Постанова

від 07.03.2024 по справі 918/746/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2024 року Справа № 918/746/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Грязнов В.В. , суддя Розізнана І.В.

без виклику представників сторін

розглянувши апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна 57" на рішення Господарського суду Рівненської області від 31.10.2023 у справі №918/746/23 (ухвалене суддею Марачем В.В., повний текст складений 06.11.2023)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна 57"

до відповідача Рівненської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради

про стягнення в сумі 34 680 грн 38 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 31.10.2023 у справі №918/746/23 відмовлено у задоволенні позову.

Вказане рішення мотивоване тим, що саме власники квартир у багатоквартирному будинку є співвласниками нежитлових приміщень у цьому будинку, а не об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, і, відповідно, саме вказані співвласники мають право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним та/або, у відповідності до закону, передати це право іншим особам у порядку, передбаченому вищенаведеними нормативними актами. В даному випадку Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна 57" не надало суду належних доказів того, що співвласники багатоквартирного будинку (в т.ч. нежитлових приміщень) приймали рішення про надання об`єднанню права користуватися та розпоряджатися майном, що належить до спільного майна багатоквартирного будинку. Місцевим господарським судом не застосовано позовну давність, про яку заявлено відповідачем, так як позов не підлягає задоволенню з мотивів його безпідставності та необґрунтованості.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна 57" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 31.10.2023 у справі №918/746/23 щодо відмови у задоволенні позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна 57" до Рівненської міської ради, третя особа - Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, про відшкодування доходів від безпідставно набутого майна. Прийняти нове рішення у справі №918/746/23, яким позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна 57" до Рівненської міської ради, третя особа - Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, про відшкодування доходів від безпідставно набутого майна задовольнити та стягнути з Рівненської міської ради на користь ОСББ "Соборна 57" 34 680,38 грн. Стягнути з Рівненської міської ради на користь ОСББ "Соборна 57" судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4026,00 грн. Стягнути з Рівненської міської ради на користь ОСББ "Соборна 57" витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне:

- місцевим господарським судом неправильно застосована норма матеріального права, а саме ст. 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", що регулюють збори співвласників будинку та повноваження відповідних зборів, яка у даному випадку не підлягає застосуванню;

- судом першої інстанції проігнорована норма ст. 12 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", де прямо вказано, що об`єднання (розуміється як об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об`єднання;

- судом першої інстанції не відмежоване поняття зборів співвласників та загальних зборів об`єднання;

- суд першої інстанції у вирішенні спору не звернув увагу на те, що позивач звернувся з позовом до суду на захист прав та законних інтересів співвласників будинку. Таке право надано ОСББ "Соборна 57" згідно з приписами статті 16 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", Конституцією України;

- між Управлінням комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради та ФОП Богінською С.С без належним правових підстав 08.08.2012 був укладений договір оренди №67-6, який позбавив ОСББ "Соборна 57" можливості отримувати дохід від приміщення загальною 26,8 кв.м.;

- Рівненська міська рада збагатилася за рахунок орендної плати ФОП Богінської С.С. за договором від 08.08.2012 (зі змінами, внесеними додатковим договором від 31.08.2015), який був визнаний недійсним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі №569/17077/16-ц;

- Рівненська міська рада повинна відшкодувати для ОСББ "Соборна 57" грошову суму, що становить 34 680,38 грн, оскільки дані кошти є доходами від майна, яке відповідач набув без належних правових підстав, та одночасно упущеною вигодою;

- орієнтовний розмір судових витрат складається з судового збору, який становить 4026,00 грн, та витрат, пов`язаних з розглядом справи, у розмірі 7000,00 грн.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2023 апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна 57" на рішення Господарського суду Рівненської області від 31.10.2023 у справі №918/746/23 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали та надати Північно-західному апеляційному господарському суду докази, що підтверджують реєстрацію Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Соборна 57" електронного кабінету в ЄСІТС відповідно до положень ч. 6 ст. 6 ГПК України.

