі (ОСП) укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з користувачем до набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії відповідно до Правил ринку. Договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладається за типовою формою, яка затверджується Регулятором.

Станом на момент укладення Договору типова форма договору про надання послуг з передачі електричної енергії містилася у Додатку 6 до КСП, і не передбачала умов щодо включення до обсягів послуг з передачі електричної енергії обсягів експортованої електричної енергії, тобто обсягів, які не пов`язані з обсягами споживання електричної енергії споживачами позивача.

Водночас, постановою НКРЕКП №360 внесені зміни до КСП, зокрема, розділи 3-6 додатку 6 замінили трьома новими розділами 3-5 та у пп.2 п.4.1 розділу 3 вказали, що для розрахунків за цим Договором використовується плановий і фактичний обсяги Послуги; фактичний обсяг Послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ КСП.

Названою Постановою НКРЕКП №360 у розділі XI глави 5, пункт 5.3 викладено в такій редакції:

« 5.3. Послуги з передачі електричної енергії надаються ОСП на підставі договору між ним та: ОСР; електропостачальником; споживачем електричної енергії, який має намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку незалежно від точки приєднання; споживачем електричної енергії, оператором системи якого є ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку); виробником електричної енергії для забезпечення власних потреб електричних станцій, що заживлені від мереж ОСР/ОСП, а також власних потреб електричних станцій у випадку відсутності генерації; трейдером/електропостачальником/виробником, що здійснює експорт електричної енергії в обсягах експорту електричної енергії»;

- абзац третій пункту 5.6 замінено дев`ятьма новими абзацами, зокрема, визначено, що обсяг послуг з передачі електричної енергії визначається: для електропостачальників - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії та обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника, крім обсягів споживання електричної енергії споживачами, оператором системи яких є ОСП; для виробників електричної енергії - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії та обсягів електричної енергії для забезпечення власних потреб електричних станцій, що заживлені від мереж ОСР/ОСП, а також власних потреб електричних станцій у випадку відсутності генерації;

- у главі 6 абзац четвертий пункту 6.2 замінено двома абзацами наступного змісту:

«трейдером/електропостачальником/виробником, що здійснює імпорт та/або експорт електричної енергії в обсягах імпорту/експорту електричної енергії; споживачем, для якого оператором системи є ОСП»;

- пункт 6.5 доповнено новими абзацами такого змісту:

«Обсяг послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління визначається, для виробників - як обсяг відпущеної електричної енергії, обсяг імпорту та/або експорту електричної енергії; для операторів систем розподілу - як обсяг розподіленої електричної енергії, обсяг купівлі електричної енергії для компенсації технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами оператора системи розподілу та обсяг електричної енергії для господарчих потреб ОСР; для споживачів, оператором системи яких є ОСП, - як обсяг спожитої електричної енергії; для електропостачальників та трейдерів - як обсяг імпорту та/або експорту електричної енергії. Для визначення обсягу наданої послуги використовуються дані обліку Адміністратора комерційного обліку. Споживачі, електроустановки яких приєднані до мереж ОСР, окремо не сплачують послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління».

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 у справі №640/3041/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020, визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття Постанову №360 в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 Розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі.

Однак, постановою Верховного Суду від 08.09.2021 судові рішення судів попередніх інстанцій у справі №640/3041/20 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

З урахуванням викладеного, з метою приведення Договору у відповідність до Кодексу системи передачі, з урахуванням змін та доповнень, внесених Постановою №360, сторони уклали Додаткову угоду №4 від 17.11.2021 до Договору, умови якої поширюються на взаємовідносини сторін, які виникли до її укладення з 08.02.2022 (п. 6 Додаткової угоди № 4 від 17.11.2021 до Договору), тобто від моменту прийняття Постанови №360.

Отже, у межах спірного періоду у даній справі (з 08.02.2020 по вересень 2022 року), Постанова №360, якою установлено обов`язок електропостачальників оплачувати послуги з передачі електроенергії в обсягах її експортування, була чинною та підлягала виконанню учасниками ринку електричної енергії на загальних підставах, а також зважаючи на внесення змін до Договору, викликаних необхідністю приведення останнього у відповідність до Кодексу системи передачі, з урахуванням змін та доповнень, внесених саме Постановою №360.