29.12.2023 на адресу суду від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна 57" на виконання вимог ухвали надійшло клопотання, в якому скаржник зазначає, що зареєстрований в Електронному кабінеті в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна 57" на рішення Господарського суду Рівненської області від 31.10.2023 у справі №918/746/23. Роз`яснено, що розгляд апеляційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна 57" на рішення Господарського суду Рівненської області від 31.10.2023 у справі №918/746/23 буде здійснюватися без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

24.01.2024 на адресу суду від Рівненської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна, 57" до Рівненської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 31.10.2023, винесене в справі №918/746/23 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна, 57" до Рівненської міської ради про відшкодування доходів від безпідставно набутого майна в сумі 34 тис. 680 грн без змін. У задоволенні вимоги про стягнення з Рівненської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна, 57" суми сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги відмовити повністю. У задоволенні вимоги про стягнення з Рівненської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна, 57" щодо понесених витрат на професійну правничу та їх розміру в сумі 7 тис. грн відмовити повністю.

01.02.2024 на адресу суду від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна, 57" надійшла відповідь на відзив, в якому позивач просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 31.10.2023 у справі №918/746/23 щодо відмови у задоволенні позову. Прийняти нове рішення у справі №918/746/23, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з Рівненської міської ради 34 680,38 грн. Стягнути з Рівненської міської ради судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4026,00 грн. Стягнути з Рівненської міської ради на користь ОСББ "Соборна 57" витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановлені оскаржуваної ухвали суду, зазначає наступне.

08.08.2012 між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, як Орендодавцем та Фізичною особою підприємцем Богінською Світланою Сидорівною, як Орендарем був укладений Договір оренди №67-б нерухомого майна (нежитлового приміщення), що належить територіальній громаді м. Рівного (зі змінами внесеними додатковим договором від 31 серпня 2015 року) за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 26.в кв.м., розміщене у будівлі за адресою м. Рівне, вул. Соборна. 57.

Судом встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 09.12.2014 №179 до комунальної власності віднесено приміщення площею 30,80 кв.м., що знаходиться у будинку за адресою вул. Соборна. 57 в м. Рівному. 08.09.2015 рішенням №131 до рішення від 09.12.2014 №179 внесено зміни та доповнення, зокрема пункт 632 додатка до рішення викладено в новій редакції, а саме: "пункт 632. вул. Соборна, 57, площа 26,80 кв.м., утримувач - ЖКП "Західне".

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12.10.2021 у справі №569/17077/16-ц визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 09.12.2014 №179 "Про затвердження переліку нерухомого майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради" в частині включення до переліку об`єктів, які належать, до комунальної власності територіальної громади міста Рівного приміщення загальною площею 30,80 кв.м. (пункт 632 Додатку до рішення), що розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 57 та рішення від 08.09.2015 №131 "Про внесення змін та доповнень у перелік нерухомого майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради" в частині внесення змін до пункту 632 Додатку до рішення від 09.12.2014 №179 в частині викладення його в новій редакції, а саме: "п. 632. вул. Соборна, 57, площа 26,80 кв.м"; скасовано державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради на приміщення підвалу загальною площею 26.80 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.Соборна, 57, проведену 10.11.2016 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності: 17473221, внесеного на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32400706 від 17.11.2016) на підставі рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради № 131 від 08.09.2015; визнано недійсним Договір оренди нерухомого майна (нежитлового приміщення) від 08.08.2012 №67-б (з додатковим договором від 31.08.2015).

В подальшому, Постановою Рівненського апеляційного суду від 21.07.2022 підтверджено, що спірні приміщення є допоміжними, а відтак Рівненська міська рада всупереч процедури приватизації протиправно набула в комунальну власність спірні підсобні приміщення, тобто "підвал", який є спільним для користування усіма власниками багатоквартирного житлового будинку, призначений для забезпечення потреб усіх власників квартир та нежитлових приміщень, що розташовані у житловому будинку.

Верховний Суд постановою від 18.10.2022 касаційну скаргу Виконавчого комітету Рівненської міської ради залишив без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12.10.2021 та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 липня 2022 року залишено без змін. ВС КЦС у постанові від 18.10.2022 у справі №569/17077/16-ц, підсумував, що співвласники багатоквартирного будинку мають право користування допоміжними приміщеннями, отримувати доступ до технічної документації, інформації про технічний стан, умови утримання та експлуатації, витрати на утримання, надходження від використання таких приміщень.

Також, судами по справі №569/17077/16-ц було встановлено, що реєстрація права комунальної власності територіальною громадою м. Рівне в особі Рівненської міської ради на приміщення площею 26, 80 кв.м. за відсутності підстав для набуття права власності на спірне майно, є підставою для часткового визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 09.12.2014 №179, а також скасування державної реєстрації права комунальної власності.

Крім того, судом встановлено, що 07.06.2016 в будинку 57 по вул. Соборна в м. Рівне було зареєстроване Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна 57" (код ЄДРПОУ 40547195) (ОСББ "Соборна 57").

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна 57" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненської міської ради, в якому просить стягнути з останньої 34 680 грн 38 коп.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскільки державна реєстрація права комунальної власності на приміщення підвалу загальною площею 26,80 кв.м. відбулася 10.11.2016 на підставі рішення Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 08.09.2015 №131, а договір оренди нежитлового приміщення був укладений 08.08.2012 №67-6 (зі змінами внесеними додатковим договором від 31.08.2015), а тому у Виконавчого комітету Рівненської міської ради не було права розпоряджатись зазначеним приміщенням. Стверджує, що дії Рівненської міської ради та Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо передачі в оренду приміщення в будинку 57 по вул. Соборна, 57 в м. Рівне ФОП Богінській С.С. позбавили ОСББ "Соборна 57" можливості отримувати дохід від вказаного приміщення. Звертає увагу, що вказаний договір оренди був визнаний недійсним рішенням Рівненського міського суду у справі №569/17077/16-ц. Враховуючи наведене, ОСББ "Соборна 57" просить суд стягнути з Рівненської міської ради 34 680 грн 38 коп., зазначаючи, що дані кошти є доходами від майна, яке відповідач набув без належних правових підстав та одночасно упущеною вигодою та які остання отримала чи могла отримати в період з 01.07.2018 до 01.07.2022.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначені Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Згідно із статтею 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Статтею 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачено, що об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Загальні збори скликаються і проводяться в порядку, передбаченому цим Законом для установчих зборів, правлінням об`єднання або ініціативною групою з не менш як трьох співвласників. Для керівництва поточною діяльністю об`єднання обирається правління. Правління має право приймати рішення з питань діяльності об`єднання, визначених статутом. До компетенції правління, зокрема, відноситься скликання та організація проведення загальних зборів співвласників або зборів представників, призначення письмового опитування співвласників та утворення відповідної комісії для його проведення.

Згідно зі статтею 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Пунктом 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 09.11.2011 у справі №1-22/2011 (щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду") зазначив, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц).

Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі №904/1040/18, від 15.05.2019 у справі №906/1169/17).

Отже, чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

У Рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема, створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Отже, саме власники квартир у багатоквартирному будинку є співвласниками нежитлових (допоміжних) приміщень у цьому будинку, а не об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Судом встановлено, що Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12.10.2021 у справі №569/17077/16-ц підтверджено, що спірне приміщення є допоміжними приміщеннями у будинку по вул. Соборна, 57 в м. Рівне

Крім того, слід зазначити, що право спільної сумісної власності на приміщення загального користування (у тому числі допоміжні) власників квартир у будинку по АДРЕСА_1 підтверджено Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12.10.2021 року по справі №569/17077/16-ц і, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України, не потребують повторного доказування.

За приписами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статей 317, 319 цього ж Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 335 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Відповідно ж до статті 358 Кодексу право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до норм статті 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За приписами статті 390 ЦК України власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним. Власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

Як вбачається із матеріалів справи, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна 57" просить стягнути з відповідача 34 680 грн 38 коп. доходів від майна, яке відповідач набув без належних правових підстав та є одночасно упущеною вигодою та які остання отримала чи могла отримати в період з 01.07.2018 до 01.07.2022, у зв`язку із тим, що на момент укладення договору оренди права комунальної власності на спірні приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано не було, а тому у Виконавчого комітету Рівненської міської ради не було права розпоряджатись зазначеним приміщенням.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання (стаття 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку").