Водночас, як вірно встановив у даному контексті суд першої інстанції, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2023 у справі №640/27130/21 визнано протиправною та нечинною Постанову №360 в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, пунктів 6.2, 6.5 глави 6 розділу XI та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309.

Отже, Постанова №360 у названій частині втратила чинність з 29.03.2023, а тому діяла у спірний період у даній справі (з 08.02.2020 по вересень 2022 року).

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приймаючи оскаржуване судове рішення, місцевий господарський суд послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20.

Скаржник, у свою чергу, зазначає, що такі посилання є безпідставними, оскільки справа №910/9627/20 в істотних аспектах не є подібною зі справою №910/4185/21. Так, за твердженнями відповідача, у справі №910/9627/20 Верховний Суд виходив із того, що нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту не передбачено ані умовами договору про передачу, ані чинним законодавством, про що зазначено у пункті 8.41. постанови від 03.08.2022, що відповідало установленим у даній справі фактичним обставинам (по-перше, договір між НЕК «Укренерго» та АТ «ДТЕК «Західенерго» не містив посилання на розділ ХІ Кодексу системи передачі при визначенні фактичного обсягу послуг; по-друге, постанова НКРЕКП від 07.02.2020 №360 не діяла на час винесення судових рішень). Водночас, спірні правовідносини у справі №910/4185/21 регулювалися постановою НКРЕКП від 07.02.2020 №360 та укладеною між сторонами Додатковою угодою №4 від 17.11.2021 до Договору.

Із приводу зазначених доводів скаржника колегія суддів зазначає таке.

Господарський суд міста Києва в оскаржуваному судовому рішенні врахував наведені зауваження відповідача й зазначив, що вбачається суттєва відмінність між обставинами цієї справи та справи №910/9627/20, з урахуванням чого до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20, саме про те, що нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту не передбачено умовами договору про надання послуг з передачі електричної енергії та чинним законодавством, оскільки в межах спірного періоду у даній справі Постанова №360, якою установлено обов`язок електропостачальників оплачувати послуги з передачі електроенергії в обсягах її експортування, є чинною та підлягає виконанню усіма учасниками ринку електричної енергії на загальних підставах, а також зважаючи на внесення змін до Договору, викликаних необхідністю приведення останнього у відповідність до Кодексу системи передачі, з урахуванням змін та доповнень, внесених саме Постановою №360.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справи є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31).

Відповідно, враховуючи різноманіття можливих правовідносин, в межах яких відбувається застосування відповідної норми права, для забезпечення однакового застосування такої норми основними при визначенні подібних правовідносин мають бути ті ознаки, які впливають на їх матеріально-правове регулювання (тобто можливість застосування відповідної норми).

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт (пункт 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

У цій справі ТОВ «Еру Трейдінг» звернулося до суду з позовом до ПрАТ «Укренерго» про зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії за Договором при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, та стягнення безпідставно набутих коштів.

У справі №910/9627/20 АТ «ДТЕК Західенерго» звернулося до суду з позовом до ПрАТ «Укренерго» про зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.

Отже, справи №910/9627/20 та №910/4185/21 є подібними з огляду на предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, суб`єктний склад учасників спору та обраний спосіб захисту порушеного права.

Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20 проаналізовано положення типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії, а також пов`язане із цим національне і міжнародне законодавство й зроблено відповідні висновки щодо реалізації актів Енергетичного Співтовариства та тлумачення змісту міжнародних договорів України, які є релевантними до спірних правовідносин, а тому були правомірно враховані судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів, враховуючи у тому числі правові висновки, наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20, дійшла наступних висновків.

За приписами статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.

Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України, встановлює Закон України «Про міжнародні договори України», статтею 19 якого передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено правові основи функціонування ринку електричної енергії. Зокрема у абзаці першому частини першої вказаної статті визначено, що правову основу функціонування ринку електричної енергії становлять Конституція України, цей Закон, закони України «Про альтернативні джерела енергії», «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», «Про природні монополії», «Про захист економічної конкуренції», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про енергетичну ефективність», міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.