Статут об`єднання складається відповідно до типового статуту, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства. У статуті має бути визначено, зокрема статутні органи об`єднання, їхні повноваження та порядок формування (стаття 7 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку").

Типовий статут об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23.09.2015 №238.

Типовий статут містить загальні положення, які мають бути відображені у ньому, форма складення та зміст статуту об`єднання співвласників багатоквартирного будинку не є вичерпним, щодо положень, викладених у ньому, а може бути конкретизований та доповнений. Проте, не повинен суперечити загальним вимогам.

Згідно зі статтею 10 (Статутні органи об`єднання) Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Для керівництва поточною діяльністю об`єднання обирається правління. Правління має право приймати рішення з питань діяльності об`єднання, визначених статутом. Правління є виконавчим органом об`єднання і підзвітне загальним зборам. Порядок обрання та відкликання членів правління, їх кількісний склад та строки обрання встановлюються загальними зборами. До компетенції правління відноситься: підготовка кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; здійснення контролю за своєчасною сплатою співвласниками внесків і платежів та вжиття заходів щодо стягнення заборгованості згідно з законодавством; розпорядження коштами об`єднання відповідно до затвердженого загальними зборами об`єднання кошторису; укладення договорів про виконання робіт, надання послуг та здійснення контролю за їх виконанням; ведення діловодства, бухгалтерського обліку та звітності про діяльність об`єднання; скликання та організація проведення загальних зборів співвласників або зборів представників; призначення письмового опитування співвласників та утворення відповідної комісії для його проведення.

Отже, статут ОСББ є актом, який визначає правовий статус цієї юридичної особи та визначає коло питань з приводу яких правління об`єднання має право приймати рішення.

Статут ОСББ - це основний документ, на підставі якого діє об`єднання співвласників багатоквартирного (них) будинку (ків).

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем не долучено до позовної заяви Статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна 57". Також у матеріалах справи відсутні будь-які рішення з питань діяльності ОСББ "Соборна 57", зокрема, обрання правління, обсягу повноважень правління, кола питань і функцій з управління багатоквартирним будинком, які покладені на правління.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону, управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

Співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків. До повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним (ч.ч. 1, 2 ст. 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

Також матеріали справи не містять рішення співвласників щодо передачі функцій з управління багатоквартирним будинком об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку.

Враховуючи, що позивачем не долучено до матеріалів справи Статуту та/або рішення загальних зборів співвласників щодо діяльності об`єднання, обсягу повноважень правління, тощо, колегія суддів не вбачає можливості встановити обсяг прав та обов`язків Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна 57", зокрема й щодо судового захисту прав співвласників.

Крім того, колегія суддів зазначає, що обов`язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Отже, позивачем не доведено наявність підстав для представництва прав та інтересів співвласників квартир у будинку №57 по вул. Соборна у місті Рівному у суді в порядку Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача збитків (упущеної вигоди) колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів зазначає, що згідно з ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ГК України права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.

В ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно із ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 ГК України).

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3)причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №3-64гс11, постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №908/2261/17, від 31.07.2019 у справі №910/15865/14, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20.

При цьому, протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 2 та ч. 3 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ст. 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості їх отримання.

Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц, постановах Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).

Тобто колегія суддів відзначає, що вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача, що узгоджується з висновком Верховного Суду викладеного в постанові від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц.

Отже, саме на позивача покладається тягар доказування наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди і саме останній, як особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди, мав довести належними та допустимими доказами, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи (реальність отримання доходів), розмір цих доходів і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його такої можливості

Натомість невиконання позивачем визначеного приписами ст. ст. 13, 74 ГПК України процесуального обов`язку з доведення належними та допустимими доказами розміру заподіяних йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди має результатом процесуальний наслідок у вигляді відмови в задоволенні таких позовних вимог з підстав їх недоведеності.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування, закріпленим у статтях 12, 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Тобто, передусім на позивача покладений обов`язок доведення факту наявності збитків, їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками, тоді як відповідач має такі обставини спростувати.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи на підставі доказів у порядку статті 86 ГПК України. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

Отже, істинність твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягала доведенню позивачем перед судом.