Абзацом другим частини першої статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що на виконання зобов`язань України за Договором про заснування Енергетичного Співтовариства та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.

Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства (абз. 2 частини 6 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Згідно з частиною 11 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті.

24.09.2010 Україна приєдналась до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (ратифіковано Верховною Радою України 15.12.2010; приєднання набрало чинності 01.02.2011), завдання якого відповідно до статті другої полягає в організації зв`язків між сторонами й створенні правової та економічної бази стосовно енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Згідно зі статтею 3 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства для цілей статті 2 діяльність Енергетичного Співтовариства охоплює:

a) запровадження Договірними Сторонами нормативно-правової бази Європейського Співтовариства з енергетики, навколишнього середовища, конкурентної політики та відновлюваних джерел енергії, як описано у викладеному нижче розділі II, що враховує як інституційну структуру Енергетичного Співтовариства, так і конкретну ситуацію в кожній з Договірних Сторін (далі - розширення дії нормативно-правової бази Європейського Співтовариства), як далі описано в розділі II;

b) установлення певної регуляторної системи, що дозволяє ефективне функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, на територіях Договірних Сторін і частині території Європейського Співтовариства та охоплює створення єдиного механізму транскордонної передачі та (або) транспортування енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, й здійснення нагляду за одностороннім дотриманням заходів з безпеки (далі - механізм функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі), як далі описано в розділі III;

c) створення Сторонами ринку енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, без внутрішніх кордонів, у тому числі координацію взаємодопомоги у разі серйозних порушень у функціонуванні енергетичних мереж або зовнішніх пошкоджень, яка може охоплювати досягнення спільної енергетичної зовнішньоторговельної політики (далі - створення єдиного енергетичного ринку), як далі описано в розділі IV.

Статтею 11 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, яка міститься у розділі ІІ, визначено, що нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики для цілей цього Договору включає: i) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії, ii) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу та iii) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/EC від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.

Відповідно до статті 1 Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (ратифікований Законом № 2787-VI від 15.12.2010, який набрав чинності 30.01.2011) Україна приєднується до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства як Договірна Сторона відповідно до термінів та строків, викладених у Рішенні Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 18.12.2009 про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Рішення 2009/04/MC-EnC), як це зазначено нижче в цьому Протоколі.

Якщо іншого не зазначено в цьому Протоколі, на дату приєднання, Україні надаються всі права, надані Договірним Сторонам, і вона виконує всі зобов`язання, покладені на Договірні Сторони Договором і всіма Рішеннями та Процедурними актами, прийнятими під час застосування Договору із часу набрання ним чинності.

Таким чином, приєднавшись до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Україна прийняла на себе зобов`язання дотримуватися встановлених цим Договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Стаття 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру.

Пункт 1 (статті 41) не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров`я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами.

Наведена норма є обов`язковою для України як для сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України та Закону України «Про міжнародні договори України».

Відповідно до статті 94 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.

Так, відповідно до позиції Суду Європейського союзу у справі №C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного Співтовариства, закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.

Статтею 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства передбачено, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів.

Таким чином, фактично ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України, як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, на відповідність його умовам.

Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові зауважила, що наведений в листах Секретаріату ЕС аналіз дає підстави для висновку про те, що встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою та з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, який є подібним до мита, встановлення якого не відповідає нормам статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та не є виправданим відповідно до пункту 2 цієї статті.

Крім того, частиною першою статті 31 Угоди про Асоціацію між Україною з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами з іншої сторони (ратифікованої Законом № 1678-VII від 16.09.2014, який набрав чинності 27.09.2014) встановлено, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію.

Таким чином, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України перед сторонами Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Європейським Союзом і Європейським співтовариством з атомної енергії.

Посилання скаржника на неврахування судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.09.2021 у справі №640/3041/20, щодо застосування як джерела права рішення Суду Європейського Союзу від 06.12.2018 у справі №С-305/17FENS vs Slovak Republic колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20 вказала таке:

« 8.20. Водночас Верховний Суд, розглядаючи складом колегії Касаційного адміністративного суду справу №640/3041/20, у своїй постанові від 08.09.2021 дійшов висновку, що Рішення Суду ЄС у справі FENS vs Slovak Republic не є джерелом права, яке застосовується адміністративним судом в розумінні статті 9 Конституції України та статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія вказала, що Суд ЄС діє лише в межах правової системи Європейського Союзу. При цьому, Верховний Суд бере до уваги, що, враховуючи європейський напрямок розвитку України, а також початок дії Угоди про асоціацію, правові позиції, сформульовані у рішеннях Європейського суду справедливості (Суду ЄС), можуть враховуватися адміністративними судами як аргументація, міркування стосовно гармонійного тлумачення національного законодавства України згідно з усталеними стандартами правової системи Європейського Союзу, однак не як правова основа (джерело права) врегулювання відносин, стосовно яких виник спір. До того ж, Рішення Суду ЄС у справі FENS vs Slovak Republic стосувалось країни-члена Європейського Союзу та правовідносин, які не є релевантними правовідносинам у розглянутій колегією справі.

8.22. Водночас у ширшому розумінні джерела права охоплюють зовнішнє вираження правових норм, а також положень, що дозволяють встановити зміст права. Так, саме у цьому значенні практика ЄСПЛ є джерелом права, яке дозволяє встановити зміст прав і свобод, визначених у Конвенції і протоколах до неї, хоча як джерело права вона окремо визначена у Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частині четвертій статті 11 ГПК України. Власне, сам ЄСПЛ неодноразово підкреслював саме таке значення своїх рішень. Так, у справі Opuz v. Turkey, No 33401/02, рішення від 09.06.2009 (§ 163), відзначаючи свою роль у перевірці вжиття національними органами всіх розумних заходів для уникнення порушення конвенційного права, ЄСПЛ відзначив: «Здійснюючи цю перевірку та враховуючи, що Суд надає остаточне авторитетне тлумачення прав і свобод, визначених у Розділі I Конвенції, Суд розгляне, чи в достатній мірі національні органи врахували принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав». У справі Ireland v. the United Kingdom, no. 5310/71, рішення від 18.01.1978 (§ 154), ЄСПЛ відзначив: «Рішення Суду фактично служать не тільки для вирішення тих справ, які передані на розгляд Суду, а й, у більш загальному вигляді, для прояснення, захисту та розвитку правил, встановлених Конвенцією, тим самим сприяючи дотриманню державами зобов`язань, які вони взяли на себе як Договірні Сторони».

8.23. Отже, рішення Суду ЄС належить розцінювати як таке, що дозволяє встановити зміст положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у статті 2 Закону про РЕ. Подібно до практики застосування рішень ЄСПЛ, врахуванню підлягають принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав».

Отже, суд першої інстанції аргументовано послався на правову позицію Суду Європейського Союзу у справі №С-305/17FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018.

При цьому, суд також звертає увагу на те, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №910/14489/20 суд зазначив, що відсутні підстави для відступу від свого попереднього правового висновку, наведеного у постанові у справі №910/9627/20. Більш того, суд вказав, що спірні правовідносини у справі №910/14489/20 стосуються експорту електричної енергії у республіку білорусь за контрактом на поставку електричної енергії від 17.07.2020 № 181д-26/2020, укладеним з Державним виробничим об`єднанням електроенергетики «Бєленерго».

З огляду на наведене у сукупності, неправомірними є дії відповідача щодо нарахування обсягів та вартості послуг з передачі електричної енергії при здійсненні позивачем експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії.

Водночас, як підтверджується матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач експортував електричну енергію не тільки до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, але й до республіки білорусь, яка не є стороною Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та не є членом Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, а тому обов`язок позивача, як електропостачальника, запроваджений із прийняттям Постанови №360, оплачувати послуги з передачі електричної енергії щодо якої здійснюється експорт до країн, які не є сторонами Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та не є членами Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, не порушує жодних міжнародних зобов`язань України.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/2260/17).

У рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Таким чином, «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Матеріалами справи підтверджується, що при поданні позовної заяви позивач посилався на можливість настання для нього несприятливих наслідків у вигляді присвоєння йому статусу «Переддефолтний»/«Дефолтний» за несплату НЕК «Укренерго» заборгованості з послуги передачі при експорті за Договором відповідно до підпункту 3 пункту 1.7.1. глави 1.7. розділу І Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №307.

Відповідач в апеляційній скарзі звертає увагу на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2021 у справі №640/11468/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2021 та постановою Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №640/11468/20, визнано протиправною та нечинною, з моменту набрання цим рішенням суду законної сили, Постанову №516 НКРЕКП «Про затвердження Змін до Правил ринку» в частині внесення змін до пункту 1.7.1 глави 1.7 розділу І Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №307, шляхом його доповнення новим підпунктом наступного змісту: « 3) учасник ринку не здійснив оплату послуги з передачі електричної енергії та/або з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у строк понад 30 календарних днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги», а тому станом на дату розгляду спору позивач не міг набути статус «Переддефолтний»/«Дефолтний», відповідно, відсутнє порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Колегія суддів не приймає до уваги зазначені доводи скаржника, оскільки, по-перше, станом на дату подання позову в даній справі (березень 2021 року) названі положення Правил ринку були чинними і могли бути застосовані відповідачем до позивача, а по-друге, сам відповідач неодноразово повідомляв позивача про свої повноваження припинити надання послуг по договору відповідно до пункту 8.4. (у редакції додаткової угоди від 02.09.2019) та пункту 7.4. (у редакції додаткової угоди №4 від 17.11.2021), якщо позивач не виконуватиме своїх зобов`язань з оплати послуги відповідача, у тому числі, при експорті, або нехтуватиме обов`язками, що випливають з цього Договору, шляхом розміщення відповідних повідомлень на рахунках-фактурах за Договором, копії яких містяться в матеріалах справи.

Судом встановлено, що нарахування позивачу плати за послуги з експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії є порушенням міжнародних зобов`язань України та, відповідно, охоронюваного законом інтересу позивача на отримання послуг за договором без включення обсягів послуг з експорту. При цьому вимога позивача зобов`язати відповідача припинити дії, які порушують його права та інтереси спрямована виключно на припинення триваючого порушення прав позивача відповідачем та їх відновлення, а не на усунення правової невизначеності у майбутньому, як помилково стверджує відповідач.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Згідно частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні таких спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Так, при виконанні рішення суду в даній справі відповідачем, будуть відновлені порушені права позивача, адже відповідач буде нараховувати послуги у відповідності до законодавства, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на вказане, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту.

Водночас, беручи до уваги, що незаконним є нарахування відповідачем додаткової плати за передачу електричної енергії під час експорту лише до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, суд дійшов правомірного висновку про наявність достатніх підстав для захисту та забезпечення відновлення прав позивача шляхом застосування обраного останнім способу захисту і, як наслідок, задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії позивачу за Договором при здійсненні експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії та включення вартості та обсягу послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до цих країн у первинні документи, якими оформлюється надання послуг з передачі електричної енергії.

Також позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в розмірі 27 707 658,75 грн.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення зазначених позовних вимог на суму 26 887 248,06 грн.

У задоволенні позовних вимог на суму 820 410,69 грн (нарахування плати за послуги з передачі при експорті електричної енергії до республіки білорусь) судом відмовлено й рішення суду першої інстанції в цій частині сторонами не оскаржується, а тому, з огляду на положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог на суму 26 887 248,06 грн, враховуючи таке.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 Цивільного кодексу України).

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Крім того, згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).

Отже для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі №539/3403/17.

Суд встановив, що позивач повністю оплатив послуги з передачі електричної енергії за Договором, відповідно до виставлених відповідачем рахунків-фактур та актів приймання-передачі послуг за спірний період, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та сторонами не заперечується.

На користь цього свідчить також наявність переплати, про яку зазначено у рахунку-фактурі №0187-02024/05/10/2022 від 05.10.2022 за вересень 2022 року і у листі відповідача №01/59301 від 30.12.2022.

Водночас, як уже встановлено судом, неправомірними є дії відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, наслідком чого є порушення в результаті таких дій прав та законних інтересів позивача як учасника ринку електричної енергії.