Колегія суддів відзначає, що звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості їх отримання.

Як вбачається із позовної заяви, позивач зазначає, що Рівненська міська рада збагатилася за рахунок орендної плати ФОП Богінської С.С. за договором від 08.08.2012 (зі змінами, внесеними додатковим договором від 31.08.2015), який був визнаний недійсним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12.10.2021 у справі №569/17077/16-ц. Вважає, що 08.08.2012 між Управлінням комунальною власністю Виконавчого Комітету Рівненської міської ради та ФОП Богінською С.С без належних правових підстав був укладений договір оренди №67-6, який позбавив ОСББ "Соборна 57" можливості отримувати дохід від приміщення загальною 26,8 кв.м.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що у справі №569/17077/16-ц судом надавалась виключно оцінка правомірності та підставності вимог позивача про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності, визнання договору оренди нежитлового приміщення недійсним, а не встановлювались елементи складу цивільного (господарського) правопорушення, що стало підставою неможливості отримання позивачем доходів від майна, яке відповідач набув без належних правових підстав.

Крім того, позивачем визначено розмір коштів, які б позивач міг отримати за звичайних обставин, якби його право не було порушене, а саме відповідно до розрахунку нарахування та оплати з орендної плати по договору оренди №2181 ФОП Богінська С.С. згідно листа №08-76 від 24.01.2023 Виконавчого комітету Управління комунальною власністю Рівненської міської ради у відповідь на адвокатський запит від 20.01.2023. Позивач вважає на підставі викладеного, що Рівненська міська рада отримала чи могла отримати в період 01.07.2018 - 01.07.2022 суму коштів у розмірі 34 680,38 грн.

Вказану суму коштів позивач вважає доходами від майна, яке відповідач набув без належних правових підстав, та одночасно упущеною вигодою.

Водночас, позивачем не доведено реальну можливість отримання визначених ним доходів (вигода) саме ОСББ "Соборна 57" та саме у визначеній позивачем сумі.

Виконавчий комітет Управління комунальною власністю Рівненської міської ради у листі від №08-76 від 24.01.2023 зазначає про суму нарахованої та сплаченої орендної плати Рівненській міські раді ФОП Богінською С.С. В листі не зазначено, що вказану суму коштів могло отримати ОСББ "Соборна 57".

Колегія суддів вважає, що сама лише наявність укладеного договору оренди відповідача з ФОП Богінською С.С. не є свідченням реальності отримання відповідного доходу позивачем.

Таким чином, позивачем належними доказами не обґрунтовано наявність та розмір заявлених до стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди. У зв`язку із недоведеністю наявності і розміру збитків, не підлягає дослідженню питання наявності чи відсутності причинно-наслідкового зв`язку між протиправною бездіяльністю і збитками.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено у діях відповідача складу цивільного правопорушення, а тому позовні вимоги про стягнення збитків (упущеної вигоди) задоволенню не підлягають.

Щодо застосування строків позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, крім випадків, коли суд визнає поважними причини пропущеного строку та захистить порушене право.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право).

Таким чином, за змістом названих норм, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц, від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17-ц.

Вимоги, заявлені у цій справі, визнані за результатами розгляду справи судом апеляційної інстанції необґрунтованими, а отже, строки позовної давності в даному випадку не застосовуються.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Рівненської про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994).

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення.

Щодо відшкодування судових витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазанчає наступне.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Частина 1 статті 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, враховуючи, що рішенням суду першої інстанції відмовлено у задоволенні позову, яке суд апеляційної інстанції залишив без змін, на підставі ст. 129 ГПК України, судовий збір та судові витрати на професійну правничу допомогу покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборна 57" на рішення Господарського суду Рівненської області від 31.10.2023 у справі №918/746/23 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 31.10.2023 у справі №918/746/23 - без змін.

2. Справу №918/746/23 повернути до Господарського суду Рівненської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "07" березня 2024 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.