Згідно пункту 7 частини 1 статті 33 Закону України «Про ринок електричної енергії» диспетчерське (оперативно-технологічне) управління режимами роботи ОЕС України відповідно до цього Закону, кодексу системи передачі та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії здійснює оператор системи передачі.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи довідок, виданих за підписом осіб, відповідальних за здійснення диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ОЕС України, позивачем було експортовано наступні обсяги електричної енергії:

- у лютому 2020 року було експортовано 350,000 МВт*год, з яких 350,000 МВт*год до Румунії (відповідно до графіка постачання на лютий 2020 року до Контракту № 1/1136 від 29.08.2016, укладеного позивачем з Підприємством Energy Financing Team (Switzerland) AG у період з 08.02.2020 до 29.02.2020 було експортовано 118,000 МВт*год);

- у березні 2020 року було експортовано 114,447 МВт*год, з яких 114,447 МВт*год до білорусі;

- у квітні 2020 року було експортовано 92,167 МВт*год, з яких 92,167 МВт*год до білорусі;

- у травні 2020 року було експортовано 95,992 МВт*год, з яких 95,992 МВт*год до білорусі;

- у червні 2020 року було експортовано 60,491 МВт*год, з яких 60,491 МВт*год до білорусі;

- у липні 2020 року було експортовано 294,625 МВт*год, з яких 107,000 МВт*год до Румунії та 187,625 МВт*год до білорусі;

- у серпні 2020 року було експортовано 134,706 МВт*год, з яких 134,706 МВт*год до білорусі;

- у вересні 2020 року було експортовано 6 846,278 МВт*год, з яких 1 951,000 МВт*год до Угорщини, 1 723,000 МВт*год до Словаччини, 3 099,000 МВт*год до Румунії та 73,278 МВт*год до білорусі;

- у жовтні 2020 року було експортовано 238,094 МВт*год, з яких 63,000 МВт*год до Угорщини, 25,000 МВт*год до Словаччини, 64,000 МВт*год до Румунії та 86,094 МВт*год до білорусі;

- у листопаді 2020 року було експортовано 3 090,365 МВт*год, з яких 1 527,000 МВт*год до Словаччини, 1 467,000 МВт*год до Румунії та 96,365 МВт*год до білорусі;

- у грудні 2020 року було експортовано 17 290,518 МВт*год, з яких 14 991,000 МВт*год до Словаччини, 2 091,000 МВт*год до Румунії та 208,518 МВт*год до білорусі;

- у січні 2020 року було експортовано 186,313 МВт*год, з яких 186,313 МВт*год до білорусі;

- у лютому 2021 року було експортовано 387,084 МВт*год, з яких 237,000 МВт*год до Угорщини та 150,084 МВт*год до білорусі;

- у березні 2021 року було експортовано 199,700 МВт*год, з яких 199,700 МВт*год до білорусі;

- у квітні 2021 року було експортовано 55,903 МВт*год, з яких 55,903 МВт*год до білорусі;

- у травні 2021 року було експортовано 95,443 МВт*год, з яких 95,443 МВт*год до білорусі;

- у червні 2021 року було експортовано 107,622 МВт*год, з яких 107,622 МВт*год до білорусі;

- у липні 2021 року було експортовано 183,356 МВт*год, з яких 183,356 МВт*год до білорусі;

- у серпні 2021 року було експортовано 637,000 МВт*год, з яких 511,000 МВт*год до Румунії та 126,000 МВт*год до білорусі;

- у вересні 2021 року було експортовано 244,921 МВт*год, з яких 244,921 МВт*год до білорусі;

- у жовтні 2021 року було експортовано 1 347,487 МВт*год, з яких 641,000 МВт*год до Угорщини, 562,000 МВт*год до Словаччини та 144,487 МВт*год до білорусі;

- у листопаді 2021 року було експортовано 1494,000 МВт*год, з яких 38,000 МВт*год до Угорщини та 1 456,000 МВт*год до Словаччини;

- у лютому 2022 року було експортовано 14 499 МВт*год, з яких 5 538,000 МВт*год до Угорщини, 3 925,000 МВт*год до Словаччини та 5 036,000 МВт*год до Румунії;

- у травні 2022 року було експортовано 1,000 МВт*год, з яких 1,000 МВт*год до Молдови;

- у червні 2022 року було експортовано 270,000 МВт*год, з яких 270,000 МВт*год до Румунії;

- у липні 2022 року було експортовано 13 095,000 МВт*год, з яких 5 422,000 МВт*год до Словаччини та 7 673,000 МВт*год до Румунії;

- у серпні 2022 року було експортовано 11 578,000 МВт*год, з яких 5 709,000 МВт*год до Словаччини та 5 869,000 МВт*год до Румунії.

У постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №920/169/18 викладено правовий висновок про те, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень статті 1212 Цивільного кодексу України, якщо згадана підстава продовжує існувати.

Водночас сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.

Правовий висновок щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України аналогічного змісту викладено також і у постанові Верховного Суду України від 14.10.2014 у справі №917/2572/13.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на висновок суду про неправомірність дій відповідача щодо нарахування обсягів та вартості послуг з передачі електричної енергії при здійсненні позивачем експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, включення відповідачем до первинних та розрахункових документів вартості та обсягу послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до цих країн є необґрунтованим та здійснено без урахування міжнародних зобов`язань України.

Чинність у спірному періоді додаткової угоди №4 від 17.11.2021, на чому наголошує скаржник, не спростовує зазначених висновків суду, оскільки сама додаткова угода №4 від 17.11.2021 в частині визначення фактичного обсягу наданої послуги містить лише посилання на розділ ХІ Кодексу системи передачі, а Кодекс системи переді у частині зобов`язання експортерів оплачувати послуги з передачі електричної енергії при здійсненні ними експорту, як встановлено судом, суперечить міжнародному договору України, а саме Договору про заснування Енергетичного співтовариства, тому не підлягає застосуванню в цій частині.

Отже кошти, сплачені позивачем як оплата за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

При розрахунку суми безпідставно набутих коштів відповідачем суд виходить з наведених вище обсягів експортованої позивачем електричної енергії та тарифу на послуги з передачі електричної енергії, чинного в кожний розрахунковий період.

Так, постановою НКРЕКП «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ПрАТ «НЕК «Укренерго» на 2020 рік» від 10.12.2019 №2668 установлено з 01.01.2020 ПрАТ «НЕК «Укренерго» тариф на послуги з передачі електричної енергії на рівні 155,40 грн/МВт*год (без урахування податку на додану вартість).

Постановою НКРЕКП від 11.07.2020 №1329 установлено з 01.08.2020 ПрАТ «НЕК «Укренерго» тариф на послуги з передачі електричної енергії на рівні 240,23 грн/МВт*год (без урахування податку на додану вартість).

Постановою НКРЕКП від 04.11.2020 №1998 установлено з 01.12.2020 ПрАТ «НЕК «Укренерго» тариф на послуги з передачі електричної енергії на рівні 312,76 грн/МВт*год (без урахування податку на додану вартість).

Постановою НКРЕКП «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ПРАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» на 2021 рік» від 09.12.2020 №2353 установлено з 01.01.2021 ПрАТ «НЕК «Укренерго» тариф на послуги з передачі електричної енергії на рівні 293,93 грн/МВт*год (без урахування податку на додану вартість).

Постановою НКРЕКП «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії НЕК «УКРЕНЕРГО» на 2022 рік» від 01.12.2021 № 2454 установлено з 01.01.2022 ПрАТ «НЕК «Укренерго» тариф на послуги з передачі електричної енергії на рівні 345,64 грн/МВт*год (без урахування податку на додану вартість).

З огляду на викладене, беручи до уваги незаконне нарахування відповідачем плати за передачу електричної енергії при експорті до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, позовна вимога про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів визнається судом обґрунтованою в сумі 26 887 248,06 грн та такою, що була правомірно задоволена судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Усі інші доводи учасників справи, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Доводи апеляційної скарги відповідача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість задоволених позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 у справі №910/4185/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 у справі №910/4185/21 залишити без змін.

Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго».

Матеріали справи №910/4185/21 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.03.2024.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді І.М. Скрипка

А.І. Тищенко